06 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 905/206/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Малашенкової Т. М. і Селіваненка В.П.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця"
на рішення господарського суду Донецької області від 05.04.2021 (головуючий суддя Хабарова М.В.)
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.07.2021 (головуючий Істоміна О.А., судді: Стойка О.В. і Попков Д.О.)
у справі № 905/206/21
за позовом акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" (далі - Залізниця)
до приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (далі - Товариство)
про стягнення 60 144, 00 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
Залізниця звернулась до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства про стягнення додаткових зборів і плат у розмірі 60 144,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на порушення строків, встановлених у договорі про надання послуг від 14.02.2018 № 00039/ЦТЛ-2018 (далі - Договір надання послуг) та договорі про експлуатацію залізничної під'їзної колії Приватного акціонерного товариства Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча при станції Маріуполь-Сортувальний регіональної філії Донецька залізниця від 28.02.2017 № 1/28 (далі - Договір), Товариство вчасно не забрало вагони з передавальної колії, що стало підставою для нарахування Залізницею плати за користування вагонами та плати за зберігання вантажу.
Рішенням господарського суду Донецької області від 05.04.2021, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.07.2021, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства на користь Залізниці плату за користування вагонами у розмірі 9 994,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що:
- позовні вимоги обґрунтовані та доведені належними доказами лише в частині заявлених позивачем вимог про стягнення плати за користування вагонами у розмірі 9 996,00 грн;
- в іншій частині позовні вимоги про стягнення з Товариства на користь Залізниці плати за зберігання вантажу у розмірі 50 148,00 грн є безпідставними, оскільки Товариство звільнило колії у період безоплатного зберігання, а тому підстави для нарахування збору за зберігання вантажу відсутні.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Залізниця звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги), посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, неправильно застосував норми матеріального права у подібних правовідносинах, у яких відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 46 Статуту залізниць України та пункту 8 Правил зберігання вантажів.
Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Перевіривши матеріали справи та касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження з огляду на таке.
За приписами пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Залізниця у касаційній скарзі посилалась на те, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, неправильно застосував норми матеріального права у подібних правовідносинах, у яких відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 46 Статуту залізниць України та пункту 8 Правил зберігання вантажів.
При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11(абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
Водночас у постанові Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 905/140/21, в якій розглядались позовні вимоги Залізниці до Товариства про стягнення плати за користування вагонами у сумі 35 866,80 грн збору за зберігання вантажу у сумі 10 9391,76 грн, збору за охорону вантажу у сумі 5 049,62 грн, всього - 150 308,18 грн, зазначено, що згідно з пунктом 46 Статуту залізниць України одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.
Порядок зберігання вантажів та нарахування у зв'язку з цим відповідного збору визначено Правилами зберігання вантажів, затвердженими наказом Мінтранспорту України від 21.11.2000 № 644.
Відповідно до пункту 8 Правил зберігання вантажів збір за зберігання вантажів у вагонах у разі затримки їх з вини одержувача сплачується після закінчення терміну безоплатного зберігання незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо). Термін безоплатного зберігання обчислюється, зокрема: якщо на станції призначення вивантаження здійснюється засобами: залізниці - з 24-ої години дати вивантаження вантажів; одержувача - з 24-ої години дати подавання вагонів під вивантаження.
Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що у даному випадку збір за зберігання вантажу повинен обчислюватися з 00:00 год 27.05.2020, тобто після закінчення терміну безоплатного зберігання. Водночас початок терміну безкоштовного зберігання вантажу слід вираховувати з 24-ої години дати отримання відповідачем вагонів з вантажем від залізниці, тобто з 24-ої години 25.07.2020.
Отже, Верховний Суд у своїй постанові від 12.10.2021 у справі № 905/140/21 викладав висновок щодо питання застосування пункту 46 Статуту залізниць України та пункту 8 Правил зберігання вантажів.
У даній справі № 905/206/21 суди, розглядаючи позовні вимоги про стягнення додаткових зборів і плат у розмірі 60 144,00 грн (плати за користування вагонами у розмірі 9 994,00 грн та плати за зберігання вантажу у розмірі 50 148,00 грн), встановили, що потяг № 9525 прибув 31.07.2020 о 00:05 год. та був забраний з колій загального користування 01.08.2020 о 21:30. Згідно з розділом 7 Правил перевезення вантажів безоплатна доба зберігання починає обчислюватися з 24-ої години 31.07.2020 та закінчується о 24-ій годині 01.08.2020, а тому, в даному випадку нарахування збору за зберігання за встановленими чинним законодавством тарифами можливе з 00:00 годин 31.07.2020.
Пунктом 8 Правил зберігання вантажів визначений порядок сплати збору за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).
Також у цьому пункті передбачений порядок обчислення терміну безоплатного зберігання, фактично, в залежності від такого місця або таких обставин:
- на станції призначення - з 24-ої години дати вивантаження вантажів або з 24-ої години дати подавання вагонів під вивантаження;
- при переадресуванні - після двох годин з моменту повідомлення про прибуття вантажу;
- при затримці - з моменту затримки.
Сам порядок оформлення затримки вагонів визначений у Правилах користування вагонами і контейнерами, за змістом пунктів 8-10 яких у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери. Про затримку вагонів і контейнерів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення залізниця видає наказ. Облік затриманих на підходах вагонів здійснюється станцією, на якій вони простоюють, на підставі акту про затримку вагонів, що складається станцією. Усі дані, вказані в цьому акті, передаються станцією у "Повідомленні про затримку вагонів" (додаток 5) до інформаційно-обчислювального центру залізниці та на станцію призначення.
Матеріали справи не містять наказу залізниці про затримку вагонів та контейнерів з вини вантажовласника, а зі змісту акта загальної форми та акта про затримку вагонів вбачається не затримка вагонів Залізницею, а простоювання їх на коліях станції в період з 2:51 год. 31.07.2020 року по 21:30 год. 01.08.2020 через незабирання їх вантажовласником.
Отже, у розумінні пункту 46 Статуту залізниць терміни "безоплатного зберігання вантажів у вагонах, що надійшли на адресу одержувача, на коліях залізниці" та "безоплатного користування місцем загального користування на залізниці" охоплюються періодом у часі з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача.
Виходячи з викладеного, суди дійшли висновку, що Товариство звільнило колії у період безоплатного зберігання, а тому підстави для нарахування збору за зберігання вантажу відсутні, що зумовлює відмову у задоволенні позовних вимог у частині стягнення збору у розмірі 50 148,00 грн.
З викладеного вбачається, що правовідносини у справі № 905/206/21 та у справі № 905/140/21 є подібними, у розумінні критеріїв подібності.
При цьому, як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень у даній справі № 905/206/21, висновки судів не суперечать правовій позиції щодо застосування приписів пункту 46 Статуту залізниць України та пункту 8 Правил зберігання вантажів, викладеній у постанові Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 905/140/21.
Аналіз наведеного дає підстави стверджувати, що наразі існує висновок Верховного Суду щодо застосування положень пункту 46 Статуту залізниць України та пункту 8 Правил зберігання вантажів у подібних правовідносинах, і здійснене судами першої та апеляційної інстанцій у даній справі правозастосування повністю відповідає такому висновку, а тому Суд доходить висновку про закриття касаційного провадження в частині оскарження судових рішень з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, з огляду на приписи пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України, відповідно до якого суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
Також Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
За таких обставин, Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Керуючись статтею 234, 235, та пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України, Верховний Суд
1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" на рішення господарського суду Донецької області від 05.04.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.07.2021 у справі № 905/206/21.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Т. Малашенкова
Суддя В. Селіваненко