65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983,
e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"23" листопада 2021 р.м. Одеса Справа № 916/2022/21
За позовом: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Франко 39" (65049, м. Одеса, вул. Івана Франко, буд.39, код ЄДРПОУ - 40608048, електронна адреса: frankodom@ukr.net)
До відповідачів: Виконавчого комітету Одеської міської ради (65026, м. Одеса, Думська площа, 1, код ЄДРПОУ - 04056919); Одеської міської ради (65026, м. Одеса, Думська площа, 1, код ЄДРПОУ - 26597691)
про визнання незаконним та скасування рішення, скасування державної реєстрації права власності
Суддя Рога Н.В.
Секретар с/з Тарасенко Ю.Г.
Представники сторін:
Від позивача: Єпіхіна Ю.О. - на підставі ордера серії ОД №402239 від 14.07.2021р.;
Від відповідачів: Бугаєнко Т.В.- в порядку самопредставництва
СУТЬ СПОРУ: Позивач - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку ( далі- ОСББ) "Франко 39", звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Виконавчого комітету Одеської міської ради, Одеської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 25.11.2004р. №710 в частині, що стосується оформлення свідоцтва про право власності Одеської міської ради від 15.04.2009р. (бланк серії НОМЕР_1 ) на нежитлові приміщення підвалу загальною площею 556,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 ; скасування державної реєстрації права власності територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради від 30.04.2009р. на нежитлові приміщення підвалу загальною площею 556,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна: 27185377.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.07.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 26.08.2021р.
Протокольною ухвалою суду від 26.08.2021р. відкладено підготовче засідання на 02.09.2021р. Протокольною ухвалою суду від 02.09.2021р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 07.10.2021р. Протокольною ухвалою суду від 07.10.2021р. відкладено підготовче засідання на 19.10.2021р.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.10.2021р. закрито підготовче провадження у справі №916/2022/21 та призначено судовий розгляд справи по суті на 04.11.2021р
04 листопада 2021р. до суду від Одеської міської ради надійшло клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи, на розгляд якої відповідач просив поставити питання : - чи відноситься до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку приміщення підвалу загальною площею 556,2 кв.м, що розташовані за адресою: м.Одеса, вул.І.Франка, буд.39, та належать на праві власності територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради? - чи відноситься до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку приміщення підвалу, загальною площею 1324,5 кв.м, що розташовані за адресою: м.Одеса, вул.І.Франка, буд.39?
Зазначене клопотання судом залишено без розгляду виходячи з наступного.
Як вже зазначалося вище, підготовче провадження у справі №916/2022/21 закрито ухвалою суду від 19.10.2021р.
Відповідно до ст.207 ГПК України головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Одеською міською радою у клопотанні не наведено будь-яких поважних причин, за яких клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи не було заявлено в ході підготовчого провадження .
В судовому засіданні, що відбулося 04.11.2021р., судом оголошено відкритим судове засідання щодо розгляду справи по суті, заслухано вступні промови представників сторін та відкладено розгляд справи на 12.11.2021р. з метою огляду доказу про справі - приміщення підвалу загальною площею 556,2 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул.І.Франка, буд.39, за його місцезнаходженням.
12 листопада 2021р. було вчинено окрему процесуальну дію - огляд доказу про справі - приміщення підвалу загальною площею 556,2 кв.м, що розташоване за адресою: м.Одеса, вул.І.Франка, буд.39, за його місцезнаходженням. Відкладено розгляд справи на 23.11.2021р.
Представник позивача позов підтримує у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив, що надійшла до суду 02.09.2021р.
Відповідачі - Одеська міська рада та виконавчий комітет Одеської міської ради проти позову заперечують з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву, запереченнях, що надійшли до суду 19.10.2021р.
Позивач у справі зазначає, що власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , з метою забезпечення і захисту прав співвласників, належного утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутом, було створено ОСББ «Франко 39». Завданням та предметом діяльності ОСББ «Франко 39» є забезпечення реалізації прав співвласників на володіння та користування спільним майном; забезпечення належного утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території; сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обгрунтованими цінами тощо.
Рішенням Одеської міської ради №1360-УІІ від 07.12.2016р. «Про передачу багатоквартирних жилих будинків, що обліковуються на балансі комунальних підприємств житлово-комунального сервісу Одеської міської ради, в управління (на баланс) об'єднань співвласників багатоквартирних будинків» вирішено передати багатоквартирні жилі будинки, що обліковуються на балансі комунальних підприємств житлово-комунального сервісу Одеської міської ради, в управління (на баланс) об'єднань співвласників багатоквартирних будинків згідно з додатком. Відповідно до Акту прийняття-передачі багатоквартирного будинку Ів. Франка, 39 з управління (з балансу) КП «ЖКС «Вузівський» в управління (на баланс) ОСББ «Франко 39» від 28.02.2017р. проведено обстеження активів житлового будинку, визначені характеристики багатоквартирного будинку та ОСББ «Франко 39» від КП «ЖКС «Вузівський» прийнято в управління багатоквартирний житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач зазначає, що з відповіді на адвокатський запит, отриманої від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради ( вих.№ 01-19/1516 від 01.07.2021р.) йому стало відомо про те, що відповідно до свідоцтва про право власності від 15.04.2009 (бланк серії НОМЕР_1 ) нежитлові приміщення підвалу загальною площею 556,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , належать територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності, що підтверджується свідоцтвом по право власності на нежитлові приміщення підвалу, яке в цілому складається з приміщень під літ «А», загальною площею 556,2 кв.м., відображених у технічному паспорті від 13.03.2009 р. Свідоцтво видане на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 25.11.2004р. №710.
Відповідно до відомостей із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, 30.04.2009р. за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради зареєстроване право комунальної власності на нежитлові приміщення підвалу, загальною площею 556,2 кв.м., підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності, НОМЕР_1 , 15.04.2009 виконавчий комітет Одеської міської ради, реєстраційний номер майна: 27185377.
Як вважає позивач, рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 25.11.2004р. №710, у частині, що стосується оформлення та видачі свідоцтва про право власності та реєстрації за Одеської міською радою права власності на нежитлове підвальне приміщення площею 556,2 кв.м в будинку АДРЕСА_1 , є незаконним та повинно бути скасоване, оскільки зазначене приміщення є допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку та є спільною сумісною власністю власників квартир багатоквартирного будинку.
В обгрунтування позову позивач зазначає, що ч.1 ст. 385 Цивільного кодексу України встановлено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).
Згідно з положеннями ст. 16 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» об'єднання має право відповідно до законодавства та статуту об'єднання захищати права, представляти інтереси співвласників у судах, органах державної влади і органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності.
Згідно з положеннями ст. 368 Цивільного кодексу України (станом на дату прийняття оскаржуваного рішення, тобто 25.11.2004р.) спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 369 Цивільного кодексу України (станом на дату прийняття оскаржуваного рішення) співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бузи висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Частиною 2 ст. 382 Цивільного кодексу України (станом на дату прийняття оскаржуваного рішення) встановлено, що власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.
Відповідно до п.2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (у редакції, яка діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення) власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т.ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Позивач зазначає, що офіційне тлумачення положень п.2 ст. 10 цього закону наведено у Рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004р. №4-рп/2004 у справі №1-2/2004 за конституційним зверненням громадянина України ОСОБА_1 та інших громадян про офіційне тлумачення положень п. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду". Пунктом 1.1. резолютивної частини зазначеного рішення встановлено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.
Конституційний Суд України зазначив, що набуте громадянами право на квартири державного житлового фонду та належні до них допоміжні приміщення є непорушним (ст. 41 Конституції України), забезпечується державою і захищається судом (ст. 55 Конституції України).
Рішенням Конституційного Суду України від 09.11.2011р. №14-рп/2011 у справі №1-22/2011 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень п. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" роз'яснено, що в аспекті конституційного звернення положення п. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 року N 2482-Х1І зі змінами необхідно розуміти так, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.
Як зазначає позивач, рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Позивач також зауважив, що положеннями Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» у редакції на дату прийняття оскаржуваного рішення було встановлено, що загальне майно - частина допоміжних приміщень житлового комплексу, що можуть використовуватися згідно з їх призначенням на умовах, визначених у статуті об'єднання (кладові. гаражі, в тому числі підземні, майстерні тощо), а об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об'єднання) - юридична особа, створена власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна.
Згідно з положеннями ст.1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).
При цьому, згідно із ч. 1 ст. 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.
Відповідно до положень ст. 6 цього Закону співвласники мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників.
Відповідно до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 р. № 76, допоміжні приміщення житлового будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.
Позивач зазначив, що законодавець розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення, що вбачається з положень ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» (в редакції станом на дату прийняття оскаржуваного рішення).
Позивач вважає, що для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і з загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання. Однак, вказаним не обмежується коло обставин, які встановлюються для правильного вирішення відповідного спору.
Посилаючись на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 08.04.2020р. у справі №915/1096/18, від 18.07.2018р. у справі №916/2069/17, від 22.11.2018р. у справі №904/1040/18, від 15.05.2019р. у справі №906/1169/17, від 06.08.2019р. у справі №914/843/17, позивач зазначає, що допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням с обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов'язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.
Позивач зазначив, що згідно з технічним паспортом від 10.05.2017р. багатоповерховий житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , побудований у 1973 році. Згідно з виготовленими станом на 13.03.2009р. та 10.05.2017р. технічними паспортами спірне приміщення, загальною площею 556,2 кв.м, є підвальним приміщенням, в якому розташовані необхідні для нормальної життєдіяльності мешканців будинку комунікації. Зазначене підвальне приміщення первинно було побудовано безпосередньо під такі потреби.
З метою визначення чи є спірне підвальне приміщення площею 556.2 кв.м., розташоване у багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_1 , допоміжним, на замовлення ОСББ «Франко 39» судовим експертом Рапач К.В. було виготовлено Висновок експерта №04/21 від 25.06.2021р. судової будівельно-технічної експертизи, у якому експерт зазначив, що «В результаті проведеного обстеження встановлено, що в приміщеннях підвалу, загальною площею 556,2 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , наявні наступні комунікації: загальнобудинкові інженерні комунікації систем водопостачання та водовідведення, необхідні для обслуговування житлового будинку (запірна арматура мереж водопостачання та опалення); водяний, тепловий та електролічильник; елеваторний вузол, що відповідає за систему опалення багатоквартирного будинку; електрощитова, від якої розведені труби, в яких розміщені електродроти, що від щитових розходяться до кожного під'їзду, та від яких залежить електричне постачання місць загального користування та 135 квартир; обладнання провайдерів, які забезпечують співвласників будинку інтернет зв'язком. На підставі викладеного, згідно з ДБН В. 2.2-15-2019 «Будівлі і споруди. Житлові будівлі. Основні положення», встановлено, що приміщення підвалу, загальною площею 556.2 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , відносяться до допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку, які необхідні для його обслуговування. Дані приміщення є складовою частиною підвалу, загальною площею 1324,5 кв.м.
Також, в результаті проведеного обстеження експертом встановлено, що в приміщеннях підвалу, загальною площею 1324.5 кв.м., які розташовані за адресою. Одеса, вул. Івана Франка. 39, в цілому наявні наступні комунікації (див. Фототаблиці дод. №1): загальнобудинкові інженерні комунікації систем водопостачання та водовідведення, необхідні для обслуговування житлового будинку (запірна арматура мереж водопостачання та опалення); лічильники тепла та водопостачання, електролічильник; 2 елеваторних вузла, які відповідають за опалення в багатоквартирному будинку; 2 електричні щитові; труби, в яких розміщенні електричні дроти, що від щитових розведені до кожного під'їзду, та від яких залежить електропостачання 135 квартир будинку та місць загального користування: обладнання провайдерів, яке відповідає за забезпечення інтернет зв'язком співвласників будинку. На підставі викладеного, згідно з ДБН В. 2.2-15-2019 «Будівлі і споруди. Житлові будівлі. Основні положення», експертом встановлено, що приміщення підвалу, загальною площею 1324,5 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , відносяться до допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку, які необхідні для його обслуговування.
Позивач зазначив, що відповідно до п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реестру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 ст. 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Таким чином, позивач вважає, що у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав, що відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 23.06.2020р. у справі №906/516/19, а також у постанові Верховного Суду від 20.08.2020р. у справі № 916/2464/19.
При цьому, відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Але, так як спір у даній справі стосується нерухомого майна, яке за своїм статусом є допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку, особливістю правового статусу яких є те, що вони є спільною власністю власників квартир у багатоквартирному будинку в силу прямої норми закону, підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення співвласниками будь-яких додаткових дій. Зазначене, на думку позивача, виключає набуття будь-якою особою права власності на такі приміщення як на окремий об'єкт цивільних прав. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.12.2020р. у справі № 914/554/19.
Таким чином, у зв'язку із тим, що спірне приміщення підвалу відповідно до закону є спільною власністю власників квартир у багатоквартирному будинку, позивач не заявляє вимог щодо визнання за ним права власності на спірне приміщення підвалу, та просить суд визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 25.11.2004р. №710 в частині, що стосується оформлення свідоцтва про право власності Одеської міської ради від 15.04.2009р. (бланк серії НОМЕР_1 ) на нежитлові приміщення підвалу загальною площею 556,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , а також скасувати державну реєстрацію права власності територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради від 30.04.2009р. на нежитлові приміщення підвалу загальною площею 556,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна: 27185377.
Позивач також зазначив, що визнання недійсним та скасування рішення виконкому як первинної підстави для вибуття спірних приміщень із права власності власників квартир багатоквартирного будинку є належним способом захисту, а тому відсутні підстави і для заявлення вимог про визнання недійсними свідоцтв про право власності, які видані саме на підставі оскаржуваного рішення відповідача. Аналогічну правову позицію висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019р. по справі № 367/2022/15-ц.
При цьому, як зазначає позивач, свідоцтво про право власності є документом, яким оформлюється відповідне право, але не є підставою виникнення, зміни чи припинення цього права, тобто свідоцтва, на які посилається відповідач, не породжують виникнення у Одеської міської ради відповідного права, а тільки фіксують факт його наявності.
У рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009р. №7-рп/2009 зазначено, що «рішення суб'єкта владних повноважень у сфері майнових відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного права». Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017р. у справі №911/3285/14.
Позивач зазначає, що згідно з ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Згідно з положеннями ст. 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать (власні (самоврядні) повноваження) управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.
Відповідно до ч.1 ст. 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.
Згідно з ч. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування України» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
При цьому посилання відповідача на рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009, відповідно до якого ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому не можуть бути скасовані або змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання, на думку позивача, не є релевантними у даній справі, оскільки предметом спору не є законність чи незаконність скасування органами місцевого самоврядування власних рішень.
Посилання відповідачів на правову позицію, викладену у Постанові Верховного Суду від 31.01.2018р. по справі №911/1563/17, позивач також вважає такими, що не є релевантними у даному спорі, оскільки у вказаній справі предметом спору було скасування рішень органу місцевого самоврядування про визнання незаконними та скасування власних рішень, у контексті чого Верховним Судом і було аналізовано вичерпання ненормативними актами своєї дії.
У рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 зазначено, що зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку.
Отже, умовою звернення до суду з позовом про визнання незаконним (протиправним) рішення органу місцевого самоврядування є заінтересованість позивача. Аналогічну правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду від 12.12.2019р. по справі № 820/6649/17.
Виходячи звикладеного, позивач вважає, що позов про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету є належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача.
Відповідачі - Одеська міська рада та виконавчий комітет Одеської міської ради проти позову заперечують, посилаючись на те, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним з огляду на те, що правовою підставою для звернення до суду може бути виключно захист прав та охоронюваних законом інтересів позивача, в той час як прийняття судового рішення на користь позивача у даній справі не буде мати наслідком поновлення його прав чи захист охоронюваних законом інтересів, з огляду на наступне, адже, виходячи з рішення Конституційний Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) оскаржуване рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 25.11.2004 р. № 710 «Про реєстрацію об'єктів комунальної власності м. Одеси», яке є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, вичерпало свою дію внаслідок його виконання.
При цьому, відповідачі зазначють, що на підставі рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 25.11.2004 р. № 710 «Про реєстрацію об'єктів комунальної власності м. Одеси» у Одеської міської ради не виникло право власності, а лише виникла правова підстава для оформлення такого права, яке вже існувало. Отже, рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради само по собі не є правовстановлюючим документом, а лише легітимізує вже існуюче право власності, створює правову підставу для оформлення (державної реєстрації) речового права на майно у встановленому законодавством порядку.
Таким чином, відповідачі вважають, що з урахуванням характеру спірних правовідносин, позовні вимоги ОСББ «Франко 39» щодо скасування рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради не впливають на законність правовстановлюючих документів щодо права власності. Вищевказане унеможливлює захист права позивача, яке він вважає порушеним, в обраний ним спосіб.
На думку відповідачів, скасування вказаного рішення не породжує жодних правових наслідків ані для власника майна, ані для позивача, оскільки таке право ґрунтується на чинних правовстановлюючих документах. Відповідна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 31.01.2018 р. у справі № 911/1563/17.
Крім того, виходячи з позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 13.05. 2020 р. у справі № 815/1788/15 відповідачі зазначили, що обраний позивачем спосіб захисту (оскарження рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради, за наслідками виконання якого виникли інші юридично значимі дії щодо реєстрації об'єктів комунальної власності м. Одеси) не усуває юридичний конфлікт та сам по собі не сприяє ефективному відновленню порушеного права.
На думку відповідачів, само по собі оскарження акта, що вичерпав свою дію після реалізації, не є достатнім та ефективним способом захисту та поновлення порушених прав позивача, а тому відповідна вимога може розглядатись лише одночасно з позовними вимогами безпосередньо відносно нерухомого майна, яке фактично є предметом спору.
З огляду на вищевикладене, відповідачі вважають, що рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 25.11.2004 р. № 710 «Про реєстрацію об'єктів комунальної власності м. Одеси» не порушує прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а тому наявні законні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог.
Стосовно законності підстав набуття територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради права власності на нежитлове підвальне приміщення загальною площею 556,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та наявності у Виконавчого комітету Одеської міської ради повноважень на прийняття спірного рішення від 25.11.2004 р. № 710 «Про реєстрацію об'єктів комунальної власності м. Одеси», відповідачі зазначили, що в період існування СРСР, згідно вимог ст. 11 Конституції СРСР 1977 року, державі належало на праві власності майно всіх державних, торгівельних та комунальних підприємств, організованих державою, житловий фонд, а також інше майно, необхідне для виконання завдань, що стоять перед державою.
Тільки з прийняттям у 1990 році Закону СРСР «Про заснування поста Президента СРСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) СРСР» державною власністю стала загальносоюзна власність, власність союзних республік, власність автономних республік, автономних областей, автономних округів, країв, областей та інших адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).
Згідно зі ст. 31 Закону УРСР «Про власність» до державної власності в Україні належить загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).
Відповідно до ч. 2 ст. 32 зазначеного Закону суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.
Згідно вимог п. 5 Постанови Верховної ради УРСР «Про введення в дію Закону УРСР «Про власність» від 26.03.1991 р. Раді Міністрів України було доручено забезпечити, за участю Кримської АРСР, а також виконавчих комітетів обласних рад народних депутатів, розмежування майна між власністю Української РСР та власністю відповідно Кримської АРСР, міста Києва та інших областей.
На підставі Постанови Кабінету міністрів України від 05.11.1991 р. № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 р. № 266-ХХІ затверджений Перелік державного майна, що передано у власність Одеської обласної ради та Перелік державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування. Згідно з п. 1 розділу «Житлово-комунальне господарство» додатку 2 до вказаного рішення у комунальну власність адміністративно-територіальної одиниці м. Одеси передано весь житловий та нежитловий фонд місцевих Рад народних депутатів.
В подальшому, рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 25.11.2004 р. № 710 «Про реєстрацію об'єктів комунальної власності м. Одеси» проведено технічну інвентаризацію нежитлового підвального приміщення, загальною площею 556,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 та на підставі вказаного рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради Одеській міській раді видано свідоцтво про право власності від 15.04.2009 р. № САС629425 на нежитлове підвальне приміщення, загальною площею 556,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1.
При цьому, відповідачі зазначають, що рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 25.11.2004 р. № 710 прийнято на підставі норм чинного законодавства України, зокрема, ст.ст. 29, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5 (що втратило чинність, але діяло на момент видачі свідоцтв Одеській міській раді), відповідно до п. 1.4 якого державна реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлюючих документів особи, що звернулася до БТІ.
Видача свідоцтва про право власності передбачена п. 6 вказаного Положення, що регулює оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, яке здійснюється місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, державними органами приватизації, Державним управлінням справами на житлові та нежитлові об'єкти. При цьому БТІ можуть лише за дорученням вказаних органів проводити підготовку документів для видачі свідоцтв. Оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності органами місцевого самоврядування.
Таким чином, відповідчі вважають, що з урахування діючого на той час законодавства України територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради на законних підставах набула право власності на нежитлове підвальне приміщення, загальною площею 556,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1.
Також, відповідачі зазначили, що згідно зі ст. 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать повноваження з управління комунальною власністю, зокрема щодо управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад; встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад; заслуховування звітів про роботу керівників підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад; підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм; підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо визначення сфер господарської діяльності та переліку об'єктів, які можуть надаватися у концесію, подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна.
Водночас, відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» (в редакції, яка діяла на момент видачі свідоцтв Одеській міській раді), територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Таким чином, виходячи з викладеного, відповідачі вважають, що оскільки рішення Виконавчого комітету Одеської міської від 25.11.2004 р. № 710 «Про реєстрацію об'єктів комунальної власності м. Одеси» є обґрунтованим та законним, то і державна реєстрація права власності територіальної громади м. Одеси на вищезазначене нежитлове приміщення підвалу, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, є дійсною та законною.
Стосовно обґрунтування позиції, що нежитлові приміщення підвалу, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, не відносяться до допоміжних та не є спільною власністю співвласників багатоквартирного будинку відповідачі зазначили, що законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення як окремого об'єкта нерухомості.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Разом з тим, нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.
При цьому, відповідачі зазначили, що для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.
Відповідачі зазначили, що на виконання п. 1 рішення Одеської міської ради від 07.12.2016 р. № 13 60-VII «Про передачу багатоквартирних жилих будинків, що обліковуються на балансі комунальних підприємств Житлово-комунального сервісу Одеської міської ради, в управління (на баланс) об'єднання співвласників багатоквартирних будинків» на баланс КП ЖКС «Вузівський» передано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому нежитлові приміщення підвалів, зокрема, нежитлове підвальне приміщення загальною площею 556,2 кв.м.,що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , не вибули з власності територіальної громади м. Одеси.
Надалі, в 2017 році, відповідно до акту - приймання передачі багатоквартирного будинку з управління КП ЖКС «Вузівський'на в управління (на баланс) ОСББ «Франко 39» передано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення виконкому) допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Нежиле приміщення - приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно- правових відносин.
Крім того, відповідно до Додатку Б, ДБН В.2.2015-2005 «Житлові будинки. Основні положення», затверджених наказом Держбуду України від 28.09.2005 р. №175, нежитлове приміщення - приміщення в структурі житлового будинку, що не відноситься до житлового фонду. Є самостійним об'єктом цивільно- правових відносин; підсобні приміщення багатоквартирного житлового будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (сходові клітки, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, комори, сміттєзбірні камери, горища, підвали, шахти тощо).
Таким чином, відповідачі зазначають, що діючим законодавство України законом та державними будівельними нормами чітко розмежоване поняття статусу та функціонального призначення приміщень у багатоквартирному будинку.
Відпвідачі також наголошують, що позивачем не надано жодних належних і допустимих доказів, які б підтверджували наявність у спірних приміщеннях інженерних комунікацій та технічних пристроїв, без доступу до яких експлуатація житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , є неможливою.
Також, відповідачі вважають безпідставним посилання позивача у якості обгрунтування позову на положення Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» який був прийнятий 14 травня 2015 року. Тобто, на момент прийняття вищевказаних рішень Виконавчого комітету Одеської міської ради вказаний Закон не діяв.
Крім того, відповідачі зазначили, що Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначає правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання. Метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.
Вищевказаний Закон також закріплює поняття приватизації, об'єкти та способи приватизації, поняття житлових чеків і порядок розрахунків за приватизоване житло. Законом також врегульовані права і обов'язки наймачів і власників, проведення приватизації і оформлення права власності, використання одержаних коштів, утримання приватизованих квартир, сплати податку на житло та соціальний захист населення при приватизації.
Крім того, відповідачі зауважили, що позивач у позовній заяві посилається на п. 2 ст. 10 вказаного Закону та зазначає, що «офіційне тлумачення положень п. 2 ст. 10 цього закону наведено у Рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 р. №4- рп/2004 у справі N1-2/2004 за конституційним зверненням громадянина України та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». П.1.1. резолютивної частини зазначеного рішення встановлено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизаиією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього».
При цьому ч. 11 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що спори, які виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду вирішуються судом.
Відповідачі вважають, що позивачем в обґрунтування позову, з посиланням на норми Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», не надано доказів стосовно того, чи отримали співвласники будинків за адресою: АДРЕСА_1 , у приватну власність квартири на підставі приватизаційної процедури або вони стали власниками квартир в даному будинку на підставі цивільно-правових угод.
Таким чином, відповідачі вважають, що позивач безпідставно посилається на норми Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Стосовно наданого позивачем в обґрунтування своєї позиції висновку експерта № 04/21 від 25.06.2021 року судової будівельної - технічної експертизи, виконаної згідно заяви голови ОСББ «Франко 39», відповідачі зазначили, що така експертиза не може розглядатися судом як належний доказ, адже, така експертиза не може вважатися судовою, оскільки не була проведена в рамках розгляду судової справи №916/2022/21. Обстеження проводилось 31.03.2021 року в присутності заявника. При цьому, постає питання, яким чином експертом та головою ОСББ «Франко 39» було здійснено доступ до приміщення, яке є власністю територіальної громади м. Одеси, в особі Одеської міської ради, без самого власника.
Також, у відповідачів виник сумнів в реальному проведені обстеження експертом, оскільки до висновку експерта від 25.06.2021 року № 04/21 не додано жодної фотографії нежитлового приміщення підвалу загальною площею 556,2 кв.м.
Крім того, у висновках експерта зазначено, що нежитлове приміщення підвалу площею 556,2 кв.м. що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , є складовою частиною підвалу, загальною площею 1 324,5 кв.м. При цьому, експертом не зазначено, що до нежитлового приміщення підвалу площею 556,2 кв.м., є окремий доступ та розташування такого нежилого приміщення не перешкоджає доступу до інших приміщень підвалу.
У висновку експерта в розділі «Дослідження» зазначено: «Згідно проведеного обстеження встановлено, що в приміщеннях підвалу, загальною площею 556,2 кв.м, яке є складовою частиною підвалу загальною площею 1 324,5 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , наявні загальнобудинкові інженерні комунікації (запірна арматура мереж водопостачання та опалення), лічильники тепла та водопостачання, 2 елеваторних вузла, які відповідають за опалення багатоквартирного будинку, 2 електричні щитові, труби, в яких розміщені електричні дроти, що від щитових розведені до кожного під 'їзду, та від яких залежить електропостачання 135 квартир будинку та місць загального користування, обладнання провайдерів, яке відповідає за інтернет зв'язок власників будинку, а також внутрішньобудинкова система водопостачання та водовідведення, необхідні для обслуговування житлового будинку (див. Фототаблиці дод. № 1)».
Відповідачі зазначають, що експертом не наведено підстав щодо висновку про те, що нежитлове приміщення підвалу, площею 556,2 кв. м. відноситься до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, експертом схематично не зазначено де саме виявлені загальнобудинкові інженерні комунікації, електричні щитові, обладнання провайдерів для інтернет зв'язку, не зазначено де виявлено загальнобудинкові інженерні комунікації систем водопостачання водопостачання та водовідведення, необхідні для обслуговування житлового будинку (нежитлове приміщення площею 556,2 кв. м. складається з 8 приміщень) та чи не проходять такі інженерні комунікації в інших приміщеннях всього будинку, експертом не зазначено яку саме площу займають виявлені загально будинкові інженерні комунікацій для обслуговування всього будинку.
Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення представників сторін, керуючись положеннями законодавства, суд дійшов наступних висновків.
Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 16 зазначеного Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. При цьому, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відповідно до ч.4 ст.55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Отже, особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом.
Отже, підставою звернення до суду є наявність порушеного, не визнаного або оспорюваного права та інтересу.
Відповідно до ч.1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Отже, звертатися з позовом може не будь-яка, а лише заінтересована особа.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
При цьому, обраний спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав та інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019р. у справі N 331/6927/16-ц.
Суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Разом з тим, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі № 338/180/17, від 11.09.2018р. у справі №905/1926/16, від 30.01.2019р. у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019р. у справі №916/3156/17, від 16.06. 2020 р. у справі № 145/2047/16-ц .
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 р. у справі № 916/1415/19).
Отже, суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі, якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020р. у справі № 369/10789/14-ц).
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 25.11.2004 р. № 710 «Про реєстрацію об'єктів комунальної власності м. Одеси» вирішено : Комунальтному підприємству «Одеське міське бюро технцічної інвентеризації та реєстрації обєктів нерухомості» провести технічну інвентаризацію об'єктів нежитлового фонду комунальної власностиі, зокрема, підвального приміщення, що розташоване за адресою: м.Одеса, вул.І.Франка, 39, оформити та видати Одеській міській раді свідоцтва про право власності на об'єкти, зазначені у п.1.1 цього рішення, у тому числі підвальне приміщення, що розташоване за адресою: м.Одеса, вул.І.Франка, 39, та зареєструвати їх за Одеською міською радою.
Зазначене рішення виконкому Одеської міської ради було виконане шляхом проведення технічної інвентаризації об'єктів, зокрема, підвального приміщення, що розташоване за адресою: м.Одеса, вул.І.Франка, 39, та оформлення Одеській міській раді свідоцтва про право власності на цей об'єкт нерухомості, а також проведення державної реєстрації права власності.
За таких обставин, враховуючи сталу судову практику, суд вважає, що у даному випадку обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 25.11.2004р. №710 в частині, що стосується оформлення свідоцтва про право власності Одеської міської ради від 15.04.2009р. (бланк серії НОМЕР_1 ) на нежитлові приміщення підвалу загальною площею 556,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , є неефективним, оскільки задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 25.11.2004р. №710, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення права власності ОСББ «Франко 39», а отже, потребуватиме додаткових засобів захисту.
Таким чином, вимога позивача про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 25.11.2004р. №710 в частині, що стосується оформлення свідоцтва про право власності Одеської міської ради від 15.04.2009р. (бланк серії САС №629425) на нежитлові приміщення підвалу загальною площею 556,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, задоволенню не підлягає.
При цьому, розглядаючи вимогу ОСББ «Франко 39» про скасування державної реєстрації права власності територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради від 30.04.2009р. на нежитлові приміщення підвалу загальною площею 556,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер майна: 27185377, суд вважає за необхідне надати правову оцінку рішенню Виконавчого комітету Одеської міської ради від 25.11.2004р. №710, в частині, що стосується оформлення та видачі Одеській міській раді свідоцтва про право власності від 15.04.2009р. (бланк серії САС №629425) на нежитлові приміщення підвалу загальною площею 556,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1.
За матеріалалми справи, ОСББ «Франко 39» було створено власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , з метою забезпечення і захисту прав співвласників, належного утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутом, затверженим установчими зборами 05.06.2016р. Завданням та предметом діяльності ОСББ «Франко 39» є забезпечення реалізації прав співвласників на володіння та користування спільним майном; забезпечення належного утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території; сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обгрунтованими цінами тощо (п.3 розділу ІІ Статуту).
Рішенням Одеської міської ради №1360 -УІІ від 07.12.2016р. «Про передачу багатоквартирних жилих будинків, що обліковуються на балансі комунальних підприємств житлово-комунального сервісу Одеської міської ради, в управління (на баланс) об'єднань співвласників багатоквартирних будинків» вирішено передати багатоквартирні жилі будинки, що обліковуються на балансі комунальних підприємств житлово-комунального сервісу Одеської міської ради, в управління (на баланс) об'єднань співвласників багатоквартирних будинків згідно з додатком.
Відповідно до Акту прийняття-передачі багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 з управління (з балансу) КП «ЖКС «Вузівський» в управління (на баланс) ОСББ «Франко 39» від 28.02.2017р. проведено обстеження активів житлового будинку, визначені характеристики багатоквартирного будинку та ОСББ «Франко 39» від КП «ЖКС «Вузівський» прийнято в управління багатоквартирний житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, згідно зазначеного Акту, площа підвалу у будинку, що передається, становить 1280 кв.м.
Згідно наявного у матеріалах справи технічного паспорту на багатоквартирний житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 від 10.05.2017р., висновку експерта №04/21 судової будівельно- технічної експертизи, виконаної згідно заяви голови правління ОСББ «Франко 39» для подання до Господарського суду Одеської області, виготовленого судовим експертом ОСОБА_3 25.06.2021р., загальна площа підвалу у будинку АДРЕСА_1 , складає 1324,5 кв.м.
Отже, при передачі багатоквартирного житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 з управління (з балансу) КП «ЖКС «Вузівський» в управління (на баланс) ОСББ «Франко 39» було передано ОСББ все підвальне приміщення будинку.
Слід також зауважити, що зареєстроване за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради підвальне приміщення загальною площею 556, 2 кв.м у будинку АДРЕСА_1 , є складовою частиною підвалу площею 1324,5 кв.м, про що також зазначено у висновку експерта №04/21 .
Відповідно до п.2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (у редакції, яка діяла станом на дату прийняття рішення виконкому Одеської міської ради від 25.11.2004р. №710) власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т.ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Офіційне тлумачення положень п.2 ст. 10 цього закону наведено у Рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004р. №4-рп/2004 у справі №1-2/2004 за конституційним зверненням громадянина України ОСОБА_1 та інших громадян про офіційне тлумачення положень п. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", у п. 1.1. резолютивної частини якого встановлено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.
Конституційний Суд України зазначив, що набуте громадянами право на квартири державного житлового фонду та належні до них допоміжні приміщення є непорушним (ст. 41 Конституції України), забезпечується державою і захищається судом (ст. 55 Конституції України).
Рішенням Конституційного Суду України від 09.11.2011р. №14-рп/2011 у справі №1-22/2011 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень п. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" роз'яснено, що в аспекті конституційного звернення положення п. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 року N 2482-Х1І зі змінами необхідно розуміти так, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.
Отже, безпідставним є посилання відповідачів у справі на необхідність доведення позивачем того, що власники кварир набули права власності на них в результаті приватизації державного житлового фонду.
Слід також зауважити, що відповідно до ст.1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» (у редакції станом на дату прийняття рішення виконкому Одеської міської ради від 25.11.2004р. №710) допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення); нежиле приміщення - приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин; технічне обладнання багатоквартирного будинку - інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов та безпечної експлуатації квартир (загальні будинкові мережі тепло-, водо-, газо-, електропостачання, бойлерні та елеваторні вузли, обладнання протипожежної безпеки, вентиляційні канали та канали для димовидалення, обладнання ліфтів, центральних розподільних щитів електропостачання, елеваторних вузлів, а також елементи благоустрою території).
Відповідно до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 р. № 76, допоміжні приміщення житлового будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.
Поняття «допоміжні приміщення» та «нежиле приміщення» наведене також у ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», згідно якої допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.
Крім того, згідно з положеннями ст.1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).
При цьому, суд погоджується з позицією відповідачів у справі, які зазначили, що для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.
Як вбачається з висновку експерта №04/21, в результаті проведеного обстеження ним було встановлено, що в приміщеннях підвалу, загальною площею 556,2 кв.м, які розташовані у будинку АДРЕСА_1 , наявні наступні комунікації: загальнобудинкові інженерні комунікації систем водопостачання та водовідведення, необхідні для обслуговування житлового будинку (запірна арматура мереж водопостачання та опалення); водяний, тепловий та електролічильник; елеваторний вузол, що відповідає за систему опалення багатоквартирного будинку; електрощитова, від якої розведені труби, в яких розміщені електродроти, що від щитових розходяться до кожного під'їзду, та від яких залежить електричне постачання місць загального користування та 135 квартир; обладнання провайдерів, які забезпечують співвласників будинку інтернет зв'язком.
На підставі викладеного, згідно з ДБН В. 2.2-15-2019 «Будівлі і споруди. Житлові будівлі. Основні положення», експерт дійшов висновку, що приміщення підвалу, загальною площею 556,2 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , відносяться до допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку, які необхідні для його обслуговування.
Крім того, в ході огляду судом доказів за їх місцезнаходженням, а саме: огляду підвального приміщення загальною площею 556,2 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , судо було також встановлено, що у зазначеному підвальному приміщенні знаходяться загальнобудинкові інженерні комунікації систем водопостачання та водовідведення, необхідні для обслуговування житлового будинку (запірна арматура мереж водопостачання та опалення); водяний, тепловий та електролічильник; елеваторний вузол, що відповідає за систему опалення багатоквартирного будинку; електрощитова, від якої розведені труби, в яких розміщені електродроти, що від щитових розходяться до кожного під'їзду, та від яких залежить електричне постачання місць загального користування та квартир; обладнання провайдерів, які забезпечують співвласників будинку інтернет зв'язком.
При цьому, іншого приміщення, у якому можливо було б розташувати зазначені комунікації у будинку не має. Вхід до підвального приміщення загальною площею 556,2 кв.м можливий лише через вузький прохід, який розташований у підїзді №1 будинку, та який закритий решіткою.
Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
До того ж, 17.10.2019р. набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Враховуючи все викладене вище, суд дійшов висновку про те, що більш вірогідним є те, що приміщення підвалу, загальною площею 556,2 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , відносяться до допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку, які необхідні для його обслуговування, та є спільною власністю власників квартир багатоквартирного будинку.
Суд вважає за необхідне також зауважити, що відповідно до ч.4 ст.319 Цивільного кодексу України власність зобов'язує.
Згідно ст.322 зазначеного Кодексу власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Але, Одеською міською радою, незважаючи на прийняття виконавчим комітетом Одеської міської ради рішення від 25.11.2004р. №710 та реєстрацію права власності на підвальне приміщення площею 556,2 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, за територіальною громадою міста Одеси на праві комунальної власності, не вчинялося дій щодо утримання даного приміщення, проведення у ньому будь-яких ремонтних робіт тощо.
Отже, враховуючи наведені вище положення законодавства, позицію Конституційного Суду України, суд погоджується з позицією позивача у справі щодо незаконності рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 25.11.2004р. №710 та оформлення і видачі територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 15.04.2009р. на підвальне приміщення площею 556,2 кв.м в будинку АДРЕСА_1 .
Згідно ч.2 ст.393 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.346 Цивільного кодексу України право власності припиняється у разі припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі.
Як вже зазначалося вище, відновідно до норм законодавства територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради не могло належати на праві власності підвальне приміщення, загальною площею 556,2 кв.м, що розщташоване в будинку АДРЕСА_1 .
При цьому, згідно із ч. 1 ст. 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.
Відповідно до положень ст. 6 цього Закону співвласники мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Суд вважає також за необхідне зауважити, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції захисту прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Зазначене також знайшло відображення у ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України, відповідно до яких право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За приписами п.п.. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16.01.2020р.) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 ч.6 ст. 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 ч.6 ст. 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, у розумінні положень наведеної норми, способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Аналогічні правові висновки наведені у у постанові від 13.10.2021р. у справі №911/1968/20 Верховний суд зазначив, що відповідно до положень частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Але, у даному випадку суд вважає за необхідне ще раз зауважити, що особливістю правового статусу допоміжних приміщень є те, що вони є спільною власністю власників квартир у багатоквартирному будинку в силу прямої норми закону і підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення співвласниками будь-яких додаткових дій. Зазначене виключає набуття будь-якою особою права власності на такі приміщення, як на окремий об'єкт цивільних прав.
При цьому, відповідно до усталених правових висновків Верховного Суду свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права, не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов'язки, а видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі.
У той же час судорм вже надано правову оцінку рішенню виконавчого комітету Одеської міської ради від 25.11.2004р. №710, на підставі якого було оформлене свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 15.04.2009р.
За таких обставин, наявні підстави для задоволення позовних вимог ОСББ «Франко 39» у частині скасування державної реєстрації права власності територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради від 30.04.2009р. на нежитлові приміщення підвалу загальною площею 556,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна: 27185377.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідачів згідно ст. ст. 123, 129 ГПК України.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1. Позовну заяву Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Франко 39"до Виконавчого комітету Одеської міської ради, Одеської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 25.11.2004р. №710 в частині, що стосується оформлення свідоцтва про право власності Одеської міської ради від 15.04.2009р. (бланк серії САС №629425) на нежитлові приміщення підвалу загальною площею 556,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, та про скасування державної реєстрації права власності територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради від 30.04.2009р. на нежитлові приміщення підвалу загальною площею 556,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер майна: 27185377 - задовольнити частково.
2. Скасувати державну реєстрацію права власності територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради від 30.04.2009р. на нежитлові приміщення підвалу загальною площею 556,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер майна: 27185377.
3. Стягнути з Виконавчого комітету Одеської міської ради (65026, м. Одеса, Думська площа, 1, код ЄДРПОУ - 04056919) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Франко 39" (65049, м. Одеса, вул. Івана Франко, буд.39, код ЄДРПОУ - 40608048, електронна адреса: frankodom@ukr.net) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 135 грн.
4. Стягнути з Одеської міської ради (65026, м. Одеса, Думська площа, 1, код ЄДРПОУ - 26597691) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Франко 39" (65049, м. Одеса, вул. Івана Франко, буд.39, код ЄДРПОУ - 40608048, електронна адреса: frankodom@ukr.net) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 135 грн.
5. У задоволенні решти позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.
Повне рішення складено 03 грудня 2021 р.
Суддя Н.В. Рога