Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
02 грудня 2021 р. справа №520/19603/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Старосєльцевої О.В., розглянувши у порядку ст.287 КАС України за правилами письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Немишлянського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправними та скасування постанов, -
встановив:
Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, боржник, громадянин) у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця Немишлянського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Колісник Діани Олександрівни від 08.09.2021 №42284845 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 62165,96 грн.; 2) визнання протиправною та скасування постанови начальника Немишлянського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Олексія Пікалова від 08.09.2021 про перевірку виконавчого провадження.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що оскаржені постанови винесені з порушенням Закону України "Про виконавче провадження", у тому числі, за відсутності повноважень у начальника владного суб'єкта на проведення перевірки виконавчого провадження.
Відповідач, Немишлянський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (м. Харків) (далі за текстом - владний суб'єкт, адміністративний орган, орган ДВС) з поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення зазначив, що оскаржувана постанова про стягнення з позивача виконавчого збору була винесена на усунення порушення вимог законодавства про виконавче провадження в рамках виконавчого провадження №42284845, контроль за яким проведено за власною ініціативою відповідно до вимог чинного законодавства, а тому оскаржені постанови є цілком правомірними.
З огляду на приписи ч.9 ст.205 КАС України, суд дійшов висновку, що справа має бути розглянута в порядку письмового провадження.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Рішенням Московським районним судом м. Харкова від 26.09.2013 року по справі №643/9622/13-ц, яке набрало законної сили 28.10.2013 року, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ “ПриватБанк” заборгованість за кредитним договором у розмірі 621659,61 грн.
21.02.2014 року головним державним виконавцем Фрунзенського відділу державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Комар Г.В. відкрито виконавче провадження № 42284845 про примусове виконання виконавчого листа №2/643/3608/13 виданого 30.01.2014 Московським районним судом м. Харкова про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ “ПриватБанк” заборгованість за кредитним договором у розмірі 621659,61 грн.
30.03.2016 року головним державним виконавцем Фрунзенського відділу державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Комар Г.В. винесено постанову у виконавчому провадженні № 42284845 про повернення виконавчого документа стягувачеві, підстава повернення - п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України “Про виконавче провадження”, за відсутністю у ОСОБА_1 майна, на яке можливо звернути стягнення.
В подальшому, за заявою стягувача від 04.10.2016 року, 06.10.2016 року головним державним виконавцем Фрунзенського відділу державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Комар Г.В. відкрито виконавче провадження № 52729807 з виконання виконавчого листа № 643/9622/13-ц, виданого 30.01.2014р. Московським районним судом м. Харкова про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ “ПриватБанк” заборгованість за кредитним договором у розмірі 621659,61 грн.
19.08.2021 року представник ОСОБА_1 - Поліщук Д.В. направив на адресу Немишлянського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) заяву, в якій просив винести постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України “Про виконавче провадження”, у зв'язку з погашенням 02.05.2015р. суми боргу.
08.09.2021 року начальником Немишлянського ВДВС Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Пікаловим Олексієм відповідно до ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" з власної ініціативи проведено перевірку виконання виконавчого провадження №42284845, з виконання виконавчого листа Московського районного суду м. Харкова № 643/9622/13-ц, виданого 30.01.2014р. про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ “ПриватБанк” заборгованість за кредитним договором у розмірі 621659,61 грн., про що винесено постанову про перевірку виконавчого провадження від 08.09.2021 року.
За результатами проведеної перевірки виконавчого провадження №42284845 визнано дії головного державного виконавця Комар Г.В. такими, що не відповідають вимогам ч. 1, ч. 3 ст. 28, абз. 2 ч. 2 ст. 25, ч. 1 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" 606-ХІV; зобов'язано старшого державного виконавця Діану Колісник вжити всіх заходів у відповідності до вимог чинного законодавства в строк до 10.09.2021 року.
Цього ж дня, 08.09.2021 року старшим державним виконавцем Немишлянського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Колісник Діаною Олександрівною винесено постанову від 08.09.2021 №42284845 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 62165,96 грн.
У відзиві на позов відповідач підтвердив, що постанова про стягнення з позивача виконавчого збору була винесена на усунення порушення вимог законодавства про виконавче провадження в рамках виконавчого провадження №42284845.
Надалі, 09.09.2021 року старший державний виконавець Немишлянського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Колісник Діана Олександрівна винесла постанову про закінчення виконавчого провадження № 52729807, на підставі № п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України “Про виконавче провадження".
Також, 09.09.2021 року старшим державним виконавцем Немишлянського ВДВС у місті Харків Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Колісник Д.О. відкрито виконавче провадження № 66766851 про примусове виконання постанови № 42284845, виданої 08.09.2021 Немишлянським ВДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).
За твердження відповідача начальником відділу здійснено перевірку виконавчого провадження №66766851, за результатами якої винесено відповідну постанову, якою визнано дії старшого державного виконавця Колісник Д.О. такими, що вчинені з порушенням вимог ч. 6 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" 606-ХІV; ч. 3 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції Закону, чинній на теперішній час); абз. 11 пункту 8 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012 (зі змінами та доповненнями) та скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження №66766851 від 09.09.2021р.
Не погодившись із відповідністю закону постанови про стягнення виконавчого збору та постанови про перевірку виконавчого провадження, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Розглядаючи справу, суд бере до уваги, що правовідносини з приводу кола обов'язків державних службовців із числа державних виконавців з примусового виконання судових актів та деяких правових актів індивідуальної дії суб”єктів владних повноважень унормовані, насамперед, приписами Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі за текстом - Закон №1404-VIII) та Закону України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”, котрі визначають, зокрема, приводи та підстави для реалізації органами державної виконавчої служби України владних повноважень, зміст та обсяг управлінської компетенції, процедури та механізми реалізації доведених законом завдань.
Так, у силу ч.1 ст.5 Закону №1404-VIII примусове виконання виконавчих документів покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та приватних виконавців.
У розумінні ч.1 ст.14 Закону №1404-VIII учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені.
Відтак, керівник органу державної виконавчої служби не віднесений законодавцем до кола учасників конкретного виконавчого провадження (за виключенням особистого виконання функцій державного виконавця) і не може бути визнаний уособленням органу в цілому.
Згідно з ч.1 ст.10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Як то передбачено ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII, саме виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" державний виконавець, приватний виконавець під час здійснення професійної діяльності є незалежними, керуються принципом верховенства права та діють виключно відповідно до закону.
Згідно з ч.2 ст.5 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" забороняється втручання державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, політичних партій, громадських об'єднань, інших осіб у діяльність державного виконавця, приватного виконавця з примусового виконання рішень.
Випадок легального впливу на державного виконавця (втручання у діяльність державного виконавця) передбачений, зокрема, положеннями ст.74 Закону України “Про виконавче провадження”, де указано, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (ч.1 ст.74); Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (ч.2 ст.74); Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова. Керівник вищого органу державної виконавчої служби у разі виявлення порушень вимог закону визначає їх своєю постановою та надає доручення начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, щодо проведення дій, передбачених абзацами другим і третім цієї частини (ч.3 ст.74); 4. Скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити: 1) найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; 2) повне найменування (прізвище, ім'я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім'я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; 3) реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); 4) зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; 5) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; 6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги; Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів (ч.5 ст.74).
З положень наведеної норми слідує, що поза розумним сумнівом керівник органу державної виконавчої служби має повноваження на здійснення контролю за державним виконавцем виключно за скаргою зацікавленої особи, поданої у межах конкретного виконавчого провадження, а з власної ініціативи керівника органу державної виконавчої служби можуть бути виправлені виключно граматичні чи арифметичні помилки.
В свою чергу, відповідно до п. 2 розділу ХІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012, передбачено, що посадові особи, зазначені у пункті 1 цього розділу (зокрема, начальники ВДВС) можуть проводити перевірку законності виконавчого провадження за дорученням керівника вищого органу державної виконавчої служби та з власної ініціативи.
Проте, суд наголошує, що норми Закону мають вищу юридичну силу, яка полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм.
Дослідивши зміст самої постанови про перевірку виконавчого провадження від 08.09.2021р., судом встановлено, що постанова містить лише посилання на ст. 74 Закону України "Про виконавчого провадження".
Отже, суд доходить до переконання про те, що суть контролю керівника органу державної виконавчої служби за професійною діяльністю державного виконавця полягає виключно у розгляді та вирішенні скарг, поданих на управлінські волевиявлення та діяння державного виконавця і виправлення граматичних чи арифметичних помилок документів виконавчого провадження.
Вчинення ж керівником органу державної виконавчої служби будь-яких інших управлінських дій поза межами процедури розв'язання скарг учасників виконавчого провадження об'єктивно призводить до порушення балансу інтересів стягувача та боржника.
Проте, як установлено судом, у спірних правовідносинах контроль за станом відповідності закону матеріалів виконавчого провадження №42284845 було здійснено начальником Немишлянського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Олексієм Пікаловим за власною ініціативою без попереднього отримання скарги від сторони конкретного виконавчого провадження.
Суд доходить до переконання про те, що саме такий стан організації виконання управлінської функції контролю не відповідає приписам ч.2 ст.19 Конституції України, ст.1 Закону України “Про виконавче провадження” та ч.2 ст.2 КАС України, адже безпідставно створює невідворотні наслідки у вигляді дискримінації однієї із сторін виконавчого провадження, надаючи необумовлені жодним розумним чинником переваги тій стороні виконавчого провадження, в інтересах якої вчинено владне волевиявлення.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах постанову про перевірку виконавчого провадження владним суб'єктом винесено за відсутності повноважень на її проведення.
Окрім того, суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Досліджуючи зміст постанови про перевірку виконавчого провадження та, як наслідок, правомірність винесеної постанови про стягнення виконавчого збору, прийнятої за наслідками виявлених, проведеною перевіркою виконавчого провадження №42284845, порушень стосовно стягнення виконавчого збору, у розумінні ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Станом на час відкриття виконавчого провадження №42284845 діяли положення Закону України “Про виконавче провадження” від 21.04.1999р. №606-ХIV (далі за текстом - Закон від 21.04.1999р. №606-ХIV), згідно з ч.1 ст.28 якого виконавчий збір стягувався у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений ч.2 ст. 25 цього ж закону для самостійного його виконання.
Отже, обов'язковою кваліфікуючою умовою для винесення рішення про стягнення виконавчого збору законодавцем була визначена обставина отримання боржником виконавчого документа і незабезпечення його виконання без поважних причин у визначений державним виконавцем строк.
При цьому, за правилом ч.1 ст.31 Закону від 21.04.1999р. №606-ХIV обставина одержання боржником постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження могла підтверджуватись виключно повідомленням про вручення.
У позовній заяві заявник стверджує, що постанову про відкриття виконавчого провадження №42284845 від 21.02.2014р. він не отримував.
Матеріали справи не містять таких доказів.
Більш того, відповідачем у відзиві на позов зазначено, що підтвердження направлення постанови про відкриття виконавчого провадження у відділі відсутнє, оскільки матеріали виконавчого провадження №42284845 знищені у зв'язку із закінченням строку зберігання.
Суд відмічає, що постанови про проведення перевірки та стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №42284845 були винесена 08.09.2021р., тобто майже через 8 років після відкриття виконавчого провадження №42284845 - 21.02.2014 року, та через 5 років після винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу - 30.03.2016 року.
Водночас, вказані обставини не були враховані начальником Немишлянського ВДВС Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) під час проведеної перевірки виконавчого провадження №42284845.
Таким чином, при здійсненні перевірки виконавчого провадження начальником ВДВС не було з'ясовано, чи був наданий боржнику строк, встановлений Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999, №606-ХIV для добровільного виконання виконавчого документа та чи був боржник попереджений, що у разі самостійного невиконання виконавчого документу у встановлені строки буде розпочато примусове виконання та стягнуто виконавчий збір.
Отже, при винесенні оскаржуваної постанови про перевірку виконавчого провадження, та як наслідок постанови про стягнення виконавчого збору, вказаних обставин владним суб'єктом не було враховано.
Крім того, владним суб'єктом не враховано, що погашення 02.05.2015 боргу та закриття договору поруки (поручитель ОСОБА_1 ) відбулося добровільно та поза межами виконавчого провадження №42284845.
У постанові від 08.09.2021 про перевірку виконавчого провадження, зазначено, що: "21.02.2014 року державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 30.03.2016 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу згідно п. 2 ч.1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження". Згідно до відомостей Автоматизованої системи виконавчих проваджень в межах виконавчого провадження ВП №42284845, інші дії не вчинялися".
Також, у постанові від 08.09.2021р. №42284845 про стягнення виконавчого збору зазначено: "стягнути з боржника виконавчий збір в розмірі 10 відсотків, що фактично стягнута за виконавчим документом".
Проте, суд зазначає, що фактичного стягнення в межах виконавчого провадження №42284845 не відбулось.
Так, у постанові від 07.02.2019 у справі № 823/1279/17 колегія суддів Верховного Суду погодилась з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для винесення постанови від 26 липня 2017 року ВП № 33554351 про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 39 110 грн. 31 коп., оскільки ОСОБА_1 не було надано термін для добровільного виконання виконавчого напису і вона повністю погасила борг по кредитному договору.
Окремо суд зазначає, що ч.6 ст.28 Закону від 21.04.1999р. №606-ХIV(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) містила спеціальне правило, що у разі завершення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 47, пунктами 2 і 8 частини першої статті 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.
Отже, у силу норм Закону від 21.04.1999р. №606-ХIV виконавчий збір підлягав стягненню у разі завершення виконавчого провадження з підстав п.1.ч.1 ст.47 та п.2 і 8 ч.1 ст.49 цього Закону.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.47 Закону від 21.04.1999р. №606-ХIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
За матеріалами справи встановлено, що виконавчий документ у виконавчому провадженні № 42284845 було повернуто стягувачеві саме на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону від 21.04.1999р. №606-ХIV, за відсутністю у ОСОБА_1 майна, на яке можливо звернути стягнення.
Таким чином, у даному конкретному випадку має місце ситуація, коли згідно з діючим законом, чинним на час відкриття виконавчого провадження №42284845, виконавчий збір підлягав стягненню у разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.1.ч.1 ст. 47 та п.2 і 8 ч.1 ст.49 цього ж закону, що у спірних правовідносинах не відбулось.
При цьому, слід зазначити, що законодавець чітко визначив, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми, при цьому розмір виконавчого збору вираховується саме з фактично стягнутої суми.
Суд зазначає, що за своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
Відповідно до пункту 21 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Отже, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документу стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми.
Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.09.2019р. у справі №553/196/18 та від 19.06.2019р. у справі №824/172/18-а.
У виконавчому провадженні №42284845 виконавчий документ повернутий стягувачу у зв'язку з відсутністю у заявника майна, на яке можливо звернути стягнення і постанова про повернення виконавчого документа стягувачу від 30.03.2016 ВП 42284845 не містить в собі результатів виконання (суму, яку фактично стягнуто). На виконавчому листі державний виконавець зробив відмітку, що виконавчий лист повернутий стягувачу 30.03.2016 відповідно до п. 2 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", борг не стягнутий.
При цьому суд повторно зазначає, що 02.05.2015р. відбулося добровільне погашення боргу поза межами виконавчого провадження №42284845.
Про фактичне виконання виконавчого листа №643/9622/13-ц від 30.01.2014 р. свідчить також і постанова про закінчення виконавчого провадження від 09.09.2021р. ВП №52729807.
Отже, спірні постанови суб'єкта владних повноважень усупереч положенням ч.2 ст.2 КАС України прийняті не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; не обґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), не враховано усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, не своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При цьому, з огляду на те, що судовим розглядом встановлено не відповідність постанови про перевірку виконавчого провадження №42284845 від 08.09.2021 р. приписам ч.2 ст.19 Конституції України, вимогам Закону України “Про виконавче провадження” та ч.2 ст.2 КАС України, відтак і постанова про стягнення виконавчого збору, винесена за результатами перевірки не відповідає вимогам чинного законодавства.
У силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - “поза будь-яким розумним сумнівом”, у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - “баланс вірогідностей”.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб'єктом не подано доказів відповідності закону оскаржених волевиявлень, а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскаржених рішень.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Підтверджений у ході розгляду справи факт порушення прав та інтересів заявника у галузі примусового виконання рішення суду за виконавчим провадженням є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову та скасування постанов про перевірку виконавчого провадження та стягнення виконавчого збору, яку було винесено за результатами проведеної перевірки за відсутності повноважень на її проведення.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позов - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову начальника Немишлянського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Олексія Пікалова від 08.09.2021 про перевірку виконавчого провадження.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Немишлянського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Колісник Діани Олександрівни від 08.09.2021 №42284845 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 62165,96 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Немишлянського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (ідентифікаційний код - 44045469; місцезнаходження - 61105, м. Харків, пр. Гагаріна, буд. 181, літ. "Ж-8") на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ; місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) витрати по оплаті судового збору у розмірі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень) 00 коп.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч. 6 ст. 287 КАС України (протягом 10 днів з дати проголошення (підписання); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду).
Суддя О.В. Старосєльцева