Справа № 676/7137/19
Провадження № 1-кп/676/113/21
06 грудня 2021 року Кам'янець-Подільський міськрайонний суд
Хмельницької області в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарях судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з участю сторін кримінального провадження та інших учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_5
потерпілої - цивільного позивача ОСОБА_6 ,
представника потерпілої - адвоката ОСОБА_7 ,
захисника - адвоката ОСОБА_8 ,
обвинуваченого - цивільного відповідача ОСОБА_9 ,
провівши відкрите судове засіданні в залі суду в м. Кам'янці-Подільському у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені 03 жовтня 2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019240070001072, відносно обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (кримінального проступку), передбаченого ч.1 ст.125 КК України,
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Степанівка Чемеровецького району Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з вищою освітою, пенсіонера, інваліда І групи, розлученого, раніше судимого: вироком Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 липня 2019 року за ч.1 ст.125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн., покарання відбуте 21 листопада 2019 року,
ОСОБА_9 02 жовтня 2019 року близько 18 години, знаходячись поряд із входом на територію домоволодіння АДРЕСА_2 , під час словесного конфлікту із потерпілою ОСОБА_6 на ґрунті довготривалих неприязних відносин, з метою спричинення останній тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи можливість настання шкідливих наслідків щодо спричинення шкоди здоров'ю потерпілої та свідомо бажаючи їх метання, підняв правою рукою із поверхні землі каміння та умисно кинув його у потерпілу ОСОБА_6 , влучивши в зовнішню поверхню кисті її правої руки, в результаті чого спричинив останній тілесні ушкодження у вигляді 3 садин на тильній поверхні основної фаланги 1-го пальця, 2-го міжфалангового суглобу 4-го і 5-го пальців правої кисті, які за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Зазначеними вище умисними діями, які виразились в умисному заподіянні легкого тілесного ушкодження, ОСОБА_9 вчинив кримінальне правопорушення - кримінальний проступок, передбачений ч.1 ст.125 КК України.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_9 винуватість в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні не визнав та дав показання про те, що дійсно в день події він приїхав на автомобілі додому, де біля воріт зустрів ОСОБА_6 , із якою у нього довготривалі неприязні відносини. У автомобілі із ним їхала його знайома, яка попросила його підвезти її до лікарні. Він зупинив автомобіль біля воріт, та сидів всередині, розмовляючи із знайомою. Тоді ж до автомобіля підбігла ОСОБА_6 , яка почала кричати та бити руками по склу автомобіля. Після цього він поїхав із місця події та висадив знайому на мікрорайоні Жовтневому. Коли він повернувся додому, виявив побиті вікна, внаслідок чого викликав поліцію. Відносно потерпілої він протиправних дій не вчиняв, остання його оговорила з метою помсти та наживи. Прізвище знайомої він не назвав, оскільки не хоче її втягувати у вказаний конфлікт. Будь-кого, в т.ч. й свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , на місці події не було. Цивільний позов не визнав та просив в його задоволенні відмовити.
Незважаючи на невизнання свої вини обвинуваченим ОСОБА_9 , його винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення підтверджується сукупністю доказів, наданих стороною обвинувачення та досліджених відповідно до ст.23 КПК України судом безпосередньо в ході судового розгляду.
Так, допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_6 дала показання про те, що в день події вона прийшла до свого будинку погодувати собаку. Близько 17-18 год. до домоволодіння під'їхав ОСОБА_9 із невідомою жінкою. ОСОБА_9 вийшов із автомобіля та став біля відчинених дверей. Тоді ж у неї з ним виникла сварка, оскільки вона запитала у нього, скільки він буде привозити нових жінок. Коли вона стояла на відстані близько 2 метрів від нього, ОСОБА_9 під час сварки зігнувся та, взявши у руку декілька каменів із щебеневого покриття, кинув його у неї. Каміння влучило їй у руку. Внаслідок ушкодження в неї із руки потекла кров. Тоді ж поряд йшли свідки (чоловік та жінка), яким вона показала ушкодження на руці. Побачивши свідків, ОСОБА_9 поїхав з місця події. Після цього вона викликала поліції та звернулася до травмпункту. Внаслідок вчинення відносно неї правопорушення їй було спричинено моральну шкоду, у зв'язку з чим вона просила задовольнити цивільний позов в повному обсязі.
Крім того, винуватість ОСОБА_9 підтверджується даними допитаних в суді свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_10 , які в суді детально розповіли про обставини, за яких ОСОБА_6 були спричинені тілесні ушкодження. При цьому, свідки підтвердили, що бачили, як на вулиці Пушкінська неподалік 13 школи невідомий чоловік похилого віку під час сварки із жінкою підняв щось (ймовірно камінь) та кинув у неї. Згодом сів у автомобіль і поїхав. Після цього у жінки на руці вони бачили кров. Жінка на їх запитання відповіла, що посварилася із чоловіком.
Крім того, винуватість ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, підтверджується також даними протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 02 жовтня 2019 року (т.2, а.м.к.п.8), згідно із яким о 19 год. 52 хв. потерпіла ОСОБА_6 звернувся із усною заявою до Кам'янець-Подільського ВП ГУНП в Хмельницькій області про спричинення ОСОБА_9 їй того ж дня близько 18 год. тілесних ушкоджень.
За даними довідки №6694 від 02 жовтня 2019 року (т.2, а.м.к.п.9) ОСОБА_6 того ж дня звернулася до Кам'янець-Подільського травмпункту, та у неї було виявлені садна правої кисті, забій правого передпліччя.
Відповідно до висновку експерта №348 від 09 жовтня 2019 року (а.м.к.п.13-14) у ОСОБА_6 виявлені тілесні ушкодження у вигляді синяка на задньо-зовнішній поверхні верхньої третини правого передпліччя, яке могло утворитися внаслідок дії тупого твердого предмету з обмеженою травмуючою поверхнею, можливо пальця руки при стисканні, а також 3 садини на тильній поверхні основної фаланги 1-го пальця, 2-го міжфалангового суглобу 4-го і 5-го пальців правої кисті, які могли утворитися від дії тупих твердих предметів з ребристою та шорохуватою травмуючою поверхнею, можливо каміння. Всі вищеописані тілесні ушкодження у ОСОБА_6 могли утворитися за умов і в термін, вказаних в обставинах справи, в день звернення до травмпункту Кам'янець-Подільської міської лікарні №1, тобто 02 жовтня 2019 року, і за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень (згідно із п.2.3.5 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України №6 від 17 січня 1995 року).
При цьому, допитаний в порядку ст.356 КПК України судово-медичний експерт ОСОБА_13 в судовому засіданні дав роз'яснення зазначеного вище висновку експерта та підтвердив ту обставину, що виявленні у ОСОБА_6 тілесні ушкодження могли бути отримані останньою в день та час події та за викладених у обвинуваченні обставин.
Зокрема, характер та морфологія виявлених ушкоджень свідчить про те, що вони утворились від травматичної дії тупих предметів з ребристою та шорохуватою травмуючою поверхнею, можливо каміння, виключається утворення від ударів в лобове скло автомобіля, чи розбивання рукою віконного скла, оскільки від ударів в лобове скло не утворюються садна, а характер пошкоджень від різаних ран інший, ніж той, що був зафіксований в ході судово-медичної експертизи.
З протоколу проведення слідчого експерименту від 7 жовтня 2019 року (т.2, а.м.к.п. 19), а також продемонстрованого в судовому засіданні відеозапису зазначеної слідчої дії (т.2, а.м.к.п.20), судом встановлено, що потерпіла ОСОБА_6 розповіла та показала, яким саме чином їй були спричинені тілесні ушкодження ОСОБА_9 .
Крім того, із протоколів проведення слідчого експерименту від 29 жовтня 2019 року (т.2, а.м.к.п.36, 38) та долучених до нього відеозаписів (т.2, а.м.к.п.37, 39), які продемонстровані в судовому засіданні, встановлено, що свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_11 розповіли та показали, яким саме чином було спричинено ОСОБА_6 тілесні ушкодження.
За даними протоколів пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 29 жовтня 2019 року (т.2, а.м.к.п.45-52) встановлено, що свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_11 за фотознімками впізнали ОСОБА_9 як особу, яка спричинила ОСОБА_6 тілесні ушкодження.
Відповідно до протоколу огляду місця події від 30 жовтня 2019 року (т.2, а.м.к.п.53-57) встановлено, що місцем події є територія, що поруч із входом на домоволодіння АДРЕСА_2 , на місці події виявлено значна кількість каменів різної форми.
При цьому, судом не враховуються показання обвинуваченого ОСОБА_9 про непричетність до спричинення тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_6 , оскільки зазначені показання судом оцінюються як спосіб захисту з метою уникнути кримінальної відповідальності. Так, показання обвинуваченого про те, що він не кидав у потерпілу камінням, а тілесні ушкодження потерпіла могла отримати від ударів в лобове скло автомобіля чи при розбиванні віконного скла у будинку, на переконання суду, спростовуються сукупністю безпосередньо досліджених судом доказів, які у взаємозв'язку доповнюють один одного та підтверджують пред'явлене обвинувачення.
Зокрема, потерпіла ОСОБА_6 в ході судового розгляду провадження підтвердила ту обставину, що саме ОСОБА_9 їй були спричинені тілесні ушкодження. Ці показання підтвердили свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_11 .
Вказані показання потерпілої та свідків оцінюються як належні докази, оскільки вони прямо підтверджують подію кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_9 ..
Також вказані показання судом визнаються допустимими доказами, оскільки вони були отримані у порядку, встановленому КПК України, зокрема, з дотриманням вимог ст.ст. 352, 353 КПК України щодо допиту свідків, потерпілої в судовому засіданні, наданням можливості стороні захисту перехресного допиту свідків та потерпілої.
Більш того, ці показання оцінюються судом як достовірні, оскільки підстав сумніватися у їх правдивості судом не встановлено. Зокрема, хоча й потерпіла ОСОБА_6 перебуває у неприязних відносинах із обвинуваченим, проте її показання підтвердили свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_11 , які не перебувають у неприязних стосунках із обвинуваченим. При цьому, незначні розбіжності у показаннях свідків не є істотними, та пояснюються допитом свідків через значний час після події та суб'єктивним сприйняттям обставин події.
Більш того, показання потерпілої і свідків щодо отримання потерпілою тілесних ушкоджень за обставин, які вона зазначає, об'єктивно підтверджується висновком судово-медичної експертизи №348 від 09 жовтня 2019 року (а.м.к.п.13-14).
Дані вказаного висновку експерта судом оцінюються як належні докази, оскільки вони прямо підтверджують подію кримінального правопорушення, зокрема визначають наслідки кримінального правопорушення у виді отриманих потерпілою тілесних ушкоджень спричинених діями обвинуваченого ОСОБА_15 , а також спосіб його вчинення.
Також дані зазначеної експертизи визнаються допустимими доказами, оскільки експертиза проведена особою, яка може бути згідно із ст.69 КПК України експертом у кримінальному провадження, експерт був залучений з дотриманням на час призначення експертизи вимог ст.ст.242-244 КПК України, зазначені у висновку тілесні ушкодження експерт сприймав особисто на підставі огляду потерпілої, висновок експерта відповідає вимогам ст.ст.101-102 КПК України.
При цьому, судом не приймаються до уваги доводи сторони захисту про те, що дані судово-медичної експертизи є неналежними та недопустимими доказами, виходячи з наступних підстав.
Так, відповідно до п. 1.1 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затвердженого наказом МОЗ України №6 від 17 січня 1995 року (далі - Правил), судово-медичне визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться згідно з Кримінальним та Кримінально-процесуальним кодексами України і цими Правилами.
Згідно із п. 2.3.5 Правил легке тілесне ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності, - це ушкодження, що має незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більш як шість днів.
Відповідно до п.4.1. Правил судово-медична експертиза з метою встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться судово-медичним експертом
шляхом медичного обстеження потерпілих.
За приписами п. 4.6 Правил судово-медичний експерт, оцінюючи строки порушення анатомічної цілості тканини і органів та їх функцій, виходить із звичайної їх тривалості, навіть у тих випадках, коли потерпілий не звертався за медичною допомогою. Якщо тривалість цього порушення, що зазначена в наявних медичних документах, не відповідає характеру тілесного ушкодження і не підтверджується об'єктивними відомостями, судово-медичний експерт відзначає цю обставину і встановлює ступінь тяжкості, виходячи із звичних термінів.
При цьому, у висновку № 348 від 09 жовтня 2019 року лікарем судово-медичним експертом ОСОБА_13 , який має стаж з 1997 року за фахом, однозначно встановлено, що у потерпілої було виявлено три садини крапкової та невизначеної форми розміром 0,2х0,3 см, вкриті щільними коричневими скоринками, та експерт прийшов до висновку, що зазначені тілесні ушкодження могли бути отримані потерпілою 02 жовтня 2019 року.
При цьому, як вбачається із методичної літератури ( ОСОБА_16 , ОСОБА_17 . Комплексний навчальний посібник з судової медицини для студентів юридичного факультету та слухачів правничих спеціальностей. - Львів. Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. - 2011) садно поверхневе - ушкодження поверхневих шарів шкіри (епідермісу), глибоке, якщо захоплена власне шкіра. Для утворення садна необхідний великий тиск і ковзання по шкірі дотично, тобто тангенціальна дія травматичного предмету. Садна утворюються внаслідок дії тупими предметами із шорсткою поверхнею (цегла, камені тощо). Гострі предмети спричиняють утворення подряпини - лінійне садно. Мікроскопічно визначають початок садна (епідерміс рівно чи звивисто обірваний) та кінець садна (епідерміс вивернутий до неушкодженої шкіри або припіднятий над нею). Розміри садна корелюють з розмірами дотичної поверхні предмету і пройденого ним шляху. Спочатку свіже садно завжди нижче неушкодженої шкіри, згодом кров, злущений епітелій, лімфа підсихають і наприкінці першої доби на його поверхні утворюється кірка. Тривалість загоєння садна відбувається у чотири етапи: 1) початковий - підсихання поверхні протягом першої доби; 2) утворення кірочки - від 12 годин до 3-4 діб; 3) репаративна регенерація (епітелізація) - 4-12 доба з відшаруванням кірочки; 4) рожева пляма зникає на 9-15 добу. Дрібні садна загоюються протягом 10-15 діб, великі - 20 діб.
Таким чином, твердження сторони захисту про те, що експертом методично невірно були визначені строки отримання тілесних ушкоджень не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та методичних джерелах, адже період епітелізації міг відбуватися до 12 діб в залежності від обставин справи.
Крім того, судом не приймаються до уваги доводи захисника про те, що висновок експерта не відповідає вимогам КПК та підзаконним нормативним документам, а також, що експерт не був попереджений про кримінальну відповідальність, адже у клопотання слідчий перед слідчим суддею не клопотав про таке, а також, що ОСОБА_6 не мала статусу потерпілої на час проведення експертизи, оскільки зазначені доводи не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.
Також судом визнається належними доказами фактичні дані, що містяться у протоколах проведення слідчих експериментів та відеозаписах вказаних слідчих дій, оскільки вони прямо підтверджують обставини події кримінального правопорушення, і зокрема, час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину. Також цей доказ визнається судом допустимим, оскільки слідча дія проведена з дотриманням вимог ст.240 КПК України. При цьому, хоча й слідчі дії не були проведені на місці вчинення кримінального правопорушення, проте і потерпіла, і свідки розповіли та показали наглядно механізм спричинення тілесних ушкоджень.
Також судом визнаються належними та допустимими доказами дані протоколів пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 29 жовтня 2019 року (т.2, а.м.к.п.45-52), огляду місця події від 30 жовтня 2019 року (т.2, а.м.к.п.53-57), оскільки зазначені слідчі дії проведені з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.
Судом не приймаються до уваги доводи захисника про те, що слідчий, процесуальні прокурори, дізнавач у кримінальному провадженні не мали процесуальних повноважень та були визначені з порушенням вимог КПК України, оскільки у кримінальному провадженні наявне лише доручення керівника органу досудового розслідування, а не відповідне процесуальне рішення - постанова, а також постанову про визначення групи прокурорів винесла заступник керівника місцевої прокуратури, а не її керівник, а дізнавач після повернення обвинувального акту прокурору без об'єднання кримінальних проваджень всупереч вимогам кримінального процесуального закону використав докази, здобуті слідчим, не маючи на це права, оскільки вказані вище доводи захисника є надуманими та не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального законодавства.
Зокрема, у ст. 110 КПК, на яку посилається захисник ОСОБА_8 , дійсно зазначено, що рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови.
Проте, за змістом пунктів 8, 17 ч. 1 ст. 3 цього Кодексу керівник органу досудового розслідування і слідчий є самостійними суб'єктами, повноваження яких визначені в окремих статтях КПК - 39 та 40. Положення ст. 110 КПК не містять імперативних приписів про те, що керівник органу досудового розслідування приймає своє рішення у формі постанов.
Повноваження керівника органу досудового розслідування визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, у формі письмового «доручення» не суперечить вимогам ст. 39 КПК і є достатнім документом для наділення такого слідчого повноваженнями здійснювати досудове розслідування у конкретному кримінальному провадженні.
Прийняття рішення саме у такій письмовій формі (а не у формі постанови) не свідчить, що досудове розслідування здійснювалося неуповноваженою особою і що отримані під час такого розслідування докази є недопустимими на цих підставах.
При цьому, посилання захисника на постанову об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22 лютого 2021 року у справі № 754/7061/15 (провадження 51-4584кмо18), є необґрунтованим, оскільки порядок визначення прокурора і слідчого в конкретному кримінальному провадженні врегульований у чинному КПК в різних статтях, і порушувані у вказаних кримінальних провадженнях правові питання є очевидно відмінними.
На правомірність визначення слідчого дорученням керівника органу досудового розслідування вказав Верховний Суд у постанові від 25 серпня 2021 року у справі №663/267/19 (провадження № 51-3344км20).
Крім того, необґрунтованими є доводи захисника про те, що заступник керівника місцевої прокуратури неправомірно винесла постанову про визначення групи прокурорів. Так, згідно із п.9 ч.1 ст.3 КПК України керівник органу прокуратури - Генеральний прокурор, керівник обласної прокуратури, керівник окружної прокуратури та їх перші заступники і заступники, які діють у межах своїх повноважень, а відповідно до ч.1 ст.37 КПК України прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування, а у разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів. Таким чином, заступник керівника місцевої прокуратури відноситься до керівників органів прокуратури. Будь-яких підстав вважати, що заступник керівник діяла поза межами своїх повноважень в ході судового розгляду не було здобуто, не надав таких доказів і захисник, який не позбавлений був права витребувати відповідну інформацію у місцевій прокуратурі.
Є також необґрунтованими доводи захисника ОСОБА_8 , що дізнавач повинен був об'єднати кримінальні провадження після повернення обвинувального акту прокурору та у дізнавача були відсутні повноваження на використання доказів, здобутих під час досудового слідства, оскільки таких вимог кримінальний процесуальний закон не містить, а також у провадженні слідчого, а згодом після повернення прокурору обвинувального акту у провадженні дізнавача перебувало одне й те ж провадження, відомості про яке внесені 03 жовтня 2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019240070001072. Факт проведення спочатку досудового слідства, а згодом після набрання чинності змін до КПК України дізнання, не свідчить про те, що докази, здобуті під час досудового слідства, не можуть бути підставою для прийняття процесуальних рішень у провадженні, де в подальшому проводилося дізнання.
Крім того, не беруться судом до уваги й доводи захисника про те, що прокурором не доведено умисний характер спричинення потерпілій тілесних ушкоджень внаслідок кидання камінням, оскільки в ході судового розгляду встановлено, що обвинувачений цілеспрямовано, із значною силою кинув каміння у потерпілу, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи чи допускаючи їх настання. При цьому, будь-яких підстав вважати, що обвинувачений не міг передбачити наслідки у виді спричинення тілесних ушкоджень внаслідок кидання зі значною силою каміння в людину, або ж, що він легковажно розраховував на їх ненастання, в ході судового розгляду не встановлено.
Таким чином, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, суд прийшов до переконання, що діяння, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_9 , мало місце, що воно містить склад кримінального правопорушення (кримінального проступку), передбаченого ч.1 ст.125 КК України, а також, що обвинувачений винен у його вчиненні, за що підлягає покаранню. Судом зазначені вище дії ОСОБА_9 , які виразились в умисному легкому тілесному ушкодженні потерпілій ОСОБА_6 кваліфікуються як кримінальне правопорушення - кримінальний проступок, передбачений ч.1 ст.125 КК України.
Призначаючи покарання ОСОБА_9 суд на підставі ст.ст.65,66-67 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Зокрема, ОСОБА_9 вчинив кримінальне правопорушення, яке згідно із ч.2 ст.12 КК України відноситься до кримінальних проступків. Крім того, ОСОБА_9 вчинив кримінальне правопорушення, будучи раніше судимим, не перебуває на обліку у лікарів психіатра та нарколога, за місцем проживання характеризується позитивно, є інвалідом 1 групи. Обставини, які пом'якшують покарання, відсутні. Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого судом визнається вчинення кримінального правопорушення щодо колишнього подружжя.
З урахуванням викладеного, на переконання суду ОСОБА_9 необхідно призначити покарання у виді штрафу в межах санкції ч.1 ст.125 КК України, оскільки таке покарання буде відповідати цілям покарання, передбаченим ч.2 ст.50 КК України, зокрема, є пропорційною карою за вчинене кримінальне правопорушення та є достатнім для виправлення засудженого, а також буде запобігати вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
Поряд з цим, оскільки з часу вчинення кримінального правопорушення пройшло два роки, ОСОБА_9 слід звільнити від покарання відповідно до ч.5 ст.74, п.1 ч.1 ст.49 КК України.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 про стягнення із ОСОБА_9 20000 гривень на відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Так, відповідно до вимог ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права, а згідно із п.2 ч.2 цієї ж статті моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Частиною 1 ст.1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Із вимог ч.1 ст.1168 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
При вирішенні цивільного позову ОСОБА_6 суд бере до уваги, що згідно із висновком судово-медичної експертизи обвинуваченим потерпілій спричинено легкі тілесні ушкодження. Також, визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд виходить із характеру діяння, кількості та локалізації тілесних ушкоджень, спричинених ОСОБА_9 , глибини фізичних та душевних страждань, що тілесні ушкодження не призвели до короткочасного розладу здоров'я, що діями обвинуваченої було завдано фізичного болю потерпілій, а також враховуючи душевні страждання потерпілої, із врахуванням матеріального становища обвинуваченого, який є інвалідом 1 групи, та потерпілої, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що позов щодо стягнення моральної шкоди слід задовольнити частково на суму 6000 гривень.
Речові докази суду не надавалися. Питання про долю документів необхідно вирішити в порядку ст.100 КПК України. Процесуальні витрати відсутні. Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися.
Керуючись ст.ст.366-371,373-375 КПК України, суд -
Визнати винуватим ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення - кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, і призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
На підставі ч.5 ст.74, п.1 ч.1 ст.49 КК України звільнити ОСОБА_9 від покарання у виді штрафу у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень, у зв'язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 до обвинуваченого ОСОБА_9 про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_9 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_6 ( АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 6000 (шість тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди.
В задоволенні решти вимог цивільного позову ОСОБА_6 відмовити.
Документи: матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесені 03 жовтня 2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019240070001072, ДВД-диски із відеозаписами слідчих та процесуальних дій (а.м.к.п.20, 37, 39, 104), після набрання вироком законної сили зберігати в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на вирок подається через Кам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя Кам'янець-Подільського
міськрайонного суду
Хмельницької області ОСОБА_1