06 грудня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/6423/21
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтовича І.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
21.10.2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) через свого представника - громадянина ОСОБА_2 (далі - представник позивача) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо застосування грудня 2015 року та січня 2016 року як місяців за якими починається обчислення індексу споживчих цін (базових місяців) для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року в сумі 85927,84 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 11.01.2020 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4136,65 грн., відповідно до абз. 4, 6 п. 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення 4136,65 грн. за період з 01.03.2018 по 11.01.2020 включно в сумі 92974,80 грн., відповідно до абз. 4, 6 п. 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 подати звіт про виконання судового рішення.
Ухвалою від 25.10.2021 року суд відкрив провадження в справі та ухвалив здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що в період з 26.09.2015 року по 11.01.2020 року ОСОБА_1 проходив військову службу у ЗС України у ВЧ НОМЕР_1 та наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) №6 від 11.01.2020 року матроса ОСОБА_1 мідника ремонтної майстерні взводу технічного забезпечення групи матеріального забезпечення ВЧ НОМЕР_1 звільненого з військової служби наказом (по стройовій частині) №3-РС від 09.01.2020 року на підставі п.2 пп. «д» (через службову невідповідність) ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», наказано вважати таким, що 11.01.2020 року здав справи та посаду мідника ремонтної майстерні взводу технічного забезпечення групи матеріального забезпечення ВЧ НОМЕР_1 . За час проходження служби у ВЧ НОМЕР_1 з 01.12.2015 року по 11.01.2020 року позивачу не нараховувалась та не виплачувалась компенсація грошових доходів. 20.07.2021 року позивач звернувся на адресу ВЧ НОМЕР_1 із заявою про надання розрахунку належної позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 11.01.2020 року. У відповідь, листом №2877 від 16.08.2021 року, відповідач повідомив, що індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року не нараховувалась та не виплачувалась через відсутність механізму та відсутності підстав для виплати такої компенсації. Відповідач повідомив, що індексація грошового забезпечення з 01.12.2015 року по 01.01.2016 року та з 01.03.2018 року по 11.01.2020 року була виплачена позивачу в належному розмірі. Позивач не погоджується з такою позицією відповідача, оскільки вона порушує його права на належну оплату праці, в зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом. Також представник позивача подав до суду власний розрахунок сум індексації грошового забезпечення, які на його думку повинен сплатити позивачу відповідач.
22.11.2021 року від представника ВЧ НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким позовні вимоги не визнаються з таких підстав. З урахуванням специфіки фінансування військових частин, порядку підпорядкування та виконання управлінських директив, пов'язаних із роз'ясненнями Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 №248/3/9/1/2, згідно з якими індексацію грошового забезпечення військовослужбовців за період з січня 2016 року по лютий 2018 року слід не нараховувати до окремого роз'яснення, військові частини не мали ні права ні можливості нараховувати та сплачувати індексацію грошового забезпечення до отримання відповідних розпоряджень. Щодо зазначення січня 2008 року в якості базового місяця для нарахування йому індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року, то представник відповідача вважає такі вимоги передчасними. Стосовно періоду з березня 2018 року по січень 2020 року, то в цей період індексація грошового забезпечення позивача сплачувалась у належному розмірі, за виключенням періодів коли позивач самовільно залишав ВЧ НОМЕР_1 - лютий 2019 року, березень 2019 року, листопад 2019 року. З наведеного представник відповідача вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.
В період з 26.09.2015 року по 11.01.2020 року ОСОБА_1 проходив військову службу у ЗС України у ВЧ НОМЕР_1 польова пошта НОМЕР_2 та наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) №6 від 11.01.2020 року матроса ОСОБА_1 мідника ремонтної майстерні взводу технічного забезпечення групи матеріального забезпечення ВЧ НОМЕР_1 звільненого з військової служби наказом (по стройовій частині) №3-РС від 09.01.2020 року на підставі п.2 пп. «д» (через службову невідповідність) ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», наказано вважати таким, що 11.01.2020 року здав справи та посаду мідника ремонтної майстерні взводу технічного забезпечення групи матеріального забезпечення ВЧ НОМЕР_1 .
Згідно з витягами з розрахунково-платіжних відомостей на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 за 2015-2020 роки в період з грудня 2015 року по грудень 2018 року позивачу не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення.
В 2019 році та в січні 2020 року позивачу виплачувалась індексація грошового забезпечення за виключенням лютого, березня, листопада 2019 року.
За розрахунком ВЧ НОМЕР_1 за період з 01.12.2015 року по 11.01.2020 року позивачу необхідно було нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення в розмірі 6565,45 грн., з яких виплачено 1583,78 грн.
Згідно наказів командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) №49 від 26.02.2019 року, №55 від 05.03.2019 року, №249 від 12.11.2019 року та №281 від 19.12.2019 року в період з 25 лютого 2019 року по 04 березня 2019 року та з 12 листопада 2019 року по 19 грудня 2019 року матрос ОСОБА_1 самовільно залишав ВЧ НОМЕР_1 .
20.07.2021 року позивач звернувся на адресу ВЧ НОМЕР_1 із заявою про надання розрахунку належної позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 11.01.2020 року.
У відповідь, листом №2877 від 16.08.2021 року, відповідач повідомив, що індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року не нараховувалась та не виплачувалась через відсутність механізму та відсутності підстав для виплати такої компенсації.
Відповідач повідомив, що індексація грошового забезпечення з 01.12.2015 року по 01.01.2016 року та з 01.03.2018 року по 11.01.2020 року була виплачена позивачу в належному розмірі.
Позивач не погодився з такою позицією відповідача та звернувся до суду з даним позовом, у якому, серед іншого, вказує, що базовим місяцем для виплати індексації за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 є січень 2008, а за період з 01.03.2018 по 11.01.2020 включно проводити індексацію слід із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4136,65 грн.
При вирішенні цього спору по суті суд ураховує наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 6 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).
Відповідно до п.1 Порядку № 1078 цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Відповідно до п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Згідно з п.2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до п.4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Згідно з п.5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Відповідно до п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме, зокрема, 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
На підставі аналізу вищенаведених положень законодавства, можливо дійти висновку, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року по справі № 620/1892/19.
Визначаючись з нарахуванням та виплатою індексації грошового забезпечення позивача в періоди з 01.12.2015 року по 11.02.2020 року, суд зазначає, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органа, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення.
Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовним органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
Судом встановлено, що ВЧ НОМЕР_1 індексація грошового забезпечення позивача за період з 01.12.2015 року по 31.12.2018 року не нараховувалась, що підтверджується наданими відповідачем розрахунками.
За таких обставин, у даному випадку повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, у відповідності до положень Порядку № 1078 та Закону № 1282-XII, покладається на відповідача.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01.12.2015).
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Суд звертає увагу, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Отже, і індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців та однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Суд підкреслює, що відповідач не спростував належними доказами наявності підстав для проведення позивачу у період з 01.12.2015 року по 31.12.2018 року індексації грошового забезпечення.
Суд вважає за необхідне зазначити, що нормами Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.
Водночас, пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. У Законі № 1282-ХІІ йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Суд також враховує і рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 №9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12.12.2018р. у справі №825/874/17, від 19.07.2019р. у справі №240/4911/18, від 07.08.2019р. у справі № 825/694/17, від 20.11.2019р. у справі №620/1892/19.
Стосовно індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2019 року по 11.02.2020 року, то наявними в справі матеріалами підтверджується її нарахування та виплата в розмірі 1583,40 грн.
Проте, індексація грошового забезпечення позивача обрахована відповідачем з урахуванням базового місяця січня 2016 року - у відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що саме з січня 2016 року (зазначив, що з грудня 2015 року відбулось підвищення грошового забезпечення) грошове забезпечення військовослужбовців значно збільшено.
З цього приводу суд зазначає наступне.
30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Таким чином, постановою Кабінету Міністрів України № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, а також змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців.
Зазначена постанова набрала чинності з 01.03.2018.
Таким чином, враховуючи те, що підвищення посадового окладу позивача з березня 2018 року відбулося у зв'язку із прийняттям Кабінетом Міністрів України 30.08.2017 постанови № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою змінено (підвищено) розміри окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців саме березень 2018 року є місяцем підвищення доходів позивача (базовим місяцем).
Отже, базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення позивача в даному випадку є березень 2018 року у зв'язку з набранням чинності Постановою № 704.
Окрім того, згідно із абзацом другим пункту п'ятого Порядку № 1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Водночас, відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, з квітня 2018 року по листопад 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 103%.
Разом з цим, у контексті спірних правовідносин необхідно звернути увагу на те, що питання виплати суми індексації у місяці підвищення грошових доходів, а також виплати визначеної суми індексації до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) врегульовано абзацами третім, четвертим, шостим пункту 5 Порядку № 1078.
Так, відповідно до абзаців третього, четвертого, шостого пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суми індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Отже, для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) необхідно враховувати дві складові: розмір підвищення грошового доходу особи та суму індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу і встановлювати, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу особи суму індексації, що склалася у місяці його підвищення.
Так, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, то індексація не нараховується; якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. При цьому, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 Порядку № 1078.
Разом з цим, суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку № 1078 обов'язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) покладається безпосередньо на роботодавця.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскільки при нарахуванні індексації грошового забезпечення позивачу відповідачем неправильно встановлено базовий місяць січень 2016, у спірний період позивачу нарахування індексації здійснювалось у занижених розмірах.
Відтак, суд вважає за необхідне задовольнити адміністративний позов в частині нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2019 року по 11.01.2020 року шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо проведення нарахування індексації грошового забезпечення позивачу у період з 01.01.2019 року по 11.01.2020 року з врахуванням базового місяця січня 2016 року.
З урахуванням викладеного, враховуючи, що при нарахуванні позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2019 року по 11.01.2020 року відповідачем невірно встановлено базовий місяць, порушені права позивача підлягають відновленню шляхом зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2019 року по 11.01.2020 року із застосуванням березня 2018 року, як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
Решта доводів сторін на правильність висновків суду не впливає.
Суд не приймає до уваги доводи представника позивача щодо обов'язкової виплати фіксованих сум індексації в розмірі 4136,65 грн., оскільки вони ґрунтуються не на приписах законодавства, а на листах які мають лише інформаційний характер.
Також суд не приймає до уваги грошовий вираз індексації грошового забезпечення розрахований представником позивача, оскільки наведені в ньому суми є необґрунтовані жодними належними доказами.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов наступних висновків:
- відповідачем протиправно не нараховувалась та не виплачувалась позивачу індексація грошового забезпечення за період 01.12.2015 року по 31.12.2018 року, доказів протилежного відповідачами не надано, а в даному випадку має місце саме протиправна бездіяльність відповідачів;
- стосовно визначення базового місяця для обрахунку відповідачем індексації за період 01.12.2015 року по 31.12.2018 року, то суд звертає увагу на ту обставину, що повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, у відповідності до положень Порядку № 1078 та Закону № 1282-XII, покладається на відповідача;
- до вчинення відповідачем нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача його вимога про застосування січня 2008 року як базового є передчасною, за відсутності факту нарахування індексації грошового забезпечення;
- при нарахуванні позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2019 року по 11.01.2020 року відповідачем неправильно встановлено базовий місяць, а порушені права позивача підлягають відновленню шляхом зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період за період з 01.01.2019 року по 11.01.2020 року із застосуванням березня 2018 року, як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 та з урахуванням виплачених сум.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд зазначає таке.
Згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
У свою чергу, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі № 0640/3719/18.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження.
При цьому встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду.
З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги предмет спору та обставини даної справи, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від його виконання за наслідками набрання даним рішенням законної сили.
Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
Як передбачає ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Обов'язковою для застосування в Україні є практика Європейського суду з прав людини, яка статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визнана джерелом права.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) "Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".
Вирішуючи питання про застосування ст.13 Конвенції, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Аманн проти Швейцарії» (Заява N 27798/95 п.88) зазначено, що стаття 13 Конвенції вимагає, щоб кожен, хто вважає себе потерпілим внаслідок заходу, який, на його думку, суперечив Конвенції, мав право на засіб правового захисту у відповідному національному органі для вирішення свого спору, а в разі позитивного вирішення - для одержання відшкодування шкоди. Однак це положення не вимагає безумовного досягнення вирішення спору на користь заявника.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.74 КАС України).
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч.2 ст.77 КАС України).
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).
З урахуванням викладеного вище позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати в справі відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд, -
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 31.12.2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_4 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 31.12.2018 року.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2019 року по 11.01.2020 року з встановленням базового місяця - січень 2016 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_4 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2019 року по 11.01.2020 року із застосуванням березня 2018 року, як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 та з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються до апеляційного суду або до відповідного суду, який ухвалив рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя І.І. Войтович
кат. 106030000