03 грудня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/9726/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Довгопол М.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про скасування вимоги про сплату боргу, -
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Стислий зміст позовних вимог
25.08.2021 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 /позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі - ГУ ДПС у Полтавській області/відповідач) про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Полтавській області №Ф-6055-51/989 від 19.04.2021.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач 25.03.2021 здійснив реєстрацію припинення підприємницької діяльності, тому не є платником єдиного внеску відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Крім того, позивач з 2016 року працевлаштований у структурному підрозділі "Кременчуцький рейкозварювальний поїзд" регіональної філії "Центр з будівництва та ремонту колії" АТ "Українська залізниця", як найманий працівник, і з 2016 року ЄСВ за нього сплачується роботодавцем. Також позивач звертав увагу на те, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09.12.2020 у справі № 440/6082/20, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2021, скасовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6055-51/989 від 12.02.2020 та № Ф-6055-51/5628 від 06.11.2020, які є тотожними спірній вимозі та винесені з тих самих підстав, при цьому суд дійшов висновку про відсутність у ОСОБА_1 обов'язку зі сплати єдиного внеску. Враховуючи вказані обставини, позивач вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Полтавській області №Ф-6055-51/989 від 19.04.2021 є протиправною та підлягає скасуванню.
2. Заперечення відповідача
22.09.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву /а.с. 56/, в якому представник відповідача заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні у повному обсязі з огляду правомірність та обґрунтованість спірної вимоги. Зазначив, що станом на 10.09.2021 згідно інтегрованої картки платника по єдиному внеску рахується заборгованість позивача, яка виникла за рахунок щоквартальних нарахувань (абзац 3 частини 8 статті 9 Закону № 2464) в сумі 37788,74 грн.
3. Процесуальні дії по справі
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.08.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
13.09.2021 судом одержано заперечення представника Головного управління ДПС у Полтавській області проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, у яких відповідач просив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, та, водночас, просив допустити заміну відповідача Головного управління ДПС у Полтавській області (ідентифікаційний код 43142831) на його правонаступника - Головне управління ДПС у Полтавській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код ВП 44057192) /а.с. 47/.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.09.2021 клопотання Головного управління ДПС у Полтавській області про заміну відповідача задоволено. Допущено заміну відповідача Головного управління ДПС у Полтавській області (ідентифікаційний код 43142831) на його правонаступника - Головне управління ДПС у Полтавській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код ВП 44057192). Заперечення представника Головного управління ДПС у Полтавській області проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження залишено без задоволення.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.
З 1997 року позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, 25.03.2021 позивачем припинено підприємницьку діяльність, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 2009950060001000717, про що свідчить інформація з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань /а.с. 15/.
З грудня 2016 року позивач перебувавав у трудових відносинах з Регіональною філією «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця», а з вересня 2019 року перебуває у трудових відносинах з філією "Центр з будівництва та ремонту колії" АТ "Укрзалізниця", якими сплачувалися за ОСОБА_1 страхові внески, що підтверджується відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування /а.с. 12-14/.
Головним управлінням ДПС у Полтавській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6055-51/989 від 19.04.2021, якою позивачу визначено суми недоїмки зі сплати єдиного внеску станом на 31.03.2021 в сумі 37788,74 грн /а.с. 16/.
Зазначена вимога не містить посилань на підстави виникнення недоїмки та її розрахунку. Водночас у відзиві на позов представник відповідача пояснив, що вищевказана недоїмка складається із заборгованості, яка виникла за рахунок щоквартальних нарахувань в сумі 37788,74 грн: по строку сплати 09.02.2018, в сумі 8448,00 грн, за 2017 рік, сплата відсутня; по строку сплати 19.04.2018, в сумі 2457,18 грн, за 1-квартал 2018 року, сплата відсутня; по строку сплати 19.07.2018, в сумі 2457,18 грн, за 2-квартал 2018 року, сплата відсутня; по строку сплати 19.10.2018 в сумі 2457,18 грн, за 3-квартал 2018 року, сплата відсутня; по строку сплати 21.01.2019, в сумі 2457,18 грн, за 4-квартал 2018 року, сплата відсутня; по строку сплати 19.04.2019 в сумі 2754,18 грн, за 1-квартал 2019 року, сплата відсутня; по строку сплати 19.07.2019 в сумі 2754,18 грн, за 2-квартал 2019 року, сплата відсутня; по строку сплати 21.10.2019 в сумі 2754,18 грн, за 3-квартал 2019 року, сплата відсутня; по строку сплати 20.01.2020 в сумі 2754,18 грн, за 4-квартал 2019 року, сплата відсутня; по строку сплати 21.04.2020, в сумі 2078,12 грн, за січень-лютий 2020 року, сплата відсутня; по строку сплати 20.07.2020 в сумі 1039,06 грн, за червень 2020 року, сплата відсутня; по строку сплати 19.10.2020, в сумі 3178,12 грн, за III квартал 2020 року, сплаті відсутня; по строку сплати 19.01.2021, в сумі 2200,00 грн, за жовтень-листопад 2020 року, сплаті відсутня.
Із інтегрованої картки платника податків /а.с. 57-60/ слідує, що заборгованість зі сплати ЄСВ у розмірі 37788,74 грн виникла за рахунок несплати єдиного внеску за 2018-2020 роки.
30.04.2021 позивач засобами поштового зв'язку /а.с. 19-20/ звернувся до ДФС України зі скаргою на вимогу № Ф-6055-51/989 від 19.04.2021, за наслідками розгляду якої ДФС України листом від 13.05.2021 повідомлено позивача, що порушене у скарзі питання не належить до компетенції ДФС та рекомендовано звернутися до ДПС /а.с.21/.
17.07.2021 позивач засобами поштового зв'язку /а.с. 22-23/ звернувся до ДПС України зі скаргою на вимогу № Ф-6055-51/989 від 19.04.2021, за наслідками розгляду якої прийнято рішення від 06.08.2021, яким скарга ОСОБА_1 залишена без розгляду у зв'язку з порушенням законодавчо встановленого 10-денного строку для її подання /а.с.24-25/.
Позивач, не погодившись із вимогою про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № Ф-6055-51/989 від 19.04.2021, звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені у Законі України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі-Закон №2464-VI).
За змістом пунктів 2, 3, 5, 6, 10 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав за страхованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок. Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом. Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзаців 1 та 2 пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
За змістом абзацу 3 частини 8 та частини 12 статті 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Водночас пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VІ визначено, що платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VІ єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Частиною 4 статті 25 Закону №2464-VI передбачено, що податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.
Вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена з метою стягнення недоїмки з єдиного внеску у разі його несплати платником у визначені цим Законом строки, надсилається податковим органом платнику в паперовій та/або електронній формі у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня отримання вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня отримання узгодженої вимоги, податковий орган надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби узгоджену вимогу про сплату недоїмки в електронній формі.
Процедуру нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості органами доходів і зборів із страхувальників зі сплати коштів з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає також Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція № 449).
Відповідно до пункту 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Пунктом 3 розділу VI Інструкції № 449 передбачено, що податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску податковими органами;
платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):платникам, зазначеним у пункті 1 статті 4 Закону, протягом 20 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційно-телекомунікаційних систем ДПС (далі - ІТС) на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) крім загальних реквізитів має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
Пунктом 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з ІТС за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи, у тому числі відокремлених підрозділів юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Податковий орган веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції.
При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера «Ю» (вимога до юридичної особи, у тому числі відокремлених підрозділів юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина - літера «У» (узгоджена вимога).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.
Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику.
ІV. ВИСНОВКИ СУДУ
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності фізичних осіб-підприємців, які фактично не здійснюють та не ведуть підприємницьку діяльність та доходів від неї не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Фізична особа-підприємець, який підприємницьку діяльність не веде та доходи від неї не отримує, зобов'язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.
В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає податковий орган, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 04.12.2019 (справа №440/2149/19), від 23.01.2020 (справа №480/4656/18).
За змістом частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що у період, за який позивачеві нараховано недоїмку зі сплати єдиного внеску відповідно до спірної вимоги, позивач був найманим працівником Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця», філії "Центр з будівництва та ремонту колії" АТ "Укрзалізниця" та у вказаний період його роботодавець сплачував за нього єдиний внесок у розмірах, визначених законодавством. Доказів наявності заборгованості у роботодавців зі сплати єдиного внеску за позивача відповідачем до суду не надано.
Таким чином, у спірний період позивач був найманим працівником. Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності відповідачем не надано.
Факт перебування в спірний період особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, здійснюється податковим органом незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, зважаючи на те, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, у розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у періоді, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем.
Крім цього, суд враховує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Враховуючи викладене вище, суд відхиляє доводи відповідача про наявність обов'язку у ОСОБА_1 щодо сплати єдиного внеску за спірний період, оскільки позивач з 2016 року перебував у трудових відносинах із роботодавцем, який сплачував за нього єдиний внесок, а доходів від підприємницької діяльності не отримував.
Частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не надано доказів правомірності вимоги №Ф-6055-51/989 від 19.04.2021 у розмірі 37788,74 грн.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6055-51/989 від 19.04.2021 у розмірі 37788,74 грн не ґрунтується на вимогах Закону №2464-VI, прийнята без урахування усіх істотних обставин, а тому є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
При цьому Суд зважає на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58), відповідно до якої: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи позицій сторін отримали достатню оцінку.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини та норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.
V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 при поданні позовної заяви сплатив судовий збір у розмірі 908,00 грн /а.с. 8/.
Беручи до уваги задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Полтавській області на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби України у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 44057192) про скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби України у Полтавській області №Ф-6055-51/989 від 19.04.2021.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби України у Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень нуль копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя М.В. Довгопол