02 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 640/6884/21
адміністративне провадження № К/9901/43074/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А. перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Міністерства освіти і науки України, в якому просила: визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства освіти і науки України від 15 лютого 2021 року №74-а про звільнення її з посади генерального директора директорату стратегічного планування та європейської інтеграції, за ініціативою суб'єкта призначення у зв'язку зі зміною структури апарату Міністерства освіти і науки України, зміною штатного розпису та відповідно до пункту 1 частини 1 та частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу»; зобов'язати Міністерство освіти і науки України поновити її на посаді генерального директора директорату стратегічного планування та європейської інтеграції (директорату європейської інтеграції, бюджетування та узгодження політик) Міністерства освіти і науки України з 17 лютого 2021 року; зобов'язати відповідача виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 лютого 2021 року до дня поновлення на роботі.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства освіти і науки України від 15 лютого 2021 року № 74-а. Поновлено ОСОБА_1 на посаді генерального директора директорату стратегічного планування та європейської інтеграції Міністерства освіти і науки України з 18 лютого 2021 року. Стягнуто з Міністерства освіти і науки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 лютого по 28 липня 2021 року в сумі 201609,67 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року скасовано рішення суду першої інстанції, а в позові відмовлено.
23 листопада 2021 року ОСОБА_1 надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року. Заявник, посилаючись на положення пункту 1 частини четвертої тої статті 328 КАС України та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення ним норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Предметом спору у цій справі є правомірність наказу про звільнення державного службовця за пунктом 1 частини першої та частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» та поновлення на посаді.
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Вирішуючи питання відкриття касаційного оскарження з вказаної підстави, Суд виходить з наступного.
За приписами частини четвертої статті 328 КАС України відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 зазначеної норми КАС України можливе за умови зазначення у касаційній скарзі норми права щодо якої Верховним Судом висловлена правова позиція, подібність правовідносин та обґрунтування у чому саме полягає неправильне застосування судами цієї норми, з урахуванням обставин, установлених судами у цій справі.
Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом встановлено, що підставою касаційного оскарження заявником зазначено застосування судами норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах №№ 803/1834/17, 820/4077/17, 820/4173/17, 826//12909/17, 816/654/17 та 806/1149/16. Проте, аргументи представника ОСОБА_1 зводяться лише до наведення цитат із постанов Верховного Суду у зазначених справах, без конкретизації норми, щодо якої Судом висловлено відповідний висновок і чому суд апеляційної інстанції повинен був застосувати ці висновки під час розгляду цієї справи, обставини якої мають індивідуальні ознаки, характерні виключно для неї.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, з посиланням на порівняльний аналіз штатних розписів, неповного з'ясування обставин справи судом апеляційної інстанції і незгоди з його висновками про дотримання відповідачем процедури звільнення з посади державної служби. Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а позивач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Проста констатація самого факту наявності або відсутності висновку у постанові Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не є достатньою підставою для обґрунтування касаційної скарги, оскільки вимагає визначення норми права, щодо якої наявний або відсутній висновок Верховного Суду та викладення обґрунтувань неправильного застосування/ не застосування цієї норми права.
Тому, лише загальні посилання на невідповідність судових рішень висновкам Верховного Суду, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
За таких обставин, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала.
2. Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя С.А. Уханенко