06 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 905/497/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Бакуліна С. В., Кондратова І. Д.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго"
на ухвалу Господарського суду Донецької області
у складі судді Шилової О. М.
від 21.07.2021 та
на постанову Східного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Шутенко І. А., Россолов В. В., Хачатрян В. С.
від 07.09.2021
за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Озон-3000" на дії та бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України при виконанні наказу у справі № 905/497/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Озон-3000"
до Публічного акціонерного товариства "Центренерго"
про стягнення 53 819 300,06 грн основного боргу, 2 852 500,92 грн пені, 848 292,58 грн 3% річних, 955 662,53 грн інфляційних втрат,
1. Історія справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЗОН-3000" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про стягнення основного боргу у розмірі 53 819 300, 06 грн, пені у розмірі 2 852 500, 92 грн, 3% річних у розмірі 848 292, 58 грн, інфляційних втрат у розмірі 955 662, 53 грн (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).
Рішенням Господарського суду Донецької області від 20.10.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.02.2021 та постановою Верховного Суду від 21.04.2021, позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЗОН-3000" основний борг у розмірі 53 819 300,06 грн, пеню у розмірі 2 775 174,69 грн, 3% річних у розмірі 848 153,81 грн, інфляційні втрати у розмірі 955 662,53 грн. В іншій частині у позові відмовлено.
24.03.2021 на виконання рішення Господарського суду Донецької області від 20.10.2020 було видано відповідний наказ.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЗОН-3000" звернулося до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою №02-143 від 24.06.2021 про примусове виконання наказу Господарського суду Донецької області № 905/497/20 від 24.03.2021. В заяві стягувача було зазначено рахунки боржника у банках та конкретне майно боржника.
06.07.2021 старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виніс постанови про: відкриття виконавчого провадження №65975322 з виконання наказу № 905/497/20 від 24.03.2021; розмір мінімальних витрат виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору; приєднання виконавчого провадження №65975322 до зведеного виконавчого провадження №42831111; зупинення вчинення виконавчих дій.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЗОН-3000" звернулось до Господарського суду Донецької області із скаргою на дії та бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України при виконанні наказу у справі № 905/497/20, в якій просило: - визнати неправомірною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з невчинення дій щодо негайного арешту коштів боржника на рахунках, зазначених стягувачем в заяві №02-143 від 24.06.2021 про примусове виконання рішення суду; - визнати неправомірною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з невчинення дій щодо негайного арешту та оголошення у розшук транспортних засобів боржника, зазначених стягувачем в заяві №02-143 від 24.06.2021 про примусове виконання рішення суду; - визнати неправомірною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з невчинення дій щодо негайного арешту нерухомого майна боржника, зазначеного стягувачем в заяві №02-143 від 24.06.2021 про примусове виконання рішення суду; - визнати неправомірною та скасувати як винесену передчасно постанову ВП №65975322 від 06.07.2021 про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження; - визнати неправомірною та скасувати як винесену передчасно постанову ВП №65975322 від 06.07.2021 про зупинення вчинення виконавчих дій; - зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України поновити виконавче провадження ВП №65975322; - зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України поновити права стягувача шляхом вчинення відповідно до частини 7 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" дій щодо негайного арешту коштів боржника в межах суми стягнення на рахунках, зазначених стягувачем в заяві №02-143 від 24.06.2021 про примусове виконання рішення суду; - зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України поновити права стягувача шляхом вчинення відповідно до частини 7 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" дій щодо негайного арешту та оголошення у розшук транспортних засобів боржника, зазначених стягувачем в заяві №02-143 від 24.06.2021 про примусове виконання рішення суду; - зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України поновити права стягувача шляхом вчинення відповідно до частини 7 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" дій щодо негайного арешту нерухомого майна боржника, зазначеного стягувачем в заяві №02-143 від 24.06.2021 про примусове виконання рішення суду; - зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повідомити суд і заявника про виконання постановленої за результатами розгляду скарги ухвали суду у десятиденний строк з дня її одержання.
Скарга обґрунтована тим, що у заяві №02-143 від 24.06.2021 та додатках до неї Товариством з обмеженою відповідальністю "ОЗОН-3000" було зазначено 41 рахунок боржника, 797 одиниць транспортних засобів та 289 об'єктів нерухомості, які належать боржникові на праві власності. Однак, всупереч вимогам частини 7 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", на жоден рахунок чи об'єкт нерухомості боржника не був накладений арешт негайно після відкриття виконавчого провадження. Натомість були вчинені інші дії, які не є негайними (винесені постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, стягнення виконавчого збору, приєднання до зведеного виконавчого провадження та зупинення виконавчих дій). Вказане є порушенням прав стягувача у виконавчому провадженні. Також скаржник зауважив, що для арешту коштів та майна боржника за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження потрібні лише кілька хвилин, тобто у такому разі строки для зупинення виконавчого провадження та приєднання до зведеного не були б порушені, а всі вимоги Закону були б виконані і права скаржника не порушені.
2. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 21.07.2021, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.09.2021, скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЗОН-3000" на дії та бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України при виконанні наказу у справі №905/497/20 задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з невчинення дій щодо негайного арешту коштів боржника на рахунках, зазначених стягувачем в заяві №02-143 від 24.06.2021 про примусове виконання рішення суду. Визнано неправомірною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з невчинення дій щодо негайного арешту транспортних засобів боржника, зазначених стягувачем в заяві №02-143 від 24.06.2021 про примусове виконання рішення суду. Визнано неправомірною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з невчинення дій щодо негайного арешту нерухомого майна боржника, зазначеного стягувачем в заяві №02-143 від 24.06.2021 про примусове виконання рішення суду. Визнано неправомірною та скасовано як винесену передчасно постанову ВП №65975322 від 06.07.2021 про зупинення вчинення виконавчих дій. Визнано неправомірною та скасовано як винесену передчасно постанову ВП №65975322 від 06.07.2021 про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження №42831111. Зобов'язано Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України поновити виконавче провадження ВП №65975322. Зобов'язано Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України поновити права стягувача шляхом вчинення відповідно до частини 7 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" дій щодо негайного арешту коштів боржника в межах суми стягнення на рахунках, зазначених стягувачем в заяві №02-143 від 24.06.2021 про примусове виконання рішення суду. Зобов'язано Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України поновити права стягувача шляхом вчинення відповідно до частини 7 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" дій щодо негайного арешту транспортних засобів боржника, зазначених стягувачем в заяві №02-143 від 24.06.2021 про примусове виконання рішення суду. Зобов'язано Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України поновити права стягувача шляхом вчинення відповідно до частини 7 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" дій щодо негайного арешту нерухомого майна боржника, зазначеного стягувачем в заяві №02-143 від 24.06.2021 про примусове виконання рішення суду. В задоволенні інших вимог скарги відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:
- суд погоджується з твердженням стягувача про те, що Закон не містить виключень, у яких вимоги частини 7 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" можуть не виконуватись. Тобто, незалежно від наявності підстав для зупинення виконавчого провадження чи приєднання його до зведеного виконавчого провадження негайні дії, передбачені частиною 7 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження"мають бути виконані перед винесенням таких постанов. Натомість після відкриття виконавчого провадження орган ДВС не вчинив негайних виконавчих дій, які передують будь-яким іншим. Водночас частина 7 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", на яку посилається скаржник, не містить припису про обов'язок виконавця негайно оголосити в розшук арештоване рухоме майно боржника. Отже, в цій частині вимоги скарги не є обґрунтованими;
- проаналізувавши наведену боржником практику Верховного Суду, суд дійшов висновку, що постанови Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №908/2559/17 та від 30.09.2019 у справі №908/948/16 містять висновки, протилежні твердженню боржника про неможливість (заборону) накладення арешту на кошти і майно боржника у разі, якщо виконавче провадження підлягає зупиненню; постанова ж Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №904/9713/17 прийнята у правовідносинах, що взагалі не є подібними до правовідносин, в яких подана скарга. При цьому жодна з наведених боржником постанов Верховного Суду не містить висновків щодо застосування приписів частини 7 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження";
- арешт не є ані заходом примусового виконання, ані ознакою реального виконання рішення і спрямований саме на забезпечення реального примусового виконання виконавчого документа - зокрема, такого, виконавче провадження за яким зупинене (підлягає зупиненню). Вказане підтверджується також загальним правилом частини 4 статті 35 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якого арешт, накладений виконавцем на майно боржника, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах, протягом строку, на який виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, не знімається;
- на момент розгляду скарги боржник не надав доказів наявності та переліку рахунків, на які за приписами абзацу 2 частини 2 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" накладення арешту забороняється.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
- дослідивши відомості поданої органом державної виконавчої служби облікової картки на зведене виконавче провадження №42831111 про стягнення грошових коштів з боржника - Публічного акціонерного товариства "Центренерго", судом встановлено, що на виконанні у зведеному виконавчому провадженні №42831111 перебувають лише накази господарських судів і постанови органу державної виконавчої служби, винесені під час виконання таких наказів. Тобто, в межах зведеного виконавчого провадження №42831111 об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами однієї юрисдикції - господарської. А тому судова колегія не приймає посилання апелянта на висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №660/612/16-ц, від 17.10.2018 у справі №927/395/13;
- суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи позивача, що він оскаржував дії, рішення та бездіяльність державного виконавця органу державної виконавчої служби саме у межах виконавчого провадження № 65975322, до прийняття державним виконавцем постанови від 06.07.2021 про приєднання виконавчого провадження №59525975 до зведеного виконавчого провадження №42831111, а відтак, скарга позивача підлягає розгляду в порядку господарського судочинства;
- ні Законом України "Про виконавче провадження", ні Інструкцією з організації примусового виконання рішень не передбачено заборони на здійснення державним виконавцем таких невідкладних дій як накладення арешту на грошові кошти та майно боржника до винесення постанови про приєднання до зведеного виконавчого провадження;
- колегія суддів погоджується з доводами відповідача, що виконавче провадження щодо боржника підлягало зупиненню на підставі пункту 12 частини 1 статті 34 Закону України "Про виконавче провадження". Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що Закон України "Про виконавче провадження" не містить виключень, у яких вимоги частини 7 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", які передбачають невідкладні та обов'язкові дії для виконавця, можуть не виконуватись. Тобто, незалежно від наявності підстав для зупинення виконавчого провадження чи приєднання його до зведеного виконавчого провадження негайні дії, передбачені частиною 7 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" мають бути виконані перед винесенням таких постанов;
- накладення арешту на грошові кошти та майно боржника є гарантією для стягувача, що рішення суду про стягнення заборгованості з боржника у майбутньому буде виконане після усунення обставин, які зумовили зупинення вчинення виконавчих дій. Однак, як встановлено судом, після відкриття виконавчого провадження орган державної виконавчої служби не вчинив негайних виконавчих дій, які передують будь-яким іншим. Колегія суддів вважає, що ненакладення арешту на майно та кошти боржника та зупинення виконавчого провадження на невизначений строк суттєво впливає на права стягувача, оскільки внаслідок таких дій виконавця, стягувач перебуватиме у стані невизначеності щодо можливості подальшого виконання судового рішення після усунення обставин, які зумовили зупинення вчинення виконавчих дій. Можливість боржника невизначений строк необмежено розпоряджатися грошовими коштами та майном за наявності виконавчого провадження та неможливості задоволення вимог стягувача внаслідок законодавчої заборони, створює ризики для ухилення боржника в наступному від виконання свого обов'язку за судовим рішенням про стягнення заборгованості;
- дії приватного виконавця щодо приєднання виконавчого провадження №65975322 до зведеного виконавчого провадження №42831111 та зупинення вчинення виконавчих дії є передчасними;
- доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати ухвалу Господарського суду Донецької області від 21.07.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.09.2021 у даній справі, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЗОН-3000".
Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
- скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЗОН-3000" підлягала розгляду за правилами адміністративного судочинства;
- суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про першочергове застосування до спірних правовідносин частини 7 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", чим порушили приписи пункту 12 частини 1 статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" в частині негайного зупинення виконавчого провадження відносно боржника.
Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подав відзив на касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго", в якому просив її задовольнити.
4. Позиція Верховного Суду
Предметом касаційного перегляду є ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, якими частково задоволено скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЗОН-3000" на дії та бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України, положень частини першої статті 18, частини першої статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Конституційний Суд України у рішенні від 13.12.2012 №18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист.
Виконання судового рішення, відповідно до змісту Рішення Конституційного Суду України №5-рп/2013 від 26.06.2013 у справі №1-7/2013, є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2019 від 15.05.2019 у справі №3-368/2018(5259/18) Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини 1, 2 статті 55, частини 1, 2 статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов'язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.
Також, у зазначеному рішенні Конституційний Суд України наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов'язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.
Отже, судове рішення, що набрало законної сили, є обов'язковим до виконання. Забезпечення виконання остаточного судового рішення у визначеному законом порядку є позитивним обов'язком держави.
Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців є Закон України "Про виконавче провадження".
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
При цьому, дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються також Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Частина 7 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає, що: у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника; у разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.
У разі якщо при відкритті виконавчого провадження виконавцем накладено арешт на майно боржника, боржник за погодженням із стягувачем має право передати йому таке майно або реалізувати його та передати кошти від його реалізації стягувачу в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом. У разі продажу майна боржника покупець повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби або приватного виконавця. Після передачі майна стягувачу або внесення покупцем коштів на рахунок органу державної виконавчої служби або приватного виконавця арешт з проданого майна боржника знімається за постановою виконавця (частина 8 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження").
Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна (стаття 56 Закону України "Про виконавче провадження").
Водночас, відповідно до статті 30 Закону України "Про виконавче провадження" виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження.
Згідно із пунктом 14 розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження та виконуються державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження. Про об'єднання виконавчих проваджень у зведене державний виконавець виносить постанову.
Постанови про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження та про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження виносяться не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження щодо боржника, стосовно якого здійснюється виконавче провадження (зведене виконавче провадження).
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України після відкриття виконавчого провадження прийнявши постанови про приєднання виконавчого провадження № 65975322 до зведеного виконавчого провадження № 42831111 та про зупинення вчинення виконавчих дій порушив положення частини 7 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки не наклав арешт на майно та кошти боржника.
Суд вважає дані висновки передчасними та такими, що зроблені без урахування вимог статті 30 Закону України "Про виконавче провадження" та пункту 14 розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, які передбачають, що кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника об'єднані у зведене виконавче провадження виконуються державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження.
При цьому, судами не враховано, що прийняття постанови про арешт майна (коштів) боржника у розумінні статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" є вчиненням виконавчих дій, які відбуваються після відкриття виконавчого провадження щодо боржника, і відповідно до частини 5 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" саме під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних.
Разом з тим, судами попередніх інстанцій не досліджувалось, не оцінювалось та не встановлювались, які саме заходи примусового виконання рішення були/не були вчинені виконавцем в межах зведеного виконавчого провадження № 42831111, було чи не було накладено арешт на кошти та майно боржника в межах зведеного провадження (на які також просить накласти арешт позивач у даній справі), чи не порушить права інших стягувачів у зведеному виконавчому провадженні № 42831111 накладення арешту на кошти та майно боржника за заявою стягувача у виконавчому провадженні №65975322, з огляду на що не можна дійти достеменного висновку щодо наявності/відсутності підстав для задоволення скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Озон-3000" на дії та бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України при виконанні наказу у справі № 905/497/20.
Верховний Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
Щодо доводів касаційної скарги про те, що скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЗОН-3000" підлягала розгляду за правилами адміністративного судочинства, то Суд вважає їх безпідставними, оскільки як встановлено судами попередніх інстанцій у зведеному виконавчому провадженні об'єднано виконання судових рішень про стягнення коштів з одного боржника, ухвалених судами за правилами лише господарської юрисдикції. Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2019 у справі № 911/100/18, скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження з примусового виконання судових рішень у господарських справах щодо одного боржника, ухвалених за правилами лише господарського судочинства, підлягають розгляду за правилами господарського судочинства. Суд також звертає увагу, що за матеріалами справи оскаржувані стягувачем дії та бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України були вчинені державним виконавцем саме у межах виконавчого провадження № 65975322 з виконання наказу Господарського суду Донецької області від 24.03.2021 в цій справі.
5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Враховуючи викладене у розділі 4 цієї постанови, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" слід задовольнити частково, а оскаржувані ухвалу та постанову у справі № 905/497/20 скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, перевірити зазначені в цій постанові доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку.
6. Судові витрати
Оскільки ухвала та постанова судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд, то розподіл судових витрат у справі, у тому числі й судового збору, сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який ухвалює рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -
1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" задовольнити частково.
2. Ухвалу Господарського суду Донецької області від 21.07.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.09.2021 у справі № 905/497/20 скасувати.
Справу № 905/497/20 направити на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.
Головуючий Н.М. Губенко
Судді С.В. Бакуліна
І.Д. Кондратова