печерський районний суд міста києва
Справа № 757/53823/21-ц
25 листопада 2021 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Бусик О.Л.
при секретарі судових засідань -Шевчук А.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідачі: Кабінет Міністрів України
третя особа - начальник Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області Пентек Анастасія Юріївна
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа - начальник Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області Пентек Анастасія Юріївна, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
У жовтні 2021 року позивач звернувся до суду із позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просив визнати протиправними дії Кабінету Міністрів України, що призвело до завдання позивачу матеріальної та моральної шкоди в розмірі 684385,81 грн. Стягнути на користь ОСОБА_1 з держави Україна, шляхом списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України 184385,81 грн матеріальної шкоди. Стягнути на користь ОСОБА_1 з держави Україна, шляхом списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України 500 000 грн моральної шкоди. Розгляд справи провести без участі позивача.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103).
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 103 постановлено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»(далі - Закон №2262) до 01 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 01 березня 2018 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704).
Пунктом 2 Постанови № 103 постановлено виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 01 січня 2018 року у таких розмірах: з 01 січня 2018 року - 50 відсотків; з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 75 відсотків; з 01 січня 2020року - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року.
Відповідний перерахунок пенсії позивача був проведений Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - ГУ ПФУ в Закарпатській області).
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду в справі №260/23/21 визнано, що дії ГУ ПФУ в Закарпатській області, як державного органу України, залученого до процедури призначення, обчислення, перерахунку пенсії позивача є протиправними та зобов'язано ГУ ПФУ в Закарпатській області здійснити обчислення та перерахунок основного розміру пенсії позивача відповідно до вимог ст. ст. 43, 63 Закону №2262, ст. 9 Закону від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон 2011-ХІІ), положень Постанови №704 виплату позивачу перерахованої пенсії.
У зв'язку з дією у період часу з 01 березня 2018 року по 01 червня 2018 року незаконної постанови Кабінету Міністрів України № 103, окремі пункти якої в подальшому було визнано судом протиправним та скасовано, позивачу зараховувалося та виплачувалося пенсія у менших розмірах.
Майнова шкода, завдана позивачу пунктами 1, 2 Постанови № 103, які були визнані протиправними та скасовані судом 05 лютого 2021 року, полягає у недоотриманому ним доходу у вигляді пенсії військовослужбовця за вказаний період у загальному розмірі 312 269,25 грн, який би він реально одержав, якщо б вищевказані пункти Постанови № 103 не діяли.
Посилаючись на положення ст. 56 Конституції України, ст.ст. 1166, 1175 ЦК України позивач просив про задоволення позову.
Крім того, своїми протиправними діями КМУ завдало позивачу моральну шкоду, яка полягає в несприятливому впливу на особистість позивача, викликану нав'язливим відчуттям приниження, усвідомлюючи, що суб'єкт владних повноважень спрямовує свою діяльність не на захист своїх прав та законних інтересів, а навпаки проти позивача як громадянина України, людини з інвалідністю, створюючи своїми протиправними діями (бездіяльністю) перешкоди в досягненні ним бажаного результату.
Сума моральної шкоди в розмірі 500 000 грн обумовлена з урахуванням зазначеного характеру порушення прав позивача, глибини та обсягу страждань, які він зазнав та продовжує зазнавати викликаних необхідністю позбавлення його та членів його сім'ї, яка перебуває на його утриманні стан, як людини з інвалідністю війни другої групи, інші негативні наслідки які відчуває звичайна людина відносно якої орган влади уповноважений державою на прийняття управлінських рішень умисно, цинічно позбавляє її матеріальних благ та інших преференцій соціального характеру гарантованих державою.
Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2021року в справі відкрито провадження для розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
25 листопада 2021 року від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суду не повідомили.
Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.
Як встановлено, частиною 8 статті 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився у судове засідання, про причини неявки не повідомив, подав відзив і позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з положеннями ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Суд установив, що позивач перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Закарпатській області та отримує пенсію за вислугу років з 2013 року відповідно до Закону України №2262-ХІІ.
Пунктом 1 Постанови № 103 постановлено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом №2262о 01 березня 2018 р. (крім пенсій, призначених згідно ізЗакономособам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 01 березня 2018 відповідно до Постанови № 704.
Пунктом 2 Постанови № 103 постановлено виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 01 січня 2018 року в таких розмірах: з 01 січня 2018 року - 50 відсотків; з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 75 відсотків; з 01 січня 2020 року - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року.
Також, Постановою № 103 внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»(далі - Постанова №45), а саме, у Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону №2262, затвердженому Постановою № 45 пункт 5 викладено в наступній редакції: «Під час перерахунку пенсій використовуються такі види грошового забезпечення, як посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною або аналогічною посадою та військовим (спеціальним) званням»; - додаток 2 до Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону №2262 викладено в новій редакції, в якій довідка про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, не містить такі складові грошового забезпечення, як щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії.
Відповідно до листа Пенсійного фонду України про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії від 01 квітня2018 року № 8,яка видана ГУ УПФ в Закарпатській області, розмір грошового забезпечення за нормами чинними на 10 травня 2018 року за посадою міського голови становить:
- посадовий оклад - 5220 грн;
- оклад за спеціальним званням - 1410 грн;
- надбавка за вислугу років (50 %) - 3315 грн.
Розмір перерахованої пенсії з 01 січня 2018 року складає 82054,13 грн (з урахуванням 50% суми підвищення відповідно до постанови №103, що становить 3096,68 грн).
Виплата суми підвищення пенсії у 2019 та 2020 роках проводитиметься: у період з 01 січня 2019 року - по 31 грудня 2019 року - 75% (4645,01 грн); у період з 01 січня 2020 року - 100 % (6193,35 грн). В квітні позивач отримав суму підвищення в розмірі 9290,04 грн за період з січня по березень 2018 року.
Згідно інформацією, наданою ГУ ПФУ у Закарпатській області ОСОБА_1 перераховано пенсію з 01 квітня 2018 року, а саме: сума грошового окладу - 5220 грн, оклад за військове звання - 1410 грн, процентна надбавка за вислугу років (50%) - 3315 грн, всього - 9945 грн. Підсумок пенсії з надбавкою становить 11301,80 грн.
07 травня 2020 року ГУ ПФУ у Закарпатській області надало ОСОБА_1 відповідь про те, що виплата перерахованої пенсії йому здійснювалась відповідно до постанов КМУ №103, 804, 1088 з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеної станом на 01 березня 2018 року. Однак а ні порядок №45 ані жоден інший нормативний акт не наділяє уповноважений орган, що здійснює перерахунок по наданій позивачем довідці. Такі повноваження належать виключно КМУ, якій не приймає рішень які б тягнули за собою зміни в грошовому забезпеченні військовослужбовців. Тому підстави для перерахунку пенсії - з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії, визначного станом на 01 березня 2018 року - відсутні.
08 квітня 2020 року ГУ ПФУ у Закарпатській області надало ОСОБА_1 повторну відповідь про те, що пенсія позивачу обрахована вірно, підстав для виплати її з 01 січня 2018 року з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року відсутні.
ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у Закарпатській області із заявою про перерахунок пенсії відповідно вимог ч. 4 ст. 63 Закону №2262 на підставі довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії від 19 листопада 2020року № ХР 16922, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 . До заяви долучив довідку про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії від 19 листопада 2020 року № ХР 16922.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив здійснити обчислення і перерахунок з 01 квітня 2019року основного розміру його пенсії, на підставі довідки № ХР16922 від 19 листопада 2020 року про розмір грошового забезпечення станом на 05 березня 2019року, що підлягає врахуванню для перерахунку пенсії позивачу, відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону № 2262-ХІІ, статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», положень Постанови № 704, із врахуванням розміру посадового окладу - 5220 грн, оклад за військовим званням (підполковник) - 1410 грн, надбавка за вислугу років (50%) - 3315 грн, надбавка за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (1 5%)- 783 грн, надбавка за особливості проходження служби (65%) - 6464,25 грн, премія (35%) - 1827 грн, які передбачені згідно зп. 86, 89 Постанови № 704, а всього із суми грошового забезпечення - 19175,85 грн, а також здійснити виплату перерахованої пенсії (із врахуванням раніше виплачених сум) з 05 березня 2019 року.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУПФУ в Закарпатській області як державного органу України, залученого до процедури призначення, обчислення, перерахунку пенсій осіб, звільнених з військової служби, по відмові у здійсненні обчислення і перерахунку з 01 квітня 2019 року пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки №ХР 16922 від 19 листопада 2020 року, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 , про грошове забезпечення станом на 05 березня 2019 року за посадою, яку займав ОСОБА_1 перед звільнення з військової служби, які передбачені згідно Постанови № 740, оформленій листом за № 2818-3178/К-02/8-0700/20 від 21 грудня 2020 року.Визнано протиправними дії ГУПФУ в Закарпатській області щодо повернення до ІНФОРМАЦІЯ_2 довідки №ХР№16922 від 19 листопада 2020 року про грошове забезпечення ОСОБА_1 для перерахунку пенсії, оформлене листом за № 0700-1507-8/44035 від 02 грудня 2020 року. Зобов'язано ГУПФУ в Закарпатській області прийняти видану ІНФОРМАЦІЯ_1 довідку №ХР№16922 від 19 листопада 2020 року (за формою передбаченою додатком № 2 до Постанови № 45) про розмір грошового забезпечення станом на 05 березня 2019 року та здійснити обчислення і перерахунок з 01 квітня 2019 року основного розміру пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки №ХР16922 від 19 листопада 2020 року про розмір грошового забезпечення станом на 05 березня 2019 року, що підлягає врахуванню для перерахунку пенсії ОСОБА_1 , відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону № 2262, статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», положень Постанови № 704, а також здійснити виплату перерахованої пенсії (із врахуванням раніше виплачених сум). У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції виходив із того, що з 05 березня 2019 року (з дня набрання чинності судовим рішенням у справі 826/3858/18) виникли підстави для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення. При цьому, відповідно до п. 4 Порядку №45, перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права і проводиться у строки, передбачені ч. ч. 2 і 3 ст.51 Закону № 2262.
Звертаючись до суду із позовом позивач вказував на те, що Порядок №45 не передбачає повторної процедури перерахунку раніше призначеної пенсії у разі визнання окремих норм Постанови №103 протиправними та нечинними. Внаслідок чого на даний час порушені права позивача щодо перерахунку раніше призначеної пенсії у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення на підставі Постанови №704, не відновлені. Тому виплата йому пенсії у меншому розмірі, ніж належало виплачуватися до внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України, які були визнані протиправними та скасовані судом -є шкодою, завданою йому в результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акту, що був визнаний незаконним та скасованийотже цю шкода має відшкодувати держава відповідно до ст. 1175 ЦК України.
Відповідно до норм ч.ч. 1, 2, 4 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Позивач звернувся із вимогою про відшкодування майнової шкоди внаслідок дії нормативно-правового акта, дія якого скасована судовим рішенням.
Суд звертає увагу, що позивач не звертався до суду з вимогами про стягнення недоплаченого грошового забезпечення до органу, який проводить відповідні виплати військовослужбовцям. Натомість, звернувся з позовом про стягнення збитків, у розмірі недоотриманого грошового забезпечення.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Частиною другоюстатті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Постанова № 704 з відповідними змінами. Цей Акт визначає складові грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу ; порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони та іншими державними органами; встановлює розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та визначає порядок їх обчислення.
Надалі з 01 березня 2018 року, як зазначає позивач, військовослужбовцям, які проходили військову службу почалося нарахування грошового забезпечення згідно з Постановою № 704 зі змінами, внесеними згідно з Постановою № 103, проте вказані зміни (пункти1, 2 Постанови № 103) були скасовані судовим рішенням.
Вказані обставини і стали підставою для звернення позивача з позовом до держави Україна в особі відповідачів про відшкодування шкоди, заподіяної актом, що визнаний неконституційним, відповідно до приписів ст.56 Конституції України, та ст.ст.1166, 1175 ЦК України.
Згідно зі статтею 56 Конституції Українивстановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначає Цивільний кодекс України. Так уЦивільному кодексі Українивідшкодуванню шкоди присвячена глава 82, положення якої за своїм змістом є зобов'язаннями деліктного характеру або відносинами зобов'язальними і пов'язані з цивільно-правовою відповідальністю.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч.3).
У п.1 і п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз'яснено, що відповідно до ст.8 Конституціїв Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.
Як зазначено встатті 8 Конституції України, вона має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, а відтак суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституціїі в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовано.
Відповідальність держави за зобов'язаннями визначено у Главі 11 ЦК України та ст.ст.1173-1175 ЦК України.
Згідно зі статтею 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
Ця норма є спеціальною по відношенню до положення статті 1173 Цивільного кодексу України, оскільки для її застосування необхідні певні особливі умови, а саме завдання шкоди в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта та визнання такого нормативно-правового акту незаконним та його скасування.
Визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування врегульовано в статті 21 Цивільного кодексу України. В частині другій цієї статті Кодексу зазначено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Зміст статті 1175 Цивільного кодексу Українидає підстави для висновку про її застосування у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. Визнання Конституційним Судом України окремих положень закону неконституційними не вважається тотожним визнанню нормативно-правового акту незаконним.
Обравши такий спосіб захисту прав, як відшкодування завданої шкоди, позивач не довів складових деліктного правопорушення, що є підставою відповідальності держави, а саме визнання незаконними нормативно-правових актів органу державної влади, згідно яких здійснювалися вказані соціальні виплати позивачу.
Посилання позивача на положення ст.1175 ЦК Україниє безпідставним, оскільки вказана норма встановлює, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
У свою чергу, шкода - це будь-яке знецінення блага, що охороняється правом, тому її поділяють на майнову і немайнову. Поряд із поняттям «шкода» законодавець використовує поняття «збитки».
Так, стаття 22 Цивільного кодексу України передбачає можливість відшкодування збитків особі у результаті порушення її цивільного права. Як визначено частиною другою означеної статті збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Отже, збитки це грошова оцінка шкоди, яка має місце у разі неможливості відшкодування шкоди в натурі, і стаття 22 ЦК Українипрактично визначає лише такий спосіб захисту, як відшкодування збитків у результаті порушення саме цивільного права особи, тоді як предметом даного спору є відшкодування шкоди у вигляді недоотриманої пенсії.
Разом з цим такі виплати не можна вважати збитками у розумінні ст.22 ЦК України.
Суми виплати, заявлені позивачем (недоплачена сума грошового забезпечення), не підпадають під визначення збитків у статті 22 ЦК України та не можуть бути відшкодовані в порядку статті 25 Бюджетного кодексу Україниза рахунок коштів державного бюджету.
Відшкодування збитків та виплата недоотриманого грошового забезпечення військовослужбовців відносяться до різних сфер правового регулювання. При цьому частина друга статті 1 Цивільного кодексу України встановлює правило, згідно з яким до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. А тому норми статті 1175 Цивільного кодексу України навіть за аналогією закону застосуванню не підлягають.
При вирішенні спору суд також враховує висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №242/4741/16-ц, в якій, крім іншого, зазначено, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215(Положення №215), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Тобто, Державна казначейська служба України є суб'єктом владних повноважень та здійснює публічно-владні управлінські функції у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Відповідно до підпункту 3 пункту 4 вказаного вище Положення №215 Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.
Як вбачається, Казначейство, виконуючи свої повноваження, не здійснювало будь-яких протиправних дій відносно позивача, його прав та охоронюваних законом інтересів не порушувало.
Ураховуючи викладене, недоотримана позивачем пенсії, не може вважатися майновою шкодою в розумінні статті 1175 ЦК України, а відтак зазначені норми права не застосовуються до спірних правовідносин.
Правовою підставою для позову позивач зазначив ст. 1175 Цивільного кодексу України. Зазначена норма регулює недоговірні відносини - відносини, підставою виникнення яких є сам факт заподіяння шкоди. При цьому інші підстави виникнення зобов'язань відсутні.
З огляду на вищевикладене, належний розмір грошового забезпечення, не виплачений позивачеві, не є майновою шкодою. У разі недоотримання такої виплати особа повинна вимагати від відповідного органу звертатися з вимогою про стягнення цієї виплати, а не шкоди.
Аналіз наведених вище норм законодавства та фактично встановлені обставини у справі вказують на те, що підстави для задоволення позову про стягнення на користь позивача шляхом списання з рахунку Державної казначейської служби України шкоди, завданої актом, що визнаний протиправним та скасовано, відсутні.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку що позов є безпідставним, а тому у його задоволенні потрібно відмовити.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення у справі «Гарсія Руїс проти Іспанії» (GarsiaRuiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26 із подальшими посиланнями).
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, звертаючись до суду із зазначеним позовом, позивач має довести факт заподіяння йому відповідачем моральної шкоди, яка за змістом ст. 1167 ЦК України завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, а також відповідно до того, яких саме втрат немайнового характеру він зазнав, обґрунтувати розмір відшкодування моральної шкоди. Недоведеність позивачем зазначених обставин по справі є підставою для відмови у задоволенні позову .
Ураховуючи наведене, слід дійти висновку про те, що позивач не довів, що внаслідок бездіяльності Кабінетом Міністрів України йому завдано моральну шкоду, а також причинного зв'язку між шкодою і протиправною бездіяльності КМУ.
Пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, а тому оскільки у задоволенні позову відмовлено, при цьому, позивач звільнений від сплати судового збору, питання про відшкодування судового збору не підлягає вирішенню та покладається на рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 55 Конституції України, ст.ст. 2, 15, 22,1166, 1173, 1175 ЦК України, ст. ст.1-23,76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа - начальник Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області Пентек Анастасія Юріївна, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Печерський районний суд м. Києва до Київського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Печерський районний суд м. Києва до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 03 грудня 2021 року.
Суддя О.Л. Бусик