ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
03 грудня 2021 року м.Херсон Справа 923/1583/21
Господарський суд Херсонської області у складі судді Пінтеліної Т.Г. розглянувши заяву позивача про забезпечення позову у справі за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
до Відповідача : ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2
про розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Пансіонат "Петровець".
01.12.2021р. до Господарського суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (в подальшому ОСОБА_1 , Позивач ) до ОСОБА_2 (надалі - ОСОБА_2 , Відповідач ) про розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Пансіонат "Петровець".
Разом з позовом подано заяву про забезпечення позову.Суд, розглянувши заяву про забезпечення позову, дослідивши наявні в ній докази, дійшов до висновку, що подана заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
27.08.2021 між ОСОБА_1 (надалі - Позивач, Продавець) та ОСОБА_2 (далі - Відповідач, Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат «Петровець» (далі - Договір).
Пунктом 1.1. Договору визначено, що Продавець згідно зі своїм свідомим волевиявленням та спираючись на відмову інших учасників щодо відмови придбання частки у статутному капіталі ТОВ «Пансіонат «Петровець» (далі - Товариство), код ЄДРПОУ 36047530, юридична адреса: 73009, Херсонська обл., м. Херсон, вул. Нафтовиків, буд.50, передає у власність Покупцю 25 (двадцять п'ять) відсотків своєї частки у статутному капіталі ТОВ «Пансіонат «Петровець», а Покупець приймає 25 % частки та зобов'язується її оплатити в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Згідно п. 2.2.1. Розмір Частки на момент укладення цього Договору: 25 відсотків (або 2 320 438, 41 грн) статутного капіталу Товариства, що становить 9 281 753,66 грн.
Відповідно до п. 3.1. право власності на Частку у Покупця виникає з моменту підписання даного Договору.
В цей же день, 27.08.2021, було підписано між Позивачем та Відповідачем Акт приймання-передачі частки у Статутному капіталі ТОВ «Пансіонат «Петровець», справжність підпису на якому засвідчено нотаріусом.
У вказаному Акті приймання-передачі частки зазначено, що у зв'язку з укладенням договору купівлі-продажу 25% частки у статутному капіталі ТОВ «Пансіонат «Петровець» (код ЄДРПОУ 36047530, юридична адреса: 73009, Херсонська обл., м. Херсон, вул. Нафтовиків, буд.50) від 27.08.2021, склали цей Акт приймання-передачі (надалі іменується «Акт») про наступне: ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняв частку у статутному капіталі ТОВ «Пансіонат «Петровець» у розмірі 25 %, яка в грошовому еквіваленті становить 2 320 438,41 грн.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно з частиною 1 статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з положеннями статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються, зокрема, майнові права та обов'язки, в тому числі і частка в статутному капіталі господарського товариства.
У пункті 4 частині 1 статті 116 ЦК України визначено, що учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом здійснити відчуження частки (її частини) у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом.
Відповідно до статті 1 Закону «Про господарські товариства» господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.
Відповідно до статті 5 Закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» учасники товариства мають такі права: 1) брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому цим Законом та статутом товариства; 2) отримувати інформацію про господарську діяльність товариства; 3) брати участь у розподілі прибутку товариства; 4) отримати у разі ліквідації товариства частину майна, що залишилася після розрахунків з кредиторами, або його вартість.
Учасники товариства можуть мати інші права, передбачені законом та статутом товариства. Так, відповідно до статті 21 Закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.
Статутом товариства може бути встановлено, що відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників. Відповідне положення може бути внесене до статуту або виключене з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства.
Учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі лише в тій частині, в якій вона є оплаченою.
Договір, за яким виникнення, зміна чи припинення прав та обов'язків щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства обумовлені обставинами, вчиняється у письмовій формі. Істотними умовами такого договору є розмір частки у статутному капіталі товариства, що відчужується, ціна договору, обставини, що обумовлюють настання, зміну або припинення прав та обов'язків сторін щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства, строк дії договору.
Переважне право учасника товариства на придбання частки (частини частки) іншого учасника товариства, що продається третій особі, також передбачене статтею 20 Закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
Позивач користуючись правами наданими статтею 116 ЦК України укладаючи оспорюваний Договір мав на меті відчуження своїх корпоративних прав, позбавлення права вирішального впливу, припинення здійснення управлінських функцій в діяльності товариства, до того ж не лише де юре, а й де факто.
Ознаками здійснення непрямого вирішального впливу на діяльність є принаймні володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи через пов'язаних фізичних чи юридичних осіб, трасти або інші подібні правові утворення, чи здійснення вирішального впливу шляхом реалізації права контролю, володіння, користування або розпорядження всіма активами чи їх часткою, права отримання доходів від діяльності юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування органів управління, а також вчинення правочинів, які дають можливість визначати основні умови господарської діяльності юридичної особи, або діяльності трасту або іншого подібного правового утворення, приймати обов'язкові до виконання рішення, що мають вирішальний вплив на діяльність юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, незалежно від формального володіння.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» розмір частки учасника товариства у статутному капіталі товариства може додатково визначатися у відсотках. Розмір частки учасника товариства у відсотках повинен відповідати співвідношенню номінальної вартості його частки та статутного капіталу товариства.
Однією з особливостей корпоративних прав є те, що їх виникнення або здійснення залежить від розміру частки учасника у статутному капіталі господарського товариства.
Права учасника господарського товариства, які визначені у законі як корпоративні, здійснюються на пропорційних засадах, тобто з урахуванням розміру частки учасника у статутному капіталі товариства. Від розміру частки учасника господарського товариства залежить те, якою кількістю голосів він володіє на загальних зборах товариства, який розмір дивідендів або активів у разі ліквідації будуть йому виплачувати.
Зменшення часток учасників товариства у зв'язку з прийняттям нового учасника має відбуватися пропорційно належним їм часткам. При цьому, кожен з учасників має переважне право зробити додатковий вклад у межах суми збільшення статутного капіталу пропорційно до його частки у статутному капіталі.
Відповідно до частини п'ятої стаття 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як зазначалось, відповідно до п. 3.1 Договору право власності на Частку у статутному фонді Товариства виникає у Покупця з моменту підписання даного Договору. Акт приймання передачі частки також засвідчує факт переходу майнового права. Разом з тим, реальною метою укладання зазначеного договору є не зміна майнового права сторін Договору, а передача корпоративних прав - права участі в управління Товариством.
Тобто, розподіл часток, зміна їх розміру та пропорційність відіграє важливу роль у здійсненні управлінських функцій товариством та напряму зачепає права та інтереси інших учасників товариства.
Проте, станом на сьогодні, Відповідач до сих пір не зареєстрував у встановленому законом порядку свої права на частку у статутному капіталі. Протиправні дії Відповідача, які полягають в ухиленні від реєстрації корпоративних прав та отримання всіх прав та | обов'язків саме як учасника товариства, порушує співвідношення майнових інтересів сторін.. Тому, Позивач вимушений дотримуватися своїх обов'язків як учасника товариства та вчиняти ряд організаційно-управлінських дій направлених на реалізацію провадження діяльності товариства, що значним чином позбавило його того на що Позивач розраховував під час укладення договору.
Отже, в даному випадку, покупець, ухиляючись від реєстрації набутих ним корпоративних прав, створив ситуацію, за якою Позивач позбавлений майнових прав на частку в Статуті Товариства, разом з тим зміна в пропорціональному розподілі корпоративних прав учасників Товариства не відбулась. За таких обставин на Позивача покладено відповідальність в межах корпоративних прав, що є еквівалентом майнової складової Статуту Товариства, що йому не належить.
Відповідач не здійснивши реєстрацію корпоративних прав не завершив виконання Договору. Предмет договору не реалізовано сторонами в повній мірі саме через протиправдану бездіяльність Відповідача, тобто порушення ним умов Договору.
Частинами 1, 2 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що підставою для розірвання договору є не лише порушення стороною договору, а й наявність шкоди, що може бути завдана таким порушенням іншій стороні. Тобто вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, необхідно встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й склад шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас у наведеній правовій нормі йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.
Відтак позивач може нести реальні збитки, пов'язані із покладанням на нього надмірної відповідальності за діяльність Товариства, зумовлену відсутністю його реальної частки у Статуту товариства обсягам покладених на нього Відповідачем корпоративних прав.
В постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 07.10.2021 у справі № 925/1382/19 зазначено таке:
«Суд зазначив, що позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на положення ст. 651 ЦК без урахування висновку щодо застосування законодавства у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №916/667/18, а саме:
« 7.40. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що розірвання договору належить до загальних способів захисту прав сторін договору.
7.41. Водночас глава 54 ЦК України містить спеціальне регулювання відносин щодо купівлі-продажу, зокрема і щодо способів захисту прав продавця, порушених покупцем.
7.42. Відповідно до частини четвертої статті 692 ЦК України, якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Таким чином, лише у випадку, коли покупець відмовився і прийняти, і оплатити товар, продавець може за своїм вибором або вимагати виконання договору з боку покупця, або відмовитися від договору. Друга можливість надана продавцю, виходячи з того, що якщо покупець не виконав жодного свого обов'язку, не сплатив ціни товару та відмовився його прийняти (наприклад, надіслав продавцю заяву про відмову прийняти товар, безпідставно не прийняв запропоноване продавцем виконання зобов'язання з його боку, безпідставно повернув надісланий товар тощо), то така поведінка свідчить про втрату інтересу покупця до виконання договору. Продавець своєю чергою також може втратити інтерес до договору, при цьому він володіє товаром і має можливість розпорядитися ним, зокрема продати його іншій особі, аби отримати покупну ціну. Тобто продавець теж вправі відмовитися від договору купівлі-продажу, тобто розірвати його шляхом вчинення одностороннього правочину чи вимагати виконання договору з боку покупця за умови, якщо покупець втратив інтерес до договору, не прийнявши та не оплативши товар. У таких випадках позовна вимога продавця про розірвання договору в судовому порядку задоволенню не підлягає, оскільки розірвання договору пов'язується законом із вчиненням одностороннього правочину, а не із судовим рішенням».
В даному випадку, Відповідач усунувшись від реєстрації корпоративних прав, фактично, відмовився від прийняття товару згідно умов Договору, оскільки саме набуття корпоративних прав є реальною кінцевою метою реалізації Договору сторонами.
Крім того, в уже зазначеній постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 07.10.2021 у справі № 925/1382/19 суд звертає увагу, що при застосуванні норми статті 651 Цивільного кодексу України слід враховувати, що йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке зумовлює для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. При цьому ч. 2 ст. 651 ЦК не містить вказівки щодо можливості обмежити її застосування законом або договором, зокрема, щодо певного виду правовідносин.
Оскільки, Відповідач умисно на протязі більше трьох місяців ухиляється від прийняття товару за договором, чим порушив права Позивача та умови Договору, цілком очевидно, що така бездіяльність буде продовжуватися і надалі за для створення штучної ситуації, в якій Позивач де-юре відчужив права, а де факто ще ними володіє. Тому, Позивач, вважає за можливе просити суд застосувати заходи забезпечення позову, які дозволять здійснити розірвання договору, який суттєво порушено, відновити порушені права Позивача та в найближчому майбутньому дозволить Позивачу здійснити відчуження прав на частку у статутному капіталі на користь добросовісного покупця.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім «право на суд», яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання зШиз ^ио, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 у справі «Кюблер проти Німеччини», заява № 32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені «правом на суд».
У провадженні з розгляду заяви про забезпечення позову суд не має встановлювати законність і обґрунтованість дій Відповідача, оскільки такий предмет розгляду здійснюватиметься в порядку позовного провадження. Сутність забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії покликана захистити заявника від неправомірних дій осіб, якщо крім іншого такі дії носять непередбачувані, швидкі та невідворотні елементи.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.
Крім того, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 Господарського процесуального кодексу України України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена постанові від 23.10.2019 у справі № 927/432/19).
Обранням належного, відповідно до предмета спору заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою ним в ухвалі від 20.08.2018 у справі № 917/1390/17.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 15.01.2020 по справі №915/1912/19).
При зверненні із заявою про забезпечення позову наголошуємо, що своїми діями відповідач демонструє відсутність наміру виконувати свої зобов'язання по відношенню до позивача, що в подальшому стане свідомим ухиленням від виконання рішення суду. Невжиття таких заходів може унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" передбачена така підстава для відмови у державній реєстрації, як "у Єдиному державному реєстрі містяться відомості про судове рішення щодо заборони проведення реєстраційної дії".
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 18.02.2019 по справі № 922/3010/18 визначено, що заборона вчинення реєстраційних дій є одним із визначених законом способів забезпечення позову, який передбачений зокрема Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій.
Враховуючи наведене, відповідно до статей 42, 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, позивач просить вжити заходи щодо забезпечення позову у вигляді: заборони будь-кому вчиняти/здійснювати/проводити реєстраційні дії щодо відчудження/ділення 25% (відсотків) розміру статутного капіталу ТОВ «Пансіонат «Петровець» (код ЄДРПОУ 36047530, юридична адреса: 73009, Херсонська обл., м. Херсон, вул. Нафтовиків, буд.50), які належать ОСОБА_1 одного із засновників товариства.
Суд зазначає, що Відповідно до статті 136 ГПК України забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову, як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи. Позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу або іншим особам вчиняти певні дії (ст. 136, 137 ГПК України).
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Отже, забезпечення позову - це по суті обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.
Згідно з п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" від 26.12.2011 р. у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить в кожному конкретному випадку встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.
Разом з тим, суд вважає, що виконанню рішення по справі у разі задоволення позовних вимог сприятиме саме вжиття заходів забезпечення позову, саме такий захід сприятиме захисту та поновленню порушених прав позивача.
Так, дослідивши матеріали поданої заяви, суд встановив відповідність вказаного заходу до забезпечення позову вимогам, на забезпечення яких він вживається; наявність зв'язку між обраним позивачем заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, що підтверджуються наявністю обставин, які в подальшому можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
При цьому суд враховує, що позивач звернувся до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, тому у вирішенні питання щодо підстав вжиття заходів забезпечення такого позову, наявність достатньо обґрунтованого припущення того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не має досліджуватись, а має застосовуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У таких немайнових спорах має досліджуватися питання, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Вказана правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18.
Суд вважає, що невжиття заявленого позивачем заходу забезпечення позову може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у даній справі, що призведе до нівелювання функції судового рішення, як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів позивача, а також може призвести до того, що захистити або поновити свої права в межах одного судового провадження без нових звернень до суду заявник не зможе.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (рішення від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" (заява № 11901/02), рішення від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (заява № 2214/04), рішення від 17.07.2008 у справі "Каіч та інші проти Хорватії" (заява № 50389/99)) Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.
За таких обставин суд вважає, що вимога про заборону будь-кому вчиняти/здійснювати/проводити реєстраційні дії щодо відчудження/ділення 25% (відсотків) розміру статутного капіталу ТОВ «Пансіонат «Петровець» (код ЄДРПОУ 36047530, юридична адреса: 73009, Херсонська обл., м. Херсон, вул. Нафтовиків, буд.50), які належать ОСОБА_1 як одного із засновників товариства - є належним, допустимим та ефективним заходом забезпечення позову, що стосується предмету спору в даній справі - спонукання до укладення зазначеного договору з позивачем. Такий захід забезпечення відповідає вимогам розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, гарантує справедливий баланс інтересів учасників справи, а також ефективний захист прав заявника, у випадку задоволення позовних вимог у даній справі.
При цьому суд враховує, що вказаний захід забезпечення позову є достатнім та дієвим для забезпечення фактичного виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог, оскільки такий захід має тимчасовий характер, а його вжиття забезпечить збереження балансу інтересів сторін спірних правовідносин.
На підставі викладеного, враховуючи, що метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення прав і охоронюваних законом інтересів позивача в майбутньому, а також забезпечення реального виконання рішення суду та усунення будь-яких труднощів при його виконанні у випадку задоволення позову, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про забезпечення позову шляхом заборони будь-кому вчиняти/здійснювати/проводити реєстраційні дії щодо відчудження/ділення 25% (відсотків) розміру статутного капіталу ТОВ «Пансіонат «Петровець» (код ЄДРПОУ 36047530, юридична адреса: 73009, Херсонська обл., м. Херсон, вул. Нафтовиків, буд.50), які належать ОСОБА_1 одного із засновників товариства - є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, з метою запобігання порушенню прав та охоронюваних законом інтересів позивача на час вирішення спору, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 про вжиття заходів до забезпечення позову підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.Заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову задовольнити .
2. Заборонити будь-кому вчиняти/здійснювати/проводити реєстраційні дії щодо відчудження/ділення 25% (відсотків) розміру статутного капіталу ТОВ «Пансіонат «Петровець» (код ЄДРПОУ 36047530, юридична адреса: 73009, Херсонська обл., м. Херсон, вул. Нафтовиків, буд.50), які належать ОСОБА_1 одного із засновників товариства - до набрання законної сили рішенням суду у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Пансіонат "Петровець".
3. Ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню та може бути пред'явлена до виконання в передбаченому чинним законодавством порядку до 07.12.2024р.
Стягувачем за даною ухвалою є: ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
Боржником за даною ухвалою є: ОСОБА_2 АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня її підписання до суду апеляційної інстанції
4. Копії даної ухвали надіслати сторонам у справі.
Суддя Т.Г. Пінтеліна