03 грудня 2021 р. Справа № 520/7968/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Русанової В.Б. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2020, головуючий суддя І інстанції: Шевченко О.В., м. Харків, по справі № 520/7968/2020
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 позивач) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту - ГУПФУ в Харківській області, відповідач), в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 1933 від 28.05.2020 року відділу з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 25.05.2020 року в розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 згідно п. “б” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1-р/2020, як особі, яка працювала до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що рішення відповідача № 1933 від 28.05.2020, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з підстав недосягнення нею необхідного 55-річного віку є протиправним та таким, що порушує конституційне право позивача на соціальний захист, передбачене ст. 46 Конституції України, оскільки, на її думку, право на призначення вказаної пенсії вона набула після досягнення 50 років, що підтверджується Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, яким зміни до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ щодо збільшення пенсійного віку, внесені Законом № 213-VІІІ, були визнані неконституційними.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 року по справі № 520/7968/2020 адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, адреса: майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - залишено без задоволення.
Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 по справі №520/7968/2020 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила про помилковість висновків суду першої інстанції, якими останній обґрунтовує відсутність підстав для задоволення позову, а саме необхідністю застосування до спірних правовідносин п.2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якими передбачено набуття права на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виключно за умови досягнення жінками 55-річного віку. Вважає, що в даному випадку набуття нею права на призначення вказаної пенсії передбачено положеннями п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо пенсійного забезпечення», які, зокрема, в частині щодо збільшення пенсійного віку, Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 були визнані неконституційними), за якими отримувати пенсію на більш сприятливих умовах, позиває може після досягнення нею 50 років, а не 55, як зазначено в наведених вище положеннях Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (незважаючи на те, що такі положення законів станом на час звернення позивача до пенсійного органу були чинними та існували одночасно). У зв'язку з чим, вважає, що суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, які суперечать практиці Європейського суду з прав людини та не відповідають принципу застосування найбільш сприятливого для осіб підходу при вирішенні спору. З посиланням на відсутність в рішенні суду першої інстанції жодної оцінки аргументам позивача та, відповідно, ненаведення мотивів їх відхилення, стверджує про невмотивованість та необґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Відповідач, в надісланому до суду відзиві на апеляційну скаргу, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Пояснив, що рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 28.05.2020, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з недосягненням нею необхідного 55-річного віку є правомірним, оскільки відповідає приписам пп. 2 п.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2021 зупинено провадження у справі № 520/7968/2020 до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій адміністративній справі № 360/3611/20.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.12.2021 поновлено провадження у справі № 520/7968/2020 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 по справі № 520/7968/2020.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , 25.05.2020 року звернулася до відповідача із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 згідно п. “б” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
Проте, рішенням № 1933 від 28.05.2020 року відділу з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. В обґрунтування вказаного рішення відповідач, з посиланням на п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зазначив, що пенсія відповідно до вказаної норми права призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, лише після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року. На підставі наданих документів та враховуючи індивідуальні відомості про застраховану особу страховий стаж позивача складає 31 рік 10 місяців 22 дні, пільговий стаж роботи за Списком № 2 становить 12 років 10 місяців 0 днів. За таких обставин вирішено відмовити гр. ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до п. 2 ч. 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки вона не досягла пенсійного віку.
Не погодившись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулася до суду з цим позовом про його скасування.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з правомірності оскаржуваного рішення відповідача № 1933 від 28.05.2020 року про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, з огляду на те, що ОСОБА_1 виповнилось 50 років 27.04.2020 року, відтак умови призначення їй пільгової пенсії мають визначатися на підставі Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, а не на підставі п. “б” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, оскільки позивач не досягла 50 років до 11.10.2017 року (дати набуття чинності внесенням змін до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Виходячи зі змісту преамбули Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно зі статтею 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Статтею 13 Закону № 1788-XII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.
У постанові від 18 лютого 2020 року у справі № 1840/3344/18 Верховний Суд зазначив, що «пенсія за віком» - це свого роду «державний депозит» (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера після досягнення певного віку.
Колегія суддів вважає, що вищенаведений правовий висновок необхідно розповсюдити також і на «пенсії за віком на пільгових умовах».
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII (далі - Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV) розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі N 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення N 1-р/2020).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV- з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, колегія суддів приходить до висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Таким чином, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Такий висновок суду апеляційної інстанції, відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 03.11.2021 по справі №360/3611/20 за результатами перегляду рішення Верховного Суду у зразковій справі від 21.04.2021, до набрання чинності яким, провадження у даній справі було зупинено.
Отже, умовами, за яких жінки набувають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ № 1-р/2020), а саме п. «б» статті 13, є: 1) зайнятість повний робочий день на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України 2) досягнення 50 років; 3) наявність стажу роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 працювала повний робочий день у виробничому підрозділі «Харківська дистанція сигналізації та зв'язку» регіональної філії «Південна залізниця» за період з 01.03.1995 по 30.09.2008 та виконувала роботи за професією телефоніста міжміського телефонного зв'язку, який працює з мікротелефонною гарнітурою (пристроєм) на міжміських, замовних, довідкових комутаторах і на переговорних пунктах з цілодобовою дією, що передбачена розділом ХХІХ «Зв'язок» Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 16.01.2003 № 36 (довідка виробничого підрозділу «Харківська дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 25.05.2020 №144-2-24/440 - а.с. 21).
Наявною в матеріалах справи копією паспорту (а.с. 10) підтверджується, що станом на час звернення ОСОБА_1 до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (25.05.2020) вона досягла 50 років (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Як зазначає сам відповідач в оскаржуваному рішенні від 28.05.2020 загальний страховий стаж ОСОБА_1 на день звернення складав 31 рік 10 місяців 22 дні, пільговий за списком №2 - 12 років 10 місяців 0 днів.
Таким чином, з наведеного слідує, що позивачем дотримано всі умови для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, передбачені п. «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ, тобто Закону, який, відповідно до наведеного вище висновку Великої Палати Верховного Суду, має застосовуватися до спірних правовідносин.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що єдиною підставою для відмови пенсійним органом позивачу у призначенні спірної пенсії було недосягнення нею 55-річного віку станом на час звернення з відповідною заявою до ГУ ПФУ в Харківській області, з огляду на вимоги п.2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-ІV, які як зазначено вище, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Зауважень щодо дотримання всіх інших умов, необхідних для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зокрема, щодо наявності відповідного стажу, з боку відповідача не було.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 згідно п. “б” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1-р/2020.
У зв'язку з чим, колегія суддів вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення відділу з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 1933 від 28.05.2020 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 25.05.2020 року в розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 згідно п. “б” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1-р/2020, як особі, яка працювала до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, колегія суддів зазначає наступне.
Так, спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зорустатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету ОСОБА_4 Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_4 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що переглядається, умови, за наявності яких пенсійний орган зобов'язаний призначити пенсію, визначені п. “б” ст. 13 Закону № 1788-ХІІ. Якщо такі умови наявні, орган повинен призначити пенсію. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити пенсію або відмовити у її призначенні. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Так, як встановлено вище, станом на час звернення до пенсійного органу 25.05.2020 року ОСОБА_1 виповнилося 50 років, її загальний страховий стаж складав понад 30 років, а пільговий стаж за Списком № 2 - 12 років 10 місяців, наданими до матеріалів справи документами підтверджено зайнятість позивача повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, а тому наявні всі умови, передбачені п. “б” ст. 13 Закону № 1788-ХІІ, необхідні для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
З огляду на викладене, враховуючи наявність усіх необхідних умов, визначених п. “б” ст. 13 Закону № 1788-ХІІ, а також враховуючи звернення позивача за пенсією 25.05.2020, що з огляду на дату досягнення нею пенсійного віку ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), відповідає строку, визначеному вказаною нормою, колегія суддів вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 28.04.2020 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 згідно п. “б” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1-р/2020, що зумовлює задоволення позовних вимог в цій частині.
При цьому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах в розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму, з огляду на їх передчасність, оскільки призначення та, відповідно, визначення розміру пенсії ОСОБА_1 відповідачем станом на час розгляду даної справи здійснено не було, відтак, відсутні підстави вважати, що право позивача у цій частині буде порушено.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст.317 КАС України неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
З урахуванням викладеного, беручи до уваги, що суд першої інстанції під час вирішення спірних правовідносин дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 по справі № 520/7968/2020 підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позову.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 2 ст. 139 КАС України).
Згідно з ч.6 ст.139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч.7 ст.139 КАС України).
З наявних в матеріалах справи квитанцій АТ «ПриватБанк» № 0.0.1740222467.1 від 18.06.2020 та квитанції № 0.0.1860091952.1 від 06.10.2020 вбачається, що позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 840,80 грн. та за подання апеляційної скарги у розмірі 1261,20 грн, що в загальному розмірі становить 2102,00 грн.
Отже, враховуючи висновки суду апеляційної інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, відповідно до ч. ч. 3, 6 ст. 139 КАС України, слід стягнути на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 1051,00 (2102,00/2) грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, як суб'єкта владних повноважень, тобто половини від загального розміру судового збору сплаченого позивачем за подання позову та апеляційної скарги.
Керуючись ч.4 ст.229, ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 по справі № 520/7968/2020 - скасувати.
Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення відділу з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 1933 від 28.05.2020 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, ЄДРПОУ 14099344) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 28.04.2020 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 згідно п. “б” ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1-р/2020.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1051 (одна тисяча п'ятдесят одна) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, ЄДРПОУ 14099344).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді В.Б. Русанова С.П. Жигилій