ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
02068, м. Київ, вул. Кошиця, 5-А
справа № 753/7760/20
провадження № 2/753/544/21
"03" листопада 2021 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді КАЛІУШКА Ф.А.
при секретарі ПОСТАНОГОВІЙ І.О.
за участю сторін:
позивач не з'явився;
відповідачі не з'явились;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у реалізації права власності, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, виселення та зняття з реєстрації місця проживання
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2 , відповідач 1), ОСОБА_3 (далі по тексту - ОСОБА_3 , відповідач 2), ОСОБА_4 (далі по тексту - ОСОБА_4 , відповідач 3), ОСОБА_5 (далі по тексту - ОСОБА_5 , відповідач 4, а разом відповідачі) про усунення перешкод у реалізації права власності, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, виселення та зняття з реєстрації місця проживання.
Свої вимоги мотивує тим, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_2 .
На підставі ст. 38 Закону України «Про іпотеку» та договору іпотеки від 15.10.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Шевчук З.М. та зареєстрованого за №1642д , право власності на вказану квартиру було перереєстровано на ОСОБА_1 .
У зазначеній квартирі зареєстровані та проживають: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . У зв'язку зі зміною власника квартири, відповідачі втратили право користування нею, у зв'язку з чим позивач просить суд ухвалити рішення, яким усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження квартирою АДРЕСА_1 , а саме визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, виселити їх та зняти з реєстраційного обліку;
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 05 червня 2020 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження в підготовче судове засідання.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 13 квітня 2021 року закрито підготовче судове засідання та призначено розгляд справи по суті на 06 липня 2021 року.
В судове засідання, яке відбулось 06 липня 2021 року, відповідачі, будучі повідомленими про розгляд справи належним чином, не з'явились, при цьому ОСОБА_2 подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з його хворобою та хворобою його дружини ОСОБА_3 , яке судом було задоволено та розгляд справи відкладено на 03 листопада 2021 року.
Позивач в судове засідання призначене на 03 листопада 2021 року не з'явився, однак його представником подано суду заяву про розгляд справи у відсутність позивача. У заяві позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та просив задовольнити.
Відповідачі в судове засідання повторно не з'явились, при цьому відповідачем ОСОБА_2 подано суду клопотання про перенесення розгляду справи на більш пізніший термін у зв'язку з наявністю хвороб у нього та його дружини.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) суд зобов'язаний відкласти судовий розгляд справи в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.
Частиною 3 ст. 223 ЦПК України також визначено, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.
Взявши до уваги те, що відповідачі були належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду, клопотання відповідача ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи не містить належних доказів поважності причин неявки в судове засідання, оскільки на кожне з відбувшихся судових засідань (17 листопада 2020 року, 13 квітня 2021 року у підготовчих, 06 липня 2021 року та 03 листопада 2021 року у судових) ним направлялись однакові за змістом клопотання, що свідчить про зловживання процесуальними правами, враховуючи також подання представником позивача клопотання про розгляд справи без його участі, з метою дотримання розумного строку розгляду справи (справа перебуває на розгляді більш ніж півтора року), суд вважає за можливе проводити судовий розгляд справи за відсутності сторони відповідачів.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що 28 березня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) було укладено кредитний договір № №014/1179/74/1551 від 15.10.2007 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», як іпотекодержателем, та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) було укладено договір іпотеки, посвідчений 15 жовтня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстрованого за №1642д, предметом якого була квартира АДРЕСА_1 , що складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 115,60 кв.м., житловою площею 54,20 кв.м.
Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» (далі по тексту - Закон) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
За змістом ст. 36 Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків (ч. 1 ст. 38 Закону).
Пунктом п. 7.3. договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі права іпотекотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».
21.09.2018 року відповідно до ст. 38 Закону України «Про іпотеку» ТОВ «Фінансова компанія «АлькорІнвест» реалізувало за договором купівлі-продажу від свого імені покупцю ОСОБА_1 заставне майно, а саме: квартиру загальною площею 115,60 кв. м., житловою площею 54,20 кв., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та відповідний договір посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим Д.М. та зареєстрований в реєстрі за №598.
Частинами 1, 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
За змістом зазначеної норми права вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в разі звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку».
Встановлено, що з 21.09.2018 року право власності на спірну квартиру зареєстроване за ОСОБА_1 , проте відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстрована та проживають у вказаній квартирі. Відповідач ОСОБА_2 був знятий з реєстраційного обліку 21.05.2018 року, при цьому залишившись проживати у спірній квартирі.
Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Частинами 1, 3 ст. 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Стаття 321 ЦК України містить положення про те, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
У ст. 391 ЦК України зазначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Наведе свідчить про те, що позивач, як власник житла, має право на реалізацію свого права власності, оскільки колишній власника житла в силу закону втратив право користування житлом.
Відповідно до положень ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника квартири, які проживають разом з ним у квартирі, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником квартири.
Колишній власник житла ОСОБА_2 втратив право власності та відповідно право користування жилим приміщенням.
Право користування спірною квартирою у відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є похідним від прав колишнього власника житла ОСОБА_2 . Право членів сім'ї власника житла на проживання в ньому не є безумовним з огляду на те, що право членів сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок (квартиру) у особи, членом сім'ї якої вона є. З припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.
Відповідна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 18 грудня 2018 року у судовій справі №355/689/16-ц; від 04 серпня 2021р. у судовій справі № 199/163/19; від 06 серпня 2021р у судовій справі № 404/6526/17
В свою чергу відповідно до частини 1 статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеки житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, в частині першій якої передбачені підстави виселення.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.
Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.
Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.
При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного житлового приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 11 червня 2021 року а справі № 488/2619/17, від 10 жовтня 2019 року в справі № 295/4514/16-ц, від 30 жовтня 2019 року в справі № 640/14765/15-ц, від 20 листопада 2019 року в справі № 522/19899/14-ц.
Рішенням суду від 13 грудня 2016 року у судовій справі № 753/16995/16-ц встановлено факт, що 15 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є позивач, та ТОВ «ФК «АлькорІнвест» був укладений кредитний договір № 014/1179/74/1551, за умовами якого банк зобов'язався надати кредит у сумі 987 936 грн. для купівлі квартири (за адресою: АДРЕСА_2 ) та 14 819 грн. для використання на сплату додаткового проценту, а позичальник зобов'язався повернути кредит щомісячними платежами до 15 жовтня 2017 року та сплачувати 13% річних за користування кредитом. Відповідне підтверджується також наявними в матеріалах справи кредитним договором №014/1179/74/1551 від 15.10.2007 року.
Тим самим рішенням суду встановлено що вартість заставного майна, трикімнатної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до п. 1.4 Договору іпотеки від 15.10.2007 року, оцінюється в сумі 987 936 грн. Відповідне підтверджується також наявними в матеріалах справи Іпотечним договором від 15.10.2007 року до Кредитного договору №014/1179/74/1551, який посвідчено 15.10.2007 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. за реєстровим № 1641д.
Тобто, застосування судової практики яка сформована на підставі ч. 2 статті 109 ЖК УРСР, якою встановлено загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення є неможливим, так як трикімнатна квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , повністю придбана за кредитні кошти.
Право на свободу пересування і вибір місця проживання як невід'ємне право кожної людини закріплено Загальною декларацією прав людини 1948 року (п. 1 ст. 13), Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року (ст. 12), Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ст. 2).
Згідно з Конституцією України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ч. 1 ст. 33).
Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником (ч. 1 ст. 405 ЦК України).
Згідно зі статтями 150, 156 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 набув право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , особи які зареєстровані у квартирі, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , є такими, що втратили право користування нею, та підлягають виселенню.
При цьому, оскільки ОСОБА_2 не є зареєстрованим у спірній квартирі, але проживає у ній, вимога позивача про визнання його таким, що втратив право користування нею не підлягає задоволенню.
Крім того, позивач також просить зняти відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з реєстраційного обліку у квартирі АДРЕСА_2 .
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
За таких обставин, зазначена вимога задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду про виселення після набрання законної сили є підставою для зняття відповідача з реєстраційного обліку відповідним державним органом.
З урахуванням часткового задоволення позову та відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідачів також підлягає судовий збір в розмірі 4 494 грн 60 коп.
На підставі викладеного та керуючись статтями 321, 386, 405 Цивільного кодексу України, статтями 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 206, 259, 263-265, 268, 273, 274-279 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у реалізації права власності, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, виселення та зняття з реєстрації місця проживання - задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 ) та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Виселити ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 ) та ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 ) та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 4 494,60 грн., по 1 498,20 грн. з кожного.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
СУДДЯ: КАЛІУШКО Ф.А.