Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
03 грудня 2021 р. справа № 520/21688/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Старосєльцевої О.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Адміністрації Основ'янського району Харківської міської ради про визнання бездіяльність протиправною та стягнення суми, -
встановив:
Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком; 2) стягнення з відповідача суми в розмірі 7354 грн. 00 коп., недоплаченої частини виплати грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Рішення про прийняття позову до розгляду та відкриття провадження у справі було прийнято 03.11.2021 р.
Спір склався з приводу застосування ст. 12 Закону України Про ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту після прийняття рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 р. №3-р/2020. Підставами позову є доводи про те, що адміністративний орган провів нарахування та виплату разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року не у повному обсязі.
Відповідач - Управління соціального захисту населення адміністрації Основ'янського району Харківської міської ради (далі - Управління, владний суб'єкт), з поданим позовом не погодився, подав відзив на позов, аргументуючи заперечення зазначив, що керувався діючим Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та діючими нормативними актами Уряду України. Також, посилався на відсутність бюджетних асигнувань та не те, що Управління не є розпорядником коштів державного бюджету з питання виплати щорічної допомоги до 5 травня.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Змістом посвідчення серії НОМЕР_1 підтверджена обставина наявності у заявника правового статусу учасника бойових дій.
За результатами вчинення відповідачем волевиявлення з приводу нарахування та виплати разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року заявником у квітні 2021 року було отримано 1491,00 грн., що підтверджується банківською випискою та платіжним дорученням №17 від 22.04.2021р.
Стверджуючи про порушення власного суб'єктивного права за рахунок отримання виплати не у повному обсязі, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист.
Відносини з приводу соціального захисту учасників як особливої окремої категорії громадян унормовані, насамперед, приписами ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Нормами Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998р. №367-XIV ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» було доповнено частиною четвертою такого змісту: ""Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком".
У подальшому п. 20 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 р. №107-VI згадану вище норму закону було викладено у редакції, згідно з якою розмір Спірної виплати підлягав визначенню КМУ в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
Після прийняття Конституційним Судом України рішення від 22.05.2008р. №10-рп/2008 юридично була відновлена дія ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції до внесення змін Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 р. №107-VI.
Однак, унаслідок законотворчої діяльності Верховної Ради України було створено іншу норму права, присвячену регламентуванню тих же самих відносин - п. 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Так, відповідно до п. 26 розділу VI Бюджетного кодексу України було визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Ця норма закону діяла з 01.01.2015р.
На реалізацію приписів цієї норми закону Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 08.04.2021р. №325 Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», де, зокрема, передбачено, що бюджетні кошти розподіляються Мінсоцполітики в межах бюджетних призначень і спрямовуються регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між місцевими органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що перераховують кошти за місцем отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання через відділення організації, що здійснює виплату і доставку пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання, або на поточні рахунки уповноваженого банку (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у розмірах: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1491 гривня.
27.02.2020р. рішенням Конституційного Суду України №3-р/2020 було визнано неконституційним окреме положення п.26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, з 27.02.2020р. ані приписи п.26 розділу VI Бюджетного кодексу України у частині дії ст. 12 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, ані приписи ст.12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту у редакції п.20 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 р. №107-VI об'єктивно не можуть запроваджувати взагалі будь-яких правил призначення та виплати допомоги до 5 травня для учасників бойових дій.
Тому, з 27.02.2020р. заявник набув суб'єктивне право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998р. №367-ХІV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій як п'ять мінімальних пенсій за віком.
При цьому, суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов КМУ, не можуть змінювати приписів закону України, і не позбавляють позивача цього суб'єктивного права.
Водночас суд зазначає, що відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право вільно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд зважає, що відповідно до ч.2 ст.2 КАС України предметом судової перевірки у порядку адміністративного судочинства є рішення та діяння (дія чи бездіяльність) владних суб'єктів.
Зміст рішення владного суб'єкта розтлумачено законодавцем у положеннях п.п. 18 і 19 ч.1 ст.4 КАС України.
Визначення ж змісту діяння (дії чи бездіяльності) владного суб'єкта норми КАС України не містять.
Разом із тим, у силу ч.6 ст.7 КАС України суд вважає за можливе застосувати загальні визначення рішення, дії, бездіяльності, згідно з якими рішення владного суб'єкта - це письмовий акт, дія владного суб'єкта - це вчинок компетентного працівника владного суб'єкта, бездіяльність владного суб'єкта - це невиконання обов'язку.
Згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Тлумачення змісту ст.13 Конвенції наведено у низці рішень Європейського суду з прав людини, зокрема: у рішенні від 29.06.2006р. по справі "Пантелеєнко проти України" зазначено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом; у рішенні від 31.07.2003р. по справі "Дорани проти Ірландії" указано, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів" наголошено, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними; у рішенні від 17.07.2008р. по справі "Каіч та інші проти Хорватії" визначено, що обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту, адже протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, для реального та найшвидшого відновлення суб'єктивного права громадянина на одержання соціальної виплати у належному розмірі адміністративний орган повинен вчинити власне волевиявлення з приводу призначення виплати (допомоги тощо) та негайно після настання цієї події ініціювати процедуру отримання додаткових асигнувань для виконання прийнятого рішення в частині проведення платежів.
Оскільки у даному конкретному випадку Управлінням не було нараховано та виплачено позивачу грошову допомогу у належному розмірі, а тому суд вважає за необхідним визнати протиправною бездіяльність Управління з приводу нарахування та виплати допомоги до 5 травня у 2021 році у неналежному розмірі, а саме не п'яти мінімальних пенсій за віком, як учаснику бойових дій.
З огляду на викладені вище міркування та відсутність нарахування заявленої позивачем суми до стягнення в розмірі 7354,00 грн., суд приходить до висновків про необхідність вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Управління здійснити нарахування та виплату позивачу зазначеної допомоги у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням виплаченої суми.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Розподіл судових витрат зі сплати судового збору в порядку ст. 139 КАС України судом не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», а доказів понесення інших витрат позивачем не надано.
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення адміністрації Основ'янського району Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 03196630, адреса: пр-т. Гагаріна, буд.7, м.Харків, 61001) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення адміністрації Основ'янського району Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 03196630, адреса: пр-т. Гагаріна, буд.7, м.Харків, 61001) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за 2021 рік як учаснику бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше здійснених платежів.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.
Суддя О.В. Старосєльцева