02 грудня 2021 року м. Дніпросправа № 340/1973/21
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),
суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року (м. Кропивницький, суддя Пасічник Ю.П.) у справі № 340/1973/21
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язати вчинити певні дії, -
встановив:
15 квітня 2021 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не зарахування до загальної календарної вислуги років період проходження позивачем військової служби (навчання) в Київському військовому ліцеї з 24.08.1993 по 17.06.1995;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України включити до загальної календарної вислуги років період проходження військової служби (навчання) в Київському військовому ліцеї з 24.08.1993 по 17.06.1995, внести зміни до відповідних облікових документів та здійснити доплату грошового забезпечення.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
В апеляційній скарзі позивач зазначає, що період його навчання у Київському військовому ліцеї (з 24.08.1993 по 17.06.1995) є одним із періодів проходження військової служби і має бути зарахований до загальної вислуги років, оскільки згідно положень Указу Президента України від 13 травня 1993 року № 174/9 «Про тимчасові положення про проходження військової служби громадянами України» та Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ) в редакції, яка діяла з 24.08.1993 по 17.06.1995, початком військової служби є день прибуття до військового ліцею, а сам період навчання у військовому ліцеї входить до періодів військової служби. Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 490 «Про реформу системи військової освіти» Київський військовий ліцей включено до переліку військових навчальних закладів.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове - про задоволення позову.
До апеляційного суду надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу позивача, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у період з 24.08.1993 (наказ №61 від 24.08.1993) по 17.06.1995 (наказ №63 від 16.06.1995) ОСОБА_1 навчався у Київському суворівському військовому училищі (з вересня 1993 року - Київський військовий ліцей) та отримав атестат про повну загальну середню освіту, що підтверджується архівною довідкою від 06.12.2012 №8038 (а.с.12).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 05.11.2020 № 239 позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу частини з 05.11.2020 (а.с.13). Відповідно до цього наказу вислуга років позивача станом на 05.11.2020 складає 25 років 03 місяці 15 днів.
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 19.03.2021, у якій просив зарахувати до його загальної календарної вислуги років період навчання в Київському суворівському військовому училищі з 24.08.1993 по 17.06.1995, внести відповідні зміни до облікових документів та здійснити доплату грошового забезпечення.
Листом від 02.04.2021 №69/12-933 відповідач відмовив у задоволенні зазначеної заяви позивача (а.с.9).
Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, оскільки: станом на час зарахування до військового ліцею позивачу було лише 15 років, тобто він був неповнолітньою особою, яка в силу Закону не могла бути призваною на військову службу; ліцей, у якому навчався позивач, не є військовим навчальним закладом у розумінні Закону №2232-ХІІ, а тому строк навчання позивача не може бути зараховано у загальний строк військової служби.
Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
За змістом статті 2 Закону № 2232-ХІІ в редакції, яка була чинна на час навчання позивача в ліцеї, було встановлено вичерпний перелік видів військової служби, до яких відносилась: строкова військова служба; військова служба за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин; військова служба жінок за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин, прапорщиків і мічманів та офіцерського складу; військова служба за контрактом прапорщиків і мічманів; військова служба за контрактом курсантів (слухачів) військово-навчальних закладів і студентів кафедр військової підготовки (факультетів військової підготовки, відділень військової підготовки) вищих цивільних навчальних закладів; військова служба за контрактом офіцерського складу.
Стаття 24 Закону № 2232-ХІІ в редакції, що була чинною протягом строку навчання позивача в ліцеї, пов'язувала початок перебування на військовій службі з днем прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаному у приписі, виданому військовим комісаріатом, - для допризовників, призовників і військовозобов'язаних.
Разом з тим, на час виникнення спірних правовідносин жодна норма Закону № 2232-ХІІ чи будь-якого іншого закону не відносить період навчання у ліцеї до періоду військової служби.
Відповідно пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 № 490 Київський військовий ліцей створено на базі Київського суворовського військового училища з метою якісної підготовки кандидатів для вступу до військових навчальних закладів, надання державної допомоги у вихованні дітей-сиріт, дітей з багатодітних сімей, а також дітей учасників бойових дій та учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Слід зазначити, що Верховний Суд України у своїх рішеннях (зокрема, від 16 квітня 2013 року у справі № 21-107а13, від 01 жовтня 2013 року у справі № 21-330а13) неодноразово вказував, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 490 "Про реформу системи військової освіти" військові ліцеї були створені з метою підготовки кандидатів для вступу до військових навчальних закладів.
Отже, військовий ліцей, в якому навчався позивач, не є військовим навчальним закладом в розумінні Закону № 2232-XII, тому строк його навчання не може бути зараховано у загальний строк військової служби, оскільки навчання в такому учбовому закладі з метою підготовки до вступу у військово-навчальні заклади не можна вважати проходженням військової служби згідно з переліком її видів, що закріплений у статті 2 цього Закону.
Аналогічна правова позиція викладена також і у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №813/3997/17.
Про вказане свідчить також виданий позивачу за результатами навчання атестат про повну загальну середню освіту (а.с.11, 12).
Постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" від 17 липня 1992 року № 393 визначено обмежений перелік підстав для зарахування до вислуги років, до яких навчання у військових ліцеях не входить.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність відмови відповідача у зарахуванні позивачу періоду його навчання у Київському військовому ліцей до вислуги років та відсутність правових підстав для задоволення позову.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України” (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), “Проніна проти України” (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Отже, інші доводи апеляційної скарги не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року у справі № 340/1973/21 залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.М. Панченко
Суддя С.М. Іванов
Суддя В.Є. Чередниченко