04 листопада 2021 року м. Дніпросправа № 280/9503/20
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01.03.2021 року (головуючий суддя Конишева О.О.)
в адміністративній справі №280/9503/20 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 24.12.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, просив:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІНН НОМЕР_3 ) в день виключення із списків військової прокуратури об'єднаних сил 11 вересня 2020 року компенсації за не отримане речове майно;
- стягнути з військової частини НОМЕР_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ІНН НОМЕР_3 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 11 вересня 2020 року по день фактичного розрахунку 24 листопада 2020 року в розмірі 107 839,29 гривень. Позов обґрунтовано тим, що відповідач порушив вимоги чинного законодавства щодо своєчасної виплати позивачеві всіх належних при звільненні сум, а саме грошової компенсації за неотримане речове майно, як наслідок позивач відповідно до приписів Кодексу законів про працю України має право на отримання виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 вересня 2020 року по день фактичного розрахунку 24 листопада 2020 року.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 01.03.2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, обґрунтовано тим, що указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яким визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі. За приписами вказаного Положення особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Вказав, що вказаним Положенням №1153/2008 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця. Оскільки предметом даного адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що не входить до структури заробітної плати, відтак дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Вказує, що відповідач зобов'язаний був виплатити позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно в повному обсязі у день виключення зі списків особового складу частини 11.09.2020, проте виконав свій обов'язок лише 24.11.2020. Зважаючи на приписи ч.2 ст.116 КЗпП України, відповідач зобов'язаний був виплатити позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно в повному обсязі у день виключення зі списків особового складу частини 11.09.2020, проте виконав свій обов'язок лише 24.11.2020, відтак вважає правомірними позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Визначаючи розмір компенсації за період з 11.09.2020 по день фактичного розрахунку 24.11.2020 позивач вказав, що згідно з довідкою №4861 середньоденний заробіток склав 1457,29 грн, тому затримка розрахунку складає 74 дні, а отже, сума стягнення за весь час затримки повинна складати 107 839,29 грн.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті спору.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до ст. 311 КАС України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції виходить з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу Міністра оборони України від 10 вересня 2020 року № 449 позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), виконувача обов'язків військового прокурора об'єднаних сил від 10 вересня 2020 року № 583к позивача звільнено з органів військової прокуратури та виключено із списків особового складу з 11.09.2020.
Згідно довідки АТ «Райффайзен Банк Аваль» компенсація за не отримане речове майно в сумі 1699,12 грн., позивачу виплачено 24.11.2020.
10.09.2020 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 з відповідним рапортом для отримання виплати грошової компенсації за не отримане речове майно. Станом на 17.12.2020 року відповіді позивач не отримав.
Позивач, вважає, що має право на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку в розмірі 107 839,29 грн.
Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин застосовуються норми Конституції України, Кодексу Законів про працю України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. №1153/2008.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
При цьому, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19).
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що позивач після остаточного розрахунку (24.11.2020) звернувся до адміністративного суду (24.12.2020) з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, а отже постає питання чи дотримано позивачем строк звернення до адміністративного суду, який визначений ч. 5 ст. 122 КАС України щодо проходження та звільнення з публічної служби.
Зокрема, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вже вирішував питання про строк звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ.
Так, за правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 04 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа №620/1982/19), строк звернення до суду з адміністративним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить один місяць, який установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України, оскільки такий спір пов'язаний із звільненням з публічної служби і має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.
Натомість у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа №806/2164/16), від 11 лютого 2020 (справа №420/2934/19) і від 13 березня 2019 року (справа №813/1001/17) висловлено іншу правову позицію щодо необхідності застосування тримісячного строку звернення до суду, передбаченого частиною 1 статті 233 КЗпП України, ураховуючи, що спір про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є трудовим спором.
Наведене свідчить, що вказані висновки Верховного Суду, зроблені різними колегіями суддів однієї судової палати, суперечать один одному.
Аналізуючи наявність підстав для відступлення від висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду керувалася таким.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба.
Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині 2 статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною 5 статті 122 КАС України.
Водночас частиною 1 статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.
Проте слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.
За приписами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.
Виходячи з цього, встановлений у частині 1 статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Оскільки спір є публічно-правовим, а не трудовим, то застосуванню підлягає саме норма статті 122 КАС України (ч. 5, яка передбачає місячний строк звернення до адміністративного суду).
Слід зазначити, що усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини 5 статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини 1 статті 233 КЗпП України.
Таким чином, на звернення до суду з цим адміністративним позовом встановлено місячний строк з дня проведення з позивачем остаточного розрахунку.
Саме такий правовий висновок міститься в Постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 (адміністративне провадження № К/9901/14941/20)
Такий висновок ґрунтується на правильному застосуванні судом статті 122 КАС України та не суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, яким розтлумачено статтю 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу в аспекті неоднозначної судової практики розгляду трудових спорів у порядку цивільного судочинства.
У зв'язку з цим судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступає від висновку щодо застосування частини 1 статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа №806/2164/16), від 11 лютого 2020 (справа №420/2934/19), від 13 березня 2019 року (справа №813/1001/17), одночасно погоджуючись з висновком щодо застосування частини 5 статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа №620/1982/19).
Відступаючи у цій справі від висновку Верховного Суду, який викладено у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа №806/2164/16), від 11 лютого 2020 (справа №420/2934/19), від 13 березня 2019 року (справа №813/1001/17), колегія суддів судової палати зазначила, що відповідно до сформованої практики такий перелік судових рішень не є вичерпним.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Таким чином, Верховний Суд, відступаючи від правової позиції, викладеної в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, може не вказувати усі такі рішення, оскільки суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що у справі, що розглядається, позивач звернувся 24 грудня 2020 року до адміністративного суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто без пропуску місячного строку з дня остаточного з ним розрахунку (24.11.2020 року).
Розглядаючи справу по суті спору, колегія суддів апеляційної інстанції виходить з наступного.
В силу приписів абз. 2 ч. 1 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Пунктами 2, 3 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (Порядок №178), встановлено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема звільнення з військової служби.
Відповідно до п. 4 Порядку №178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їхньою заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), в якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Приписами п. 5 Порядку №178 передбачено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 01 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Згідно з абз. 1 та 3 п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента від 10.12.2008 №1153/2008 (Положення №1153/2008 у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232 затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, згідно з п. 4 розділу ІІІ військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.
З аналізу наведених норм вбачається, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Водночас, застосовування у п. 3 Порядку №178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби» дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно пов'язане з фактом закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Позивача звільнено з військової служби з 11.09.2020, при цьому не виплачено грошову компенсацію вартості за недоотримане речове майно.
Позивачем було подано відповідачу рапорт від 10.09.2020, що, зокрема, передбачено п. 4 Порядку №178, проте доказів надання відповіді на вказану заяву матеріали справи не містять.
Аналіз норм ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», абз. 1 та 3 п. 242 Положення №1153/2008, а також п.п. 2, 3 Порядку №178 дає підстави для висновку про наявність у позивача права на грошову компенсацію замість недоотриманого речового майна при звільненні з військової служби.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №803/1135/17 та від 10.09.2019 у справі №803/774/17.
Разом з цим, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що остаточний розрахунок відповідачем здійснено 24.11.2020 року, а позивач отримав грошову компенсацію за неотримане речове майно в розмірі 1699,12 грн. 24 листопада 2020 (а.с. 34).
Водночас, позивач вважає, що в нього виникло право на отримання відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, тому звернувся до суду для захисту свого права з вимогою про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 11.09.2020 по день фактичного розрахунку 24.11.2020 у розмір 107 839,29 грн.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, а тому відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Згідно із ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зважаючи на наявні у справі докази щодо проведення із позивачем остаточного розрахунку при звільненні 24.11.2020, виплата середнього заробітку за весь час затримки має бути здійснена саме до цієї дати, починаючи з дня звільнення з військової служби (11.09.2020 року).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що період затримки повного розрахунку при звільненні позивача (1699,12 грн.), починаючи з 11.09.2020 по 24.11.2020 - складає 74 календарних днів.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Згідно з п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З наявної в матеріалах справи розрахункових листів Військової частини НОМЕР_1 за липень, серпень 2020 року позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення за липень 2020 року у розмірі 44 615,91 грн та за серпень 2020 року - 46 255,03 грн.
Так, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 44615,91 грн + 46255,03: 62 дні = 1465, 66 грн.
Як вказувалось вище, період за який позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки при звільненні з 11.09.2020 року по 24.11.2020 року складає 74 календарних днів.
Отже, розмір середнього заробітку позивача за період з 11.09.2020 року по 24.11.2020 року становить 108 458,86 грн.
Однак виходячи із засад співмірності суд апеляційної інстанції вважає, що слід застосувати висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 27 квітня 2016 року (справа №6-113цс16) та зменшити відповідну суму середнього заробітку, що підлягає до стягнення.
Згідно висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 27 квітня 2016 року (справа №6-113цс16), розмір стягуваного з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України, ставиться в залежність від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
В свою чергу, недоплачена сума компенсації за неотримане речове майно становить 1699,12 грн, що є меншою ніж середній заробіток за час затримки розрахунку.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 1699,12 грн (сума компенсації за неотримане речове майно) : 108458,86 грн (сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичної виплати) = 0,0156 частина невиплаченої суми в сумі середнього заробітку. 0,0156 х 1465, 66 грн (середній заробіток позивача) х 74 (кількість днів затримки) = 1691,96 грн. (сума середнього заробітку, що підлягає до стягнення).
З огляду на викладене, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 1691,96 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
Проте суд першої інстанції вказані обставини та норми матеріального права не дослідив, чим припустився помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.
Тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат не здійснюється з урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст. 241-245, 250, 311, 316, 321, 322 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01.03.2021 року - скасувати та прийняти нову постанову.
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 в день виключення із списків військової прокуратури об'єднаних сил 11 вересня 2020 року компенсації за не отримане речове майно.
Стягнути з військової частини НОМЕР_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ІНН НОМЕР_3 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 11 вересня 2020 року по день фактичного розрахунку 24 листопада 2020 року в розмірі 1691 (одна тисяча шістсот дев'яносто одна гривня) 96 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили 04.11.2021 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлено 11.11.2021.
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова