30 листопада 2021 року Справа № 926/899/14
За скаргою Будинкоуправління №1 Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці на дії державного виконавця у справі за позовом Квартирно -експлуатаційного відділу м. Чернівці
до Будинкоуправління №1 Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці
про стягнення заборгованості - 211 614,57 грн
Суддя Гончарук О.В.
Секретар судового засідання - Фагурел А. В.
Представники сторін:
Представник стягувача - Сідлецький Д. Ю.;
Представник боржика (скаржник) - Бідоча С. М.;
Від органу ДВС - не з'явився.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці звернувся до Будинкоуправління №1 Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці з позовом про стягнення заборгованості у розмірі 211614,57 грн. за період 3 лютого 2013 року по квітень 2014 року.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 24 червня 2021 року у справі № 926/899/14 позов задоволено та вирішено стягнути з Будинкоуправління №1 Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці (м. Чернівці, вул. Українська, 43, код 24964458) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці (м. Чернівці, вул. Українська, 43, код 08179180) 211614,57 грн. основного боргу та 4232,28 грн. судового збору.
07 липня 2014 року Господарським судом Чернівецької області видано наказ за № 926/899/14 про примусове виконання рішення.
29 жовтня 2021 року Будинкоуправління №1 Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці звернулося до суду із скаргою на дії державного виконавця, в якій просив визнати протиправною бездіяльність Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) з приводу не зняття арешту із банківських рахунків: № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 МФО 380805, зареєстрованих в АТ “Райффайзен Банк Аваль” у м. Києві, що внесено на підставі постанови про арешт коштів боржника ВП№44268682 від 12.09.2014 та зняти арешт банківських рахунків: №260582480, №26005375125, №2604050912 МФО 380805.
Скарга обгрунтована тим, що оскільки виконавче провадження щодо Будинкоуправління №1 Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці завершено, а арешт не знято, відмова державного виконавця у знятті відповідного арешту, накладеного постановою про арешт майна боржника від 12.09.2014, унеможливлює вжиття ліквідатором, заходів щодо ліквідації юридичної особи.
Таким чином скаржник вважає, що оскільки виконавче провадження щодо нього завершено, а арешт не знятий, відмова державного виконавця в знятті арешту з майна з Будинкоуправління №1 Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці суперечить законодавству та порушує його права.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 01.11.2021 року скаргу на дії державного виконавця призначено до розгляду у судовому засіданні за участю представників учасників виконавчого провадження на 16 листопада 2021 року.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 16.11.2021 року розгляд скарги на дії державного виконавця відкладено на 30 листопада 2021 року.
У судовому засіданні 30 листопада 2021 представники стягувача та божника вимоги скарги підтримують, просять задовольнити в повному обсязі та визнати протиправною бездіяльність першого відділу виконавчої служби у місті Чернівці з приводу не зняття арешту з банківських рахунків № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 МФО 380805, зареєстрованих в АТ "Райффайзен Банк Аваль" у М. Києві, що було винесено на підставі постанови про арешт коштів боржника ВП№44268682 від 12.09.2014 та зняти арешт банківських рахунків: №260582480, №26005375125, №2604050912 МФО 380805.
Державний виконавець, який був належним чином повідомлений про дату, час та місце слухання скарги, у судове засідання 30 листопада 2021 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до частини другої статті 342 Господарського процесуального кодексу України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
За таких обставин суд вирішив проводити розгляд справи за відсутності державного виконавця.
Розглянувши подані скаржником документи, заслухавши пояснення учасників представників виконавчого провадженння, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду скарги, суд встановив наступне.
Згідно з частинами 1, 5 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 342, статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.
Згідно з частиною 1 статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
За змістом статті 326 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України “Про виконавче провадження”.
Згідно зі статтею 1 цього Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Рішення, виконавчі документи, що підлягають примусовому виконанню, визначені статтею 3 Закону України “Про виконавче провадження”, серед яких - накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Статтею 327 Господарського процесуального кодексу унормовано, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який є виконавчим документом.
За приписами частини першої статті 18 Закону України “Про виконавче провадження”, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Зі змісту чинної на дату винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 19.12.2014 редакції Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХІV (ч. 4, ст. 59) убачалось відсутність у державного виконавця прямого обов'язку знімати арешт з майна боржника при поверненні виконавчого документу.
Згідно з частиною 3 статті 343 Господарського процесуального кодексу України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Таким чином, за наслідками розгляду скарги судом встановлено, що дії державного виконавця вчинені у відповідності до закону, в межах повноважень державного виконавця і право заявника не було порушено, а тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні скарги у частині визнання протиправною бездіяльності Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) з приводу не зняття арешту із банківських рахунків.
Вказана позиція суду, узгоджується з позицією Верховного Суду, що викладена у постанові від 01.11.2021 у справі за №21/170-08.
Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХІV (ч. 5 ст. 59) у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду, що кореспондується також з положеннями Закону «Про виконавче провадження» у діючій на сьогодні редакції.
Разом з тим, застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов'язків, визначених статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.
Зокрема, арешт майна боржника, право на застосування якого надано державним виконавцем, є заходом, який забезпечує збереження майна боржника з метою реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених Законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права
Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Відповідно до частини другої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов'язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.
Господарський суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ГПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Слід зазначити, що відмова в задоволенні скарги в частині зняття арешту, накладеного на банківські рахунки у виконавчому провадженні з формальних підстав, а саме у зв'язку з відсутністю в діях державного виконавця протиправної бездіяльності, унеможливлює в подальшому здійснення належного захисту майнових прав боржника в частині зняття арешту з її майна, оскільки чинне законодавство не регулює питання зняття обтяжень з майна боржника у випадку, якщо кредитор - юридична особа припинена і не має правонаступників.
Таким чином, має місце порушення майнових прав скаржника у зв'язку з накладеним арештом на його рахунки, існує недоцільність на даний час чинного арешту та можливості його зняття за рішенням суду у відповідності до вимог ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».
З урахуванням зазначеного, з метою недопущення надмірного формалізму при вирішенні даного питання та з метою дотримання одного з основних принципів господарського судочинства - верховенства права (статті 2, 11 ГПК України), є обґрунтованими доводи скарги про зняття арешту з банківських рахунків боржника.
Розподіл витрат, пов'язаних з розглядом скарги в порядку статті 344 ГПК України не здійснюється, оскільки нормами Закону України "Про судовий збір", не встановлено розміру ставки судового збору за звернення до суду зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, інших витрат пов'язаних з розглядом скарги учасниками судового процесу не заявлено.
Керуючись статтями 232, 234, 235, 339-345 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Скаргу (вх. №4409 від 29.10.2021) Будинкоуправління №1 Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці (59008, м. Чернівці, вул. Українська, 43, код ЄДРПОУ 24964458) на дії державного виконавця у виконавчому провадженні №44268682 задовольнити частково.
2. Зняти арешт з банківських рахунків Будинкоуправління №1 Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці: №260582480, №26005375125, №2604050912 МФО 380805, зареєстрованих в АТ “Райффайзен Банк Аваль” у м. Києві, що внесено на підставі постанови про арешт коштів боржника ВП№44268682 від 12.09.2014.
3. В задоволенні решти вимог скарги відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Західного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали складено 06.12.2021.
Суддя О.В. Гончарук