30 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 904/6670/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Градолія Фудс",
представник позивача - Бондар А.І., адвокат (довіреність від 23.12.2020 № 42),
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Христофорівське",
представник відповідача - Олійник Є.О., адвокат (ордер від 29.11.2021 № 1106751),
розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Градолія Фудс"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.06.2021 (головуючий Орєшкіна Е.В., судді: Антонік С.Г. і Дармін М.О.)
у справі № 904/6670/20
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Градолія Фудс" (далі - Позивач)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Христофорівське" (далі - Відповідач)
про стягнення 5 593 783,33 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
Позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Відповідача про стягнення 678 040,97 грн неустойки, 137 257,24 грн відсотків, нарахованих на суму попередньої оплати, 4 735 935,00 грн штрафу та 45 550,12 грн річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки від 07.05.2020 № РГДФ001 (далі - Договір) у частині поставки товару.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.04.2021 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 610 236,88 грн пені, 4 262 341,50 грн штрафу, 81 209,64 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що:
- Відповідачем порушено умови Договору в частині поставки насіння ріпаку (українського походження врожаю 2020 року) у кількості 1 500,000 тонн +/- 5% за вибором покупця;
- матеріали справи не містять доказів на підтвердження звернення Позивача з вимогою про повернення суми перерахованої передоплати за товар, повернення Відповідачем 02.07.2020 попередньої оплати, до моменту порушення строків поставки, встановлених у пункті 4.1 Договору, свідчить про безпідставність позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 137 257,24 грн відсотків, нарахованих на суму попередньої оплати;
- 42 550,12 грн річних нараховані на розмір неустойки, тому така вимога не підлягає задоволенню;
- позовні вимоги в частині стягнення 678 040,97 грн пені та 4 735 935,00 грн штрафу є обґрунтованими, при цьому суд, розглянувши клопотання Відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, дійшов висновку про його часткове задоволення, а саме зменшення розміру вказаних штрафних санкцій на 10%.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.06.2021 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.04.2021 скасовано в частині стягнення 542 432,78 грн пені та 3 788 748,00 грн штрафу та прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 542 432,78 грн пені та 3 788 748,00 грн штрафу відмовлено. У решті рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.04.2021 залишено без змін. Викладено абзац другий резолютивної частини рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.04.2021 у такій редакції:
"Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Христофорівське" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Градолія Фудс" 67 804,10 грн пені, 473 593,50 грн штрафу, 81 209,64 грн судового збору".
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
- судом першої інстанції не надано належної оцінки протоколу від 15.07.2020 № 35, складеного за участю голови райдержадміністрації Криворізького району Дніпропетровської області, головного спеціаліста з питань агропромислового комплексу райдержадміністрації, головного агронома Відповідача щодо загибелі 698 га посівів ріпаку озимого у 2020 році як обставини, наявність якої є підставою для зменшення розміру неустойки у розумінні статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки судом першої інстанції надавалась оцінка вказаному доказу (протоколу від 15.07.2020 № 35) як обставині, наявність якої не є підставою для звільнення Відповідача від відповідальності, а не як обставині, наявність якої є підставою для зменшення штрафних санкцій;
- загальний розмір штрафних санкцій, заявлених Позивачем до стягнення, складає 175% від суми попередньої оплати, яка, за доводами сторін, повністю повернута Відповідачем. Значний розмір штрафних санкцій несумісний з принципом розумності, справедливості та носить не компенсаційний характер, а є додатковим надходженням для позивача, які він би не отримав за умови належного виконання відповідачем зобов'язання;
- справедливим є зменшення штрафних санкцій на 90%.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Позивач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги), посилаючись на те, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд при ухваленні оскаржуваної постанови застосував статті 551, 629 ЦК України та статтю 233 ГК України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23.03.2021 у справі № 921/580/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 27.01.2020 у справі № 910/5051/19 у подібних правовідносинах.
Від Відповідача відзив на касаційну скаргу не надходив.
Перевіривши матеріали справи та касаційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження з огляду на таке.
За приписами пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Позивач у касаційній скарзі посилається на те, що апеляційний суд при ухваленні оскаржуваної постанови застосував статті 551, 629 ЦК України та статтю 233 ГК України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23.03.2021 у справі № 921/580/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 27.01.2020 у справі № 910/5051/19 у подібних правовідносинах.
Так, у справах:
- № 921/580/19 Верховний Суд зазначив, що предметом касаційного оскарження є рішення судів попередніх інстанцій щодо відмови у стягненні пені у сумі 249 448,78 грн та 14 321 грн інфляційних втрат. Відповідно до статті 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і у рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін. При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Оцінюючи доводи скаржника про помилковість зменшення судами попередніх інстанцій розміру пені, колегія суддів враховує, що суд першої інстанції зменшив розмір пені на 90 % та вказав, що доказами підтверджуються доводи відповідача щодо причин несвоєчасного виконання зобов'язань за договором, при цьому позивачем не доведено понесення збитків у результаті несвоєчасного виконання грошового зобов'язання. Водночас, скасовуючи у цій частині рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вказав на те, що розмір пені має бути зменшений на 50 %, оскільки зменшення пені на 90% не відповідає принципу збалансованості інтересів обох сторін, а також вказав на неврахування судом доводів позивача щодо зазначеного питання. У свою чергу, звертаючись із касаційною скаргою та обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження у цій частині, заявник посилається на неврахування судами правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 щодо застосування норм статей 551 ЦК України та 233 ГК України. У постанові від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови відповідачу у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені до 90%, нарахованої у зв'язку з простроченням оплати за спожиту фактичну електричну енергію. При цьому, окрім іншого, суд касаційної інстанції виходив із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, зокрема, з критичного фінансово-господарського стану позивача та обставин наявності в останнього заборгованості із заробітної плати, податкового боргу, зменшення прибутку підприємства, відсутність коштів на банківських рахунках, існування дебіторської заборгованості перед постачальниками товарів та послуг. Висновки судів про задоволення клопотання про зменшення розміру пені у справі, яка розглядається, не суперечать висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 04.06.2018 у справі № 908/1453/14, у якій відмовлено у задоволенні клопотання боржника про зменшення розміру стягуваної пені, оскільки право суду зменшити розмір пені було реалізоване ним у обох справах у конкретних випадках за наслідками оцінки обставин кожної справи, наведених учасниками справ обґрунтувань та дослідження доказів. Отже, наведена у касаційній скарзі постанова Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 хоча і була прийнята за матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, схожого з тим, що має місце у справі № 921/580/19, але за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у ній доказів), тобто зазначена справа № 908/1453/14 і ця справа є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них;
- № 918/116/19 Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення, яким, зокрема, визнано обґрунтованими доводи клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені на 99 % (нарахованих за неналежне виконання відповідачем договору постачання природного газу в частині повної та своєчасної оплати поставленого відповідачу природного газу) та встановлено наявність підстав для часткового задоволення такого клопотання, зменшивши суму пені до 50 %, погодився з тим, що обґрунтування відповідачем щодо майнового стану дійсно мають місце (в частині відшкодування різниці у тарифах серед населення, організаціям, установам, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів, і які із державного бюджету відповідачу не відшкодовані); відповідач є комунальним підприємством, що створене для задоволення потреб споживачів в теплопостачанні та змушене надавати послуги за вартістю, нижчою від її собівартості; сплата штрафних санкцій в повному обсязі у даному випадку зачіпає не лише майнові інтереси Відповідача, а і інші інтереси щодо можливості забезпечувати централізоване теплопостачання установам бюджетної сфери та послуг з теплопостачання м. Здолбунова Рівненської області. Також судами враховано добросовісну поведінку відповідача, враховуючи, що кошти сплачувалися ним як до порушення провадження у справі, так і після порушення з метою зменшення заборгованості, фінансовий стан Відповідача, а також те, що Позивачем не надано доказів понесення збитків у зв'язку з таким простроченням. Суди обґрунтовано врахували, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін. Загальними засадами цивільного законодавства згідно із статтею 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність. Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Враховуючи викладене, Суд доходить висновку про те, що зазначені критерії дотримані судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні питання про зменшення пені та обґрунтовано зменшено розмір заявленої до стягнення пені на 50 %, враховуючи, що зменшення розміру штрафних санкцій на 99 % нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов'язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв'язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання грошових коштів за надані ним послуги. За таких обставин доводи скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій статей 549-552, 599, 625 ЦК України та статті 233 ГК України не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду та не спростовують висновки, покладені в основу прийнятих у справі судових рішень в оскарженій частині;
- № 910/5051/19 Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення штрафу (за неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки, а саме поставкою частини товару неналежної якості та несвоєчасною поставкою іншої частини товару) та залишаючи у цій частині в силі рішення суду першої інстанції, зазначив, що апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого господарського суду в оскарженій у касаційному порядку частині, виходив із того, що виходячи з умов договору поставки №1 (договір) від 03.08.2018, укладеного між сторонами, позивач як покупець має право на застосування штрафних санкції у розмірі 25% від загальної ціни договору у разі, якщо ним попередньо оплачений товар і прострочення у поставці становить більше 14 днів. Натомість договором не встановлено відповідальності постачальника у вигляді штрафу у розмірі 25% від загальної ціни договору за несвоєчасну поставку продукції з порушенням її кількості, яка не оплачена покупцем. При цьому судова колегія апеляційного суду дійшла висновку, що за наслідками порушеного відповідачем зобов'язання щодо поставки до нього слід застосувати штраф, передбачений положеннями частини другої статті 231 ГК України. Однак із такими висновками апеляційного суду не можна погодитися з огляду на таке. Позов у справі про стягнення штрафу обґрунтований позивачем умовами договору поставки, сума штрафу розрахована також відповідно до умов договору. Відповідно до статті 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (частина перша). У разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості (частина друга). Згідно із статтею 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частини перша). У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Отже, процесуальне законодавство надає суду певний вибір визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Судами встановлено, що відповідно до пункту 6.4 договору при порушенні постачальником строків передачі продукції більш ніж на 14 календарних днів покупець має право відмовитись від подальшого прийняття та вимагати від постачальника розірвання договору і повернення всіх сплачених за цим договором коштів, а також сплати штрафних санкцій у розмірі 25 % від загальної ціни договору. Також судами встановлено і те, що відповідач порушив умови договору поставки №1 від 03.08.2018 і не поставив одиницю товару на суму 1 070 400,00 грн, пропустивши строк передачі продукції більш ніж на 14 календарних днів. Суд першої інстанції, застосувавши пункт 6.4 договору, дійшов висновку, що він регулює спірні відносини і штраф за прострочення поставки товару підлягає стягненню. Разом з тим, розмір вказаного штрафу визнав завищеним. Досліджені судами умови пункту 6.4 договору не дають правових підстав вважати, що вони не можуть бути застосовані до порушеного зобов'язання щодо застосування штрафних санкцій у розмірі 25 % від загальної ціни договору. За вказаних обставин судом апеляційної інстанції не спростовані висновки місцевого господарського суду у цій частині. Суд першої інстанції, зменшуючи розмір штрафу, таке рішення обґрунтовував тим, що розмір штрафних санкцій, нарахованих позивачем, неспіврозмірний з тими наслідками, що настали в результаті порушення умов договору відповідачем шляхом нездійснення поставки однієї з дев'яти одиниць продукції, адже у даному випадку з боку позивача відсутні будь-які збитки, розуміння яких надається цивільним законодавством України. Непоставлена одиниця продукції становить одну дев'яту від загального об'єму продукції, яка мала бути поставлена. За таких обставин суд дійшов висновку про зменшення розміру штрафних санкцій на 90%. З урахуванням того, що відсутні підстави вважати, що суд першої інстанції припустився порушення норм права, а суд касаційної інстанції з огляду на імперативні приписи статті 300 ГПК України не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходив суд при вирішенні питання про зменшення суми штрафу, то відсутні підстави скасовувати прийняте судом першої інстанції рішення про стягнення штрафу у зменшеному розмірі.
Водночас у даній справі № 904/6670/20 апеляційний суд, ухвалюючи постанову в частині стягнення пені та штрафу, виходив з того, що правомірними є доводи апелянта про те, що місцевим господарським судом не надано належної оцінки протоколу від 15.07.2020 № 35, складеного за участю голови райдержадміністрації Криворізького району Дніпропетровської області, головного спеціаліста з питань агропромислового комплексу райдержадміністрації, головного агронома відповідача щодо загибелі 698 га посівів ріпаку озимого у 2020 році як обставини, наявність якої є підставою для зменшення розміру неустойки у розумінні статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, оскільки місцевим господарським судом надавалась оцінка вказаному доказу (протоколу від 15.07.2020 № 35) як обставині, наявність якої не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, а не як обставині, наявність якої є підставою для зменшення штрафних санкцій.
При цьому підставою нарахування неустойки є непоставка товару урожаю 2020 року через неврожай, тому наданим відповідачем доказам на підтвердження неможливості виконання зобов'язання та в обґрунтування заявленого клопотання про зменшення штрафних санкцій має бути надана оцінка і як обставинам, наявність яких є / не є підставою для звільнення від відповідальності, так і як обставинам, наявність яких є / не є підставою для зменшення розміру штрафних санкцій у разі, якщо відсутні підстави для звільнення від відповідальності за непоставку товару.
Непоставка товару відбулась внаслідок, у тому числі, й неврожаю товару, який мав бути поставлений, однак суд погоджується із доводами позивача, що, укладаючи договір на поставку майбутнього врожаю, відповідач мав передбачити ризики укладення такого договору, тому відсутні підстави для звільнення відповідача від відповідальності, однак є підстави для зменшення розміру неустойки.
Також апеляційним судом взято до уваги, що запропоновані позивачем умови щодо поставки ріпаку в кількості 300 тонн та насіння соняшнику зводились до поставки їх в рахунок нарахованих позивачем збитків у розмірі 105 000 доларів США, тобто мали на меті не зміну умов поставки за договором, а компенсацію нарахованих позивачем збитків, які не є предметом спору у даній справі № 904/6670/20.
Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Таким чином, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання; незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи тощо.
Разом з тим, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України) та засадах господарського судочинства, визначених статтею 2 ГПК України.
Одночасно в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів статті 86 ГПК України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За приписами частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Враховуючи всі обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом при застосуванні права на зменшення розміру неустойки, передбаченого статтею 551 ЦК України та статтею 233 ГК України, не надано оцінку всім доводам відповідача та обставинам справи, що призвело до порушення балансу інтересів сторін у спорі та запобіганню настанню негативних наслідків для відповідача.
Так, загальний розмір штрафних санкцій, заявлених позивачем до стягнення, складає 175% від суми попередньої оплати, яка, за доводами сторін, повністю повернута відповідачем. Значний розмір штрафних санкцій несумісний з принципом розумності, справедливості та носить не компенсаційний характер, а є додатковим надходженням для позивача, які він би не отримав за умови належного виконання відповідачем зобов'язання.
За таких обставин апеляційний господарський суд погоджується із доводами апелянта про те, що є справедливим зменшення штрафних санкцій на 90%.
Таким чином, у кожній із зазначених справ судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймалися відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин, оскільки під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Що ж до визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду (справи № 305/1180/15-ц, № 922/2383/16, № 757/31606/15-ц).
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
Отже, колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає, що подібність правовідносин визначається за їхніми елементами, зокрема суб'єктами, об'єктами та змістом (правами й обов'язками суб'єктів правовідносин) у конкретній справі, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Також Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Керуючись статтями 234, 235 та пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Градолія Фудс" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.06.2021 у справі № 904/6670/20.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Б. Львов
Суддя В. Селіваненко