ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.12.2021Справа № 910/15667/21
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Спичака О.М.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/15667/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДБК Агроімпорт»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал груп»
про стягнення 177 940,43 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ДБК Агроімпорт» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал груп» про стягнення 177 940,43 грн., з яких 141 676,22 грн. основного боргу, 23 900,78 грн. інфляційних втрат, 12 363,43 грн. 3% річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором №11-01/18 від 11.01.2018 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ДБК Агроімпорт» залишено без руху.
08.10.2021 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, на виконання вимог ухвали суду від 29.09.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/15667/21. При цьому, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про можливість здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою від 12.10.2021 встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.
Відповідач відзиву на позов не подав, клопотання про продовження строку на подачу відзиву не заявив.
При цьому, про розгляд Господарським судом міста Києва справи №910/15667/21 відповідач повідомлявся належним чином за адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (03040, м. Київ, вул. Васильківська, 9/14, оф. 63), що підтверджується роздруківкою з сайту «Укрпошта» відстеження відправлень, з якого вбачається, що ухвала суду про відкриття провадження у справі №910/15667/21 була отримана відповідачем 29.11.2021.
За таких обставин, відповідач вважається належним чином повідомлений про розгляд Господарським судом міста Києва справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Одночасно, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
11.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДБК Агроімпорт» (продавець, далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал груп» (покупець, далі - відповідач) укладено договір поставки №11-01/18 (надалі - договір), відповідно до умов п.1.1 якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.
Відповідно до п.1.2 договору найменування товару: продукція виробничо-технічного призначення (далі - товар).
Сума договору складає 1 000 000,00 грн. з урахуванням суми ПДВ (п.1.3 договору).
Термін доставки товару 6 тижнів з моменту передоплати (п.2.3 договору).
За умовами п.2.4 договору право власності на товар переходить до покупця в момент передачі товарів зі складу продавця.
Умовами п.3.1 договору сторони узгодили, що оплата за товар проводиться в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця згідно рахунку-фактури та здійснюється наступним чином:
- 100% передплата з моменту виставлення рахунку-фактури.
Згідно з п.6.1 договору даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2018 року, але в будь-якому випадку о повного виконання сторонами своїх зобов'язань по цьому договору.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір поставки №11-01/18 від 11.01.2018 як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків з поставки товару.
Так, відповідно до умов п.3.1 договору позивачем було виставлено на оплату відповідачу рахунок №64 від 11.04.2018 на оплату товару загалом на суму 356 676,22 грн.
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору поставки товару №11-01/18 від 11.01.2018 позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар згідно з видатковими накладними №60 від 13.04.2018 на суму 159 461,16 грн. та №93 від 24.05.2018 на суму 197 215,06 грн., що загалом складає 356 676,22 грн. Вказані видаткові накладні підписані представниками обох сторін без жодних зауважень та заперечень.
Проте, за поясненнями позивача, відповідачем розрахунок за отриманий згідно вказаних вище видаткових накладних товар не проведено в повному обсязі, лише частково сплачено 215 000,00 грн., що підтверджується випискою АТ «Кредобанк» від 28.01.2021 з рахунку позивача за період з 17.04.2018 по 01.06.2018.
Позивач звертався до відповідача з вимогою за вих. 11-02/02/2021 від 11.02.2021 про сплату заборгованості за спірним договором в сумі 141 676,22 грн., що підтверджується фіскальним чеком поштової установи, проте відповідач залишив вказану вимогу без відповіді та задоволення.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.
Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд в своїй постанові від 28.02.2018р. у справі №910/9075/17, де зазначено, що зі змісту статті 692 Цивільного кодексу України вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов'язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття.
З огляду на вищевикладене, враховуючи положення ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України та умови п.3.1 договору, відповідач зобов'язаний був оплатити вартість товару в момент отримання рахунку на оплату №64 від 11.04.2018.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України).
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Отже, виходячи з фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що відповідачем не було проведено розрахунок за отриманий товару, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 141 676,22 грн.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Проте, відповідачем доказово обставини, які повідомлені позивачем, спростовано не було, доказів оплати отриманого товару не надано.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, доказово не спростував, та доказів виконання своїх обов'язків щодо оплати отриманого товару не надав, господарський суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 141 676,22 грн.
При цьому, виходячи з фактичних обставин справи, що відповідачем не було проведено розрахунок за отриманий товар, а тому позивачем правомірно заявлено в межах даного позову вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, долучений позивачем до позовної заяви, суд дійшов висновку щодо його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 12 363,43 грн. та інфляційні втрати у сумі 23 900,78 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.
При цьому, суд звертає увагу сторін, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Частиною 1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Статтею 1 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України).
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).
Стаття 161 Господарського процесуального кодексу України визначає, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
У позовній заяві позивачем зазначено, що позивачем понесено витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9000,00 грн.
Частинами 1-2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому, що за приписами ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 Господарського процесуального кодексу України). Вказану правову позицію висловлено у постанові від 03.10.2019р. об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду по справі №922/445/19.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Наразі, обґрунтовуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, які буде понесено за наслідками розгляду справи, позивачем надано суду: додаток від 15.09.2021 до договору про надання правової допомоги від 01.02.2021, укладений з адвокатом Майстришин С.Р., згідно змісту якого сторони погодили виплату фіксованої суми гонорару (винагороди) за надання адвокатом правничої допомоги по стягненню заборгованості за договором №11-01/18 від 11.01.2018, у розмірі 9000,00 грн.
Також, пунктом 4 додатку від 15.09.2021 до договору про надання правової допомоги від 01.02.2021 сторони погодили доплату гонорару (винагороди) за позитивний результат по справі (успішний розгляд справи), що складає 10% від суми, задоволено судом, з дня винесення судом на користь клієнта протягом 1 (одного) дня, тобто у розмірі 17 794,04 грн.
Виплата позивачем адвокату Майстришин С.Р. за правничу допомогу в розмірі 9000,00 грн. підтверджується платіжним дорученням №5 від 15.09.2021.
Підтвердженням того, що Майстришин С.Р. є адвокатом свідчить свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2054 від 22.09.2002.
На підтвердження обсягів та вартості наданих послуг на суму 9000,00 грн., пов'язаних з вирішенням даного спору, позивачем додано довідку-розрахунок №15/09/21 від 15.09.2021.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Наразі, довідки-розрахунка №15/09/21 від 15.09.2021 адвокат надав наступні послуги:
- усна консультація з вивчення документів та правовий аналіз документів - 1500 грн.;
- складання позовної заяви - 5000 грн.;
- представництво у суді - 1 судодень - 2500 грн., загалом 9000 грн.
Суд відмовляє в задоволені вимоги про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в частині виду послуг «представництво у суді - 1 судодень» у розмірі 2500,00 грн., у зв'язку з її необґрунтованістю, оскільки розгляд справи №910/15667/21 здійснюється в порядку спрощенного позовного провадження без проведення судового засідання.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
Судом враховано, що Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про відшкодування витрат на розгляд справи за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим: рішення у справах «Двойних проти України» (пункт 80) від 12 жовтня 2006 року,«Гімайдуліна і інші проти України»(пункти 34-36) від 10 грудня 2009 року, «East/West Alliance Limited» проти України» (пункт 268) від 23 січня 2014 року, «Баришевський проти України» (пункт 95) від 26 лютого 2015 року та інші.
У рішенні «Лавентс проти Латвії» (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №910/4515/18.
На переконання суду, враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір витрат на правову допомогу адвоката не є обґрунтованим та не є пропорційним до предмета спору, їх розмір не є необхідним та неминучим.
Враховуючи викладені обставини, керуючись нормами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку обмежити розмір адвокатських витрат, що були понесені позивачем у даній справі, та які підлягають відшкодуванню позивачем.
Такий висновок суду ґрунтується на вищевикладених обставинах та переконанні, що розмір заявлених витрат не є обґрунтованим та не є пропорційним до предмета спору, а їх розмір не є необхідним та неминучим.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 5000,00 грн.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір та витрати на правничу допомогу покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Груп» (03040, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 9/14, офіс 63; код ЄДРПОУ 37250899) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДБК Агроімпорт» (79002, м. Львів, вул.І.Величковського, 7/57; код ЄДРПОУ 40337597) заборгованість у сумі 141 676 грн. 22 коп., 12363 грн. 43 коп. 3% річних, 23 900 грн. 78 коп. інфляційні втрати, 2270 грн. витрат по сплаті судового збору та 5000 грн 00 коп. витрат на правничу допомогу.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.М. Спичак