03 грудня 2021 року Справа № 160/20872/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коренева А.О.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:
визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 21910427, оформлене листом від 10.02.202Іроку №0400-010301-8/19619 про відмову, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , в призначенні пенсії, з дня звернення з 27 січня 2021 року, за віком на пільгових умовах за Списком №1;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 21910427 повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 від 27 січня 2021 року та призначити, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1, з дня звернення, з 27 січня 2021 року на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року та проводити виплату пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 з дня звернення, з 27 січня 2021 року.
Позивачка зазначає, що 27.01.2021 звернулася з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішенням від 10.02.2021 року №0400-010301-8/19619 відповідач відмовив у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з посиланням на п.1 ч.2ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058, у зв'язку з відсутністю необхідного пенсійного віку. При цьому відповідач вказав, що страховий стаж становить 30 роки 10 місяців 8 днів, в тому числі робота в особливо шкідливих і особливо важкими умовами праці за Списком №1 - 24 роки 10 місяців 8 днів. Позивач вважаю Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській від 10.02.2021 року № 0400-010301-8/19619 про відмову у призначенні пенсії за віком протиправним, оскільки порушує її право на належне пенсійне забезпечення, а тому змушена звернутися з даним позовом до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
11 листопада 2021 року ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року отримана відповідачем.
Відповідачем у встановлений судом строк, письмових заперечень проти позову, пояснень чи доказів щодо заявлених позовних вимог, на підтвердження або спростування обставин, зазначених у позові, не надано, як і заяви про визнання позову.
Згідно із ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 27 січня 2021 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (а.с 20).
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 10.02.2021 року №0400-010301-8/19619 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з посиланням на п.1 ч.2ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058 у зв'язку з відсутністю необхідного пенсійного віку. При цьому, відповідач вказав, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 30 років 10 місяців 8 днів, в тому числі робота в особливо шкідливих і особливо важкими умовами праці за Списком №1 - 24 роки 10 місяців 8 днів.
Вказане рішення відповідача отримано позивачкою у вересня 2021 року.
Позивачка вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 10.02.2021 року №0400-010301-8/19619 про відмову у призначенні пенсії за віком протиправним, тому звернулась до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами спору, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Підстави надання пенсії особам за віком на пільгових умовах визначені ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-іV (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до п.1 ч.2ст.114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається: 1) працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року. Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.
Згідно з вимогами п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року.
Таким чином, згідно з п. «а» ч. 1 ст. 13 наведеного Закону пенсія на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи призначається працівникам за наявності трьох обов'язкових умов у сукупності:
- зайняття повний робочий день на відповідних роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;
- атестація робочих місць;
- досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
В свою чергу, ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), рішенням Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020.
Порядок застосування ст. 13 визначає п.3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020.
Так, відповідно до п. 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1- р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ст. 13, ч. 2 ст. 14, пункти «б»-«г» ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №І788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-УІІІ.
Згідно з п. 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 ст.13, ч.2 ст.14, пункти «б»-«г» ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-УІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають ст. 13, ч. 2 ст. 14, пункти «б»-«г» ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-Х1І в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VІІІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого ст.12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам...».
При цьому, Конституційний Суд в пункті 4.1 Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 зазначив, що ст.13 Закону №1788 до внесення змін Законом №213 було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, га на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже у ст.13 Закону №1788 до внесення змін Законом №213 було встановлено такий пенсійний вік: у пункті «а» для чоловіків - 50 років, для жінок - 45 років.
Законі №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, збережено вказану пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У ч.1 ст.13 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті «а» - 50 років (на 10 років менше, ніж загальний пенсійний вік), у пунктах «б»-»з» - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).
Таким чином, ст.13 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах.
Відповідно до п. 4.4 Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 перевіряючи ст. 13, ч. 2 ст. 14, пункти «б»-»г» ст. 54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
Вказаними положеннями Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років.
Згідно зі ст. 13, ч. 2 ст. 14, пунктами «б»-»г» ст. 54 Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
КСУ дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, ст. 13, ч. 2 ст. 14, пункти «б»-»г» ст.54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать ч. 1 ст. 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
У справах «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та «Серков проти України» (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що. по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
За вказаних обставин, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному п. З резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачка на дату звернення - 21 січня 2021 року досягла 46 річного віку та мала загальний страховий стаж 30 років 10 місяців 8 днів, в тому числі робота в особливо шкідливих і особливо важкими умовами праці за Списком №1 - 24 роки 10 місяців 8 днів.
Згідно розрахунку відповідача стаж роботи позивачки за Списком №1 станом на 01 квітня 2015 року становить - 19 років 9 місяців 09 днів.
Враховуючи висновки Конституційного Суду України у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020, суд вважає, що позивач набула право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 після досягнення віку 45 років з дати звернення за призначенням пенсії, тому відмова позивача у її призначенні є необґрунтованою.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкти владних повноважень, не надав до суду доказів, які свідчать про обґрунтованість його дій, а відтак, не довів їх правомірність.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
За таких обставин, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача, а відтак позовні вимоги вважає такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 908 грн 00 коп. Доказів понесення інших судових витрат Позивач суду не надав.
Оскільки суд задовольняє позовні вимоги позивача, тому судові витрати підлягають відшкодуванню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 21910427, оформлене листом від 10.02.2021 року №0400-010301-8/19619 про відмову ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , в призначенні пенсії, з дня звернення з 27 січня 2021 року, за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 від 27 січня 2021 року та призначити, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1, з дня звернення, з 27 січня 2021 року на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року та проводити виплату пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.О. Коренев