03 грудня 2021 року м.Київ № 320/8534/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у виплаті заборгованості ОСОБА_1 за період з 01.04.2017 по 28.02.2019, протягом якого не виплачувалась пенсія;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області негайно виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії за період з 01.04.2017 по 28.02.2019, протягом якого не виплачувалась пенсія.
В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що вона є пенсіонеркою за віком та внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку у відповідача. У періоди з 01.04.2017 по 28.02.2019 відповідач припиняв здійснення виплати пенсії через відсутність позивачки за місцем фактичного проживання/перебування. У подальшому відповідач відновив виплату пенсії, проте заборгованість за вказаний період залишилась не виплаченою. Позивачка вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують вимоги Конституції України та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058).
Ухвалою суду від 10.09.2021 відкрито спрощене провадження у даній адміністративній справі без проведення судового засідання.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, надав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що припинення виплати пенсії позивачці відбулось на підставі п.п. 2 п.12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, через встановлення факту відсутності позивачки за місцем фактичного проживання/перебування. Також, відповідач стверджує, що позивачка прийнята на облік до Управління з 01.11.2019 та з грудня 2019 розпочато виплату пенсії. Сума пенсійних виплат за період з 01.04.2017 по 31.03.2019 є нарахованою, проте її виплата буде здійснена після затвердження КМУ окремого порядку виплати пенсії за минулий період у відповідності до вимог постанови КМУ №365 від 08.06.2016 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши обставини даної справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
ОСОБА_1 , код РНОКПП - НОМЕР_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_2 , виданим 01.10.1997 Краснолуцьким УМВС України в Луганській області (а.с. 9-10).
Позивачка перебуває на обліку Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області як пенсіонер та їй призначена пенсія за віком довічно з 18.07.2002, а з липня 2012 по втраті годувальника, що не заперечується відповідачем та підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_3 від 16.09.2002 та копіями матеріалів пенсійної справи позивачки, наданої відповідачем (а.с. 7).
Відповідно до довідки Управління соціального захисту населення Солом'янської районом у м.Києві державної адміністрації від 25.11.2014, ОСОБА_1 взято на облік як особу, переміщену з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, а саме: з м.Бахрушеве Луганської області, яке включено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р (а.с. 52).
Згідно з зазначеною довідкою, адресою місця реєстрації позивачки є: АДРЕСА_1 , адресою фактичного місця проживання є: АДРЕСА_2 .
На підставі вказаної довідки позивачка прийнята на облік Управління Пенсійного фонду України в Солом'янському районі м.Києва за місцем фактичного проживання (а.с. 42).
Згідно з розпорядженням Управління Пенсійного фонду України в Солом'янському районі м.Києва №2507 від 12.11.2014 позивачці перераховано пенсію по втраті годувальника з 05.11.2014 (а.с. 42).
Однак, у період з 01.04.2017 по 28.02.2019 відповідач припинив виплату позивачці пенсійних виплат на підставі витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при Солом'янській районній в м.Києві державній адміністрації від 13.07.2017 №55 (а.с. 55).
Відповідно до довідки Управління соціального захисту населення Слов'янської районної державної адміністрації від 21.05.2018 №0000540340, ОСОБА_1 взято на облік як особу, переміщену з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, а саме: з м.Вахрушеве Луганської області, яке включено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р. Фактичне місце проживання позивачки, згідно даної довідки є: АДРЕСА_3 (а.с. 64).
З матеріалів пенсійної справи позивачки вбачається, що у період з 21.05.2018 до 30.11.2019 позивачка перебувала на обліку Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області за місцем фактичного проживання.
Згідно з відомостями ІКІС ПФУ: Підсистеми призначення та виплати Пенсії, у період з квітня 2017 року по травень 2018 року Управлінням Пенсійного фонду України в Солом'янському районі м.Києва та з червня 2018 року по лютий 2019 року Слов'янським об'єданого управління Пенсійного фонду України Донецької області здійснювалось нарахування пенсії, проте її виплата не здійснювалась.
Відповідно до довідки Управління соціального захисту населення Броварської районної державної адміністрації від 15.10.2019 №3227-5000212703, ОСОБА_1 взято на облік як особу, переміщену з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, а саме: з м.Хрустального Луганської області, яке включено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р. Фактичне місце проживання позивачки, згідно даної довідки є: АДРЕСА_4 (а.с. 8, 73).
У зв'язку зі зміною місця проживання, позивачку взято на пенсійний облік Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Київській області з 08.11.2019, за її клопотанням від 22.10.2019.
Згідно з відомостями ІКІС ПФУ: Підсистема Призначення та виплати, станом на час постановки на облік Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Київській області (01.12.2019), у позивачки наявна відкладена заборгованість з виплати їй пенсії за період з квітня 2017 року по лютий 2019 року у загальному розмірі 66 181,56 грн (а.с. 77).
Постановою Кабінету Міністрів України № 628 від 22.08.2019 "Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України" реорганізовано деякі територіальні органи Пенсійного фонду України шляхом приєднання до окремих органів Пенсійного фонду України за переліком згідно з додатком.
Зокрема, згідно додатку до цієї постанови, Броварське об'єднане управління Пенсійного фонду України у Київській області реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548).
У травні 2021 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про виплату нарахованої суми пенсії за період з 01.04.2017 по 28.02.2019 (а.с. 5).
Листом №6340-7718/С-02/8-1000/21 від 02.06.2021, відповідач повідомив позивачку про те, що кошти, які не виплачені за період з 01.04.2017 по 28.02.2019 нараховані, та будуть виплачені на умовах окремого порядку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» зі змінами, затвердженими постановою Кабінету міністрів України від 21.08.2019 № 788 (а.с. 6).
Вважаючи дії відповідача щодо відмови виплатити заборгованість за спірний період протиправними, позивачка звернулась до суду за захистом порушеного права.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).
Частинами першою та третьою статті 4 цього Закону передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
У свою чергу, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Підзаконні нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009);
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Верховний Суд у постанові від 22.03.2018 (справа №243/6391/17) дійшов висновку, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З матеріалів справи вбачається, що відсутність обставин, вказаних у п. п. 1, 2, 4 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV щодо позивачки, відповідачем не заперечується, які і не заперечується наявність невиплаченої заборгованості з пенсійних виплат за період з 01.04.2017 по 28.02.2019.
При цьому, в матеріалах справи відсутнє рішення відповідача щодо припинення виплати пенсії з підстав, передбачених частиною першою ст. 49 Закону №1058-IV, що розцінюється судом як втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном, яке, в свою чергу, є об'єктом захисту згідно вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №805/402/18 та в постанові Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 212/4165/17.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправних дій Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, що полягають у відмові виплатити заборгованість по пенсії за період з 01.04.2017 по 28.02.2019, та як наслідок, слід зобов'язати відповідача виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком у повному обсязі за вказаний період, з урахуванням всіх належних перерахунків та фактично виплачених сум.
Щодо вимоги позивачки про зобов'язання відповідача здійснити виплату пенсію негайно, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
При цьому, відповідно до пункту 1 частини другої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
Враховуючи, що предметом спору є визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання вчинити певні дії, та за рішенням суду не вирішується питання про стягнення конкретно визначеного розміру суми пенсії, а лише вирішується питання щодо зобов'язання вчинити відповідача дії по виплаті пенсії, така заява позивача не підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про обґрунтованість та часткове задоволення заявлених позовних вимог.
Згідно частин 1-5 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При зверненні до суду, позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 908 грн, що підтверджується копією квитанції від 01.07.2021 №0.0.2181167196.1 (а.с. 13).
З огляду на задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд приходить до висновку про стягнення на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, судового збору у розмірі 908 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у виплаті заборгованості ОСОБА_1 за період з 01.04.2017 по 28.02.2019, протягом якого не виплачувалась пенсія.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548) виплатити ОСОБА_1 (код РНОКПП - НОМЕР_4 ) заборгованість по пенсії за період з 01.04.2017 по 28.02.2019.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Стягнути за рахунок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548) на користь ОСОБА_1 (код РНОКПП - НОМЕР_4 ), сплачений нею судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.