Справа № 450/1841/20 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський В.Є.
Провадження № 22-ц/811/502/21 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
Категорія:44
16 листопада 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - Шандри М.М.
суддів: Левика Я.А., Савуляка Р.В.
секретаря: Скакун І.А.
за участю: представника апелянта ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 грудня 2020 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування збитків в порядку регресу,
Позивач ФОП ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача на його користь 4761 грн 55 коп завданих збитків в порядку регресу. Мотивував свої позовні вимоги тим, що 11 квітня 2017 близько 06 год. 17 хв. у м. Львові по вул. Демнянській, буд. 26, сталася ДТП за участю автомобіля марки «Fiat» моделі «Doblo» номерний знак НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_3 та транспортного засобу марки «Toyota» моделі «Corolla» номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_4 , внаслідок якої останньому автомобілю завдано механічні пошкодження. Постановами Сихівського районного суду м. Львова від 25 квітня 2017 у справі № 464/2556/17 та від 25 квітня 2017 у справі № 464/2557/17 відповідача визнано винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст. 122-4, 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності. Зазначив, що 10 березня 2017 між відповідачем та ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» (далі - ПрАТ «УПСК») укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, на підтвердження чого видано поліс № АК/1447188. ОСОБА_4 звернувся до згаданої страхової компанії і на підставі страхового акту №ОЦ/075/089/17/1197 від 16 червня 2017 року отримав страхове відшкодування у розмірі 4761 грн. 55 коп. З врахуванням того, що відповідач залишив місце пригоди, не повідомивши про це орган чи підрозділ поліції, страховик на підставі пп. «В» пп. 38.1.1 п. 38.1 ст. 38 Закону України «Про страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» набув право регресної вимоги до нього. 16 березня 2020 ПрАТ «УПСК» уклало з ФОП ОСОБА_2 договір № 13/03/2020 про відступлення права вимоги, за яким страховик відступив останньому, як новому кредитору, право регресної вимоги за вищезгаданим страховим випадком до ОСОБА_3 . З огляду на вказане, просив позовні вимоги задовольнити.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 грудня 2020 року у задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - відмовлено.
Вказане рішення суду оскаржив позивач.
В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що правомірність вчиненого позивачем правочину у встановленому законом порядку не оскаржувалась, а предметом даного спору є саме відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу, а не визнання Договору №13/03/2020 про відступлення права вимоги від 16.03.2020 року недійсним.
Вважає, що між позивачем та відповідачем існують позадоговірні (деліктні) правовідносини, в яких відповідач є боржником, а позивач - кредитором. Тому, регресні правовідносини не можуть бути прирівняні до правовідносин з надання страхових послуг. Зазначає, що Договір про відступлення права вимоги №13/03/2020 від 16.03.2020, за своєю правовою природою є оплатним договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, оскільки не містять ознак договору факторингу чи договору фінансових послуг. Вважає, що суд першої інстанції прийшов до необгрунтованого висновку, що вказане право регресної вимоги не могло бути відступлене позивачу, а відтак безпідставно відмовив у задоволенні позову. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Судом установлено, що постановою Сихівського районного суду м. Львова від 25 квітня 2017 року у справі № 464/2556/17 ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП і накладено адміністративне стягнення. Так, водій ОСОБА_3 11 квітня 2017 о 06 год. 17 хв. у м. Львові по вул. Демнянській, буд. 26, керуючи автомобілем марки «Fiat» моделі «Doblo» номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись заднім ходом не впевнився з безпеці, чим порушив вимоги п. 10.9 ПДР України, та здійснив зіткнення з транспортним засобом марки «Toyota» моделі «Corolla» номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_4 , внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження.
Крім того, постановою Сихівського районного суду м. Львова від 25 квітня 2017 року у справі № 464/2557/17 ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП і накладено адміністративне стягнення. З постанови вбачається, що водій ОСОБА_3 11 квітня 2017 року о 06 год. 17 хв. у м. Львові по вул. Демнянській, буд. 26, керуючи автомобілем марки «Fiat» моделі «Doblo» номерний знак НОМЕР_1 , будучи учасником ДТП, залишив місце пригоди і не повідомив про це орган чи підрозділ поліції, чим порушив вимоги п. 2.10 «А» ПДР України.
Полісом № АК/1447188 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 10 березня 2017 року стверджується, що цивільно-правові відповідальність ОСОБА_3 на момент ДТП була застрахована у ПрАТ «УПСК».
Для отримання страхового відшкодування ОСОБА_4 звернувся до ПрАТ «УПСК» з заявою від 22 травня 2017 року, на підставі якої страховиком видано страховий акт №ОЦ/075/089/17/1197 від 16 червня 2017 року, відповідно до якого потерпілому виплачено страхове відшкодування у розмірі 4761 грн 55 коп.
Договором № 13/03/2020 про відступлення права вимоги від 16 березня 2020 року та додатком № 1 встановлено, що ПрАТ «УПСК» відступило ФОП ОСОБА_2 право вимоги до ОСОБА_3 за договором № АК/1447188 від 10 березня 2017 на суму 4761 грн 55 коп.
Позивачем на адресу відповідача скеровувалася претензія про відшкодування збитків в порядку регресу вих. № РУ/075/089/17/1197 від 19 вересня 2017 року, однак така останнім була проігнорована.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд дійшов висновку, що відступлення права вимоги страховика, яким є ПрАТ «УПСК» можливе лише особі, яка відповідає вимогам, передбаченим ч.1 ст. 984 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки відступлення права вимоги на відшкодування в порядку регресу збитків на користь фізичної особи суперечить положенням ст.984, 993 ЦК України, з наступних підстав.
З виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ № 455307 вбачається, що ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем з видом економічної діяльності «69.10 Діяльність у сфері права».
Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України, зокрема договорів.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
При цьому слід враховувати, що у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Статтею 984 ЦК України передбачено, що страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності; страхувальником може бути фізична або юридична особа.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про страхування», страховиками, які мають право здійснювати страхову діяльність на території України, є: фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України «Про господарські товариства», з урахуванням того, що учасників кожної з таких фінансових установ повинно бути не менше трьох, та інших особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (далі - страховики-резиденти); зареєстровані Уповноваженим органом відповідно до цього Закону та законодавства України постійні представництва у формі філій іноземних страхових компаній, які також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (далі - філії страховиків-нерезидентів).
У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.
З наведених норм права вбачається, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ.
Отже, відступлення права вимоги на відшкодування в порядку регресу збитків на користь фізичної особи суперечить положенням ст.984, 993 ЦК України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі договору страхування, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме, страховик - юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.
Як вбачається з встановлених судом обставин, з укладенням договору про відступлення права вимоги, відбулася заміна страховика, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права.
Таким чином, аргументи апелянта є необґрунтованими, оскільки для зобов'язання, яке виникло у спірних правовідносинах, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме, фінансова установа, якою позивач, як фізична особа-підприємець, не являється.
Решта доводів апеляційної висновків суду не спростовують та на законність оскаржуваного судового рішення не впливають.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено:23.11.2021.
Головуючий
Судді