Іменем України
03 грудня 2021 року м. Чернігівсправа № 927/1031/21
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Федоренка Ю.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом: Фізичної особи-підприємця Ботвини Тетяни Валеріївни,
АДРЕСА_1
адреса для листування: АДРЕСА_2 (адвокат Гутник В.П.)
до відповідача: Приватного підприємства "МЕЛЬНИК І С",
вул. Енергетиків, 8, кв. 2, м. Чернігів, 14023
про стягнення 50 756,77 грн
без повідомлення (виклику) сторін
Позивачем - Фізичною особою-підприємцем Ботвиною Тетяною Валеріївною подано позов до Приватного підприємства "МЕЛЬНИК І С" про стягнення 50756,77 грн, а саме: 34 491,33 грн інфляційних втрат та 16 265,44 грн трьох процентів річних за період з 01.12.2019 по 30.09.2021.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань по оплаті отриманого товару, які встановлені при розгляді справи № 927/997/19.
Ухвалою суду від 06.10.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Крім того, даною ухвалою відповідачу встановлено строк для подання до суду та позивачу у порядку, визначеному ст. 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву на позовну заяву разом з усіма доказами на підтвердження своєї позиції, та попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у даній справі та здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, що підтверджується електронним листом позивача від 07.10.2021 та рекомендованим повідомленням про вручення відповідачу 12.10.2021 поштового відправлення № 1400052509779.
10.11.2021 від позивача на адресу суду надійшла заява від 10.11.2021 про стягнення судових витрат, в якій позивач просить долучити до матеріалів справи докази на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та стягнути з Приватного підприємства "МЕЛЬНИК І С" на користь Фізичної особи-підприємця Ботвини Тетяни Валеріївни судові витрати у загальній сумі 12270,00 грн, з яких 2270,00 грн - судовий збір, 10 000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу адвоката.
Заява прийнята судом до розгляду.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Граничним строком на подання відзиву на позов у даній справі є 27.10.2021. Проте відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, відзиву у встановлений судом строк не надав.
Згідно частини 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.
Відтак, розгляд даної справи здійснюється судом без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) сторін в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, що передбачено ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно зі ст.248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:
Як свідчать матеріали справи, рішенням Господарського суду Чернігівської області від 25.11.2020 у справі №927/997/19 відмовлено повністю Фізичній особі-підприємцю Ботвині Тетяні Валеріївні в позові до Приватного підприємства «Мельник І С» про стягнення 304 599,53 грн.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2021 у справі №927/997/19 рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.11.2020 скасовано, прийняте нове рішення, яким позов Фізичної особи-підприємця Ботвини Тетяни Валеріївни задоволено повністю.
Судом першої інстанції встановлені та перевірені судом апеляційної інстанції наступні обставини справи №927/997/19:
У підтвердження здійснення впродовж березня - травня 2019 року поставки відповідачу товарів на загальну суму 295 815,72 грн ФОП Ботвина Т.В. подала до суду видаткові накладні:
-№ Б19-000287 від 19.03.2019 на суму 26 226,75 грн;
-№ Б19-000298 від 20.03.2019 на суму 343,68 грн;
-№ Б19-000299 від 20.03.2019 на суму 11 832,46 грн;
-№ Б19-000340 від 25.03.2019 на суму 10 533,34 грн;
-№ Б19-000341 від 25.03.2019 на суму 99,46 грн;
-№ Б19-000215 від 26.03.2019 на суму 4 200,00 грн;
-№ Б19-000366 від 27.03.2019 на суму 15 378,40 грн;
-№ Б19-000367 від 27.03.2019 на суму 118 440,00 грн;
-№ Б19-000415 від 29.03.2019 на суму 13 033,80 грн;
-№ Б19-000422 від 01.04.2019 на суму 9150,00 грн;
-№ Б19-000423 від 01.04.2019 на суму 5354,02 грн;
-№ Б19-000424 від 01.04.2019 на суму 8795,77 грн;
-№ Б19-000440 від 02.04.2019 на суму 3739,68 грн;
-№ Б19-000443 від 02.04.2019 на суму 12 476,44 грн;
-№ Б19-000218 від 03.04.2019 на суму 3250,80 грн;
-№ Б19-000216 від 26.04.2019 на суму 373,30 грн;
-№ Б19-000184 від 03.05.2019 на суму 3217,54 грн;
-№ Б19-000244 від 11.05.2019 на суму 26 770,18 грн;
-№ Б19-000287 від 13.05.2019 на суму 7,34 грн;
-№ Б19-000496 від 30.05.2019 на суму 22 592,76 грн.
Постачальником за вказаними видатковими накладними значиться - ФОП Ботвина Т.В. (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ), одержувачем - ПП "Мельник І С"; підстава - рахунок-фактура №Б19-000284 від 19.03.19; умова продажу - оплата по факту отримання; міститься найменування товару, одиниці виміру, кількість, ціна без ПДВ (ціна без ПДВ зі знижкою), ціна з ПДВ, сума без ПДВ (сума без ПДВ зі знижкою), загальна сума всього з ПДВ, в графах "Відвантажив(ла) ", "Виписав(ла) " міститься підпис скріплений печаткою ФОП Ботвина Т.В., в графі "Отримав(ла)" наявний підпис та зазначено Мельник В.П.
Згідно з Висновком експерта Чернігівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № 293 від 29.05.2020 підпис у графі "Отримав (ла) " у видаткових накладних виконано Мельником Валерієм Петровичем.
Дослідженням змісту спірних накладних у сукупності із Висновком експерта №293 від 29.05.2020, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що видаткові накладні, за якими поставлявся позивачем відповідачу товар, є належними доказами здійснення господарської операції з передачі та отримання товару, відповідач зобов'язаний був оплатити вартість спірного товару в момент його прийняття та підписання спірних видаткових накладних на нього.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про укладення між сторонами шляхом оформлення видаткових накладних у спрощений спосіб договору поставки, за яким позивач поставив товар, а відповідач, прийнявши його, отримав обов'язок оплатити його вартість.
Відповідач за поставлений товар не розрахувався, заборгованість склала 295 815,72 грн.
Постанова Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2021 у справі №927/997/19 набрала законної сили в день її прийняття.
На виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2021 Господарським судом Чернігівської області 28.05.2021 видано наказ про стягнення з Приватного підприємства "Мельник І С" на користь Фізичної особи-підприємця Ботвиної Тетяни Валеріївни 295 815, 72 грн основного боргу, 2 977, 97 грн інфляційних втрат, 5 805,84 грн 3% річних та 4 568, 99 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.
Докази про виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2021 у справі №927/997/19 відповідачем в матеріалах справи відсутні.
Невиконання відповідачем свого обов'язку щодо оплати отриманого товару стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
За приписами ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В силу ст. 525 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом положень частини 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.2 ст. 520 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Як установлено судом, постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2021 у справі №927/997/19, яка набрала законної сили, рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.11.2020 скасовано та прийняте нове рішення, яким позов Фізичної особи-підприємця Ботвини Тетяни Валеріївни до Приватного підприємства «Мельник І С» про стягнення 304 599,53 грн задоволено повністю.
Даною постановою встановлені обставини укладення між сторонами договору поставки у спрощений спосіб шляхом оформлення видаткових накладних, поставки позивачем товарів на загальну суму 295 815,72 грн, а також невиконання відповідачем зобов'язань з оплати вартості поставленого позивачем товару.
Суд зазначає, що частиною другою ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки є встановленими у рішенні, немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву законність судового акта, який набрав законної сили. Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.03.2021 у справі № 902/608/19).
Норми ст. 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.
Згідно з преамбулою та ст. 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», № 24465/04, від 19.02.2009, «Пономарьов проти України», № 3236/03 від 03.04.2008).
Враховуючи вищевикладене, Постанова Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2021 у справі №927/997/19, що набрала законної сили, не може бути поставлена під сумнів, а обставини, встановлені цим судовим рішенням, не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.
Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Згідно з положеннями статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
Виходячи із положень ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та річні не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за час прострочення.
До правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
У постанові Верховного Суду (у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16, наведено висновок про те, що стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Аналогічні за змістом висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 21.11.2018 у справі № 642/493/17-ц, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18.
Позивачем у справі №927/997/19 заявлялись вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 20.03.2019 по 30.11.2019.
У даному позові позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 34491,33 грн інфляційних втрат та 16265,44 грн 3% річних за період з 01.12.2019 по 30.09.2021. Вказані вимоги не були предметом розгляду у справі №927/997/19.
Суд, перевіривши розрахунок нарахованих позивачем інфляційних втрат та 3% річних, вважає їх розрахованими в розмірах, що не перевищують нормативно обґрунтованих, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача 34491,33 грн інфляційних втрат та 16265,44 грн 3% річних підлягають задоволенню в заявлених розмірах.
Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
За таких обставин, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи зокрема відносяться витрати понесені учасником справи на отримання професійної правничої допомоги.
Згідно зі статтею 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (1); розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (2).
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами частини 3 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У частинах 3 - 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України вказано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) (1); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) (2); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт (3); ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (4).
Як убачається із матеріалів справи, позивач у позовній заяві навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, в якому зазначив, що розмір витрат на правову допомогу адвоката становить 10 000,00 грн.
На підтвердження заявленого розміру витрат на правову допомогу позивач додав до матеріалів справи: договір про надання правової допомоги від 19.11.2019, укладений між Ботвиною Тетяною Валеріївною (Клієнт), яка зареєстрована фізичною особою - підприємцем, та адвокатом Гутником Валерієм Петровичем (Адвокат), який діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю ЧН№000085, виданого на підставі рішення Ради адвокатів Чернігівської області №40 від 18.11.2016; додатковий договір від 04.06.2021 до договору про надання правової допомоги від 19.11.2019; додатковий договір від 28.09.2021 щодо визначення гонорару до договору про надання правової допомоги від 19.11.2019; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги по справі №927/1031/21; квитанцію №12 від 26.10.2021 на суму 10 000,00 грн.
Згідно із п.1.1, 1.2. договору про надання правової допомоги від 19.11.2019, в редакції додаткового договору від 04.06.2021, Адвокат зобов'язується надати правову допомогу, види якої наведені в п. 1.2 Договору (далі - Правова допомога), а Клієнт зобов'язується оплатити надання Правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору.
Адвокат зобов'язується надати таку Правову допомогу:
1.2.1. здійснити захист Клієнта, що полягає у забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів Клієнта у якості підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
1.2.2. здійснити представництво Клієнта, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків Клієнта в цивільному, господарському та адміністративному судочинстві, в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, перед фізичними особами (в тому числі фізичними особами-підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність (приватні нотаріуси, приватні виконавці, адвокати, арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори), аудитори тощо)), перед юридичними особами (незалежно від їх форм власності та підпорядкування), прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
1.2.3. надавати інші види правової допомоги - надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів Клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
У п. 3.1.-3.2. договору про надання правової допомоги від 19.11.2019, в редакції додаткового договору від 04.06.2021, сторони погодили, що гонорар є формою винагороди Адвоката за надання Правової допомоги. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), розмір, порядок його сплати та інші умови погоджуються сторонами у додатковому договорі щодо визначення гонорару (далі - Додатковий договір), який укладається у письмовій формі.
28.09.2021 між сторонами укладено додатковий договір щодо визначення гонорару до договору про надання правової допомоги від 19.11.2019, згідно з яким сторони погодили порядок обчислення, розмір, умови та порядок сплати гонорару Адвоката, а саме:
-вид правової допомоги, за надання якої сплачується гонорар: представництво інтересів Клієнта відповідно до умов договору про надання правової допомоги від 19.11.2019 (у новій редакції від 04.06.2021) в Господарському суді Чернігівської області у справі стосовно стягнення заборгованості (інфляційних втрат та трьох процентів річних) з приватного підприємства «МЕЛЬНИК І С» (ідентифікаційний код юридичної особи 14240185) (далі - Правова допомога).
-порядок обчислення гонорару: сторони дійшли згоди про фіксований розмір гонорару за надання Правової допомоги.
-розмір гонорару: сторони погодили, шо за надання Правової допомоги Клієнт сплачує Адвокату гонорар у розмірі 10 000,00 грн без ПДВ.
-порядок сплати гонорару: гонорар сплачується Клієнтом будь-яким із таких способів: шляхом перерахування грошових коштів, вказаних у пункті 3 Додаткового договору, на рахунок Адвоката; шляхом поповнення банківської картки Адвоката; у готівковій формі.
Сторони погодили, що Клієнт сплачує гонорар не пізніше 30 днів з моменту укладення Додаткового договору.
Згідно з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги по справі № 927/1031/21 на виконання умов договору про надання правової допомоги від 19.11.2019 (у новій редакції від 04.06.2021) та додаткового договору щодо визначення гонорару від 28.09.2021, укладених між адвокатом Гутником Валерієм Петровичем (Адвокат) та фізичною особою-підприємцем Ботвиною Тетяною Валеріївною (Позивач), Адвокат надав позивачу таку професійну правничу допомогу в суді першої інстанції:
- 01.10.2021 - підготовка та подача до Господарського суду Чернігівської області позовної заяви, направлення її копії з додатками відповідачу - 10 год. 00 хв.;
- 10.11.2021 - підготовка та подача до Господарського суду Чернігівської області заяви про стягнення судових витрат, направлення її копії з додатками відповідачу - 2 год. 30 хв.;
- підготовка та подача до Господарського суду Чернігівської області будь-яких інших заяв по суті справи та/або заяв з процесуальних питань, після 10.11.2021, направлення їх копій з додатками відповідачу (даний пункт застосовується тільки у разі вчинення вказаних в ньому дій) - 1 год. 00 хв. (орієнтовно).
Квитанцією № 12 від 26.10.2021 позивач сплатив Адвокату 10 000,00 грн за надання правової допомоги згідно договору про надання правової допомоги від 19.11.2019 (у новій редакції від 04.06.2021) та додаткового договору щодо визначення гонорару від 28.09.2021
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Згідно з статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/455/19.
Часткова відмова стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об'єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права (п. 4.16. постанови Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19).
З огляду на викладене, дослідивши зміст наданих доказів в підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, враховуючи конкретні обставини справи, керуючись такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також критерієм розумності, суд дійшов висновку не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі витрати на професійну правову допомогу, що заявлені до стягнення.
Так, суд виходить із того, що предмет спору в цій справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, спір відноситься до категорії спорів, що виникають у зв'язку зі стягненням заборгованості і спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, а тому великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають; матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження яких адвокат витратив би значний час для підготовки позовної заяви та формування додатків до позовної заяви; постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2021 у справі №927/997/19, яка набрала законної сили, встановлені обставини невиконання відповідачем зобов'язань з оплати вартості поставленого позивачем товару та наявності заборгованості перед позивачем; дана справа є звичайним розрахунковим спором, де адвокат мав дослідити підстави для стягнення оспорюваних сум.
Також суд зазначає, що будь-які інші заяви по суті справи та/або заяви з процесуальних питань після 10.11.2021, зазначені у п.3 детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги по справі № 927/1031/21, до Господарського суду Чернігівської області позивачем не подавались.
Приймаючи до уваги викладене, з огляду на заявлену позивачем ціну позову, обсяг та зміст наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню в сумі 5000,00 грн.
Згідно з частиною 1 статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам. Таким чином, з огляду на те, що позов підлягає повному задоволенню, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2270,00 грн покладаються на відповідача.
Керуючись ст.73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 233, 238, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного підприємства "Мельник І С" (14023, м. Чернігів, вул. Енергетиків, 8, кв. 2, код ЄДРПОУ 14240185) на користь Фізичної особи - підприємця Ботвиної Тетяни Валеріївни ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 34 491,33 грн інфляційних втрат, 16 265,44 грн 3% річних, 5 000,00 грн витрат на правничу допомогу та 2 270,00 грн судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в строк і в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строки визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 03.12.2021.
Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя Ю.В. Федоренко