17 листопада 2021 року м. Дніпросправа № 280/2758/21
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
секретар судового засідання Новошицька О.О.
за участю представника позивача Авраменко А.С.
представника відповідачів Кобзистої А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05.08.2021 року (головуючий суддя Калашник Ю.В.)
в адміністративній справі №280/2758/21 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Запорізької обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної шкоди внаслідок прийняття неконституційного акту,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась 06.04.2021 до суду з позовом до відповідача Запорізької обласної прокуратури, в якому, з урахуванням прийнятої судом уточненої позовної заяви (вх. №32159 від 07.06.2021, а.с.96-117), просила:
- стягнути з Держави України в особі Запорізької обласної прокуратури матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, надбавки за вислугу років та премії, визначених ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визначені неконституційними, за період з 01.07.2015 по 26.03.2020 у розмірі 1239191,49 грн.;
- визнати протиправною бездіяльність Запорізької обласної прокуратури, щодо не здійснення нарахування та виплати на користь ОСОБА_1 заробітної плати за період з 27.03.2020 по 29.12.2020 з урахуванням розміру посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» та стягнути із Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 недоотриману частину заробітної плати, визначеної за ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 27.03.2020 по 29.12.2020 у сумі 341025,74 грн.;
Також просила стягнути із Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу та інші судові витрати.
Позов обґрунтований тим, що позивач працювала в органах прокуратури з 2001 року. З 15.12.2015 призначена на посаду прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури. 24.12.2020 керівником Запорізької обласної прокуратури видано наказ № 2496к про звільнення позивача з посади прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 29 грудня 2020 року. Починаючи з 01 липня 2015 року заробітна плата прокурорів повинна регулюватись виключно ст. 81 Закону України «Про прокуратуру». Проте, починаючи з липня 2015 року по дату звільнення позивача заробітна плата прокурорів регулювалася постановами Кабінету Міністрів України, що суперечить нормам Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» та нормам міжнародного права. Позивачка вважає, що порушено її право на належну оплату праці, у зв'язку з заподіянням їй матеріальної шкоди внаслідок прийняття та тривалого застосування законодавчого акту, що в подальшому визнано неконституційним (з 01.07.2015 по 25.03.2020), а також, щодо неотримання нею частини заробітної плати, визначеної ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 26.03.2020 по 24.12.2020 з урахуванням розміру посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 05.08.2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що до 26.03.2020 відповідач не мав підстав не враховувати як межі бюджетних призначень, кошториси та штатні розписи, так правила пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України та Постанови № 505, тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення з Держави України в особі Запорізької обласної прокуратури на користь позивача матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, за період з 01.07.2015 по 26.03.2020 у розмірі 1239191,49 грн.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення нарахування та виплати на користь позивачки заробітної плати за період з 27.03.2020 по 29.12.2020 з урахуванням розміру посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» та стягнення із Запорізької обласної прокуратури на користь позивача недоотриману частину заробітної плати, визначеної за ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 27.03.2020 по 29.12.2020, то суд зазначив, що у період з 26.03.2020 по 29.12.2020 (дата звільнення позивача) обласні та окружні прокуратури створені не були. Таким чином, дія статті 81 Закону України «Про прокуратуру» у редакції, дійсній у період з 26.03.2020 по 29.12.2020, не поширюється на прокурорів регіональних та місцевих прокуратур, оплата праці таких працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Не погодившись з таким рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована доводами позву. Вказує, що починаючи з 01 липня 2015 року заробітна плата прокурорів повинна регулюватись виключно ст. 81 Закону України «Про прокуратуру». Проте, починаючи з липня 2015 року по дату звільнення позивача заробітна плата прокурорів регулювалася постановами Кабінету Міністрів України, що суперечить нормам Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» та нормам міжнародного права. Позивачка вважає, що порушено її право на належну оплату праці, у зв'язку з заподіянням їй матеріальної шкоди внаслідок прийняття та тривалого застосування законодавчого акту, що в подальшому визнано неконституційним (з 01.07.2015 по 25.03.2020), а також, щодо неотримання нею частини заробітної плати, визначеної ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 26.03.2020 по 24.12.2020 з урахуванням розміру посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції виходить з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачка працювала в органах прокуратури з 03.07.2001 по 29.12.2020, що підтверджується записами в її трудовій книжці (а.с.29-32).
Наказом №2496к від 24.12.2020 позивачка звільнена з посади прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 29 грудня 2020 року (а.с.33).
Вважаючи, що з 01.07.2015 по дату звільнення заробітна плата позивачки повинна регулюватися виключно ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», а не постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2021 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом.
Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, норми постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 №505, Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 № 80-VIII, Закону України «Про прокуратуру».
Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 №505 (Постанова № 505) затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури.
Згідно із пунктом 6 Постанови № 505, видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснювати в межах затвердженого фонду оплати праці.
Абзацом 3 пункту 9 «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 № 80-VIII, установлено, що норми і положення частини другої статті 33, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 № 928-VII установлено, що норми і положення частини другої статті 33, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України.
Окремими положеннями пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України, чинними з 01.01.2015 згідно із змінами, внесеними Законом від 28.12.2014 № 79-VІІІ, було установлено, що норми і положення статті 81, частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України від 14.10.2014 «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Окреме положення пункту 26 розділу VI у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду № 6-р/2020 від 26.03.2020.
Статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), який набрав чинності з 15.07.2015, встановлено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу та доплат за:
1) вислугу років;
2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством (частина друга статті 81 Закону № 1697-VII).
Частиною третьою статті 81 Закону №1697-VII у первісній редакції визначено, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.
Прокурорам виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу (частина шоста статті 81 Закону № 1697-VII).
З 16.07.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» щодо удосконалення та особливостей застосування окремих положень» від 02.07.2015 № 578-VIII, згідно із внесеними змінами частиною другою статті 81 Закону №1697-VII визначено, що заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за:
1) вислугу років;
2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 % посадових окладів та економії фонду оплати праці.
З 01.01.2017 частина третя статті 81 Закону № 1697-VII викладена в редакції Закону №1774-VIII від 06.12.2016, згідно із якою посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Пунктом 3 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX, який набрав чинності 25.09.2019, визначено:
-абзац перший: до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури;
-абзац другий: після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором;
-абзац третій: за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Отже, згідно із частинами першою, другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 51 Бюджетного кодексу України, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Згідно зі статтею 89 Закону № 1697-VII, функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України (Офісом Генерального прокурора).
Статтею 90 Закону № 1697-VII визначено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.
Окремими положеннями пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України, чинними з 01.01.2015 згідно із змінами, внесеними Законом від 28.12.2014 № 79-VІІІ, було установлено, що норми і положення статті 81, частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України від 14.10.2014 «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та пункту 11 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», норми і положення частини другої статті 33, статті 81 Закону № 1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів.
Тобто, Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» не було передбачено видатки на реалізацію положень статті 81 Закону № 1697-VII, а розмір заробітної плати визначався із урахуванням Постанови № 505, яка застосовувалась із урахуванням пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
В подальшому, розміри посадового окладу працівників прокуратури, у тому числі позивача, обчислювались на підставі пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України та Постанови № 505.
З 26.03.2020 окреме положення пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду № 6-р/2020 від 26.03.2020.
Як в позові, так і в апеляційній скарзі позивач вказує на рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) та зазначає, що заподіяна їй шкода виникла до виявлення факту неконституційності акту, у період коли він діяв та не був визнаний неконституційним. Посилається на положення ст. 152 Основного Закону та ст.1175 ЦК України, та зазначає про своє право на відшкодування шкоди, завданої в результаті прийняття органом влади нормативно-правового акту, який визнаних неконституційним.
Частиною 2 статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Аналогічне положення міститься у ст. 91 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України».
Рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.
Тобто, рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.
Встановлена Конституційного Суду України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового суду від 28.01.2021 у справі № 560/703/20.
Таким чином, до 26.03.2020 відповідач не мав підстав не враховувати як межі бюджетних призначень, кошториси та штатні розписи, так правила пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України та Постанови № 505.
Тому, відповідно, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення з Держави України в особі Запорізької обласної прокуратури на користь позивача матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, за період з 01.07.2015 по 26.03.2020 у розмірі 1239191,49 грн.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення нарахування та виплати на користь позивачки заробітної плати за період з 27.03.2020 по 29.12.2020 з урахуванням розміру посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» та стягнення із Запорізької обласної прокуратури на користь позивача недоотриману частину заробітної плати, визначеної за ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 27.03.2020 по 29.12.2020, суд зазначає наступне.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» 19.09.2019 № 113-IX, який набрав чинності 25.09.2019 та яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, частини 3, 4 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» викладені у такій редакції: «Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом:
1) прокурора обласної прокуратури - 1,2;
2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3.».
Отже, до дня звільнення або переведення прокурора місцевої прокуратури діє норма Закону №113-ІХ відповідно до якої з 25.09.2019 оплата праці працівників місцевих прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, тобто Постанови № 505.
Таким чином, з 25.09.2019 положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» встановлюють розміри посадових окладів прокурорів окружних та обласних прокуратур.
Відповідно до п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.
За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Відповідно до п. 4 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України".
Наказом Генерального прокурора від 23.12.2019 № 351 днем початку роботи Офісу Генерального прокурора визначено 02.01.2020.
Наказом Офісу Генерального прокурора від 08.09.2020 № 414 днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11.09.2020.
Отже, у період з 26.03.2020 по 29.12.2020 (дата звільнення позивача) обласні та окружні прокуратури створені не були.
Таким чином, дія статті 81 Закону України «Про прокуратуру» у редакції, дійсній у період з 26.03.2020 по 29.12.2020, не поширюється на прокурорів регіональних та місцевих прокуратур, оплата праці таких працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що положення до п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX не визнані неконституційними.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у відповідача правових підстав для здійснення позивачу оплати праці у період з 26.03.2020 по 29.12.2020 у інший спосіб, ніж встановлений п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, що виключає наявність бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах щодо неналежного розрахунку та, відповідно, підстав для зобов'язання нарахування та виплати заробітної плати ОСОБА_1 за спірний період.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Оскільки матеріалами справи підтверджується, що позивачка не пройшла атестацію та не була переведена до Запорізької обласної прокуратури, то відсутні підстави для задоволення позовних вимог про відшкодування шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати, внаслідок прийняття неконституційного акту.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи позивача спростовуються доводами, викладеними відповідачем та нормами законодавства України, що регулює дані правовідносини.
Доводи апеляційної скарги щодо суті спору не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
Керуючись 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05.08.2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 17.11.2021 та в силу ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня її прийняття шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 17.11.2021.
В повному обсязі постанова виготовлена 24.11.2021.
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова