30 листопада 2021 року м. Чернігів справа № 927/84/16
Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, розглянувши матеріали заяви Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання кредиторських вимог до боржника по справі за заявою КРЕДИТОРА: Товариства з обмеженою відповідальністю «Стефан» ЛТД 07300, м. Вишгород Київської області, вул. Грушевського, 6
БОРЖНИК: Публічне акціонерне товариство Трест «Київміськбуд - 1» імені М.П.Загороднього
17500, м. Прилуки Чернігівської області, вул. Київська, 307 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 16/108, кабінет 17 (demchan89@ukr.net) (адреса ліквідатора Демчана О.І.)
про визнання боржника банкрутом
за участю представників учасників у справі:
від кредиторів: не з'явились
від боржника: Петросян А.С. - предст., дов. нотар. посв. від 18.10.2021
Ухвала виноситься після перерви, оголошеної в судовому засіданні з 17.11.2021 по 30.11.2021, на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 30.11.2021, на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Стефан» ЛТД (надалі - кредитор) подана заява про порушення справи про банкрутство Публічного акціонерного товариства Трест «Київміськбуд-1» імені М.П.Загороднього (надалі - боржник) на підставі ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (надалі - Закон про банкрутство), яка ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 05.02.2016 була прийнята до розгляду.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 25.02.2016 порушено провадження у справі про банкрутство, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Ронського Р.М.
Згідно п. 1, 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, цей Кодекс введений в дію з 21.10.2019. З дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
За змістом ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду.
Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду.
Відповідне оголошення було оприлюднено на офіційному веб - сайті Вищого господарського суду України 25 лютого 2016 року за № 28615.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 02.11.2017, зокрема затверджений реєстр вимог кредиторів.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2018 припинено процедуру розпорядження майном Публічного акціонерного товариства Трест «Київміськбуд-1» ім. М.П. Загороднього, боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Ронського Р.М.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 16.07.2019 звільнено арбітражного керуючого Ронського Р.М. від виконання повноважень ліквідатора Публічного акціонерного товариства Трест «Київміськбуд - 1» імені М.П.Загороднього з покладенням обов'язків останнього на арбітражного керуючого Демчана О.І.
04.10.2021 до Господарського суду Чернігівської області надійшла заява Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - Департамент) про визнання кредиторських вимог до боржника в сумі 203 151 447,30 грн. (58 282 900,00 грн. основного боргу, 132 933 963,50 грн. нарахованого на суму боргу індексу інфляції та 11 934 583,82 грн. пені) та 4 540,00 грн. судового збору (надалі - Заява).
В обґрунтування заявлених кредиторських вимог заявник посилається на невиконання боржником взятих на себе зобов'язань щодо своєчасного перерахування пайового внеску згідно договору № 1207 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 29.12.2007 (зі змінами, внесеними додатковими угодами № 1 від 20.07.2009, № 2 від 29.03.2010 та № 3 від 06.07.2010).
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 11.10.2021:
заяву Департаменту про визнання кредиторських вимог до боржника залишено без руху;
зобов'язано Департамент протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху подати до господарського суду разом з заявою про усунення недоліків: обґрунтований розрахунок кредиторських вимог в частині нарахованої пені; докази сплати судового збору в сумі 4 540,00 грн. у встановленому порядку (за місцем розгляду справи), а також зазначити докази, які підтверджують перейменування Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);
роз'яснено Департаменту, що в разі не усунення всіх недоліків заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із заявою.
Вказана вище ухвала суду від 11.10.2021 отримана заявником 18.10.2021, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 1400052628093.
26.10.2021, у встановлений судом процесуальний строк, на виконання вказаних вище вимог, Департаментом до Господарського суду Чернігівської області подані запитувані докази.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 01.11.2021:
Заява прийнята, приєднана до матеріалів справи та призначена до розгляду в судовому засіданні на 17 листопада 2021 року;
викликано для участі в судовому засіданні, зокрема повноважного представника Департаменту з одночасним повідомленням останнього про те, що його неявка не перешкоджає проведенню судового засідання та розгляду Заяви;
зобов'язано ліквідатора Демчана О.І. розглянути Заяву та до початку судового засідання письмово повідомити суд про результати її розгляду.
У зв'язку з відсутністю фінансування на оплату поштових послуг, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою від 02.11.2021 за підписом керівника апарату Господарського суду Чернігівської області, вказана вище ухвала суду від 01.11.2021, зокрема Департаменту засобами поштового зв'язку в паперовій формі не направлялась, проте була направлена на його електронну пошту з проханням повідомити про її отримання (відповідна інформація надійшла на електронну пошту суду 02.11.2021).
Процесуальним правом на участь в призначеному на 17.11.2021 судовому засіданні Департамент не скористався; однак звертаючись із Заявою, останній просив здійснити її розгляд за відсутності його повноважного представника.
10.11.2021 до Господарського суду Чернігівської області надійшло повідомлення від 02.11.2021 № 02-66/361 ліквідатора Демчана О.І. про розгляд грошових вимог Департаменту.
Як вбачається зі змісту даного повідомлення, ліквідатором Демчаном О.І. заявлені Департаментом грошові вимоги не визнаються.
В обґрунтування своїх заперечень ліквідатор зазначає, що дійсно 29.12.2007 між Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) та боржником (Забудовник) був укладений договір № 1207 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, предметом якого є сплата останнім пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у зв'язку із будівництвом готельно-офісного будинку загальною площею 129458,71 м2 на бульварі Дружби Народів, 44-46 у Печерському районі м. Києва; розмір пайового внеску згідно з розрахунками від 21.12.2007, які є невід'ємною частиною договору, становить 174325900,00 грн.
Останній платіж був вчинений банкрутом 28.01.2009 в розмірі 8 163 580,00 грн.
Однак, в подальшому земельна ділянка, на якій проводилось будівництво і яка була предметом іпотеки за договором іпотеки, укладеним між банкрутом та ПАТ АБ «Укргазбанк», на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 01.03.2012 у справі № 34/312 вибула з власності банкрута і на сьогоднішній день перебуває у власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСТБУД».
Враховуючи наведені вище обставини, на думку банкрута, він втратив право забудови відповідної території і як наслідок - статус забудовника, що унеможливлює здійснення діяльності по будівництву на такій ділянці; зміна власника земельної ділянки, а отже і зміна забудовника земельної ділянки є істотною зміною обставин та є підставою для припинення зобов'язань за договором пайової участі та повернення грошових коштів (пайового внеску) через втрату замовником права на будівництво та обов'язку вносити плату за право реалізувати свій проект будівництва.
Одночасно арбітражний керуючий Демчан О.І. просить застосувати строк позовної давності з посиланням на те, що за умовами договору № 1207 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 29.12.2007 в повному обсязі пайові внески мали бути сплачені до введення об'єкта в експлуатацію - до 01.05.2012. Отже, на думку банкрута, Департамент мав звернутись до суду за захистом своїх прав до 02.05.2015.
17.11.2021, на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 30.11.2021; повідомлено Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про призначення судового засідання для розгляду Заяви, а також про те, що його участь в цьому судовому засіданні не є обов'язковою.
У зв'язку з відсутністю фінансування на оплату поштових послуг, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою від 19.11.2021 за підписом керівника апарату Господарського суду Чернігівської області, вказана вище ухвала суду від 17.11.2021, зокрема Департаменту засобами поштового зв'язку в паперовій формі не направлялась, проте була направлена на його електронну пошту з проханням повідомити про її отримання (відповідна інформація надійшла на електронну пошту суду 22.11.2021).
Процесуальним правом на участь в призначеному на 30.11.2021 судовому засіданні Департамент не скористався.
Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважного представника банкрута, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення Заяви по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:
у відповідності з ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства, кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.
Грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань належать також зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях.
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 173-175 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Система та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правовий статус і відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Статтею 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать (власні (самоврядні) повноваження), зокрема залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.
Згідно ст. 22 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» (в редакції станом на 29.12.2007), у зв'язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право, зокрема залучати кошти інвесторів (забудовників) в порядку пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста за нормативами, затвердженими Київською міською радою, з метою поліпшення фінансового забезпечення комплексної забудови міста.
27.02.2003 Київською міською радою на IV сесії XXIV скликання прийнято рішення № 271/431 «Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва» (надалі - Рішення № 271/431), яким затверджено:
Нормативи для визначення розмірів пайової участі (внесків) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва та порядок залучення і використання пайових коштів (надалі - Нормативи);
Методику розрахунку розмірів пайової участі (внесків) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва.
Згідно п. 4.2, 4.9 Нормативів, у всіх питаннях щодо організації залучення пайових коштів (внесків) виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) виступає в особі Головного управління економіки та інвестицій.
У разі прострочення термінів сплати:
інвестор (забудовник) сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від нарахованої суми пайового внеску за кожну добу прострочення, але не більше граничних розмірів, встановлених чинних законодавством;
розмір несплаченої частки пайового внеску інвестора (забудовника) коригується на індекс інфляції від дати його розрахунку.
Згідно ст. 1, 271 Закону України «Про планування і забудову територій» (в редакції, чинній на момент укладення наведених нижче додаткових угод), намір забудови (земельної ділянки, території) - заява (клопотання) фізичної або юридичної особи, подана у встановленому законодавством порядку щодо забудови земельної ділянки або певної території із зазначенням призначення будівлі, споруди та орієнтовних характеристик забудови;
замовник - фізична або юридична особа, яка має у власності або у користуванні земельну ділянку і подала у встановленому законодавством порядку заяву (клопотання) щодо її забудови для здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об'єкта містобудування.
Створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів належить до відання відповідних органів місцевого самоврядування.
Замовник, який має намір здійснити будівництво об'єкта містобудування у населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту полягає у відрахуванні замовником після прийняття об'єкта в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для забезпечення створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.
Величина пайової участі (внеску) замовника у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування, відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі (внеску) замовника від загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об'єкта містобудування, визначеної згідно з державними будівельними нормами, без урахування витрат з придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд
та інженерних мереж, влаштування внутрішньо- та поза майданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.
Встановлений органом місцевого самоврядування розмір пайової участі (внеску) замовника не може перевищувати граничного розміру пайової участі (внеску) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів.
Граничний розмір пайової участі (внеску) замовника на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів з урахуванням не заборонених законом інших відрахувань, встановлених органом місцевого самоврядування, не може перевищувати:
10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об'єкта містобудування - для нежитлових будівель та/або споруд (крім будівель закладів культури та освіти, медичного і оздоровчого призначення);
4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об'єкта містобудування - для житлових будинків, будівель закладів культури та освіти, медичного і оздоровчого призначення.
Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема, житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі (внеску) замовника, встановленої цією статтею.
Розмір пайової участі (внеску) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту визначається не пізніше десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва (реконструкції) об'єкта містобудування, з техніко-економічними показниками.
Договір про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до одержання дозволу на виконання будівельних робіт.
Істотними умовами договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту є:
розмір пайового внеску;
терміни (графік) оплати пайового внеску;
відповідальність сторін.
Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайового внеску (участі) замовника у створення інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.
Пайовий внесок сплачується в повній сумі єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором. Граничний термін сплати пайового внеску не повинен перевищувати одного місяця після прийняття об'єкта містобудування в експлуатацію.
Кошти, отримані як пайова участь (внесок) замовників об'єктів містобудування, можуть використовуватися виключно на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.
Спори, пов'язані з пайовою участю (внеском) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, вирішуються судом.
Як вбачається з матеріалів справи, 29.12.2007, відповідно до рішення Київради від 27.02.2003 № 271/431 (із змінами внесеними рішеннями Київради «Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва» від 12.02.2004 № 14/1223, від 28.12.2004 № 1051/2461, від 27.12.2005 № 622/3083, від 31.10.2006 № 122/179 та від 28.12.2006 № 530/587), між Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) в особі начальника Головного управління Лукашиної М.В. та ВАТ трест «Київміськбуд-1» ім. М.П. Загороднього (Забудовник) в особі першого заступника голови правління Поліщука Г.М. був укладений договір № 1207 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва (надалі - Договір № 1207), предметом якого є сплата останнім пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва (надалі - пайовий внесок) у зв'язку з будівництвом готельно-офісного будинку, в т.ч.: кафетерій на 310 місць площею 2792,02 м2, перукарня площею 63,11 м2, поліклініка площею 265,36 м2, фітнес - центр площею 1031,41 м2, виставковий зал площею 633,98 м2, офісні приміщення площею 83609,76 м2, банківський центр площею 17 296,21 м2, апарат-готель площею 2 445,84 м2, наземний паркінг на 110 м/місць площею 6 277,70 м2 та підземний паркінг на 401 м/місць площею 15 043,32 м2 по бульв. Дружби Народів, 44-46 у Печерському районі м. Києва.
Забудовник зобов'язався перерахувати пайовий внесок у сумі 174 325,90 тис. грн. (без ПДВ) на умовах, визначених у цьому Договорі.
Забудовник сплачує пайовий внесок у сумі, вказаній у п. 2.1 цього Договору, за наступним графіком:
7 000,00 тис. грн. (без ПДВ) у строк з січня 2008 року по серпень 2008 року включно рівними частинами щомісячно, але не пізніше 28 числа кожного місяця;
по 50,00 тис. грн. (без ПДВ) у строк з вересня 2008 року по грудень 2009 року включно щомісячно, але не пізніше 28 числа кожного місяця;
166 525,90 (без ПДВ) у строк з січня 2010 року по червень 2012 року включно рівними частинами щомісячно, але не пізніше 28 числа останнього місяця на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету за відповідними реквізитами.
Сума платежу на момент здійснення оплати коригується на індекс інфляції з моменту виникнення зобов'язання і до моменту його фактичного виконання.
У випадку порушення строків сплати щомісячних платежів пайового внеску Забудовник сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від розміру пайового внеску, зазначеного у п. 2.1 цього Договору за кожен день прострочення.
Пеня, що передбачена даним пунктом Договору, нараховується протягом усього строку прострочення без будь-яких обмежень строків нарахування.
Договір може бути змінено за згодою сторін шляхом укладення відповідної додаткової угоди.
Цей Договір набирає чинності з моменту реєстрації в Головному управлінні економіки та інвестицій.
Договір складено українською мовою в двох примірниках, кожний з яких має однакову юридичну силу.
В усьому іншому, що не передбачено цим Договором, Сторони керуються чинним законодавством України.
Згідно розрахунків 1-9, складених 21.12.2007, обсяг пайової участі (внеску) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста становить в загальній сумі 174 325,9 тис. грн.
20.07.2009 між Головним управлінням економіки та інвестицій Київської міської державної адміністрації в особі начальника управління з питань пайової участі Мельник Н.О. та ВАТ трест «Київміськбуд-1» ім. М.П. Загороднього (Забудовник) в особі першого заступника голови правління Поліщука Г.М. була укладена додаткова угода № 1 до договору від 29 грудня 2007 року № 1207, якою встановлено:
Забудовником згідно договору від 29.12.2007 № 1207 перераховані пайові кошти в сумі 8 163,58 тис. грн.;
станом на 20.07.2009 заборгованість по сплаті пайового внеску згідно договору від 29.12.2007 № 1207 відсутня; Забудовником повністю сплачені частки пайового внеску з січня 2008 року по січень 2009 року включно;
відповідно до розрахунку від 06.07.2009 залишок частки пайового внеску за лютий 2009 року та пеня за січень 2008 (не була врахована), що підлягають оплаті, становить 64,83 тис. грн. (без ПДВ). Даний розрахунок є невід'ємною частиною цієї Угоди;
Забудовник зобов'язався перерахувати несплачену частину пайового внеску в сумі 167 040,73 тис. грн. (без ПДВ) в строк до 28 червня 2012 року включно на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету за відповідними реквізитами.
29.03.2010 між Головним управлінням економіки та інвестицій Київської міської державної адміністрації в особі начальника управління з питань пайової участі Мельник Н.О. та ВАТ трест «Київміськбуд-1» ім. М.П. Загороднього (Забудовник) в особі першого заступника голови правління Поліщука Г.М. була укладена додаткова угода № 2 до договору від 29 грудня 2007 року № 1207, якою встановлено:
Забудовником згідно договору від 29.12.2007 № 1207 станом на 10.03.2010 перераховані пайові кошти в сумі 8 163,58 тис. грн.;
відповідно до додаткової угоди № 1 від 20.07.2009 до договору від 29.12.2007 № 1207 заборгованість по сплаті Забудовником пайової участі згідно договору від 29.12.2007 № 1207 станом на 10.03.2010 відсутня;
розмір пайового внеску згідно договору від 29 грудня 2007 року № 1207 підлягає коригуванню та відповідно до розрахунків 1-10 від 10.03.2010 (є невід'ємною частиною цієї Угоди та договору від 29.12.2007 № 1207) становить 66 446,48 тис. грн.;
перераховані Забудовником пайові кошти в сумі 8 163,58 тис. грн. зараховуються в оплату пайового внеску, визначеного в п. 3 цієї Угоди;
п. 3.1 договору від 29.12.2007 № 1207 викладено в наступній редакції: «Забудовник сплачує залишок пайового внеску в сумі 58 282,90 тис. грн. (без ПДВ) в термін до 28 червня 2012 року включно, на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету за відповідними реквізитами».
після підписання цієї Угоди додаткову угоду № 1 від 20.07.2009 до договору від 29.12.2007 № 1207 вважати такою, що втратила чинність.
06.07.2010 між Головним управлінням економіки та інвестицій Київської міської державної адміністрації в особі начальника управління з питань пайової участі Мельник Н.О. та ВАТ трест «Київміськбуд-1» ім. М.П. Загороднього (Забудовник) в особі першого заступника голови правління Поліщука Г.М. була укладена додаткова угода № 3 до договору від 29 грудня 2007 року № 1207, якою встановлено:
введення в експлуатацію об'єкту будівництва готельно-офісного будинку по бульв. Дружби Народів, 44-46 у Печерському районі м. Києва, визначеного в п. 1.1 Договору, заплановано на 1 травня 2012 року (згідно наданого Забудовником календарного графіку будівництва);
враховуючи п. 1 цієї Угоди та відповідно до абз. 5 розділу 1 «Порядку визначення розмірів пайової участі …», залишок пайового внеску, визначений в п. 7 додаткової угоди № 2 від 29.03.2010 до договору від 29.12.2007 № 1207, Забудовником не перераховується;
з урахуванням п. 2 цієї Угоди в п. 7 додаткової угоди № 2 від 29.03.2010 до договору від 29.12.2007 № 1207 виключити слова та цифри «в термін до 28 червня 2012 року включно»;
Забудовник зобов'язався протягом 14 календарних днів з фактичного введення об'єкту в експлуатацію надати Головному управлінню економіки та інвестицій Акт готовності об'єкта до експлуатації;
у випадку порушення п. 1 та 4 цієї Угоди, Забудовник протягом 2-х місяців сплачує визначений в п. 7 додаткової угоди № 2 від 29.03.2010 до договору від 29.12.2007 № 1207 залишок пайового внеску скоригований на індекс інфляції з моменту здійснення розрахунку до моменту фактичної оплати.
Інші умови договору залишені без змін.
Наведені вище умови договору від 29.12.2007 № 1207 (з урахуванням змін, внесених додатковими угодами) свідчать про те, що банкрут як Забудовник зобов'язався сплатити залишок пайового внеску скоригований на індекс інфляції у випадку порушення строків введення в експлуатацію об'єкту будівництва готельно - офісного будинку та надання Головному управлінню економіки та інвестицій Акту готовності об'єкта до експлуатації.
Оскільки готельно - офісний будинок не був введений в експлуатацію у встановлений в п. 1 додаткової угоди № 3 до договору від 29 грудня 2007 року № 1207 строк і, відповідно, банкрут не надав Головному управлінню економіки та інвестицій Акт готовності об'єкта до експлуатації, у банкрута виник обов'язок сплатити залишок пайового внеску до 01 липня 2012 року.
Однак як вбачається з матеріалів справи, пайовий внесок в повному обсязі лишився не сплачений.
При цьому, як зазначає ліквідатор Демчан О.І. недобудова об'єкту нерухомості пов'язана з тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 01.03.2012 у справі № 34/312 частково задоволено позов Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» та постановлено стягнути з Публічного акціонерного товариства трест «Київміськбуд-1» імені М.П Загороднього заборгованість за кредитним договором № 70 від 28 серпня 2008 року в сумі 176170035,84 грн.; у рахунок погашення заборгованості Публічного акціонерного товариства трест «Київміськбуд-1» імені М.П. Загороднього за кредитним договором № 70 від 28.08.2008 року в сумі 176170035,84 грн. ухвалено звернути стягнення на заставлене майно, зокрема земельну ділянку загальною площею 0,8023 га, що знаходиться у Печерському районі м. Києва, по бульвару Дружби народів, 44-46, кадастровий номер 8000000000:82:277:0141 та належить ПАТ трест «Київміськбуд-1» імені М.П. Загороднього на праві власності; визначено спосіб реалізації предметів іпотеки шляхом продажу з прилюдних торгів з початковою вартістю предметів іпотеки в розмірі 90% від вартості предмету іпотеки, визначеної суб'єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства України.
Вирішуючи спір в межах справи № 34/312 Господарським судом міста Києва було з'ясовано, що «28 серпня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк», що підтверджується статутом АБ «Укргазбанк» та свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи, та Відкритим акціонерним товариством трест «Київміськбуд-1» імені М.П. Загороднього, яке у подальшому на виконання вимог законодавства змінило своє найменування на Публічне акціонерне товариство трест «Київміськбуд-1» імені М.П. Загороднього, (Позичальник) було укладено Кредитний договір.
…….Також в забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між Банком та відповідачем-1 було укладено Договір іпотеки (без оформлення заставної) від 29.09.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського округу та зареєстрований в реєстрі за № 8196 (далі Договір іпотеки № 2).
Відповідно до пункту 2.1 Договору іпотеки № 2 предметом іпотеки є: земельна ділянка, загальною площею 0,8023 (нуль цілих вісім тисяч двадцять три десятитисячних) га, що знаходяться у Печерському районі м. Києва, бульвар Дружби Народів 44-46 та належить Іпотекодавцю на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія KB № 142474, виданого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради від 27 серпня 2007 року на підставі рішення Київської міської ради від 26 квітня 2007 року № 489/1150 та договору купівлі продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 12 липня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу від 12 липня 2007 року за № 408 та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею договорів оренди землі за № 02-8-00150, кадастровий номер 8000000000:82:277:0141.
Цільове призначення земельної ділянки будівництво готельно-офісного будинку.»
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 02.11.2017 визнано грошові вимоги, зокрема Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» в розмірі 82 921 239,71 грн. та 2 756,00 грн. судового збору, включено їх до реєстру вимог кредиторів із затвердженням його в цілому.
Вирішуючи по суті заяву банківської установи з грошовими вимогами до боржника, господарським судом було встановлено, зокрема:
«……Під час розгляду справи про банкрутство ПАТ Трест «Київміськбуд-1» було встановлено, що рішення господарського суду в частині звернення стягнення на вказану вище земельну ділянку шляхом продажу з прилюдних торгів виконано не було.
Сформованими господарським судом Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна підтверджується, що 29 січня 2016 року право власності на земельну ділянку загальною площею 0,8023 га, що знаходиться у Печерському районі м. Києва, по бульвару Дружби народів, 44-46, кадастровий номер 8000000000:82:277:0141, було зареєстровано за ПАТ АБ «Укргазбанк».»
Наведені вище факти, встановлені в судовому порядку, свідчать про те, що земельна ділянка, на якій почалось будівництво готельно-офісного будинку, сплата пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва у зв'язку з таким будівництвом є предметом договору № 1207 від 29.12.2007, вибула з власності банкрута і 31.10.2017 таке право зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «ІСТБУД» (Інформація Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку).
Статтею 2 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
За змістом ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Однак, посилання ліквідатора Демчана О.І. на припинення зобов'язання товариства сплачувати пайовий внесок внаслідок вибуття з його власності земельної ділянки, судом відхиляються, виходячи з наступного:
стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Відповідні правові позиції та висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010, об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.03.2021 у справі № 904/2073/19 та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.03.2021 у справі № 913/479/18 та від 31.03.2021 у справі № 922/3272/18.
Згідно з ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вказаний вище договір від 29.12.2007 № 1207, як і додаткові угоди до нього, що укладені між сторонами, на день вирішення по суті заяви Департаменту в судовому порядку не визнано недійсними, а тому вони є такими, що за наслідком укладення створюють для сторін права та обов'язки; докази протилежного в матеріалах справи відсутні.
Крім того, п. 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» передбачено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
Разом з тим, як вже було вказано вище, банкрут як Забудовник мав сплатити залишок пайового внеску до 01.07.2012.
Заперечуючи проти грошових вимог Департаменту, ліквідатор Демчан О.І. одночасно просив застосувати строк позовної давності.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
За частиною першою статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Судовий захист є одним з найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.
Кредитор самостійно обирає спосіб захисту порушеного права. Звернення конкурсного кредитора із заявою з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство є одним із таких способів.
Водночас можливість судового захисту суб'єктивного права особи в разі його порушення, визнання або оспорювання, зокрема, обумовлена строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012).
Відповідно до статті 7 Господарського кодексу України (далі - ГК України) відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.
Частиною першою статті 223 ГК України визначено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.
Загальні положення щодо позовної давності та порядку її обчислення, що підлягають застосуванню під час вирішення спорів між сторонами у зобов'язаннях, визначені у главі 19 ЦК України.
Позовна давність відповідно до статті 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, під позовною давністю слід розуміти строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду (див. висновок, викладений у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № Б-19/207-09).
Позовна давність характеризується наявністю предмета, на який вона спрямовує свою дію. Ним є матеріально-правова вимога особи про захист права або інтересу.
Пред'явлення позову як форми захисту суб'єктивного права є одним з етапів здійснення матеріального права. Втім, хоча позовна форма захисту цивільних прав є основною формою їх захисту в суді і в ЦК України йдеться саме про позовну давність, проте встановлені законом строки застосовуються і до цивільно-правових вимог, які не оформляються у вигляді позову, зокрема у справах про банкрутство.
Підтвердженням такого висновку слугує тлумачення змісту статті 256 "Поняття позовної давності" ЦК України, яке свідчить, що позовна давність як правова категорія є наданим особі строком для реалізації звернення до суду за захистом права, яке порушується, оспорюється або не визнається.
Під захистом прав розуміється сукупність дозволених законом певних дій, прийомів, способів, що використовуються особою, право якої порушено або може бути порушено чи оспорюється, з метою відновлення порушеного (оспорюваного) права, припинення правопорушення чи запобігання вчиненню правопорушення та відшкодування спричиненої шкоди.
Чинний КУзПБ введений в дію з 21.10.2019, не встановлює спеціальних норм, які регулюють застосування позовної давності у справах про банкрутство, в тому числі її застосування при розгляді кредиторських вимог до боржника. Таких норм не містить і ГК України.
Водночас частиною шостою статті 12 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство в порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.
Провадження у справах про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з преамбулою КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
Відповідно до частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
ЦК України як основний акт цивільного законодавства не містить вичерпного переліку вимог, на які позовна давність не поширюється. Водночас оскільки позовна давність є інститутом цивільного права, вона може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 ГК України).
За змістом частини другої статті 9 ЦК України та частини першої статті 223 ГК України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених статтею 175 ГК України (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 910/10116/18 та від 01.10.2019 у справі № 910/12604/18).
Тому у вирішенні питання застосування позовної давності у справі про банкрутство необхідно керуватися нормами ЦК України, глава 19 "Позовна давність" якого включена до книги першої "Загальні положення", а отже, її положення поширюються не лише на договірні, а й на інші цивільні правовідносини.
Близького за змістом підходу щодо застосування позовної давності у справі про банкрутство дотримується Верховний Суд України у постанові від 13.01.2016 у справі № 922/5094/14, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 23.04.2019 у справі № Б-19/207-09, від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 05.03.2020 у справі № 14/325"б".
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульоване із застосуванням слова "лише" (синонім "тільки", "виключно"), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, свідчить, що із цього положення випливає безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі суд не застосовує позовної давності (див. висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 12.03.2017 у справі № 6-3063цс16).
Тобто цією нормою передбачено правило, згідно з яким суб'єктом звернення із заявою про застосування строків позовної давності є виключно сторона у спорі.
Для визначення кола суб'єктів права на звернення із заявою про застосування позовної давності необхідним є встановлення, що в собі вміщує закріплене у частинах третій, четвертій статті 267 ЦК України поняття "сторона у спорі" в аспекті його застосування у справі про банкрутство із урахуванням правової природи інституту банкрутства, цілей та завдань провадження у справі про банкрутство.
У процесуальному праві сторонами у спорі визначаються суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів та на яких поширюється законна сила судового рішення. У визначенні поняття сторони важливе значення має поєднання трьох складових: 1) сторони - головні особи, що беруть участь у справі; 2) сторони перебувають у стані спору про матеріальні права й охоронювані законом інтереси; 3) спір про право й охоронюваний законом інтерес є предметом судового розгляду і вирішення.
Сторонами у господарському процесі є учасники спірного матеріального правовідношення. Такими учасниками у справах позовного провадження є позивач та відповідач (частина перша статті 45 ГПК України).
Натомість провадження у справах про банкрутство має суттєві відмінності від позовного провадження, в тому числі щодо кола учасників таких правовідносин. Провадження у справі про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб'єктним складом, тривалістю судового провадження.
Передусім це зумовлено особливістю розгляду справ про банкрутство, що полягає у застосуванні специфічних способів захисту її учасників, особливостях процедури банкрутства в рамках якої здійснюється виконання зобов'язань майново-господарського характеру і сплати податків та інших обов'язкових платежів, стадій, інших елементів.
Тож норми глави 19 ЦК України про позовну давність повинні застосовуватися у відносинах банкрутства із урахуванням цих особливостей розгляду, цілей правового регулювання, порядку провадження у справах про банкрутство, правового статусу учасників тощо.
Визначення обсягу прав учасників, що беруть участь у розгляді заяви кредитора, має важливе значення для реалізації завдань процедури банкрутства, яка здійснюється за умови забезпечення дієвих заходів, що попереджають зловживання та гарантують рівномірне й розмірне задоволення вимог усіх кредиторів неспроможного боржника.
З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника. На відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, провадження у справі про банкрутство має за мету задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника, а у разі можливості такого задоволення - відновлення платоспроможності боржника. При цьому обов'язковим завданням провадження у справі про банкрутство є справедливе задоволення усієї сукупності кредиторів.
Досягнення цієї мети є можливим у разі гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів.
Визначальну роль у забезпеченні наведених гарантій відіграє особливий статус кредитора у процедурі банкрутства, за яким кредитор не має права задовольнити свої вимоги до боржника інакше, як в межах відкритого провадження у справі про банкрутство (принцип конкурсного імунітету кредиторів). Кредитори можуть задовольнити свої вимоги за правилами конкретної судової процедури.
Зміст такого принципу полягає в обмеженні дій недобросовісних кредиторів, спрямованих на використання цивільно-правових засобів з метою отримання задоволення за своїми вимогами, що може зашкодити майновим інтересам інших кредиторів, а також боржника, який зі свого боку своїми діями може завдати шкоди інтересам кредиторів через формування кредиторської заборгованості із заінтересованим кредитором (так званий "дружній кредитор"), приховування майна тощо.
Реалізація цих обмежень є можливою за умови надання учасникам, які беруть участь у розгляді заяви кредитора, а ними за змістом статті 45 КУзПБ , зокрема є заявник (кредитор), боржник, інші визнані судом кредитори та арбітражний керуючий, ефективного інструменту реалізації наявних прав на заперечення щодо визнання вимог заяви кредитора.
Вочевидь, що в такому процесі інститут позовної давності, який, з одного боку, дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин, а з іншого - забезпечує визначеність, передбачуваність та стабільність цивільних правовідносин, є дієвим інструментом захисту прав та інтересів кредиторів проти несумлінних дій його боржника та інших кредиторів і навпаки.
КУзПБ з 21.10.2019 не встановлює, якого змісту можуть бути ці заперечення, та не обмежує суб'єктів, наділених на подання таких заперечень у їх виборі, в тому числі викладення в них заяви про застосування позовної давності, вимог щодо форми якої чинне законодавство не передбачає, тоді як право на їх подання спрямоване на унеможливлення переважного задоволення вимог одних кредиторів на шкоду іншим та дотримання балансу прав і інтересів кожного з учасників такого розгляду.
Тож очевидно, що в цьому разі слід застосовувати розширювальне тлумачення поняття "сторона спору", яке закріплено у частинах третій, четвертій статті 267 ЦК України, включаючи до кола таких суб'єктів учасників, які беруть участь у розгляді кредиторських вимог, - інших кредиторів, арбітражного керуючого та боржника.
За таких умов буде враховано як природу та суть інституту позовної давності, так і особливості та цілі провадження у справі про банкрутство, а також забезпечено урахування та захист прав й інтересів кожного з учасників такого розгляду.
Наразі в судовій практиці відсутній стало сформований підхід щодо кола суб'єктів, наділених правом на звернення до суду із заявою про застосування позовної давності під час розгляду грошових вимог конкурсного кредитора в процедурі розпорядження майном боржника.
Наявна недостатня чіткість у визначенні кола суб'єктів, наділених правом на звернення до суду із заявою про застосування позовної давності, створює неоднозначність у тлумаченні та застосуванні норм права - частин п'ятої, шостої статті 45 КУзПБ .
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зауважував, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справах "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996, "Вєренцов проти України" від 11.04.2013).
У рішенні ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначено, що відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу "якості закону". У разі коли законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.
Поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права.
Принцип правової визначеності є невід'ємною, органічною складовою принципу верховенства права. Він гарантує забезпечення легкості з'ясування змісту права і можливість скористатися цим правом у разі необхідності. Правова визначеність вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість ситуацій правовідносин, що виникають.
ЄСПЛ зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення від 06.12.2007 у справі "Воловік проти України").
Функція роз'яснення та тлумачення положень національного закону належить насамперед національним судам (рішення ЄСПЛ від 28.09.1999 у справі "Озтюрк проти Туреччини").
З метою єдності та сталості судової практики щодо застосування позовної давності під час розгляду грошових вимог кредитора в процедурі ліквідації дійшов висновку, для цілей застосування частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України під час розгляду таких вимог стороною, яка може зробити заяву про застосування позовної давності, слід розуміти інших кредиторів, боржника та ліквідатора.
Такий підхід враховує правову природу інституту банкрутства, забезпечує ефективне правове регулювання правовідносин банкрутства, зокрема розгляду кредиторських вимог в процедурі розпорядження майном боржника, оскільки забезпечує та надає можливість урахування прав й інтересів учасників такого розгляду. До того ж мінімізує вчинення недобросовісним боржником дій, спрямованих на завдання шкоди інтересам кредиторів через формування кредиторської заборгованості із заінтересованим кредитором (так званим "дружнім кредитором").
ЄСПЛ наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
ЄСПЛ у свої рішеннях неодноразово звертав увагу, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").
Гнучкість механізму застосування позовної давності означає можливість для суду врахувати різноманітні особливості конкретної справи при визначенні початку, перебігу та закінчення позовної давності.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу
Відповідна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі 916/4644/15.
Зважаючи на те, що банкрут як Забудовник мав сплатити залишок пайового внеску до 01.07.2012, перебіг позовної давності почався 02.07.2012 і сплив 02.07.2015, а подання ліквідатором Демчаном О.І. заяви про застосування позовної давності є підставою для її застосування судом і для відмови у задоволенні заяви Департаменту у т.ч. і в частині визнання грошових вимог в сумі інфляційних нарахувань, пені та судового збору як похідних від заявленої основної грошової вимоги, у задоволенні якої судом відмовлено.
При цьому, судом було враховано, що за змістом ст. 1, 61 Кодексу України з процедур банкрутства, сторони у справі про банкрутство - конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут); учасники у справі про банкрутство - сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов'язків яких існує спір.
Ліквідатор з дня свого призначення виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута.
Таким чином, враховуючи вищенаведені висновки Верховного Суду та положення Кодексу України з процедур банкрутства, заява про застосування позовної давності подана стороною спору - учасником, який бере участь у розгляді кредиторських вимог, а саме ліквідатором Демчаном О.І.
Керуючись ст. 1, 59, 60 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 233, 234, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Грошові вимоги Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; код 04633423) в розмірі 203 151 447,30 грн. та 4 540,00 грн. судового збору відхилити.
Копії цієї ухвали надіслати Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36 (org@guekmda.gov.ua)) та ліквідатору Демчану О.І. (08133, м. Вишневе Києво-Святошинського району Київської області, вул. Першотравнева, 23 - б, офіс 54; адреса для листування: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 88, а/с 210 (demchan89@ukr.net)).
Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її оголошення та може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст ухвали складено 06.12.2021.
Дата набрання ухвалою законної сили - 30.11.2021.
Суддя А.С.Сидоренко