03 грудня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/5504/21
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді: Кисильової О.Й.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Херсонської міської ради, за участю третьої особи - виконавчого комітету Херсонської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Херсонської міської ради (далі - відповідач), за участю третьої особи - виконавчого комітету Херсонської міської ради (далі - третя особа), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нерозгляду на сесії 31.05.2021 та на сесії 23.07.2021 питання про затвердження погодженого проекту землеустрою, виготовленого ФОП " ОСОБА_2 ", щодо відведення ОСОБА_1 у власність земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу, площею 0,0048 га за адресою: АДРЕСА_1 );
- зобов'язати Херсонську міську раду прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою, виготовленого ФОП " ОСОБА_2 " щодо відведення ОСОБА_1 у власність земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу, площею 0,0048 га за адресою: АДРЕСА_1 ).
Ухвалою від 23.09.2021 у справі відкрите спрощене позовне провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у січні 2021 року позивач звернувся до Херсонської міської ради із заявою про затвердження розробленого та погодженого проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу, площею 0,0048 га за адресою: АДРЕСА_1 ). Розглянувши дане звернення, відповідач повідомив позивача про те, що його заява була розглянута спочатку 31.05.2021, потім 23.07.2021, однак за результатами голосування рішення про затвердження проекту чи про відмову у затвердженні не прийняте, оскільки не набрано достатньої кількості голосів для його прийняття. Позивач вважає, що неприйняття рішення Херсонською міською радою, а також подальше незатвердження проекту землеустрою, у зв'язку із не набранням достатньої кількості голосів, є протиправною бездіяльністю міської ради, що стало підставою для звернення до суду із даним позовом. Із наведених підстав, просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
18.10.2021 відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову, зазначивши, що Херсонська міська рада 20.05.2021 та 23.07.2021 на сесіях розглядала питання про затвердження розробленого проекту землеустрою та відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , проте рішення не прийняте в силу того, що законом передбачена колегіальність прийняття таких рішень та в результаті голосування не набрано достатньої кількість голосів. Відповідач звертає увагу на те, що міська рада ще не прийняла рішення щодо затвердження проекту землеустрою, однак вживає всі передбачені чинним законодавством та нормами Регламенту Херсонської міської ради дії, тому вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. У зв'язку наведеним, просить відмовити в задоволенні позову.
10.11.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій ОСОБА_1 не погоджується із позицією відповідача щодо позовних вимог, вважає її не обґрунтованою, а позов таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Таким чином, суд розглядає дану справу у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій.
Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам - учасникам антитерористичної операції та учасникам бойових дій, у тому числі ОСОБА_1 , для будівництва індивідуальних гаражів розташованих в межах АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0048 га.
Розроблений проект землеустрою погоджений управлінням містобудування та архітектури Департаменту містобудування та землекористування Херсонської міської ради, що підтверджується висновком № 03-18-662 від 01.12.2020.
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Херсонської міської ради із заявою про затвердження розробленого проекту землеустрою для будівництва індивідуальних гаражів розташованих в межах АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0048 га.
Заява ОСОБА_1 про затвердження проекту земленустрою зареєстрована Центром надання адміністративних послуг м. Херсона 26.01.2021 за № 114-1636-15.
20.05.2021 на пленарному засіданні VІІ сесії, 23.07.2021 на пленарному засіданні VІІІ сесії та 03.09.2021 на пленарному засіданні ІХ сесії Херсонської міської ради розглянуте питання про затвердження учасникам антитерористичної операції та учасникам бойових дій, у тому числі ОСОБА_1 , проекту землеустрою для будівництва індивідуальних гаражів. За результатами голосування рішення не прийняті, оскільки більшість із присутніх на сесіях депутатів не голосували та утрималися.
Херсонська міська рада листом від 04.06.2021 № 8-5784-11/26 повідомила представника позивача - адвоката Буженка Ю. про те, що заява позивача про затвердження проекту землеустрою розглянута 20.05.2021 на пленарному засіданні міської ради, однак за результатами голосування проект не був затверджений, оскільки не набрав достатньої кількості голосів для його прийняття.
Отже, спірним у даному випадку є неприйняття Херсонською міською радою рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне врахувати наступні обставини та положення законодавства.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю врегульовані Земельним кодексом України (далі - ЗК України).
Норми ЗК України суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЗК України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Так, згідно і. ч. 2, ч. 3 ст. 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади (ч. 2 ст. 2 ЗК України).
За правилами ст. 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є, зокрема,громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5, 9, 11 ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
До клопотання додається розроблена відповідно до Закону України "Про землеустрій" технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що замовляється громадянином без надання дозволу на її розроблення.
У випадку, визначеному частиною першою цієї статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) приймає рішення про її затвердження та передачу земельної ділянки у власність або вмотивоване рішення про відмову.
Передача земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту землеустрою щодо приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на землю.
Згідно із статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
За правилами п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Частиною другою ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Отже, затвердження проекту землеустрою здійснюється, зокрема, міською радою виключно на її пленарних засіданнях та оформлюється відповідним рішенням.
Відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 15.05.2013 № 883/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за № 381/10661, наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб'єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.
Таким чином, рішення про затвердження проекту землеустрою, або про відмову у його затвердженні оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - рішенням міської ради. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листом у відповідь на заяву позивача. Тим більше, з підстав неприйняття міською радою жодного рішення.
Зазначена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, наведеного в постанові від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17.
Відтак, суд вважає, що лист Херсонської міської ради від 04.06.2021 №8-5784-11/26 у відповідь на заяву позивача, яким повідомлено про незатвердження проекту землеустрою у зв'язку із не набранням достатньої кількості голосів за змістом та формою не може вважатися рішенням у розумінні статті 118 Земельного кодексу України.
Як зазначено вище, відповідач тричі, - 20.05.2021 на пленарному засіданні VІІ сесії, 23.07.2021 на пленарному засіданні VІІІ сесії та 03.09.2021 розглядав питання затвердження проекту землеустрою ОСОБА_1 , проте за результатами голосування рішення не прийняте.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що у даному випадку має місце протиправна бездіяльність Херсонської міської ради щодо неприйняття рішення з питання затвердження проекту землеустрою, як того вимагає ч. 9 ст. 118 ЗК України.
Щодо ефективності вибраного позивачем способу захисту шляхом зобов'язання відповідача прийняти рішення про затвердження проекту відведення земельної ділянки, суд зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. При цьому, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Зобов'язання судом відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.
При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх вказаних підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.
Прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови, може бути необґрунтованим та призвести до затвердження проекту землеустрою з порушенням закону.
За таких обставин, у суду відсутні підстави для зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення.
Отже, оскільки протиправна бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті ним рішення, як передбачено Земельним кодексом України, у визначений законом строк, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нерозгляду у встановлений законом спосіб та строк заяви позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів розташованих в межах АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0048 га та зобов'язання повторно розглянути зазначену заяву та прийняти відповідне рішення.
Додатково суд зауважує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Згідно із ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до ст. ст. 9, 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, суд частково задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 .
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору як учасник бойових дій, то суд не вирішує питання про розподіл судового збору між сторонами.
Щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу у розмірі 7333,00 грн, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 4 статті 134 КАС України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).
Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Із викладеного слідує, що розмір витрат, які підлягають сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації сторін, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інші витрати, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 у справі № 814/698/16.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимоги заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходить з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відповідно до договору про надання правничої допомоги від 01.09.2021 № 01/09/21, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Мельничуком Д.М., його предметом є, зокрема, надання клієнту правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу його діяльності, аналіз законодавства, вивчення судової практики, представництво інтересів у суді, складання заяв, адвокатських запитів, позовів, відзивів на позови, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Згідно п. 2 розділу "Гонорар" договору якщо інше не встановлено додатковою угодою до договору, гонорар адвоката складається з розрахунку часу, витраченого на виконання даного договору, враховуючи вартість однієї години - 2000 грн.
Підставою для сплати гонорару є відповідний рахунок (довідка-рахунок) (п.6 договору).
На підтвердження отримання гонорару в розмірі 7333,00 грн, представником позивача до суду надані квитанція до прибуткового касового ордера № 21-41 від 08.11.2021 та довідка-рахунок № 21-41 від 08.11.2021 у справі № 540/5504/21.
Згідно довідки-рахунку розмір гонорару у сумі 7333,00 грн складає: № 1. консультація клієнта - 2000,00 грн (1 год.); № 2. складання позовної заяви - 2000,00 грн (1 год.); № 3. складання заяви про розподіл судових витрат - 500,00 грн (15 хв); № 4. складання відповіді на відзив - 2500,00 грн (1 год. 15 хв); № 5. Складання повідомлення про подачу заяви про розподіл судових витрат в частині стягнення "гонорару успіху" після ухвалення рішення по суті - 333,00 грн (10 хв).
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11.02.2021 у справі № 520/9115/19.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відтак, з урахуванням наведеного, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Крім того, суд враховує часткове задоволення позовних вимог у даній справі.
При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до стягнення суми понесених витрат із критеріями, встановленими ч. 5 ст. 134 КАС України, суд враховує, що дана справа є справою незначної складності, розгляд справи здійснений в порядку спрощеного позовного провадження.
Наданими представником позивача доказами підтверджується факт надання позивачу послуг. Однак суд вважає, що сума витрат на надання такої допомоги у розмірі 7333,00 грн, являється неспівмірною із складністю цієї справи, обсягом виконаних робіт (наданих послуг), не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Окремо суд зауважує, що позовна заява за своєю суттю та формою є аналогічною попереднім позовним заявам, які перебувають та перебували у провадженні Херсонського окружного адміністративного суду, в яких представником позивачів виступав адвокат Мельничук Д.М., за виключенням реквізитів оскаржуваних рішень та земельних ділянок.
У зв'язку з цим, суд зазначає, що даний спір фактично є типовим, з вирішення аналогічних спорів існує численна судова практика, в тому числі й суду касаційної інстанції, а тому підготовка цієї справи до судового розгляду не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи.
Обставини спору не вимагали від позивача та адвоката значних зусиль на зібрання доказів, формулювання своїх правових позицій та складення процесуальних документів.
Отже, дослідивши довідку-рахунок № 21-41 від 08.11.2021, яка містить перелік наданих послуг, її вартість та оцінивши усі необхідні аспекти цієї справи: складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на виконання відповідних робіт, значення справи для сторони, суд вважає, що сума судових витрат є частково обґрунтованою.
Відтак, зважаючи на приписи ч. 3 ст. 139 КАС України щодо часткового задоволення позову, суд дійшов висновку, що на користь позивача підлягають відшкодуванню витрати на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Херсонської міської ради.
Керуючись ст. ст. 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Херсонської міської ради щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 , зареєстрованої 26.01.2021 за № 114-1636-15, про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу розташованого в межах АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0048 га.
Зобов'язати Херсонську міську раду (код ЄДРПОУ 26347681; м. Херсон, пр. Ушакова, 37) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ), зареєстровану 26.01.2021 за №114-1636-15, про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу розташованого в межах АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0048 га з прийняттям рішення по суті, з урахуванням висновків суду, наданих у цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 (дві тисячі) грн за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Херсонської міської ради (код ЄДРПОУ 04059958; 73000, м. Херсон, вул. Ушакова,37).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.Й. Кисильова
кат. 109020100