Справа № 211/5182/21
Провадження № 2/211/2728/21
іменем України
06 грудня 2021 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Середньої Н. Г.,
за участю секретаря судового засідання - Бехало В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» структурний підрозділ «Криворізьке локомотивне депо», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Первинна профспілкова організація відокремленого структурного підрозділу «Криворізьке локомотивне депо» Державного підприємства «Придніпровська залізниця» Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України, про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення,
встановив:
позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом та просить суд стягнути з відповідача на свою користь 9 716,00 грн. недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, посилаючись на її виплату в неповному обсязі. В обґрунтування вимог зазначено, що з 17.05.2007 вона працює на підприємстві відповідача на різних посадах, з 25.07.2008 працює техніком по цеху чергових по депо. За період з 2017-2021 р.р. вона перебувала у щорічних відпустках та користувалася правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення. З врахуванням розміру мінімальної заробітної плати за 2017-2021 р.р. та розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, встановленого п. 3.1.5 Колективного договору «Криворізького локомотивного депо», за період відпусток з 14.06.2017 по 27.06.2017 вона фактично отримала 2 105,00 грн., недоплата склала 1 095,00 грн.; з 11.07.2018 по 24.07.2018 отримала 2 301,25 грн., недоплачена сума 1 421,75грн.; з 10.07.2019 по 07.08.2019 отримала 2 508,75 грн., недоплата склала 1 664,25 грн., з 08.07.2020 по 05.08.2020 фактично отримала 2 627,50 грн., недоплата склала 2 372,50 грн. та з 09.06.2021 по 02.07.2021 отримала 2 837,50 грн., недоплата склала 3 162,50 грн. Таким чином загальна сума недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення становить 9 716,00 грн. Головою профспілки їй було повідомлено, що в обґрунтування відмови виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в повному розмірі, керівник підприємства посилався на спільну Постанову керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017, якою постановлено застосувати з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат, передбачених колективними договорами, величину 125% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом. Не погоджується з вказаним рішенням, оскільки пунктом 3.1.5 Колективного договору на 2011-2012 роки встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, а згідно з п. 1.4 Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників депо, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а всі інші - на конференції трудового депо. Вважає, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова керівництва, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.5 Колективного договору, тому оскільки відповідачем безпідставно відмовлено у відшкодуванні їй недоплаченої суми матеріальної допомоги, просить задовольнити заявлені вимоги.
Ухвалою суду від 12 жовтня 2021 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до пункту другого частини першої статті 274 ЦПК України, без повідомлення (виклику) сторін.
На виконання вимог ухвали суду, представником відповідача подано до суду відзив на позову, в обґрунтування якого зазначено, що зі змісту позовної заяви вбачається: предметом позову є вирішення питання про порушення законних прав та інтересів позивача через недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі, не менше мінімальної заробітної плати, як це було раніше передбачено Колективним договором. Тобто цей спір виник з підстав виконання (невиконання) колективного договору, а тому відповідно до п. «в» ч.1 ст. 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», цей спір є колективним трудовим спором. Тому вказана справа взагалі не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, що підтверджується правовим позиціями Верховного Суду України в ухвалі від 07.05.2009 у справі № 6-22269св08; Великої Палати Верховного Суду в постанові від 01.10.2019 по справі № 916/2721/18 та Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 479/58/19. Пунктом 3.1.5 Колективного договору на 2011-2012 роки (надалі - Колдоговір), укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів в особі їх виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24.10.2011 встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. В подальшому, відповідно до п.п. 3, 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 06.12.2016 встановлено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, передбачених колективним договором усіх рівнів. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Зокрема, у пункті 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 06.12.2016 зазначено: «установити, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб». Відповідно до вищезазначеного спільною вказівкою голови правління ПАТ «Укрзалізниця» В. Бальчуна, члена Правління Ж. Марчека та голови Профспілки залізничників і транспортних будівельників України Бубняка В.М. від 29.03.2017 № Ц/6-25/713-17 та спільною постановою керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017, постановлено застосовувати з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат, передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом». Таким чином, вимога щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі не менше мінімальної заробітної плати не відповідає вимогам п.п. 3, 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 06.12.2016. Не внесення до теперішнього часу відповідних змін до колективного договору не надає права вимагати виплат, які суперечать Закону, оскільки, як вказувалось вище, п. 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 06.12.2016 чітко зазначено, що до внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб». Зазначено про те, що колективний договір, укладений між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів, в особі їх виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24.10.2011 в частині виплати матеріальної допомоги у розмірі не менше мінімальної заробітної плати є недійсним, оскільки прямо суперечить положенням п.п. 3, 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Таким чином, з моменту прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 06.12.2016 умови п. 3.1.5 Колективного договору, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів, в особі їх виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24.10.2011, в частині виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі не менше мінімальної заробітної плати не створюють юридичних наслідків для відповідача у вигляді обов'язку виплачувати матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі не менше мінімальної заробітної плати. У позовній заяві позивач стверджує, що відповідачем начебто погіршуються умови договору про працю виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 125% прожиткового мінімуму, а не в розмірі не менше ніж мінімальна заробітна плата по Україні. Разом з тим, після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06.12.2016 фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина. Тобто, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 06.12.2016 змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат (наприклад, для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг, у колективних договорах та угодах усіх рівнів). Тобто цим Законом запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум. Велика Палата Верховного Суду України дійшла висновку, що з прийняттям Закону № 1774-VІІІ в Україні було змінено підхід щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не лише при визначенні посадових окладів, а й щодо розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата. Аналіз такого правового регулювання дає підстави зробити висновок про те, що законодавець заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати, про що зазначено у Постанові Великої Палати Верховного Суду України від 04.11.2020 у справі № 200/9195/19-а. Крім того, застосовуючи розрахунковий розмір матеріальної допомоги на оздоровлення у вигляді 125 % прожиткового мінімуму відповідачем не порушується будь-який інший Закон, а навпаки вбачається саме дотримання вимог Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 06.12.2016. Тому просить відмовити в задоволенні заявлених вимог.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.
Як встановлено судом та не оспорюється сторонами, позивач ОСОБА_1 працює на посаді техніка в цех чергових по депо в структурному підрозділі «Криворізьке локомотивне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» (а.с. 11-16 - копія трудової книжки).
04 та 06 вересня 2019 року Голова Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо в інтересах членів профспілки звернувся із заявою до директора регіональної філії «Придніпровська залізниця» з поданням, відшкодувати працівникам недоплаченої суми матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 2017 року по теперішній час, оскільки матеріальна допомога на оздоровлення була виплачена працівникам не у повному обсязі, що не узгоджується з п. 3.1.5 Колективного договору Криворізького локомотивного депо (а.с. 26,28).
Згідно відповіді директора РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 26.09.2019, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 06.12.2016, а саме п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» - мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Пунктом 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цього Закону не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Оскільки регіональна філія не є юридичною особою, а є відокремленим структурним підрозділом АТ «Укрзалізниця» і здійснює свою діяльність у межах доведених контрольних завдань з основних фінансово-економічних показників, розпоряджень, вказівок щодо органів товариства - відповідно до спільної вказівки голови правління ПАТ «Укрзалізниця» В. Бальчуна, члена Правління Ж. Марчека та голови Профспілки залізничників і транспортних будівельників України Бубняка В.М. від 29.03.2017 № Ц/6-25/713-17 прийнято спільну постанову керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і президії Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017, щодо застосування в діючому колективному договорі з 01.04.2017 замість величини «Мінімальна заробітна плата» розрахункової величини «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб» (а.с. 27).
Згідно статті 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 року № 3356-XII, зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно статті 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.
Частиною другою статті 97 КЗпП України визначено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 3.1.5 Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів в особі їх виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24.10.2011 року, який є чинним станом на 2019 року, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Відповідно до спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року постановлено застосовувати з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».
Згідно з п. 1.4 Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників депо, вносятся протягом строку його дії за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а всі інші - на конференції трудового депо.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII, тобто на момент прийняття спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 200,00 грн.
Положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1600 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2000 грн.
Таким чином, прийняття 31.03.2017 спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2000 грн., тому суд вважає, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.5 Колективного договору.
Відповідно до статті 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Норма статті 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.
При цьому суд вважає, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06.12.2016 року не створює юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.5 Колективного договору, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» Державного підприємства «Придніпровська залізниця» та спільним представницьким органом залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24.10.2011 року, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п. 3.1.5 якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, а прийнята 31.03.2017 року спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», прийнята з порушенням вимог Колективного договору, отже не підлягає застосуванню при визначні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.
Виходячи з наведеного вище, суд вважає, що дії відповідача щодо невиплати позивачу частини матеріальної допомоги на оздоровлення в заявленому позивачем розмірі є неправомірними.
Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Згідно з вимогами пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Тому аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимог.
Представником відповідача подано до суду клопотання про застосування позовної давності, в обґрунтування якого зазначено, що за змістом норм чинного законодавства матеріальна допомога на оздоровлення за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто матеріальна допомога на оздоровлення не входить до структури заробітної плати, а отже строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнається або повинен був дізнатися про порушення свого права. Позивач звернулась до суду з позовом у червні 2021 року, у якому просить стягнути з відповідача недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення, яка на її думку мала бути виплачена їй разом з наданням відпустки у грудні 2017 року, січні 2018 року, у липні 2019 року, у червні 2020 року. Таким чином 3-місячний строк позовної давності щодо вимог про стягнення матеріальної допомоги за 2017-2020 роки на момент звернення з позовом до суду сплинув, тому просить суд застосувати наслідки пропуску строку позовної давності, відмовивши в позові.
Так, статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.
У частині першій зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом з тим, у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України слід дійти висновку про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком (постанова ВСУ від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16).
Крім того, на підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року N 2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року по справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
В пункті 2.3.3. Інструкції зазначено, що до переліку інших заохочувальних та компенсаційних виплат належить зокрема матеріальна допомога, що має систематичний характер, надана всім або більшості працівників (на оздоровлення, у зв'язку з екологічним станом, крім сум, указаних у п.3.31).
Предметом позову є стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.
При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, в переліку якого відсутній зазначений вид допомоги.
Таким чином заява представника відповідача про застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності задоволенню не підлягає.
Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Оскільки позивач на підставі статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, на підставі статті 141 ЦПК України, він підлягає стягненню з відповідача на користь держави.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 5 частини 3 статті 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Згідно частини 1 статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина 3 статті 137 ЦПК Ураїни).
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Так, при подані позову до суду позивачем було надано копію ордеру, договір про надання правової допомоги, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, акт № 1 про надання правової допомоги, оригінал квитанції про сплату витрат за правничу допомогу в сумі 1 850,00 грн. (а.с. 34-42) та заявлено вимогу про розподіл судових витрат.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Представник відповідача в обґрунтування заперечень щодо сплати витрат на правничу допомогу зазначила про використання адвокатом Товкун А.В. шаблону позовної заяви, оскільки протягом року нею подано до суду 60 аналогічних справ, в яких обставини є однаковими, позовні вимоги обґрунтовані одними і тими ж доказами, в позовах зазначені одні й ті ж аргументи, відмінність лише полягає в ціні позову. Тому витрачений час на вивчення документів та підготовку позовної заяви не можу бути значним, а отже розмір витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню.
Разом з тим, суд вважає, що сума 1 850,00 грн. не є значною як порівняно з ціною позову 9 716,00 грн., так і порівняно з обсягом роботи та часом, витраченим адвокатом на складання даного позову. До того ж вказаний шаблон, на думку суду, розроблений самим адвокатом, що не спростовано відповідачем, а отже розмір гонорару цілком виправданий.
Враховуючи викладене та наявність доказів понесених витрат на сплату правничої допомоги, , вказані витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 10, 12,13, 141, 263, 265 ЦПК України,суд
ухвалив:
позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» структурний підрозділ «Криворізьке локомотивне депо» (місцезнаходження за адресою: м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд. 108) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ) суму недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 2017 по 2021 р.р. в розмірі 9 716 (дев'ять тисяч сімсот шістнадцять) гривень 00 коп. та в рахунок відшкодування витрат, понесених на отримання правничої допомоги 1 850 (одна тисяча вісімсот п'ятдесят) гривень 00 коп.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» структурний підрозділ «Криворізьке локомотивне депо» на користь держави судовий збір в сумі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 06 грудня 2021 р.
Суддя Н.Г.Середня