Справа № 302/430/21
Закарпатський апеляційний суд
30.11.2021 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в особі судді Стана І. В., за участю захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 - адвоката Белли В. М., розглянувши апеляційну скаргу, яку подав адвокат Белла В.М. в інтересах ОСОБА_1 ,
Постановою судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 01 червня 2021 року
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , гр. України, постійного місця роботи не має, не судимого, одруженого, на утриманні нікого не має,
визнано винним у вчиненні передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення, й на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 600 (шестисот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень із позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) гривні.
Відповідно до змісту постанови, 25.04.2021, близько 23 год 30 хв, у с. Колочава по вул. Шевченка Міжгірського району, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «BMW» н. з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, поведінка не відповідає обстановці), від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння водій відмовився у Міжгірській ЦРЛ, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
В апеляційній скарзі представник особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , - адвокат Белла М. В. вказує на те, що оскаржувана постанова є незаконною і такою, що ухвалена з недотриманням норм процесуального права. Вважає, що судом першої інстанції було порушено право ОСОБА_1 на захист та не взято до уваги клопотання захисника про грубе порушення працівниками поліції порядку оформлення протоколу про адміністративне правопорушення. На думку апелянта, поліцейські безпідставно зупинили водія ОСОБА_1 , адже, як убачається з матеріалів справи, метою зупинки автомобіля, за кермом якого перебував ОСОБА_1 , була перевірка документів транспортного засобу з іноземною реєстрацією. Апелянт стверджує, що така причина зупинки автомобіля чинним законодавством України не передбачена. Вважає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які підтверджують вину ОСОБА_1 у вчиненні цього адміністративного правопорушення. Також адвокат Белла М. В. вказує на те, що в резолютивній частині оскаржуваної постанови викладено суперечливі норми санкції, що застосовані до ОСОБА_1 , зокрема зазначено, що на особу, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 накладено штраф «у виді шестисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян», що, на думку апелянта, повинно становити 10200 гривень, натомість у постанові вказано, що : «розмір штрафу становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень». Вважає, що місцевим судом безпідставно прийнято рішення про позбавлення ОСОБА_1 права керування всіма видами транспорту строком на один рік, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про те, що ОСОБА_1 має посвідчення водія відповідних категорій. Просить постанову скасувати, а провадження у справі закрити за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
Заслухавши пояснення представника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , адвоката Белла М. В., який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши зібрані в справі докази, апеляційний суд доходить висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволенню з таких підстав.
Справа про адміністративне правопорушення розглядається за відсутності ОСОБА_1 , неявка якого, з огляду на положення ст. 294 КУпАП, не перешкоджає її розгляду. При цьому, береться до уваги, що: про час та місце розгляду справи ОСОБА_1 повідомлений належним чином; даних про поважність причин неявки ОСОБА_1 до апеляційного суду в справі немає; заяви про відкладення розгляду справи на інший термін від нього не надходило; у розгляді справи брав участь захисник ОСОБА_1 - адвокат Белла М.В., який не заперечував щодо розгляду справи у відсутності його довірителя ОСОБА_1 , вказуючи на те, що останньому відомо про час та місце розгляду справи, однак, він просив розглянути справу без його участі.
Апеляційний суд, відповідно до положень ст. 294 КУпАП, переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ст. 245 КУпАП, завданнями провадження у справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її відповідно до закону.
Як регламентують приписи ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення, зобов'язаний, зокрема, з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність особи, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, які зазначені у ст. 251 КУпАП.
Суд, у відповідності до приписів ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Вказані вимоги закону під час розгляду матеріалів за протоколом про адміністративне правопорушення судом першої інстанції дотримані і висновок суду про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, - є правильним, а зміст постанови відповідає вимогам, передбаченими ст. 283 КУпАП, оскільки в ній наведені докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення ОСОБА_1 цього адміністративного правопорушення.
Апеляційний суд вважає висновок суду першої інстанції про доведеність вини та кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП законним і обґрунтованим з огляду на таке.
Так, згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №089146, 25.04.2021, приблизно 23 год 30 хв, у с. Колочава по вул. Шевченка, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «BMW« н. з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, поведінка не відповідає обстановці), від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння водій відмовився у Міжгірській ЦРЛ, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП. З протоколу також убачається, що водій ОСОБА_1 відмовився від підпису протоколу та отримання його копії.
Постановою про накладення адміністративного стягнення серії БАБ №100551 підтверджується той факт, що за порушення вимог п. п. 2. 3 «В», 9.9. «Б» ПДР ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121, ч. 2 ст. 122 КУпАП з накладенням на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 510 (п'ятсот десять) гривень.
Відеозаписом, який міститься на DVD-диску зафіксовано момент спілкування працівників поліції з водієм ОСОБА_1 , який своєю поведінкою засвідчив, що огляд на стан сп'яніння не бажає проходити. На чергове питання поліцейського: «Чи будете проходити медичний огляд на стан сп'яніння», водій ОСОБА_1 чітко відповів «Ні», що зафіксовано на відео, на 23 год 49 хв 54 с. 25.04.2021.
Вищенаведені докази, які є належними й допустимими та зібрані відповідно до вимог КУпАП, оскільки порушень при їх збиранні під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено, у своїй сукупності підтверджують порушення ОСОБА_1 вимог, передбачених п. 2.9 «а» ПДР та винуватість у вчиненні ним передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення.
Під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено даних, які би давали підстави вважати, що поліцейський Тегза Б. І. при спілкуванні, перевірці та складанні щодо ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП був упереджений стосовно водія ОСОБА_1 .
У матеріалах справи про адміністративне правопорушення також відсутні будь-які дані, які би свідчили про зацікавленість поліцейського у результатах розгляду справи, - у підтвердження таких даних також відсутні які-небудь належні докази як у матеріалах справи, так їх і не додано до апеляційної скарги.
Не встановлено під час розгляду апеляційної скарги й будь-яких даних про застосування щодо ОСОБА_1 незаконних методів, примусу чи інших дій при перевірці документів, під час спілкування з водієм ОСОБА_1 та при оформленні протоколу про адміністративне правопорушення, - на такі дані також не вказується в апеляційній скарзі.
Тому, апеляційний суд доходить висновку, що вищевказаний працівник поліції при виконанні посадових обов'язків діяв у межах наданих йому повноважень.
Апеляційний суд відхиляє доводи апелянта у тій частині, де йдеться про порушення права ОСОБА_1 на захист. Так, апелянт зазначає, що у зв'язку з укладанням ОСОБА_1 з адвокатом Беллою М. В. договору про надання правової допомоги саме у день розгляду справи, адвокат не мав можливості ознайомитись з матеріалами справи, а тому заявив клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату. На думку адвоката, суд безпідставно відхилив це клопотання. Апеляційний суд ці доводи до уваги не бере і водночас звертає увагу на те, що ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомлений про розгляд справи щодо нього у суді першої інстанції, що підтверджується відомостями про вручення ОСОБА_1 18.05.2021 поштового відправлення, фактично не скористався своїм правом завчасно звернутися за наданням правової допомоги.
Не бере до уваги апеляційний суд твердження апелянта про нібито порушення працівниками поліції Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, оскільки на думку апелянта поліцейськими не були залучені свідки. Відхиляючи доводи у цій частині, суд апеляційної інстанції констатує, що оскільки ОСОБА_1 від огляду на стан сп'яніння в закладі охорони здоров'я відмовився, що підтверджується матеріалами справи, за таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що положення ч. 2 ст. 266 КУпАП, відповідно до якої під час проведення огляду на стан сп'яніння, поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків, стосується також і випадків, коли на пропозицію поліцейського пройти огляд на визначення стану алкогольного сп'яніння водій висловлює свою незгоду не тільки пройти освідчення на місці зупинки, а й проїхати на огляд до медичного закладу у тому числі. Тому, зазначена відмова може бути зафіксована у відповідності до вимог зазначеної статті за допомогою відеозапису без необхідності залучення свідків.
На переконання апеляційного суду, апелянт не спростував обставини, що зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення, а саме те, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці; і те, що від проходження огляду на визначення стану сп'яніння у Міжгірській ЦРЛ у встановленому законом порядку він відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України.
Апеляційний суд вважає безпідставними твердження апелянта про те, що поліцейські неправомірно зупинили транспортний засіб, яким керував ОСОБА_1 . Відхиляючи доводи в цій частині, апеляційний суд звертає увагу на те, проходження особою на вимогу поліцейського огляду на стан сп'яніння та керування транспортним засобом у стані сп'яніння, жодним чином не пов'язане з причиною зупинки транспортного засобу під її керуванням. При цьому, апеляційний суд бере до уваги зміст постанови про накладення адміністративного стягнення серії БАБ №100551, якою підтверджується той факт, що за порушення вимог п. п. 2. 3 «В», 9.9. «Б» ПДР ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121, ч. 2 ст. 122 КУпАП з накладенням на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 510 (п'ятсот десять) гривень.
Необгрунтованими є доводи апелянта про те, що відеозапис, який міститься у матеріалах справи є неналежним доказом, оскільки на ньому не зафіксовано факт відмови водія ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у закладі охорони здоров'я. Так, з дослідженого апеляційним судом відеоматеріалу убачається, що при виявленні у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп'яніння, йому було запропоновано проїхати на освідчення до медичного закладу, а саме до Міжгірської ЦРЛ, однак водій ОСОБА_1 , ігноруючи неодноразові вимоги поліцейського, доволі тривалий час не надавав конкретної відповіді. Разом з тим, на відеозаписі, а саме на 23 год 49 хв 54 с. зафіксовано, що водій ОСОБА_1 на чергове запитання поліцейського «Чи будете проходити медичний огляд на стан сп'яніння» чітко відповів «Ні».
Тому, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість постанови у зв'язку з неповнотою судового розгляду, а також порушенням норм матеріального та процесуального права при визнанні ОСОБА_1 винуватим у скоєнні адміністративного правопорушення та кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 130 КУпАП, апеляційний суд визнає такими, що спрямовані виключно на ухилення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення.
На інші доводи, які могли б слугувати підставою для скасування судового рішення в апеляційній скарзі не вказується, під час розгляду справи в апеляційному суді такі не встановлені.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що в рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Таким чином, ОСОБА_1 безумовно погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі відповідно до встановлених норм закону.
З матеріалів справи про адміністративне правопорушення вбачається, що ОСОБА_1 отримував посвідчення водія 10.06.2016 № НОМЕР_2 на право керування транспортними засобами, тому доводи апеляційної скарги у цій частині відхиляються.
При оцінці доводів про те, що в резолютивній частині постанови викладені суперечливі норми санкції, а саме у контексті питання накладення штрафу, апеляційний суд звертає увагу на таке.
Як убачається зі змісту резолютивної частини оскаржуваної постанови, на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що, відповідно, становить 10 200 (десять тисяч двісті) грн. Тому, твердження суду про накладення адміністративного стягнення у розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень є таким, що не узгоджується з визначеним стягненням у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У зв'язку з цим апеляційний суд вважає, що на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що, відповідно, становить 10 200 (десять тисяч двісті) грн.
При цьому апеляційний суд бере до уваги те, що неоподатковуваний мінімум доходів громадян - грошова сума розміром у 17 гривень, встановлена пунктом 5 підрозділу 1 розділу XX Податкового кодексу України, яка застосовується при посиланнях на неоподаткований мінімум доходів громадян в законах або інших нормативно-правових актах, за винятком норм адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації злочинів або правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV ПКУ для відповідного року, що у 2021 році неоподатковуваний мінімум доходів громадян становить саме 17 гривень. З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 600 (шестисот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 10200 (десять тисяч двісті) гривень із позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
При цьому апеляційний суд бере до уваги положення п. 3 ст. 293 КУпАП про те, що при зміні апеляційним судом постанови стягнення особі не може бути посилено.
Приймаючи рішення беруться до уваги положення передбаченого нормативно-правовими актами України принципу диспозитивності, відповідно до якого сторони провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених нормативно-правовими актами; що суд, за відсутності клопотань, не вправі самостійно витребовувати докази, викликати свідків тощо; ст. 294 КУпАП у частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; те, що до апеляційної скарги не додано належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та підтверджували доводи апеляційної скарги, і будь-яких обґрунтованих клопотань із цього приводу стороною захисту не заявлялось.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
Апеляційну скаргу, яку подав адвокат Белла М. В. в інтересах ОСОБА_1 ,залишити без задовольнити частково.
Постанову судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 01 червня 2021 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, - змінити : вважати накладеним на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 600 (шестисот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 10200 (десять тисяч двісті) гривень із позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
У решті постанову залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили негайно, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Іван СТАН