24 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 907/83/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Офісу Генерального прокурора України - не з'явився,
Підприємства об'єднання громадян експлуатаційно-виробничого підприємства "Учбово-спортивна база "Закарпаття" Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства "Колос" - Борусевича С.Й.,
Державного підприємства "Сетам" Міністерства юстиції України - не з'явився,
Товариства з обмеженою відповідальністю "Жайворонок-Пачірта" - Колотухи І.О.,
Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - не з'явився,
Громадську організацію "Всеукраїнське фізкультурно-спортивне товариство "Колос" - Невмержицької І.М.,
Державної служби геології та надр України - не з'явився,
Фонду державного майна України - Міщенка О.В.,
Товариства з обмеженою відповідальністю "СПД-К" - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Жайворонок-Пачірта"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.07.2021 (у складі колегії суддів: Якімець Г.Г. (головуючий), Бонк Т.Б., Матущак О.І.)
у справі № 907/83/17
за позовом Підприємства об'єднання громадян експлуатаційно-виробничого підприємства "Учбово-спортивна база "Закарпаття" Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства "Колос"
до Державного підприємства "Сетам" Міністерства юстиції України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Жайворонок-Пачірта", Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства "Колос" агропромислового комплексу України (перейменоване в Громадську організацію "Всеукраїнське фізкультурно-спортивне товариство "Колос"), Державної служби геології та надр України, Фонду державного майна України,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - Товариства з обмеженою відповідальністю "СПД-К",
за участю прокурора, який вступив у справу на підставі заяви від 21.02.2017,
про визнання недійсними електронних торгів з реалізації арештованого майна та визнання недійсним протоколу проведення електронних торгів,
У січні 2017 року Підприємство об'єднання громадян експлуатаційно-виробничого підприємства "Учбово-спортивна база "Закарпаття" Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства "Колос" Агропромислового комплексу України (далі - ПОГ ЕВП "УСБ "Закарпаття", Позивач) звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Державного підприємства "СЕТАМ" Міністерства юстиції України (далі - ДП "Сетам"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Жайворонок-Пачірта" (далі - ТОВ "Жайворонок-Пачірта") та Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області (далі - Відділ ПВР УДВС ГТУЮ у Закарпатській області) (правонаступником якого є Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) в особі Відділу ПВР Управління Забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Всеукраїнське фізкультурно-спортивне товариство "Колос" Агропромислового комплексу України (далі - ВФСТ "Колос" АПК України), Державна служба геології та надр України та Фонд державного майна України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-3 - Товариство з обмеженою відповідальністю "СПД-К" (далі - ТОВ "СПД-К"), про визнання недійсними електронних торгів від 12.10.2016 із реалізації арештованого майна, а саме: споруди експлуатаційної свердловини термальної води № 2-т у м. Береговому, вул. Корятовича, 1, у системі "Сетам", визнання недійсним протоколу проведення електронних торгів від 12.10.2016 № 204258 із реалізації арештованого майна.
Позов обґрунтовано тим, що ПОГ ЕВП "УСБ "Закарпаття" не було власником водозабірної свердловини Берегівського родовища термальних мінеральних вод №2-т, яку було описано та арештовано під час вчинення виконавчих дій щодо нього як боржника у виконавчому провадженні, та яку в подальшому було відчужено з порушенням положень Закону України "Про виконавче провадження" та Порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2831/5.
Справа розглядалась неодноразово.
За результатами нового розгляду, рішенням Господарського суду Закарпатської області від 21.12.2020 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 05.07.2021 рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.12.2020 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсними електронні торги від 12.10.2016 з реалізації арештованого майна, а саме: споруди експлуатаційної свердловини термальної води №2-т, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Берегово, вул. Корятовича, 1, в системі "СЕТАМ". Визнано недійсним протокол проведення електронних торгів № 204258 від 12.10.2016 з реалізації арештованого майна, а саме: споруди експлуатаційної свердловини термальної води №2-т, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Берегово, вул. Корятовича, 1, в системі "СЕТАМ". Стягнуто з Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції судові витрати.
Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, ТОВ "Жайворонок-Пачірта" подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.07.2021, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.12.2020 залишити в силі.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.09.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 907/83/17 за касаційною скаргою ТОВ "Жайворонок-Пачірта" з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 24.11.2021; встановлено строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу до 03.11.2021.
02.11.2021 ПОГ ЕВП "УСБ "Закарпаття" та ГО ВФСТ "Колос" направили до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, у яких, заперечили доводи касаційної скарги, просили залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
У відзиві на касаційну скаргу, який надіслано до суду касаційної інстанції поштовим відправленням 02.11.2021, Фонд державного майна України вказує на безпідставність включення спірної свердловини до актів опису та арешту майна, що призвело до незаконного відчуження майна, яке не належить боржникові, а отже висновки суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін.
02.11.2021 ТОВ "СПД-К" надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказало на неправомірність дій державного виконавця, відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, тому просило залишити без змін постанову суду апеляційної інстанції.
Інші учасники справи не скористались наданим їм процесуальним законом правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Офіс Генерального прокурора України, ДП "Сетам" Міністерства юстиції України, Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, Державна служба геології та надр України, ТОВ "СПД-К" у судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їхніх представників у судове засідання або з клопотаннями про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК України не зверталися.
Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В'ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників ПОГ ЕВП "УСБ "Закарпаття", ТОВ "Жайворонок-Пачірта", ГО ВФСТ "Колос", Фонду державного майна України, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні спору у даній справі судами попередніх інстанцій установлено, що за рішенням Господарського суду Закарпатської області від 20.10.2014 у справі №907/870/14 стягнуто з ПОГ ЕВП "УСБ "Закарпаття" на користь Фізичної особи-підприємця Калинич І.І. борг у загальній сумі 904 786,83 грн, у тому числі 763 415,45 грн заборгованості за договором генерального підряду № 010711/01 від 01.07.2011, 41 161,68 грн - 3 % річних, 100 209,70 грн інфляційних втрат, а також 17 569,00 грн витрат зі сплати судового збору. На виконання зазначеного рішення видано відповідний наказ від 15.05.2015.
20.05.2015 Відділом ПВР Управління ДВС ГУЮ у Закарпатській області відкрито виконавче провадження №47602724, а 20.04.2016 державним виконавцем винесено постанови про прийняття виконавчих проваджень до виконання щодо наказів Господарського суду Закарпатської області від 15.05.2015 № 907/870/14 та від 23.02.2016 № 907/663/15.
Згідно з актом опису та арешту майна від 21.10.2015 державним виконавцем під час проведення виконавчих дій описано рухоме та нерухоме майно належне боржникові - ПОГ ЕВП "УСБ "Закарпаття", у тому числі експлуатаційну свердловину термальних вод №2-т, яка розташована за адресою: м. Берегове, вул. Корятовича, 1.
ПОГ ЕВП "УСБ "Закарпаття" здійснює користування свердловиною № 2-т з 1997 по 2016 рік на підставі Державного акту про право постійного користування землею від 05.05.1997 та спеціального дозволу на користування надрами, наданого Державною службою геології та надр України від 25.10.2004 № 3476 та.
14.07.2016 ВФСТ "Колос" АПК України листом повідомило державного виконавця, що воно є власником цілісного майнового комплексу, який знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Берегове, вул. Корятовича, 1, а описане та арештоване державним виконавцем майно, перебуває на балансі ПОГ ЕВП "УСБ "Закарпаття"; при цьому власником свердловини є Державний фонд надр, який видає спеціальні дозволи на користування надрами.
18.07.2016 за результатами проведеної оцінки майна державний виконавець надіслав сторонам ВП № 47602724 витяг із висновку про вартість описаного та арештованого майна, а саме, експлуатаційної свердловини термальних вод № 2-т, в якому зауважено, що майно є власністю боржника, тобто ПОГ ЕВП "УСБ "Закарпаття".
20.09.2016 у системі електронних торгів арештованим майном опубліковано інформаційне повідомлення щодо реалізації лоту №172345: споруди експлуатаційної свердловини термальної води № 2-т в м. Берегове Закарпатської області по вул. Корятовича, 1. Датою проведення електронних торгів визначено 10.10.2016, 9:00 год., датою закінчення подання заявок - 12.10.2016, 21:00 год. В інформаційному повідомленні зазначено відомості про майно, його склад, характеристики, технічний стан. Порядок ознайомлення з майном визначено шляхом ознайомлення у зберігача - ПОГ ЕВП "УСБ "Закарпаття" у будь-який будній день з 9:00 до 18:00 годин.
Електронні торги по лоту № 172345, які було завершено 12.10.2016 о 22:00 год., визнано такими, що відбулися згідно з протоколом проведення електронних торгів № 204258. Переможцем за найвищою ціновою пропозицією у сумі 887 250,00 грн визнано учасника № 5 - ТОВ "Жайворонок-Пачірта".
ПОГ ЕВП "УСБ "Закарпаття", звертаючись до суду з даним позовом, вказало на те, що електронні торги з реалізації вказаного лота відбулися з грубим порушенням закону, оскільки описане, арештоване та реалізоване на оскаржуваних торгах майно, не належало Позивачеві на праві власності.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення, яким позовні вимоги задоволено у повному обсязі, виходив з того, що згідно Свідоцтва про право власності від 26.06.2002 № 52, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Берегівської міської ради від 28.05.2002, ВФСТ "Колос" АПК України на праві власності належить комплекс будівель, що знаходиться за адресою: м. Берегово по вул. Корятовича, 1, у тому числі і експлуатаційна свердловина №2-т, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка, як встановлено судовими рішеннями у справі №907/310/18, і обставини у яких в силу частини 4 статті 75 ГПК України не доказуються при розгляді цієї справи, у якій беруть участь ті самі учасники, не є окремим об'єктом майнових прав, оскільки відповідно до положень статті 186 Цивільного кодексу України, є приналежною річчю, яка призначена для обслуговування іншої (головної) речі (збудована для плавального басейну республіканської учбово-спортивної бази "Закарпаття") і пов'язана з нею спільним призначенням, а тому спірна свердловина не могла на час продажу належати Позивачу та, як окремий об'єкт, не могла бути реалізована на торгах у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
При цьому ПОГ ЕВП "УСБ "Закарпаття" користувалося вказаною свердловиною на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 05.05.1997, спеціального дозволу на користування надрами, виданого Державною службою геології та надр України від 25.10.2004 №3476, і технічного паспорту, а такі документи в розумінні статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не посвідчують речового права на нерухоме майно, а за умовами пункту 6.4 Статуту ПОГ ЕВП "УСБ "Закарпаття", підприємство здійснює свою діяльність, володіє і користується належним йому майном на праві повного господарського відання з обмеженням правомочностей щодо відчуження, міни, застави, позики, оренди нерухомого майна, транспортних засобів, інших основних фондів підприємства, отримання кредитів, укладання договорів про спільну інвестиційну діяльність, що здійснюється виключно за рішенням Голови ВФСТ "Колос" АПК України.
За висновками, наведеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 904/968/18 та постанові Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 916/1092/19, арештованими можуть бути лише ті майнові права, що належать боржнику та він міг відчужити їх сам, а кошти, отримані від продажу, спрямувати на погашення вимог стягувача до боржника у виконавчому провадженні.
Державний виконавець, виконуючи рішення суду, не може бути наділений більшими повноваженнями щодо майнових прав, ніж має щодо цих самих майнових прав сам боржник.
Дії державного виконавця щодо визначення складу майна, яке підлягає реалізації з прилюдних торгів, та його оцінки безпосередньо впливають на формування суттєвих умов договору купівлі-продажу і в сукупності позначаються на результаті прилюдних торгів, а тому незаконні дії державного виконавця можуть слугувати підставою для визнання недійсним укладеного на прилюдних торгах правочину у зв'язку з недодержанням під час його вчинення вимог закону.
За встановлених обставин та враховуючи правові висновки Верховного Суду, сформовані у подібних правовідносинах, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що державним виконавцем при визначенні складу майна боржника, яке підлягало реалізації на електронних торгах, включено майно (об'єкт), яке не належало боржнику, та таке майно не могло бути самостійним об'єктом цивільних прав при його реалізації.
Крім того, враховуючи положення статті 48, частини 5 статті 52 Закону України "Про виконавче провадження", якими встановлено, що стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах; у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним; боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу, суд апеляційної інстанції встановив, що 10.06.2015 державним виконавцем складено акт опису й арешту майна боржника, до якого включено 222 об'єкта, у тому числі комп'ютерна техніка та 3 транспортні засоби. Поряд з цим, державним виконавцем арештовано грошові кошти боржника, розміщені на його банківських рахунках.
Однак, державним виконавцем, всупереч вищенаведеним законодавчим положенням, не здійснено звернення стягнення на грошові кошти боржника, рухоме майно, транспортні засоби боржника, а звернуто стягнення на спірну свердловину, яка до того ж не належала боржнику на праві власності та не могла бути окремим об'єктом цивільних прав.
Судом апеляційної інстанції також встановлено, що згідно акту державного виконавця від 17.12.2020 про проведені електронні торги в жовтні 2016 року, кошти за придбане майно переможцем торгів сплачено повністю у сумі 887 250,00 грн, а 17.10.2016 ці кошти зараховано на депозитний рахунок Відділу ПВР. Втім лише 18.12.2020 державним виконавцем винесено постанови про закінчення виконавчих проваджень №47602724 та №50303190, які винесено згідно заяви стягувача №03/12 від 03.12.2020 про виконання боржником рішення суду в повному обсязі, що свідчить про те, що кошти отримані від реалізації майна не використано на погашення боргу за наказами Господарського суду Закарпатської області у справах №907/663/15 та №907/870/14.
За встановлених обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що незаконні дії державного виконавця призвели до порушення прав та законних інтересів Позивача як боржника виконавчого провадження та користувача спірною свердловина, що є підставою для задоволення заявлених позовних вимог.
Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, ТОВ "Жайворонок-Пачірта" вказало на те, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції у справі прийнято без урахування правових висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 10.04.2012 у справі № 21-30а12 щодо належності свердловини до об'єктів нерухомого майна, у постановах Верховного Суду України від 25.11.2015 у справі № 6-1749цс15, від 26.10.2016 у справі № 813/2439/14, постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 490/5475/15, від 11.03.2020 у справі № 907/475/17, та постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 щодо належності обраного позивачем способу захисту порушеного права.
Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.
Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
З урахуванням вищевикладеного, проаналізувавши постанови Верховного Суду, висновками у яких ТОВ "Жайворонок-Пачірта" обґрунтувало наявність підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції вважає, що висновки, викладені у цих постановах, прийнято у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі № 907/83/17, що розглядається.
У справі № 21-30а12 розглядався спір про визнання протиправним та скасування рішення Ради щодо прийняття у комунальну власність безхазяйного нерухомого майна. У цій справі Верховним Судом України у постанові від 10.04.2012 зроблено висновок, що судами попередніх інстанцій правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог, оскільки Рада взяла на облік безхазяйне майно з дотриманням правил, встановлених статтею 335 Цивільного кодексу України та відповідно до вимог статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", тобто Рада діяла в межах своїх повноважень.
У справі № 6-1749цс15 (постанова від 25.11.2015) предметом розгляду був спір про визнання недійсними прилюдних торгів, протоколу проведення прилюдних торгів та акта про реалізацію з торгів нерухомого майна. У зазначеній справі Верховний Суд України, скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог та скеровуючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказав на те, що правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 Цивільного кодексу України), а проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є підставою для визнання цих торгів недійсними за умови порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, проте судами попередніх інстанцій не було перевірено, чи вплинули ці порушення на результати торгів та чи порушені внаслідок цього права і законні інтереси позивачів, які оспорюють результати торгів.
У постанові від 26.10.2016 у адміністративній справі № 813/2439/14 (розглядався спір про визнання протиправними дій, рішень та бездіяльності органу державної виконавчої служби, скасування його рішення та зобов'язання вчинити дії), Верховний Суд України, скасовуючи ухвалу Вищого адміністративного суду України та залишаючи в силі постанову Львівського апеляційного адміністративного суду про відмову у задоволенні позову, вказав на те, що стаття 60 Закону України № 606-XIV "Про виконавче провадження" є спеціальною нормою, в якій закріплено порядок вирішення спорів, що виникають між органом державної виконавчої служби та особою, яка не є боржником у виконавчому провадженні, з приводу накладення арешту на майно особи, тому у такому разі належним способом захисту прав цієї особи є саме звернення до суду з позовом про визнання права власності на майно і зняття з нього арешту.
У справі № 490/5475/15-ц розглядався спір про визнання недійсними прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, акта про реалізацію предмета іпотеки, визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Верховний Суд у постанові від 14.02.2018 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог, вказавши на те, що дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними, а незгода боржника з оцінкою майна, що проведена державним виконавцем у межах виконавчого провадження, не є достатньою підставою для визнання прилюдних торгів недійсними при недоведеності позивачем можливості іншої (більшої) стартової ціни проданого з торгів майна, а тому і недоведеності порушення прав позивача.
а зазначені дії державного виконавця здійснені у межах виконавчого провадження мають самостійний спосіб їх оскарження.
У справі № 907/475/17 (постанова від 11.03.2020) розглядався спір про припинення права постійного користування земельною ділянкою, визнання недійсним і скасування державного акта на право постійного користування землею та зобов'язання вчинити дії, Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог ФГ "Продукти Карпат" про припинення КСП "Руськополівське" права постійного користування на земельну ділянку та направляючи справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, вказав на те, що суди не встановили наявність чи відсутність факту порушення або оспорення права ФГ "Продукти Карпат", яке стало підставою для звернення до суду за його захистом у визначений ним спосіб і якими доказами підтверджуються такі обставини, а також, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту (припинення права користування землею) правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Разом з тим, у даній справі № 907/83/17, що розглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що державним виконавцем здійснено реалізацію майна, яке не належало боржникові на праві власності та використовувалося ним з обмеженням щодо його розпорядження, встановленим не тільки законом, але й Статутом ПОГ ЕВП "УСБ "Закарпаття", та з порушенням вимог статей 48, 52 Закону України "Про виконавче провадження" щодо першочергового звернення стягнення на кошти боржника, які були арештовані у цьому ж виконавчому провадженні в обсязі, необхідному для покриття заборгованості.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (предмет позову про стягнення безпідставно одержаних коштів, 3% річних та інфляційних), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (предмет спору про зобов'язання виконати умови договору), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (предмет спору про зобов'язання здійснити публікацію про порушення авторських прав та стягнення суми компенсації за використання твору), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (предмет спору про визнання недійсними проведених електронних торгів та визнання недійсним договору купівлі-продажу), на які послався Скаржник в обґрунтування доводів касаційної скарги, сформульовано висновки щодо необхідності застосування конкретного способу захисту цивільного права в залежності як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі висновки застосовуються судами у кожній конкретній справі в залежності від змісту спірних правовідносин з урахуванням конкретних фактичних обставин кожної справи, а тому з огляду на відмінність предмета та підстав позовних вимог у цих справах, а також на різні обставини, які встановлені судами у кожній із наведених справ, вони не є подібними до правовідносин у справі № 907/83/17, яка розглядається.
Отже, наведені вище постанови Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, ухвалені за іншої фактично-доказової бази, а також інших умов застосування правових норм, ніж у справі, яка розглядається, у зв'язку з чим доводи касаційної скарги щодо наявності правових підстав, передбачених пунктом 1 частиною 2 статті 287 ГПК України для скасування чи зміни постанови суду апеляційної інстанції не знайшли свого підтвердження.
Пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Отже, оскільки наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 907/83/17 за касаційною скаргою ТОВ "Жайворонок-Пачірта" з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
У зв'язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 ГПК України, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягають.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Жайворонок-Пачірта" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.07.2021 у справі № 907/83/17.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.С. Берднік
Судді: В.А. Зуєв
І.С. Міщенко