Дата документу 02.12.2021
Справа № 501/2029/21
2/501/1055/21
02 грудня 2021 року Іллічівський міський суд Одеської області у складі
головуючого судді Петрюченко М.І.,
за участю секретаря судового засідання - Тейбаш Н.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чорноморську Одеської області цивільну справу за
позовом ОСОБА_1
до
відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал»
треті особи:
1 Приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатова Аліна Анатоліївна,
2 Приватний виконавець виконавчого округу міста Київ Клітченко Оксана Анатоліївна
предмет та підстави позову: про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню
ухвалив рішення про наступне та
І. Виклад позиції позивача та відповідача.
Представник позивача 25.06.2021 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (треті особи: Приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатова Аліна Анатоліївна, Приватний виконавець виконавчого округу міста Київ Клітченко Оксана Анатоліївна) про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, згідно якого просить суд:
- визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 16 вересня 2019 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатовою Аліною Анатоліївною, зареєстрований в реєстрі за №4900 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» коштів у розмірі 43664,03 грн.
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» судові витрати в розмірі 8129,40 грн.
Позов мотивований тим, що 08 березня 2013 року між ПАТ «Альфа Банк» та ОСОБА_1 укладено договір №401407083 про надання Кредиту у розмірі 34326,00 грн.
Право за вказаним договором, на підставі договору про відступлення права вимоги відступлено ТОВ «Кредитні ініціативи», після чого відступлено на підставі договору №1 КІ/ВЕСТА від 26.12.2018 ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», яке відступило право вимоги за вищевказаним договором про надання кредиту ТОВ «Вердикт Капітал» на підставі договору про відступлення права вимоги №16-01/19/1 від 16.01.2019.
16 вересня 2019 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатовою Аліною Анатоліївною вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №4900 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» коштів у розмірі 43664,03 грн.
Про існування вказаного виконавчого напису позивачу стало відомо після отримання постанови приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Клітченко О.А. про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 07.10.2019 №60178930.
Позивач стверджує, що сума заборгованості за виконавчим написом не є безспірною, нотаріусом не перевірені первинні документи, просить суд визнати таким, що не підлягає виконанню спірний виконавчий напис.
Крім того, позивач у позові зазначає, що оспорюваний виконавчий не підлягає виконанню через те, що він вчинений з порушенням строку, передбаченого ст.88 ЗУ "Про нотаріат" та п.3.1 глави 16 розділу ІІ "Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5.
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Представник відповідача 14.09.2021 надав до суду відзив на позов (а.с.83-87), просить суд відмовити в задоволення позову, посилаючись на необґрунтованість позову.
Відповідач та інші сторони були належним чином сповіщені про судовий розгляд справи, однак до суду не з'явилися.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.
Представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи без його участі та без участі позивача, просив позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача надав до суду заяву про зменшення витрат на професійну правничу допомогу (а.с.67-69), був належним чином сповіщений про судовий розгляд справи, однак до суду не з'явився.
ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 25.06.2021 справа розподілена для розгляду судді Петрюченко М.І. (а.с.25).
Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області від 06.07.2021 позовну заяву залишено без руху (а.с.33-34).
Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області від 09.07.2021 відкрито провадження у справі (а.с.42-43).
Ухвалою Іллічівського міського суду від 09.09.2021 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.62).
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у зв'язку з розглядом справи за відсутністю всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.
Судом встановлено, що 16 вересня 2019 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатовою Аліною Анатоліївною вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №4900 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» коштів у розмірі 43664,03 грн. (а.с.22).
За виконавчим написом стягується заборгованість із ОСОБА_1 за кредитним договором №401407083 від 08 березня 2013 року, укладеним між ПАТ «Альфа Банк» та ОСОБА_1 .
Також, в у наявній в матеріалах справи копії виконавчого листа вказується, що право за вказаним договором, на підставі договору про відступлення права вимоги відступлено ТОВ «Кредитні ініціативи», після чого відступлено на підставі договору №1 КІ/ВЕСТА від 26.12.2018 ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохілс Веста», яке відступило право вимоги за вищевказаним договором про надання кредиту ТОВ «Вердикт Капітал» на підставі договору про відступлення права вимоги №16-01/19/1 від 16.01.2019.
Приватним виконавцем виконавчого округу м.Києва Клітченко О.А. 30.09.2019 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №60178930 з примусового виконання виконавчого напису (а.с.20) та 07.10.2019 постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника (а.с.21).
V. Оцінка Суду.
Як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний виконавчий напис здійснено за кредитним договором №401407083 від 08 березня 2013 року, укладеним між ПАТ «Альфа Банк» та ОСОБА_1 , який не посвідчений нотаріально відповідно до пункту 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса».
Надаючи оцінку даним доказам, суд зазначає наступне.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі №826/20084/14, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 та Постановою Великої палати Верховного Суду від 20.06.2018 відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 року, було визнано незаконною та не чинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у тому числі: «Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».
Зазначена постанова апеляційного суду у відповідності до п.4 ст.254 КАС України (в редакції, що діяла на момент винесення постанови) набула законної сили з моменту проголошення, з 22 лютого 2017 року, а отже з цієї ж дати законодавство не передбачало можливості вчинення виконавчого напису щодо заборгованості, яка випливає із кредитних відносин.
Таким чином, в момент вчинення виконавчого напису №4900 від 16.09.2019 були відсутні правові підстави для його вчинення, а отже такий виконавчий напис не підлягає виконанню.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому,вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувану можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного.
Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного суду України від 05.06.2017 у справі №6-887цс17, при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачам документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів; для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Досліджуючи наявні в матеріалах справи докази, суд враховує наступне.
Згідно зі ст.18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Зокрема для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст.87 Закону України «Про нотаріат»).
Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку (ст.88 Закону України «Про нотаріат»).
Зміст виконавчого напису повинен відповідати вимогам ст.89 Закону України «Про нотаріат».
Вчинення виконавчого напису здійснюється в порядку, передбаченому главою 16 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5.
Зокрема, згідно з Порядком, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій мають бути зазначені необхідні відомості про стягувача та боржника; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо.
У разі, якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача.
Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172.
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172.
Виконавчий напис вчиняється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), що встановлює заборгованість.
Якщо за борговим документом необхідно провести стягнення частинами, виконавчий напис за кожним стягненням може бути зроблений на копії документа або на виписці з особового рахунку боржника; у цих випадках на оригіналі документа, що встановлює заборгованість, робиться відмітка про вчинення виконавчого напису і зазначаються, за який строк і яка сума стягнута, дата і номер за реєстром нотаріальних дій.
За заявою кредитора розмір суми, яка підлягає стягненню за виконавчим написом, може бути встановлений з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.
У справах нотаріуса залишається копія документа, що встановлює заборгованість, чи правочину, за яким здійснюється стягнення, або витяг з особового рахунку боржника і примірник виконавчого напису.
Один примірник витягу з виконавчим написом і оригінал зобов'язання повертаються стягувачу, а другий примірник залишається у нотаріуса.
Якщо для вчинення виконавчого напису, крім документа, що встановлює заборгованість, необхідно подати й інші документи, зазначені в Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172, то вони до виконавчого напису не приєднуються, а залишаються у матеріалах нотаріальної справи.
Згідно з п.2 «Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999, №1172 для одержання виконавчого напису про стягнення кредитної заборгованості кредитором надаються оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Як зазначив Верховний Суд України в своїй постанові від 05 липня 2017 року по справі №754/9711/14-ц безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами, згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку).
Відповідно до підпункту 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після cпливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотеко держателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.
Наведена норма спрямована на фактичне повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на його майно. Тому повідомлення боржника слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.
Зазначені висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постановах: від 02 липня 2019 року у справі №916/3006/17 (провадження №14-278 гс 18); від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження №14-706 цс 19); аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 03 червня 2020 року у справі №363/568/18 (провадження №61-49018 св 18), від 03 червня 2020 року у справі №359/8181/18 (провадження №61-22164 св 19).
Проте, письмового повідомлення з відміткою про отримання вимоги відповідачем в матеріалах справи відсутні.
Як порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису, так і порушення порядку повідомлення боржника про вимогу про усунення порушення є самостійними і достатніми підставами для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Відносно обґрунтування позивачем вимог недотримання приватним нотаріусом при вчиненні оспорюваного виконавчого напису приписів ст.88 Закону України «Про нотаріат», в розумінні спливу трирічного строку суд враховує наступне.
Виходячи з приписів частини другої статті 50 Закону України "Про нотаріат", право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, а також нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Отже, при вирішенні питання про наявність або відсутність підстав для визнання спірного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в розумінні пропуску Банком трирічного строку суд враховує таке.
Згідно зі ст.87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3.1 глави 16 "Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5 передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. При цьому безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів.
Згідно з п.3.5 глави 16 вищевказаного Порядку при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів.
Відповідно до п.2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172, для вчинення виконавчого напису нотаріуса подаються: а) оригінал кредитного договору; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
У зв'язку із ненаданням приватним нотаріусом та відповідачем жодного доказу вчинення виконавчого напису на оригіналі договору, дублікаті договору, на копії договору або на виписці з особового рахунку боржника суд дійшов до висновку, що при вчиненні оспорюваного виконавчого напису було порушено приписи п.п.5.1, 5.2, 5.3 пункту 5 Порядку.
Таким чином, при дослідженні доказів, наявних в матеріалах справи суд приходить до висновку про порушення відповідачем правил звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, оскільки з дня виникнення у відповідача вимоги по кредитному договору минуло більше трьох років.
Дана позиція знайшла своє підтвердження у Постанові Судової палати Верховного Суду України у цивільних справах від 30.09.2015 по справі №6-154 цс 15, в якій наголошено, що статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідач звернувся до приватного нотаріуса для вчинення виконавчого напису з порушенням приписів ч.1, 2 ст.88 Закону України "Про нотаріат", п.п.2.3 пункту 2, п.п.3.1.3.2. пункту 3, п.п.5.1, 5.2, 5.3 пункту 5 глави 16 "Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, а тому позов підлягає задоволенню.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.
Виходячи з викладеного, Суд розглянувши справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, доходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.
Згідно чч.1, 2, 3 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Позивач в позові просить суд стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі 8128,40 грн.
Разом з тим, суд доходить до висновку про часткове задоволення вимог в цій частині з наступних підстав.
Стаття 134 ЦПК України передбачає, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Також, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: «…На підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат».
Як вбачається з позову, позивач при подачі позову до суду, в самому позові навів орієнтовний розрахунок витрат, пов'язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу.
На підтвердження витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, заявником надано:
- копію ордеру серії ОД №582013 (а.с.7);
- копію розрахунку витраченого робочого часу адвоката та його вартості (а.с.14).
Відповідно до розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс у зв'язку із розглядом справи становить 2000 грн., яка складається з (а.с.8):
- складення та написання позовної заяви - 1000,00 грн.
- складення заяви про забезпечення позову - 1000,00 грн.
У самому позові позивач наводить орієнтовний розрахунок витрат позивача, який складається з:
- судового збору за подання позову - 908,00 грн.;
- судового збору за подання заяви про забезпечення позову - 454,00 грн.;
- витрати на правову допомогу - 2000,00 грн.;
- мінімальні витрати приватного виконавця - 400,00 грн.;
- основна винагорода приватного виконавця - 4366,40 грн.
Зокрема, згідно квитанції про сплату №58015 від 22.06.2021 (а.с.3) позивачем при подачі позову сплачено 908,00 грн. судового збору при подачі позову та згідно квитанції про сплату №58082 від 22.06.2021 (а.с.15) позивачем сплачено 454,00 грн. судового збору при подачі заяви про забезпечення позову (а.с.15), який підлягає стягненню з відповідача.
Разом з тим, мінімальні витрати приватного виконавця у розмірі 400,00 грн. та основна винагорода приватного виконавця у розмірі 4366,40 грн. не відносяться до судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, тому в цій частині позову слід відмовити.
Положення частини 9 статті 141 ЦПК, якими керується суд при вирішенні питання про відшкодування судових витрат у цій справі, допускають часткове відшкодування таких витрат.
Відповідач заперечує проти розміру судових витрат на правову допомогу в сумі 8129,40 грн.
Отже, враховуючи конкретні обставини цієї справи, оцінивши наявні у матеріалах справи докази та доводи сторін, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданого обсягу адвокатських послуг, беручи до уваги заперечення відповідача щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу, понесені у зв'язку з розглядом справи судом першої інстанції у розмірі 2000 грн.
Таким чином, судові витрати, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача складають 3362,00 грн. (908,00 грн. +454,00 грн. +2000,00 грн.).
З цих підстав, керуючись ст.ст.2, 5, 10-13, 18, 133, 134, 137, 141, 258-259, 263 Цивільного - процесуального кодексу України, Суд
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (треті особи: Приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатова Аліна Анатоліївна, Приватний виконавець виконавчого округу міста Київ Клітченко Оксана Анатоліївна) про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - задовольнити частково.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 16 вересня 2019 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатовою Аліною Анатоліївною, зареєстрований в реєстрі за №4900 про стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (ЄДРПОУ 36799749) коштів у розмірі 43664,03 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (ЄДРПОУ 36799749) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 1362,00 грн. судового збору та 2000,00 грн. витрат на правову допомогу.
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя Іллічівського міського суду
Одеської області М.І.Петрюченко