22-ц/804/2845/21
265/5056/20
30 листопада 2021 року місто Маріуполь
справа 265/5056/20
провадження № 22-ц/804/2845/21
Донецький апеляційний суд у складі:
судді-доповідача Пономарьової О.М.,
суддів Зайцевої С.А., Лопатіної М.Ю.,
секретар судового засідання Лазаренко Д.Т.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області у складі судді Костромітіної О.О. від 30 серпня 2021 року, повний текст рішення складено 08 вересня 2021 року,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
В серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно сплачених сум аліментів на утримання неповнолітньої дитини, який уточнив протягом підготовчого провадження.
Позовна заява мотивована тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 29 листопада 2002 року, від якого мають двох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , 2003 року народження, та доньку ОСОБА_4 , 2005 року народження.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 10 липня 2014 року шлюб між сторонами розірвано.
Відповідно до рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 18 листопада 2016 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягуються кошти на утримання доньки ОСОБА_4 , 2005 року народження, у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку і доходів щомісячно до повноліття дитини, у зв'язку з чим у Лівобережному ВДВС м. Маріуполя 17 лютого 2017 року відкрито виконавче провадження № 53434812.
Рішенням виконавчого комітету Маріупольської міської ради на підставі висновку Служби у справах дітей Маріупольської міської ради визначене місце проживання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком за адресою: АДРЕСА_1 . Дитина перейшла жити до ОСОБА_1 07 червня 2019 року.
05 жовтня 2020 року в ході судового засідання Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області донька висловила бажання проживати з матір'ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 і з цього дня перейшла жити до матері.
З заробітної плати ОСОБА_1 на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 листопада 2016 року на користь відповідачки безперервно перераховувались аліменти, починаючи з червня 2019 року до 5 жовтня 2020 року.
За цей період дитина знаходилась на повному забезпеченні ОСОБА_1 , що підтверджується актами про фактичне проживання дитини за адресою позивача.
Позивач просив суд стягнути з відповідачки на його користь безпідставно отримані суми аліментів згідно з рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 18 листопада 2016 року за період з 01 червня 2019 року по 30 вересня 2020 року у сумі 53 944,23 грн, аліменти на утримання ОСОБА_4 , 2005 року народження, за період з 01 червня 2019 року по 30 вересня 2020 року у сумі 17 548,5 грн, додаткові витрати за період з 01 червня 2019 року по 30 вересня 2020 року у розмірі 689,45 грн( а.с. 63-66).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 серпня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих сум аліментів за період з 01 червня 2019 року по 30 вересня 2020 року у сумі 53 944,23 гривень, аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , 2005 року народження, з 01 червня 2019 року по 30 вересня 2020 року у сумі 17 548,50 гривень, додаткових витрат за період з 01 червня 2019 року по 30 вересня 2020 року у розмірі 689,45 гривень задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані суми аліментів за періоди з 01 червня 2019 року по 31 серпня 2019 року, з 01 грудня 2019 року по 31 травня 2020 року згідно з рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 листопада 2016 року у сумі 20 543,85 гривень.
В решті позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , 2005 року народження, з 01 червня 2019 року по 30 вересня 2020 року у сумі 17 548,50 гривень, додаткових витрат за період з 01 червня 2019 року по 30 вересня 2020 року у розмірі 689,45 гривень відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 гривень.
Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 проживала з батьком червень, липень, серпень, 2019 року, з 20 чисел грудня 2019 року, що підтверджується довідками про медичне дослідження доньки, та січень-травень 2020 року.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що правова підстава для стягнення аліментів на користь відповідачки ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_4 відпала з моменту проживання доньки з батьком, а тому набуття нею аліментів за період проживання дитини не з нею, а з батьком за період червень-серпень 2019 року, грудень 2019 року, січень-травень 2020 року є безпідставним, внаслідок чого підлягають поверненню позивачу. Відповідачка ОСОБА_2 не скористалася правом зупинення стягнення з позивача на її користь аліментів шляхом звернення до Державної виконавчої служби з заявою про зупинення стягнення аліментів.
При визначенні розрахунку розміру безпідставно отриманих аліментів суд врахував суму витрат у розмірі 11 089 гривень, які відповідачка понесла на утримання доньки ОСОБА_4 , що підтверджується розписками останньої, та визначив остаточно суму безпідставно отриманих відповідачкою аліментів за вирахуванням цієї суми витрат у розмірі 20 543, 85 гривень.
Суд відмовив у задоволенні позову в частині стягнення з відповідачки на користь позивача аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , 2005 року народження, з 01 червня 2019 року по 30 вересня 2020 року у сумі 17 548,50 гривень з огляду на те, що можливість стягнення аліменти за минулий період є виключенням із загального правила і доступна, якщо: раніше аліменти не стягувалися; позивач доведе що він вживав заходи щодо одержання аліментів з відповідача, а відповідач ухилявся від надання утримання дитині; а позивач не надав суду доказів, які підтверджують його звернення до відповідачки з вимогою про сплату аліментів, та, що він вживав інші заходи, щодо стягнення аліментів на його користь на утримання неповнолітньої доньки з початку проживання дитини з ним.
Судом відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення з відповідачки на користь позивача додаткових витрат за період з 01 червня 2019 року по 30 вересень 2020 року у розмірі 689,45 гривень, виходячи з того, що надані позивачем медичні документи, в яких відсутні відомості щодо наявності у неповнолітньої дитини ОСОБА_4 хронічних захворювань, які потребують тривалого лікування, спеціального медичного догляду, постановки на диспансерний облік, та в яких зафіксована наявність у дитини простудних захворювань, її медичне обстеження, лабораторне дослідження, понесених у зв'язку з цим періодичних, а не постійних витрат, не доводять наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
11 жовтня 2021 року позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення суду, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог та стягнути з ОСОБА_2 безпідставно отримані аліментів за періоди з 01 вересня 2019 року по 30 листопада 2019 року, з 01 січня 2019 року по 31 травня 2020 року у сумі 25 715 грн 75 коп.
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що факт проживання ОСОБА_4 разом із батьком та братом за період з вересня 2019 року по грудень 2019 року, а також з червня 2020 року по жовтень 2020 року не врахований судом першої інстанції, проте підтверджений поясненнями позивача, поясненнями свідка ОСОБА_3 , актами про фактичне мешкання ОСОБА_4 та довідками про склад сім'ї та наданими фото таблицями.
Визначаючи розмір безпідставно набутих відповідачкою коштів, суд мав керуватися довідкою №1765 від 09 червня 2021 року, наданою позивачем, та з якою погодилась відповідачка.
Доводи інших учасників справи
29 листопада 2021 року відповідач ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскільки суд першої інстанції ухвалив законне та обгрунтоване рішення, правильно дав оцінку встановленим обставинам у справі та наданим сторонами доказам.
Рух справи у суді апеляційної інстанції
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 жовтня 2021 року визначений склад суду: Пономарьова О.М. (суддя-доповідач), Биліна Т.І., Зайцева С.А.
Ухвалою апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без руху, заявнику запропоновано доплатити судовий збір.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 жовтня 2021 року визначений склад суду: Пономарьова О.М. (суддя-доповідач), Зайцева С.А., Лопатіна М.Ю.
Ухвалою апеляційного суду від 25 жовтня 2021 року у справі відкрито апеляційне провадження.
Ухвалою апеляційного суду від 03 листопада 2021 року у справі закінчено проведення підготовчих дій та призначено справу до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 29 листопада 20021 року, від якого мають двох дітей: сина ОСОБА_3 , 2003 року народження, та доньку ОСОБА_4 , 2005 року народження.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 10 липня 2014 року розірвано шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ).
Рішенням Орджонікідзевського районного суду від 18 листопада 2016 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , 2005 року народження, у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку і доходів щомісячно до повноліття дитини, у зв'язку з чим у Лівобережному ВДВС м. Маріуполь 17 лютого 2017 року відкрито виконавче провадження № 53434812.
Рішенням виконавчого комітету Маріупольської міської ради на підставі висновку Служби у справах дітей Маріупольської міської ради визначене місце проживання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком за адресою: АДРЕСА_1 .
Суд встановив, що ОСОБА_4 проживала разом з батьком з червня по вересень 2019 року, з грудня 2019 року по травень 2020 року, а з матір'ю з вересня 2019 року по грудень 2019 року, що підтверджується показаннями свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , поясненнями відповідачки ОСОБА_2 , розпискою, написаною ОСОБА_4 , в якій зазначено, що вона хоче жити з мамою, та залишається 30 серпня 2019 року жити у матері (а.с. 96).
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Відповідно до частини першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Рябошапка О.І., яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила її залишити без задоволення, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходив апеляційний суд, та застосовані норми права
У відповідності до ч.1 ст.179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.
Положеннями статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути і тоді майно, коли підставі, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Зобов'язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Положеннями статті 1215 ЦК України передбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.
Відповідно до ч.1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15 (провадження № 14-445цс18).
Суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку, що правова підстава для стягнення аліментів на користь відповідачки ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_4 відпала з моменту проживання доньки з батьком, а тому набуття нею аліментів за період проживання дитини не з нею, а з батьком за період червень-серпень 2019 року, грудень 2019 року, січень-травень 2020 року є безпідставним, а відповідачка ОСОБА_2 не скористалася правом зупинення стягнення з позивача на її користь аліментів шляхом звернення до Державної виконавчої служби з заявою про зупинення стягнення аліментів на період не проживання доньки з нею.
Суд першої інстанції правильно при визначенні розрахунку розміру безпідставно отриманих аліментів врахував суму витрат у розмірі 11 089 гривень, які відповідачка понесла на утримання доньки ОСОБА_4 , що підтверджується розписками останньої, та визначив остаточно суму безпідставно отриманих відповідачкою аліментів за вирахуванням цієї суми витрат у розмірі 20 543, 85 гривень та дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідачки на користь позивача аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , 2005 року народження, з 01 червня 2019 року по 30 вересня 2020 року у сумі 17 548,50 гривень з огляду на те, що можливість стягнення аліменти за минулий період є виключенням із загального правила і доступна, якщо: раніше аліменти не стягувалися; позивач доведе що він вживав заходи щодо одержання аліментів з відповідача, а відповідач ухилявся від надання утримання дитині.
Позивачем не надано суду доказів, які підтверджують його звернення до відповідачки з вимогою про сплату аліментів, та, що він вживав інші заходи, щодо стягнення аліментів на його користь на утримання неповнолітньої доньки з початку проживання дитини з ним.
Судом достовірно встановлено, що ОСОБА_4 проживала разом з батьком не весь період часу, який визначає позивач. За час її проживання з батьком відповідачка також утримувала дитину, годувала її, давала власні кошти на її потреби, що виключає обставини існування доньки на повному матеріальному забезпеченні батька.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з відповідачки на користь позивача додаткових витрат за період з 01 червня 2019 року по 30 вересень 2020 року у розмірі 689,45 гривень, суд першої інстанції підставно виходячи з того, що надані позивачем медичні документи, в яких відсутні відомості щодо наявності у неповнолітньої дитини ОСОБА_4 хронічних захворювань, які потребують тривалого лікування, спеціального медичного догляду, постановки на диспансерний облік, та в яких зафіксована наявність у дитини простудних захворювань, її медичне обстеження, лабораторне дослідження, понесених у зв'язку з цим періодичних, а не постійних витрат, не доводять наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину.
З вказаними висновками суду погоджується й суд апеляційної інстанції.
Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може гуртуватися на припущеннях.
Судом першої інстанції вірно встановлено обставини у справі, а саме: витрати на утримання доньки ОСОБА_4 з боку обох батьків, тимчасовий характер її проживання з матір'ю та батьком, відсутність доказів особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, та дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньої аргументованими, при цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Твердження скаржника, що суд в рішенні некоректно відобразив його пояснення та пояснення свідка ОСОБА_3 , апеляційний суд визнає безпідставними, оскільки суд зробив висновки на підставі повно та всебічно досліджених доказів, відобразив встановлені факти з урахуванням всіх з'ясованих обставин справи та правильно відхилив пояснення позивача та ОСОБА_3 в тій частині, в якій вони не узгоджуються з поясненнями ОСОБА_4 , оскільки тільки їй достовірно відомо, з ким фактично вона проживала, в які періоди часу та скільки коштів на неї витрачалось.
Також не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
Висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Судом з дотриманням положень статей 89, 263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про часткове задоволення позовних вимог.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до помилкового судового рішення. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду апеляційної інстанції не надано.
При вирішенні даної справи судом першої інстанції правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції та вважає, що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, висновки суду здійсненні з дотриманням норм матеріального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати позивача по сплаті судового збору, пов'язані з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 серпня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено 06 грудня 2021 року.
Суддя-доповідач О.М. Пономарьова
Судді С.А. Зайцева
М.Ю. Лопатіна