Іменем України
29 листопада 2021 року м. Чернігівсправа № 902/241/21
Господарським судом Чернігівської області, в складі судді Романенко А.В., за участю секретаря судового засідання Солончевої О.П., за правилами загального позовного провадження розглянуто справу
за позовом: Приватного акціонерного товариства "Етнопродукт",
селище Ясенівка, Городнянський район, Чернігівська область, 15100;
адреса представника для листування: вул. О. Гончара, 26, оф. 86, м. Київ, 01054;
електронна адреса: info@ethnoproduct.com;
електронна адреса: oleksandryurchenko1@gmail.com;
до відповідача: фізичної особи - підприємця Колісника Дмитра Сидоровича,
юридична адреса: АДРЕСА_1 ;
АДРЕСА_2 ;
електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
предмет спору: про стягнення 566646,29грн
за участю представників сторін:
від позивача: Юрченко О.А. - адвокат, ордер серія КС №841147, видано 02.03.2021;
від відповідача: Кушнір С.В. - адвокат, ордер серія ЧК №130299, видано 11.07.2021.
У судовому засіданні 29.11.2021, Господарським судом Чернігівської області, на підставі частини 1 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Приватне акціонерне товариство "Етнопродукт" (надалі - ПрАТ "Етнопродукт") звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до фізичної особи - підприємця Колісника Дмитра Сидоровича про стягнення 566646,29грн заборгованості за договором про спільний обробіток землі б/н від 16.04.2020 (надалі - Договір), з них: 511320,00грн боргу, 18017,42грн інфляційних втрат за період з травня 2020 року по січень 2021 року, 7417,07грн 3% річних за період з 22.04.2020 по 03.03.2021 та 29891,80грн пені за період з 22.04.2020 по 03.03.2021. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов Договору в частині оплати за використання землі.
Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 19.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі за правилами загального позовного провадження.
Відповідач скористався правом на подання, в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), мотивованого відзиву на позов.
Позивач, в порядку статей 166, 184 ГПК України, подав до суду письмову відповідь на відзив; відповідач, у свою чергу, відповідно до статей 167, 184 ГПК України, подав письмові заперечення на відповідь на відзив.
06.05.2021, Господарським судом Вінницької області, справу №902/241/21 за позовом ПрАТ "Етнопродукт" до ФОП Колісника Дмитра Сидоровича про стягнення 566646,29грн ухвалено передати на розгляд до Господарського суду Чернігівської області, оскільки предметом заявленого позову є стягнення заборгованості за договором про спільний обробіток землі б/н від 16.04.2020, за місцезнаходженням земельних ділянок на території Городнянської міської ради за межами села Бутівка Чернігівської області.
Ухвалу Господарського суду Вінницької області від 06.05.2021 було оскаржено фізичною особою - підприємцем Колісником Дмитром Сидоровичем.
За результатами апеляційного перегляду Північно-західним апеляційним господарським судом винесено постанову від 22.06.2021, якою апеляційну скаргу ФОП Колісника Дмитра Сидоровича залишено без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, матеріали справи №902/241/21 скеровано до Господарського суду Чернігівської області.
05.07.2021, матеріали справи №902/241/21 надійшли до Господарського суду Чернігівської області. Автоматизованою системою документообігу Господарського суду Чернігівської області для розгляду справи визначено суддю Романенко А.В.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 07.07.2021 прийнято справу №902/241/21 до провадження, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.07.2021.
21.07.2021, у підготовче засідання прибули повноважні представники сторін, їх участь забезпечена в режимі відеоконференції, відповідно до статті 197 ГПК України.
Суд повідомив, що 19.07.2021, засобами поштового зв'язку, на адресу суду надійшов супровідний лист Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 №01-22/902/241/21/4344/21, до якого додано касаційну скаргу ФОП Колісника Д.С. на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 у справі №902/241/21 та ухвалу Господарського суду Вінницької області від 06.05.2021, для вирішення питання про скерування касаційної скарги разом з матеріалами справи до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
21.07.2021, ухвалою господарського суду Чернігівської області, зупинено провадження в справі №902/241/20 до перегляду постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 та ухвали Господарського суду Вінницької області від 06.05.2021 у порядку касаційного провадження.
30.08.2021, Верховним Судом розглянуто матеріали касаційної скарги та постановлено ухвалу про відмову в відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Колісника Д.С. на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 та ухвалу Господарського суду Вінницької області від 06.05.2021 у справі №902/241/21.
08.11.2021, після повернення матеріалів справи №902/241/21 до суду першої інстанції, судом поновлено провадження в справі та призначено підготовче засіданні на 17.11.2021.
17.11.2021, у підготовче засідання прибули повноважні представники обох сторін, участь яких забезпечена в режимі відеоконференції. За результатами підготовчого засідання, суд, відповідно до п.3 частини 2 статті 185 ГПК України, закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 29.11.2021.
29.11.2021, у судове засідання прибули повноважні представники сторін; участь представника відповідача забезпечена в режимі відеоконференції.
Судом розпочато розгляд справи по суті та заслухано повноважних представників сторін.
Повноважний представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з підстав наведених у позовній заяві.
Повноважний представник відповідача проти задоволення позову заперечував, зазначивши що фактично не отримував у користування земельні ділянки, загальною площею 91,3072га, про які йде мова в п.1.1. Договору про спільний обробіток землі від 16.04.2020 б/н. Наявність між сторонами укладеного Договору, свідчить лише про намір сторін виконати обумовлені цим Договором зобов'язання, однак не підтверджує його фактичне виконання та не є достатньою підставою для стягнення заборгованості. У відзиві на позов зазначав, що позивач не виконав договірні зобов'язання в частині визначення місця знаходження та меж земельних ділянок, доступ до яких мав бути наданий відповідачу; він не здійснював обробіток таких земельних ділянок та, як наслідок, не отримав врожай та дохід; підстави для проведення розрахунку з позивачем відсутні. Роздруківка з Публічної кадастрової карти України, сформована позивачем станом на 09.03.2021 та 10.03.2021 (ймовірно на час складання позовної заяви), що додана до матеріалів позовної заяви, не є додатком до Договору від 16.04.2020 б/н, та не ідентифікує, обумовлені цим Договором, земельні ділянки. Звертав увагу, що акт надання послуг №7230 від 30.11.2020, наданий на підтвердження виконання спірного Договору, складено позивачем в односторонньому порядку та відповідачем не підписувався, відтак, цей документ не є належним доказом у справі. При цьому, в даному акті зазначено, що його складено на підставі договору про спільний обробіток земельної ділянки від 28.04.2020. Наведене також стосується рахунку на оплату №73 від 30.11.2020 (копія якого додана до матеріалів позовної заяви), що також складено позивачем у рамках іншого договору №28/04/2020. Вказаний акт надання послуг та рахунок на його оплату відповідачем не було отримано. Податкова накладна від 30.11.2020 №200, складена позивачем та зареєстрована 19.01.2021, не є належним доказом надання послуг відповідачу за Договором та передачі йому земельних ділянок для обробітку; не підтверджує факт такого обробітку та отримання ним продукції, урожаю, будь-якого іншого доходу в результаті спільних дій. Просив суд взяти до уваги, що відповідач не був обізнаний про будь-які майнові претензії з боку позивача, до моменту отримання ухвали суду про відкриття провадження в даній справі; в досудовому порядку впродовж дії Договору (16.04.2020 по 30.11.2020) позивач жодних дій не вчиняв; майнових претензій до відповідача не висував.
У відповіді на відзив позивач проти доводів відповідача заперечував. Вважає, що наявними матеріалами справи підтверджується факт виконання ним договірних зобов'язань в частині надання відповідачу доступу до земельних ділянок, обумовлених Договором, що, як стверджує позивач, відповідачем фактично оброблялись. Натомість, станом на теперішній час, останній безпідставно ухиляється від проведення розрахунків. Додатково, на підтвердження наведених обставин, надав до матеріалів справи нотаріально посвідчені заяви свідків: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3, які в період дії Договору, працювали в ПрАТ «Етнопродукт» на посадах головного бухгалтера, начальника відділу адміністрування та заступника керівника Товариства; лист-підтвердження від 09.04.2021 №115 старости Бутівського старостинського округу №1 Городнянської міської ради про відомі йому факти; засвідчені копії договорів оренди зерноскладу №29/04/2020 від 29.04.2020 та №28/04/2020 від 28.04.2020 з актами приймання-передачі до них; договору оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажом №30/04/2020 від 30.04.2020, укладених між ним та відповідачем. Крім того, позивачем заявлено клопотання про поновлення строку для подачі доказів та долучення до матеріалів справи нотаріально посвідченої заяви свідка ОСОБА_4., керівника Товариства, на підтвердження факту виконання сторонами Договору.
У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначав, що заяви свідків (додані позивачем до відповіді на відзив) та лист-підтвердження старости Бутівського старостинського округу №1 Городнянської міської ради не можуть слугувати доказами, в розумінні статей 76-79 та частини 2 статті 87 ГПК України, як підтвердження виконання позивачем договору про спільний обробіток землі від 16.04.2020, в частині передачі в обробіток відповідача спірних земельних ділянок. Наголошував на неприпустимості такого засобу доказування як заяви свідків у спорах про стягнення боргу по договору про спільний обробіток землі або будь-якого іншого договору. Факт використання земельної ділянки площею 91,3072га і здійснення відповідачем спільної діяльності, в рамках виконання договору про спільний обробіток землі б/н від 16.04.2021, не може встановлюватись виключно на підставі показань свідків, що не ґрунтуються на жодних письмових доказах у справі. Договори оренди зерноскладу №29/04/2020 від 29.04.2020 та №28/04/2020 від 28.04.2020, а також договір про оренду транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажом №30/04/2020 від 30.04.2020, акти до них та банківські виписки на підтвердження фактичної оплати відповідачем отриманих послуг за переліченими договорами, не стосуються предмету спору в даній справі. У зазначених договорах жодним чином не підтверджується (не фіксується) передача відповідачу земельних ділянок площею 91,3072га та їх обробіток відповідачем у межах Договору, на підставі якого позивач просить стягнути наявних борг.
Повноважні представники сторін у судовому засіданні 29.11.2021 підтримали правову позицію, наведену ними в письмових заявах по суті спору.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши повноважних представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, господарський суд
Згідно з п.1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 статті 626 ЦК України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.04.2020, між ПрАТ "Етнопродукт" (позивач) та ФОП Колісником Д.С. (відповідач) укладено договір про спільний обробіток землі (надалі - Договір), за умовами якого (пункти 1.1., 1.3.) сторони зобов'язались здійснювати спільний обробіток землі для досягнення ефективного використання земель сільськогосподарського призначення та виробництва сільськогосподарської продукції на земельних ділянках загальною площею 91,3072га (надалі - земельні ділянки), які належать ПрАТ «Етнопродукт» на правах оренди та знаходяться на території Городнянської міської ради за межами села Бутівка. Спільний обробіток землі за цим Договором здійснюється без об'єднання вкладів сторін, тобто без створення простого товариства.
Виходячи з умов п.2.1. Договору, ПрАТ «Етнопродукт» зобов'язано визначити земельні ділянки загальною площею 91,3072га та надати ФОП Коліснику Д.С. їх план-схему, що має бути додана до даного Договору (п.10.1.).
Сторони, в пунктах 2.2. - 2.4. Договору погодили, що ПрАТ «Етнопродукт», з моменту підписання цього Договору зобов'язано забезпечити ФОП Коліснику Д.С. доступ до вказаних у п.1.1. земельних ділянок і не втручатись у виробничий процес ФОП Колісника Д.С. стосовно обробітку вказаних у п.1.1. земельних ділянок, для досягнення мети Договору. ФОП Колісник Д.С. зобов'язався після підписання даного Договору в оптимальні строки приступити до здійснення процесу виробництва сільськогосподарської продукції на земельних ділянках, зазначених у пунктах 1.1. цього Договору. ФОП Колісник зобов'язався проводити обробіток землі та вирощування сільськогосподарської продукції виключно за свій рахунок, а саме: підготовку ґрунту для посіву; посів з внесенням мінеральних добрив; культивацію та збір урожаю; самостійно вносити засоби захисту рослин, використовувати своє насіння, пальне, техніку.
Рішення стосовно порядку використання земельних ділянок, зазначених у пункті 1.1. цього Договору, приймає ФОП Колісник Д.С. Керівництво спільним обробітком землі за даним Договором, а також ведення спільних справ доручається ФОП Коліснику Д.С. Усі фінансові операції по спільному обробітку землі сторони здійснюють через розрахунковий рахунок ФОП Колісника Д.С. (пункти 3.1. - 3.3. Договору).
У розділі 4 Договору сторони погодили наступний розподіл результатів спільного обробітку землі: ФОП Колісник Д.С. сплачує ПрАТ «Етнопродукт» плату за один гектар землі, яка використовується для спільного обробітку за цим Договором - 5600грн, у тому числі ПДВ, за весь період чинності Договору; до 21.04.2020 ФОП Колісник Д.С. сплачує ПрАТ «Етнопродукт» 5% від загальної суми Договору, а саме 25566грн, включно з ПДВ; до 15.05.2020 - 5% від загальної суми Договору, а саме 25566грн, включно з ПДВ; до 15.07.2020 - 40% від загальної суми Договору, а саме 204528грн, включно з ПДВ; решту коштів, 50% від суми Договору, а саме 255660грн, включно з ПДВ, ФОП Колісник Д.С. сплачує ПрАТ «Етнопродукт» не пізніше ніж у третій день збирання врожаю з земельних ділянок, але не пізніше 15.11.2020 (п.4.1. Договору).
Після виконання ФОП Колісником Д.С. умов п.4.1. Договору, сільськогосподарська продукція (урожай) та доходи, одержані в результаті спільного обробітку землі, що є предметом даного Договору, належить в повному обсязі ФОП Коліснику Д.С. на праві власності та подальшому розподілу між сторонами не підлягає (п.4.2. Договору).
ПрАТ «Етнопродукт» має право самостійно зібрати врожай на земельних ділянках, у разі порушення ФОП Колісником Д.С. п.4.1. Договору, для покриття невиплат чи/та несвоєчасних виплат ФОП Колісника Д.С. та збитків спричинених невиконанням ФОП Колісником Д.С. зобов'язань відповідно до п.4.1. цього Договору (п.4.3. Договору).
За п.5.1. цей Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 30.11.2020.
Проаналізувавши умови договору про спільний обробіток землі від 16.04.2020, суд дійшов висновку, що між сторонами в дійсності склались правовідносини з суборенди землі, виходячи з наступного.
Згідно з чинним законодавством, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 202 ЦК України).
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчиняться в формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини 1-5 статті 203 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України). За статтями 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються в відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться в змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (частина 2 статті 628 ЦК України).
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (частина 4 статті 179 ГК України).
Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 ЦК України).
Обов'язковою ознакою удаваного правочину є фактичне встановлення між сторонами правочину інших правовідносин, ніж ті, щодо яких було оформлено відносини. Специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він, існуючи в парі з іншим правочином, який ним прикривається, є завжди таким, що не відповідає положенням ЦК України, тобто є удаваним. Другий же правочин (прихований) може бути як дійсним, так і недійсним, у залежності від того, наскільки він відповідає вимогам до правочинів, що містяться в статті 203 ЦК України. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №925/1199/18.
Тобто, удаваний правочин вчинюється для прикриття іншого правочину, внаслідок чого в наявності два правочини - прихований і удаваний - такий, що прикриває перший правочин. Удаваний правочин, на відміну від прихованого, сторонами не виконується. Відповідні права і обов'язки сторонами не реалізуються. Сторони правочину виконують тільки ті обов'язки та реалізують ті права, що випливають із прихованого правочину. З учиненням удаваного правочину сторони навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Удавані правочини - це правочини з дефектами волі такого правочину та мети.
Прихований правочин завжди підлягає оцінці з точки зору відповідності його загальним умовам чинності правочину і сам факт прикриття його іншим правочином не може бути підставою його недійсності. Закон не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), суд, на підставі статті 235 ЦК України, має визначити, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі № 916/933/17.
За приписами частини 1 статті 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. За частиною 2 наведеної норми, спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
За статтею 1131 ЦК України, договір про спільну діяльність укладається в письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Зі змісту наведених приписів законодавства випливає, що основними елементами договору про спільну діяльність є об'єднання вкладів учасників (майна, майнових прав тощо) для здійснення спільної діяльності, і відповідні частки мають бути визначеними; обов'язки сторін у правовідносинах спільної діяльності не мають зустрічного характеру, натомість, кожен учасник діє не для досягнення власних цілей, а в загальному інтересі. Сторони отримують блага в результаті спільної діяльності, а не від іншої сторони за договором і спільна діяльність учасників чітко скоординована.
Отже, зі змісту вказаних норм вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об'єднання осіб для досягнення спільної мети за рахунок скоординованих дій.
За статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до частин 1, 2 статті 15 цього Закону, істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Таким чином, на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається з метою отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі. При цьому, правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки). З моменту укладення договору оренди землі орендар набуває право володіти та користуватися земельною ділянкою на умовах такого договору та з дотриманням вимог земельного законодавства, в той час як в орендодавця такі права припиняються на погоджений сторонами строк.
Проаналізувавши положення договору про спільний обробіток землі б/н від 16.04.2020, суд дійшов висновку, що даний правочин укладений саме з метою отримання ФОП Колісником Д.С. можливості користуватися земельними ділянками, загальною площею 91,3072га, та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі (весь цикл сільськогосподарського виробництва, в тому числі передпосівні роботи, посів, догляд за посівами, збір та реалізація врожаю, покладено виключно на відповідача), в той час, як позивач має лише ідентифікувати земельні ділянки та надати доступ до їх користування відповідачу за обумовлену договором плату. Даний правочин не містить ані спільної мети, ані узгодженого алгоритму дій сторін, зобов'язання сторін мають зустрічний характер, що суперечить правовому змісту договору про спільну діяльність, виходячи з положень статей 1130, 1131 ЦК України.
За висновком суду, сторонами фактично вчинено правочин суборенди землі (у користування відповідачу мали бути передані земельні ділянки, що орендуються позивачем (п.1.1.)), тобто на спірні правовідносини сторін поширюється дія параграфів 1, 3 глави 58 ЦК України, норми Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі". Підстави, які б свідчили, що укладений сторонами договір є нікчемним у силу закону, відсутні. Матеріали даної справи не містять будь-яких доказів, які б свідчили про відсутність у сторін необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення правочину такого змісту.
Частиною 1 статті 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 93 ЗК України та статтею 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
За статтею 17 Закону України «Про оренду землі» об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.
За частинами 1-3 та 5 статті 8 Закону України «Про оренду землі» орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. Право суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.
За статтею 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Позивач, звертаючись з даним позовом до суду, вказує на порушення відповідачем договірних зобов'язань по розрахунку за отримані послуги, а саме: не внесення ним у визначені п.4.1. Договору строки плати за користування землею, що стало підставою для стягнення в судовому порядку з відповідача основного боргу в сумі 511320грн та похідних вимог: пені в сумі 29891,8грн, трьох відсотків річних у сумі 7417,07грн та інфляційного збільшення в сумі 18017,42грн.
При вирішенні спору суд не може виходити за межі позовних вимог.
До обставин, що входять до предмету доказування в даній справі, належить з'ясування наявності між сторонами договірних відносин та факт порушення відповідачем грошових зобов'язань щодо своєчасної оплати за користування землею.
За частиною 1 статті 530 ЦК України якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні положення наведені в частині 1 статті 526 ЦК України.
Статтею 193 ГК України та статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
За статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в строк, установлений договором або законом.
Відповідач заперечив проти задоволення позову з підстав недоведеності позивачем на підставі належних та допустимих доказів факту порушення його прав та охоронюваних законом інтересів. За доводами відповідача умови договору про спільний обробіток землі б/н від 16.04.2020 фактично сторонами не виконувались. Позивач не виконав свої зобов'язання в частині ідентифікації земельних ділянок, площею 91,3072га; план-схеми з визначенням точного місця розташування, меж, кадастрових номерів цих земельних ділянок не надав, даний Договір таких додатків не містить. Наведені обставини позбавили відповідача можливості приступити до обробітку земельних ділянок, обумовлених Договором; користування спірними земельними ділянками він не здійснював; будь-які послуги від позивача не отримував.
Дослідивши наявні матеріали справи судом установлено відсутність будь-яких доказів на підтвердження виконання позивачем зобов'язань, обумовлених п.2.1. Договору в частині ідентифікації та передачі відповідачу в користування земельних ділянок загальною площею 91,3072га.
Витяги з Публічної кадастрової карти України, роздруковані 09.03.2021 та 10.03.2021 (додані до матеріалів позовної заяви), не є додатком до Договору про спільний обробіток землі б/н від 16.04.2020, як це передбачено п.10.1. цього Договору. З даних витягів не вбачається за можливе ідентифікувати земельні ділянки, що мали бути передані відповідачу в строкове оплатне користування. Наведене також стосується схем-розміщення земельних ділянок (полів: Я 1-2 та С-10) (доданих до відповіді на відзив), що також не визначають площ, меж, кадастрових номерів спірних земельних ділянок. Докази того, що перелічені документи були додатком до цього Договору та відповідач ознайомлювався з їх змістом, матеріали даної справи не містять.
Додаткові письмові пояснення позивача, що подані на стадії розгляду справи по суті, де наведено перелік земельних ділянок з кадастровими номерами, що мали бути надані відповідачу в користування за Договором, судом залишено поза увагою, оскільки їх подано з порушенням установленого законом строку.
Матеріали справи також не містять будь-яких доказів, які б свідчили, що обумовлені Договором земельні ділянки, загальною площею 91,3072га, передані відповідачу в користування; акти передачі - приймання земельних ділянок за Договором сторони не складали.
Фактичне використання відповідачем спірних земельних ділянок, упродовж дії Договору (16.04.2020 по 30.11.2020), позивачем, на підставі належних та допустимих доказів, у розумінні статей 76-77 ГПК України, не доведено.
Акт надання послуг №7230 від 30.11.2020 на суму 511320,32грн, складений в рамках договору про спільний обробіток земельної ділянки (площею 91,3072га) від 28.04.2020 (описка в даті складання, за поясненнями позивача), складений ним в односторонньому порядку та відповідачем не підписано. При цьому, матеріали даної справи не містять будь-яких доказів, які б свідчили про те, що даний акт попередньо направлявся відповідачу та останній необґрунтовано ухилився від його підписання.
Зареєстрована позивачем податкова накладна №200 від 30.11.2020 (направлена до ДПС України 18.01.2021) не є документом первинної бухгалтерської звітності та не підтверджує факт вчинення сторонами господарського операції. Докази того, що відповідачем суми ПДВ за цією податковою накладною включено до податкового кредиту в звітному періоді, матеріали даної справи не містять.
Заяви свідків ОСОБА_1 (працює на посаді головного бухгалтера ПрАТ «Етнопродукт»), ОСОБА_2 (працювала на посаді начальника відділу адміністрування в ПрАТ «Етнопродукт»), ОСОБА_3 (працювала на посаді заступника директора ПрАТ «Етнопродукт»), ОСОБА_4 (працює на посаді директора ПрАТ «Етнопродукт»), оформлені відповідно до вимог статті 88 ГПК України, не є належними та допустимими доказами, в розумінні статей 76, 77 ГПК України, на підтвердження фактичного (реального) виконання сторонами умов договору про спільний обробіток землі б/н від 16.04.2020, оскільки, по-перше, вказані особи є працівниками ПрАТ «Етнопродукт» (зацікавлені особи) та, по-друге, відповідно до частини 2 статті 87 ГПК України, на підставі показань свідків не можуть установлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.
Лист-підтвердження старости Бутівського старостинського округу №1 Городнянської міської ради Чернігівської області Пошенко А. від 09.04.2021 №115 проте, що спірні земельні ділянки перебували в оплатному користуванні відповідача, за відсутності будь-яких письмових доказів у справі, не є належним та допустимим доказом на підтвердження фактичного виконання сторонами умов договору про спільний обробіток землі від 26.04.2020 б/н.
Договори оренди зерноскладів №29/04/2020 від 29.04.2020, №28/04/2020 від 28.04.2020 та договір оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажом №30/04/2020 від 30.04.2020, укладені між ПрАТ «Етнопродукт» та ФОП Колісник Д.С., не підтверджують фактичне виконання ними договору про спільний обробіток землі від 16.04.2020 б/н. Водночас, сторони в судовому засіданні 29.11.2021 підтвердили, що фактично окрім спірного договору, між ФОП Колісником Д.С. та ТОВ «Етнопродукт» існують інші договори суборенди земельних ділянок (розташованих у Городнянському районі Чернігівської області), що могли бути передумовою для укладення сторонами договорів оренди зерноскладів та оренди сільськогосподарської техніки.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій
Статтею 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (стаття 79 ГПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такі висновки Верховного Суду наведені в постановах від 29.10.2020 у справі 905/1630/19, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 ГПК України). Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 14 ГПК України).
Виходячи з принципу змагальності сторін, саме на позивача покладено обов'язок доведення правомірності заявлених ним вимог. Відтак, суд, оцінивши наявні в матеріалах справи докази та заслухавши повноважних представників обох сторін, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення основного боргу в сумі 511320грн за недоведеністю позивачем наявності порушеного права, за захистом якого він звернувся до суду, з огляду на непідтверджений належними доказами факт передачі та використання відповідачем на умовах оплатності та строковості спірних земельних ділянок.
Похідні вимоги в частині стягнення пені в сумі 29891,8грн, трьох відсотків річних у сумі 7417,07грн та інфляційного збільшення в сумі 18017,42грн також задоволенню не підлягають.
При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами (п.5 частина 1 статті 237 ГПК України).
Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи зокрема відносяться витрати понесені учасником справи на отримання професійної правничої допомоги. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
За статтею 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що даний позов задоволенню не підлягає, судом відповідно до частини 1 статті 129 ГПК України, покладено на позивача судові витрати по сплаті судового збору в сумі 8499,70грн та витрати на правову допомогу, заявлені ним у розмірі 30000грн.
Керуючись статтями 42, 46, 73, 74, 76-80, 91, 123, 129, 165, 166, 178, 184, 233, 236, 238, 239, 241 ГПК України, господарський суд
У задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Етнопродукт" (юридична адреса: селище Ясенівка, Городнянський район, Чернігівська область, 15100; код ЄДРПОУ 00449958) до фізичної особи - підприємця Колісника Дмитра Сидоровича (юридична адреса: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) про стягнення 566646,29грн, відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови в відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до статті 256 ГПК України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду, в порядку визначеному статтею 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено 03.12.2021
Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя А.В. Романенко