Дата документу 26.11.2021 Справа № 554/5450/21
Провадження № 2/554/2326/2021
26 листопада 2021 року м. Полтава
Октябрський районний суд м. Полтави в складі:
головуючого судді - Чуванової А.М.,
за участю секретаря - Таран В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення з квартири без надання іншого житлового приміщення,-
Позивач ОСОБА_1 у червні 2021 року звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила виселити відповідача ОСОБА_2 з належної позивачу на праві приватної власності квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та зняти відповідача з реєстрації місця проживання у вказаній квартирі.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі разом із позивачкою проживає її донька - ОСОБА_2 . ОСОБА_1 зазначила, що відповідач веде антигромадський спосіб життя, зловживає алкогольними напоями, приходить до квартири у нетверезому стані, часто влаштовує сварки та навіть бійки, псує майно, принижує її перед сусідами та родичами. ОСОБА_1 неодноразово доводилось викликати поліцію аби захиститись від нападів ОСОБА_2 . Також поліцію викликали і сусіди, оскільки відповідач влаштовувала дебош на сходовій клітці пізно увечері. Відповідачу декілька разів викликалась швидка психіатрична допомога. Позивач зазначила, що в утриманні квартири, її ремонті, оплаті за комунальні послуги, побутових витратах відповідач участі не приймає, чим завдає позивачу значних матеріальних збитків. Останнім часом проживання в квартирі разом з ОСОБА_2 стало зовсім нестерпним. На підставі викладеного, позивач просить задовольнити позов.
Ухвалою суду від 28.08.2021 року було відкрито провадження у даній справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, надіслала до суду заяву, у якій прохала проводити розгляд справи без її участі, позовні вимоги задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідач ОСОБА_2 повторно у судове засідання не з'явилась, про місце та час слухання справи повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила. Заяви про розгляд справи за її відсутності від відповідача не надходило. Відповідач не подала відзив.
Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність позивача та відповідача, на підставі наявних у справі даних і доказів.
Згідно ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, якщо відповідач не з'явився без поважних причин або без повідомлення причини, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів. З цих підстав, суд відповідно до ст.ст. ч.4 ст. 223, 280 ЦПК України, розглянув справу у заочному порядку та ухвалив рішення.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач 28.07.1992 року придбала у власність квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 28.07.1992 року, посвідченого державним нотаріусом Першої полтавської державної нотаріальної контори Полежаєвою Н.П. (а.с. 3).
Згідно позову, членом сім'ї позивача ОСОБА_1 є її донька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає та зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується відповіддю Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб департаменту з питань реєстрації Полтавської міської ради (а.с.34) .
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.
У відповідності до приписів ст.ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частиною третьою статті 9 ЖК Української РСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно із частиною першої статті 109 ЖК Української РСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 156 ЖК Української РСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Згідно із положеннями ст. 157 ЖК України членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Згідно зі ч.1 ст. 116 ЖК України, на яку позивач посилається як на підставу позовних вимог, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ними, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичними порушеннями правил співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співмірним із переслідуваною законною метою. Житло має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, особливої ваги надається процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс в результаті застосування виселення (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, №30856/03, § 41 та § 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ тощо.
Таким чином, для застосування норми цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів.
Під систематичністю необхідно розуміти скоєння двох і більше таких правопорушень. При цьому необхідно, щоб до винної особи попередньо були застосовані міри попередження.
Таким чином, обов'язковими фактичними обставинами, які є підставою для виселення члена сім'ї власника житла є: - систематичне руйнування чи псування жилого приміщення, або використання його не за призначенням, або неможливість для інших проживання з такими особами в одній квартирі чи в одному будинку внаслідок систематичного порушення такими особами правил співжиття; - застосування до таких осіб внаслідок таких дій заходів запобігання і громадського впливу; - відсутність наслідків таких заходів.
Протиправна винна поведінка - це навмисні дії особи, безпосередньо пов'язані не тільки з явною неповагою до звичайних правил спільного проживання (скандали, дебоші, образи, заподіяння тілесних ушкоджень), але також навмисне ігнорування встановлених правил користування житловими і підсобними приміщеннями, невиконання вимог про дотримання тиші у квартирах і на подвір'ї, а також інші навмисні дії, що перешкоджають нормальному проживанню у квартирі або житловому будинку.
Наведене узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі №599/1225/20 (провадження № 61-343св21).
Позивач у своєму позові посилається на те, що відповідач веде антигромадський спосіб життя, не приймає участі в утриманні квартири, її ремонті, оплаті за комунальні послуги.
На підтвердження позовних вимог, позивачем надана копія термінового заборонного припису, складеного відносно ОСОБА_2 . Заборонний припис винесено стосовно кривдника на 1 добу, а саме 28.04.2021 року та діє до 22.04.2021 року (а.с. 4).
Оцінюючи надані позивачем докази у вигляді припису, суд не вважає достатньою підставою для застосування вимог ч.1 ст.116 ЖК України, оскільки судом не встановлено і не доведено позивачем, що відповідач систематично руйнує чи псує жиле приміщення, або використовує його не за призначенням, або систематично порушує правила співжиття, що робить неможливим для інших проживання із ним в одній квартирі.
З приводу посилань позивача на неприйняття відповідачем участі в утриманні квартири, її ремонті, оплаті за комунальні послуги, слід зазначити наступне.
Несплата відповідачкою квартплати за комунальні послуги та те, що вона не бере участі в ремонтах, які проводить позивачка, не можуть бути підставою для виселення, а лише надають право позивачеві у судовому порядку вимагати компенсації понесених нею витрат на оплату комунальних послуг та коштів за проведений ремонт, за рахунок відповідача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №569/4373/16-ц зазначила, що члени сім'ї власника житла також підлягають захисту і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.
Згідно із ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до положень ч.1, 2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі "Надточій проти України" та п.23 рішення ЄСПЛ у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Отже, матеріали справи не містять жодної інформації про те, що відносно відповідача ОСОБА_2 вживались заходи запобігання і громадського впливу, безрезультативність їх та наявність чергового порушення, що стало підставою для звернення в суд за захистом порушеного права.
Натомість, стороною позивача не доведено позовних вимог, не надано на підтвердження належних доказів.
Відтак, суд приходить висновку, що доказів саме систематичного порушення правил співжиття (частина перша стаття 116 ЖК Української РСР), що робить неможливим проживання з відповідачем в одній квартирі, позивачкою не надано.
Підсумовуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, а тому є такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 15, 319, 321, 383, 391, ЦК України, ст.ст.157,116 ЖК України, ст.ст.12, 13, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 280-289 ЦПК України, суд,-
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення з квартири без надання іншого житлового приміщення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду через Октябрський районний суд м. Полтави шляхом подання протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разу розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомо;
відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомо.
Суддя: А.М.Чуванова