ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.12.2021Справа № 910/16157/21
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Спичака О.М.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/16157/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГП Євротех»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрі майнінг сервіс»
про стягнення 57 500,07 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ГП Євротех» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрі майнінг сервіс» про стягнення 57 500,07 грн., з яких 47 590,00 грн. основного боргу, 556,31 грн. пені, 83,76 грн. 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано належним чином взятих на себе зобов'язань за договором №12 від 09.01.2021 в частині оплати поставленого товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/16157/21. При цьому, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про можливість здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою від 11.10.2021 встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.
З приводу повідомлення відповідача про розгляд справи суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами ч.1 ст.7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцем державної реєстрації відповідача є: 01024, м. Київ, вул. Богомольця, 7/14, прим. 182.
З урахуванням вимог господарського процесуального законодавства України, судова кореспонденція по справі (ухвала про відкриття провадження) направлялась судом за вказаною адресою відповідача.
Проте, конверт з поштовою кореспонденцією, скерованою на адресу відповідача, було повернуто до суду у зв'язку з закінченням встановленого строку зберігання.
Відповідно до п. 99 Постанови №270 від 05.03.2009р. Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку», рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об'єкті поштового зв'язку вручаються адресату.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та повернення їх до суду є наслідком відсутності волевиявлення відповідача щодо їх належного отримання, проте, ніяким чином не неналежним повідомленням про час та місце розгляду справи у розмінні Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про невручення за адресою місцезнаходження є днем вручення судового рішення, а отже, і належного повідомлення учасника справи.
Судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись, з процесуальними документами у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
До того ж, про дату, час, місце судового засідання по справі відповідач міг дізнатись на офіційному сайті Господарського суду міста Києва у мережі Інтернет.
Наразі, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
19.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГП Євротех» (постачальник, далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрі майнінг сервіс» (покупець, далі - відповідач) укладено договір поставки №12 (надалі - договір), відповідно до умов п.1.1 якого постачальник зобов'язується передавати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору.
За умовами п.1.2 договору предметом поставки є автомобільні шини (автомобільні камери, диски колісні металеві) нові (далі - товар).
Асортимент товару визначається у рахунках (п.2.1 договору).
Відповідно до п.4.1 договору загальна сума складається з суми всіх видаткових накладних, підписаних з обох сторін.
Згідно з п.4.2 договору покупець оплачує товару за цінами, що визначаються у відповідних видаткових накладних.
Умовами п.7.1 договору передбачено, що даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2023.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір поставки №12 від 19.01.2021 як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків з поставки товару.
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору поставки №12 від 19.01.2021 позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар згідно з видатковою накладною №487 від 30.06.2021 на суму 75 090 грн. Вказана видаткова накладна підписана представниками обох сторін без жодних зауважень та заперечень.
Оскільки умовами спірного договору сторонами не встановлено конкретний строк оплати отриманого товару, позивач в порядку ч.2 ст. 530 ЦК України звертався до відповідача з вимогою за вих. № 1208 від 12.08.2021 про сплату заборгованості за спірним договором в сумі 81 590 грн., яка була отримана відповідачем, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Проте, за поясненнями позивача, відповідачем розрахунок за отриманий згідно вказаних вище видаткових накладних товар не проведено в повному обсязі, лише частково, з огляду на що у відповідача утворилась заборгованість за поставлений товар у сумі 47 590,00 грн.
Також, наявність заборгованості відповідача перед позивача за отриманий товар підтверджується актом звірки взаєморозрахунків, який підписаний сторонами станом на 12.08.2021.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.
Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд в своїй постанові від 28.02.2018р. у справі №910/9075/17, де зазначено, що зі змісту статті 692 Цивільного кодексу України вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов'язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття.
З огляду на вищевикладене, враховуючи положення ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України та умови п.3.1 договору, відповідач зобов'язаний був оплатити вартість товару в момент отримання рахунку на оплату №64 від 11.04.2018.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України).
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Отже, виходячи з фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що відповідачем не було проведено розрахунок за отриманий товару, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 47 590 грн.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Проте, відповідачем доказово обставини, які повідомлені позивачем, спростовано не було, доказів оплати отриманого товару не надано.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, доказово не спростував, та доказів виконання своїх обов'язків щодо оплати отриманого товару не надав, господарський суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 47 590 грн.
При цьому, виходячи з фактичних обставин справи, що відповідачем не було проведено розрахунок за отриманий товар, а тому позивачем правомірно заявлено в межах даного позову вимоги про стягнення пені та 3% річних.
Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Умовами п.8.1 договору сторонами погоджено, що у разі порушення термінів оплати за поставлений товар за цим договором більше ніж 3 (трьох) календарних днів, постачальник має право нарахувати покупцеві, починаючи з 4 (четвертого) календарного дня прострочення, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення від суми несплаченого товару. Строк нарахування пені - згідно з чинним законодавством.
Перевіривши розрахунок пені, долучений позивачем до позовної заяви, суд дійшов висновку щодо його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 556,31 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.
Перевіривши розрахунок 3% річних, долучений позивачем до позовної заяви, суд дійшов висновку щодо його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 83,76 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.
При цьому, суд звертає увагу сторін, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Частиною 1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Статтею 1 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України).
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).
Стаття 161 Господарського процесуального кодексу України визначає, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
У позовній заяві позивачем зазначено, що позивачем понесено витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.
Частинами 1-2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому, що за приписами ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Проте, жодних клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідачем не подано.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 Господарського процесуального кодексу України). Вказану правову позицію висловлено у постанові від 03.10.2019р. об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду по справі №922/445/19.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Наразі, обґрунтовуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, які буде понесено за наслідками розгляду справи, позивачем надано суду: договір про надання правової допомоги від 01.08.2021, укладений позивачем з адвокатом Дадим Ю.М.
Згідно змісту п.4.2 вказаного договору сторони погодили, що гонорар складається з суми вартості наданої правової допомоги, тарифи яких узгоджені сторонами та зазначені в Додатку 1 до цього договору. Розмір гонорару становить предмет адвокатської таємниці і може бути повідомленим третім особам лише за двосторонньою згодо на це як адвоката, так і клієнта.
При цьому, умовами п.4.5 вказаного договору передбачено, що до гонорару не включаються фактичні витрати (витрати на проїзд, направлення кореспонденції поштовим зв'язком та ін.), необхідні для виконання договору.
Виплата позивачем адвокату Дадим Ю.М. за правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн. підтверджується платіжним дорученням №1047 від 29.09.2021.
Підтвердженням того, що Дадим Ю.М. є адвокатом свідчить свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія АП № 43274 від 07.06.2019.
На підтвердження обсягів та вартості наданих послуг на суму 7000,00 грн., пов'язаних з вирішенням даного спору, позивачем додано акт про надання послуг - правової допомоги від 29.09.2021 згідно договору №б/н від 01.08.2021.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Наразі, згідно акта про надання послуг - правової допомоги від 29.09.2021 адвокат надав наступні послуги:
- ознайомлення, аналіз наданих первинних документів на предмет порушення стороною договору строків оплати - 1 год. - 600 грн.;
- складання листа вимоги від 12.08.2021 - 1 год. - 800 грн.;
- направлення послугами «Укрпошти» листа вимоги від 12.08.2021 - 1 год. - 200 грн.;
- складання позовної заяви разом з розрахунком штрафних санкцій - 4 год. - 4000 грн.;
- направлення послугами «Укрпошти» позову в суд та відповідачу - 1 год. - 200 грн.;
- складання відповіді на відзив - 2 год. - 1000 грн.;
- направлення послугами «Укрпошти» відповіді на відзив - 1 год. - 200 грн.
Суд відмовляє в задоволені вимоги про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в частині виду послуг «складання відповіді на відзив» у розмірі 1000,00 грн. та «направлення послугами «Укрпошти» відповіді на відзив» у розмірі 200 грн., у зв'язку з їх необґрунтованістю, оскільки при розгляді справи №910/16157/21 відзив на позов відповідачем не подавав та, відповідно, позивачем відповідь на відзив не складалась.
Крім того, суд відмовляє в задоволенні компенсації витрат в частині послуги адвоката «складання листа вимоги від 12.08.2021» у розмірі 800 грн. та «направлення послугами «Укрпошти» листа вимоги від 12.08.2021» у розмірі 200 грн., у зв'язку з їх необґрунтованістю, оскільки дії позивача щодо направлення досудової вимоги відповідачу, у зв'язку з невиконанням останнім своїх зобов'язань за спірним договором є досудовим врегулюванням спору та пов'язані з господарською діяльністю позивача, що узгоджується з положеннями статті 42 Господарського кодексу України.
З огляду на викладене вимоги позивача щодо відшкодування витрат на правничу допомогу є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню в сумі 4800 грн.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір та витрати на правничу допомогу покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрі майнінг сервіс» (01024, м. Київ, вул. Богомольця, 7/14, прим. 182; код ЄДРПОУ 42239767) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГП Євротех» (49000, м. Дніпро, вул. Любарського, 93; код ЄДРПОУ 43440562) основний борг у сумі 47590 грн., 83 грн. 76 коп. 3% річних, 556 грн. 31 коп. пені, 2270 грн. витрат по сплаті судового збору та 4800 грн. витрат на правничу допомогу.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.М. Спичак