03 грудня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/5500/21
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Варняка С.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Генічеської міської ради, третя особа - Виконавчий комітет Генічеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 12.08.2021 року № 853, прийняте Генічеською міською радою 8 скликання, в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,0815 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на території с. Щасливцеве Генічеського району Херсонської області та детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцем розташування, доданих до клопотання ОСОБА_1 від 24.04.2021 року вх. № 1679/02.08.14;
- зобов'язати Генічеську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,0815 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на території с. Щасливцеве Генічеського району Херсонської області, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцем розташування, доданих до клопотання ОСОБА_1 від 24.04.2021 року вх. № 1679/02.08.14;
- зобов'язати Генічеську міську раду надати звіт про виконання рішення суду по даній справі;
- стягнути з виконавчого комітету Генічеської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що у травні 2021 року до Генічеської міської ради ОСОБА_1 було надіслано поштою клопотання від 24.04.2021 року (вх. № 1679/02.08.14) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,0815 та для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що розташована в межах с. Щасливцеве, Херсонської області та детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцем розташування, які додаються до клопотання 24.04.2021 року. 12.08.2021 року Генічеська міська рада прийняла рішення № 853 на про відмову у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,0815 га "у зв'язку з тим, що громадянину ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою на іншу земельну ділянку.
При цьому, не вказано згідно якого рішення позивачу надано такий дозвіл, відносно якої земельної ділянки та щодо якого клопотання.
В обґрунтування протиправності дій сільської ради зазначає, що на день розгляду клопотання позивача, заявлена ним земельна ділянка не перебувала у користуванні чи власності, а отже була вільною і він мав беззаперечне право претендувати на її отримання.
Земельним кодексом України не передбачено відмови у наданні дозволу на розробку землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки з тих підстав, що громадянину вже надано дозвіл на розробку проекту землеустрою на іншу земельну ділянку.
Обґрунтування прийнятого рішення по клопотанню позивача не містить визначених частиною сьомою статті 118 ЗК України підстав для відмови у задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, що є порушенням вказаної норми цього Кодексу.
Генічеська міська рада безпідставно відмовила ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) вищевказаної земельної ділянки орієнтовною площею 0,0815 га.
Ухвалою від 24.09.2021 року позовну заяву було залишено без руху та встановлено строк для усунення її недоліків.
Позивач вимоги суду виконав, недоліки позову усунув.
Ухвалою від 13.10.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Генічеська міська рада відзиву на позовну заяву суду не надала.
25.11.2021 року до суду надійшла заява про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7333 грн.
Згідно з приписами ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Враховуючи викладене, суд розглядає дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши докази у справі, суд встановив такі обставини.
24.04.2021 року ОСОБА_1 звернувся до міського голови Генічеської міської ради Тулупова О.В. з клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,0815 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на території Генічеської міської ради Генічеського району Херсонської області та детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням. До заяви додано:
1. Копія паспорта громадянина України.
2. Копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера.
3. Графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
Відповідно до рішення Генічеської міської ради Херсонської області від 12.08.2021 року № 853 "Про відмови", розглянувши заяви громадян, керуючись Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України "Про землеустрій", Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", Законом України "Про Державний земельний кадастр" та статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", враховуючи рекомендації постійної депутатської комісії з питань курортного, рекреаційного призначення та інших категорій земель, сесія міської ради вирішила відмовити громадянину України ОСОБА_1 , вх. № 1679/02.08.14 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,0815 га, за адресою: Херсонська обл., Генічеський район, село Щасливцеве (згідно графічних матеріалів), для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у зв'язку з тим, що громадянину ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою на іншу земельну ділянку.
Вирішуючи спір, суд застосовує такі норми права.
Статтями 13, 14 Конституції України встановлено, що земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до Конституції України систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР ( далі - Закон № 280/97-ВР), який передбачає, зокрема:
- сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами ( частина 1 ст. 10);
- виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин ( пункт 34 частини 1 статі 26 );
- акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статі 59 ).
Положеннями Земельного кодексу України від 24.10.2001 № 2768-ІІІ (далі - ЗК України) передбачено, зокрема,
- громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування ( частиною 1 статті 116 );
- сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб ( частина перша статті 122);
- громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею ( частина 6 статі 118);
- відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку ( абзац перший частини 7 статі 118).
Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, питання щодо безоплатної передачі у власність громадян земельних ділянок із земель комунальної власності для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської ради шляхом прийняття відповідних рішень.
При цьому, положеннями статті 118 ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення таких земельних ділянок у власність і чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень вказаної статті ЗК України.
Як встановлено судом, предметом спору у даній справі є правомірність відмови Генічеської міської ради щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки.
За позицією відповідача, правомірність відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою спірної земельної ділянки згідно оскаржуваного рішення Генічеської міської ради № 853 від 12.08.2021 року полягає у тому, що ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою на іншу земельну ділянку.
Суд вважає за необхідне зазначити, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність або користування.
Суд зауважує, що ні частиною 7 статі 118 ЗК України, ні іншим чинним законодавством не передбачена така підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, як надання дозволу на розробку проекту землеустрою на іншу земельну ділянку.
Таким чином, суд вважає, що рішення Генічеської міської ради № 853 від 12.08.2021 року в частині відмови ОСОБА_1 за клопотанням від 24.04.2021 року № 1679/02.08.14 не відповідає вищевказаним нормам Земельного кодексу України, а тому не є обґрунтованим та законним, що є підставою для визнання його протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання Генічеської міської ради надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,0815 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на території с. Щасливцеве Генічеського району Херсонської області, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцем розташування, доданих до клопотання ОСОБА_1 від 24.04.2021 року вх. № 1679/02.08.14, то суд вважає, що вона є похідною від вимоги про визнання протиправним рішення відповідача, суд дійшов до висновку, що ця вимога також підлягає задоволенню.
Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження.
Повноваження суду при вирішенні адміністративної справи визначені статтею 245 КАС України, відповідно до пункту 4 частини 1 якої у разі задоволення адміністративного позову суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити такі дії лише у випадку коли закон встановлює повноваження в імперативній формі, тобто коли його діяльність чітко визначена законом. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), з урахуванням встановлених судом обставин.
Суд керується принципом верховенства права, як інструментом протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи, мають обмежуватися законом. Повноваження відповідача, які є предметом оскаржування в даному спорі, не є дискреційними. Особливістю дискреційних повноважень, яка випливає із рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 є право адміністративного органу на власний розсуд прийняти одне з кількох можливих рішень, в залежності від певних обставин. В даному випадку, відповідач вибирає можливість прийняття одного із двох можливих рішень: надання дозволу або відмова в його наданні. Право діяти на власний розсуд чітко пов'язано з можливістю прийняття одного рішення із декількох, а не із двох можливих.
Таким чином відповідач зобов'язаний прийняти, фактично, єдине рішення - надати дозвіл на розробку проекту землеустрою за відсутності підстав у відмові. Якщо у наданні такого дозволу було відмовлено безпідставно і це визнано судом неправомірним, то в такому випадку ні про який власний розсуд суб'єкта владних повноважень не може йти мова і він може прийняти тільки одне єдине рішення - надати такий дозвіл. Тому суд вважає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень до вчинення цих дій - це єдино можливий спосіб відновлення порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду.
Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ратифікованої Україною Законом N8475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб і юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було і вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У своєму рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку не виконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання Генічеську міську раду подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд зазначає таке.
Згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
У свою чергу, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі № 0640/3719/18.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження.
При цьому встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду.
З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги предмет спору та обставини даної справи, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від його виконання за наслідками набрання даним рішенням законної сили.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Згідно з приписами ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України, головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними рішеннями про місцеві бюджети можуть бути виключно місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.
З огляду на викладене та враховуючи, що за результатами розгляду справи суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , тому судовий збір у сумі 908,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Генічеської міської ради.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст.134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч. 6, 7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесення судових витрат на правничу допомогу представником позивача надано договір № 09/09/21 про надання правничої допомоги від 09.09.2021 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер серія ВІ № 1056411 від 09.09.2021 року, квитанцію до прибуткового касового ордера № 21-45 від 24.11.2021 року на суму 7333 грн.
Крім того, надано довідку-рахунок № 21-45 від 24.11.2021 року, згідно якої загальна сума наданих адвокатом Мельничуком Д.М. послуг складає 7333,00 гривень, а саме:
- аналіз земельного законодавства з приводу предмету спору, в тому числі, правових висновків Верховного Суду, консультація клієнта щодо правового регулювання питань дискрекції суб'єктів владних повноважень, які стосуються питань, окреслених в позовних вимогах та питань надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків та господарських споруд, роз'яснення клієнту його процесуальних прав та обов'язків щодо захисту його законних інтересів в суді під час розгляду справи № 540/5500/21, надання правової інформації щодо розподілу витрат на правову допомогу адвоката по справі № 540/5500/21 - 4000 грн.(2 год.);
- складання позовної заяви, формування матеріалів, що додаються до позову - 2000 грн. (1 год.);
- складання заяви про розподіл судових витрат - 1000 грн. (30 хв.);
- складання повідомлення про подачу заяви про розподіл судових витрат в частині стягнення "гонорару успіху" після ухвалення рішення по суті позовних вимог - 333 грн. (10 хв.).
Дослідивши довідку-рахунок № 21-45 від 24.11.2021 року, яка містить перелік наданої правової допомоги (послуг), її вартість та оцінивши усі необхідні аспекти цієї справи: складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на виконання відповідних робіт, значення справи для сторони, суд робить висновок, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7333 гривень 00 копійок підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Генічеської міської ради.
Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позовні вимоги задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення від 12.08.2021 року № 853, прийняте Генічеською міською радою 8 скликання, в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,0815 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на території с. Щасливцеве Генічеського району Херсонської області та детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцем розташування, доданих до клопотання ОСОБА_1 від 24.04.2021 року вх. № 1679/02.08.14.
Зобов'язати Генічеську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,0815 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на території с. Щасливцеве Генічеського району Херсонської області, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцем розташування, доданих до клопотання ОСОБА_1 від 24.04.2021 року вх. № 1679/02.08.14.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) з виконавчого комітету Генічеської міської ради (код ЄДРПОУ 04060008, вул. Міська, 8, м. Генічеськ, Херсонська область, 75500) за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір у сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) з виконавчого комітету Генічеської міської ради (код ЄДРПОУ 04060008, вул. Міська, 8, м. Генічеськ, Херсонська область, 75500) за рахунок бюджетних асигнувань витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7333 (сім тисяч триста тридцять три) грн. 00 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя С.О. Варняк
кат. 109020100