вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"23" листопада 2021 р. Cправа № 902/725/21
Суддя Господарського суду Вінницької області Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго", м.Вінниця
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницябуд", м.Вінниця
про стягнення 25589,72 грн заборгованості згідно договору поставки теплової енергії
представники сторін в судове засідання не з'явились
13.07.2021 до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницябуд" суми заборгованості за спожиті послуги з продажу та постачання теплової енергії в гарячій воді за період з грудня 2009 року по вересень 2010 року в розмірі 25589,72 грн.
Ухвалою суду від 19.07.2021 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/725/21, призначено судове засідання на 20.09.2021.
28.07.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву разом з доданими документами, зокрема заявою про застосування позовної давності.
20.09.2021 на адресу суду надійшла заява №05/2006 від 20.09.2021 за підписом представника позивача Жданова В.О. про розгляд справи за його відсутності.
Ухвалою суду від 20.09.2021 судом постановлено здійснити перехід від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду справи №902/725/21 за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження, призначено підготовче судове засідання 19.10.2021. Вказаною ухвалою суду зобов'язано позивача подати до суду належним чином засвідчені копії договору №5914 від 01.01.2010, порушення умов якого є підставою позову у даній справі та докази направлення (вручення) відповідачу актів здачі-прийняття виконаних робіт за період з грудня 2009 року по серпень 2010 року.
06.10.2021 до суд надійшло клопотання відповідача про розгляд справи за відсутності представника відповідача.
08.10.2021 на виконання вимог ухвали суду від 20.09.2021 до суду надійшли пояснення позивача у яких останній повідомляє про неможливість надання Договору №5914 від 01.10.2010 та доказів направлення (вручення) відповідачу актів здачі-прийняття виконаних робіт за період з грудня 2009 року по серпень 2010 року.
За наслідками судового засідання, яке відбулося 19.10.2021 судом постановлено ухвалу (із занесенням її до протоколу судового засідання) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 23.11.2021. Також судом постановлено повідомити відповідача про дату, час та місце наступного судового засідання шляхом оформлення відповідної телефонограми.
На визначену судом дату та час (23.11.2021) представники сторін в судове засідання не з'явилися.
Слід зазначити, що про дату, час та місце розгляду справи по суті останні повідомлялися належним чином.
Зокрема, позивач повідомлений про дату час та місце розгляду справи під розписку (а.с. 86).
Відповідач повідомлений про дату час та місце розгляду справи по суті відповідною телефонограмою (а.с. 87).
Також судом взято до уваги раніше подане клопотання відповідача про здійснення розгляду справи без участі повноважного представника.
23.11.2021 на електронну адресу суду надійшла заява про розгляд справи №902/725/21 у відсутності представника позивача. У поданій заяві зазначено, що позивач підтримує позовні вимоги в повному обсязі та наполягає на їх задоволенні.
Згідно довідки відповідального працівника апарату Господарського суду Вінницької області від 23.11.2021 вказана заява не містять електронного цифрового підпису.
Статтею 14 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" визначено, що електронний документообіг здійснюється відповідно до законодавства України або на підставі договорів, що визначають взаємовідносини суб'єктів електронного документообігу.
Статтею 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" визначено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги" (ст.7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг".
Відповідно до ст.6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Таким чином, відсутність електронного цифрового підпису на клопотанні робить неможливим ідентифікувати особу, що підписала та подала вказаний документ.
Відповідно до ч.ч. 2 та 4 ст.170 Господарського процесуального кодексу України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.
Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Оскільки електронна заява не містить ЕЦП, а тому не належить до офіційних документів, оригінал заяви у паперовій формі до суду не надходив, а тому суд залишає її без розгляду.
В судовому засіданні 23.11.2021 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
01.01.2010 між Комунальним підприємством Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницябуд" укладено Договір №5914 на постачання та споживання теплової енергії в гарячій воді.
За період з грудня 2009 по вересень 2010 позивачем відповідачу в приміщення, що знаходиться за адресою вул.Театральна, буд.20, м.Вінниця здійснювалось постачання теплової енергії в гарячій воді, що підтверджується Актами здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) (а.с. 14-16) та дублікатами актів здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) (а.с. 17-20).
Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідачу направлялись вищевказані акти здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг).
Судом встановлено, що відповідачем було направлено позивачу лист №09/439 від 20.09.2021 про відмову від договору.
05.10.2010 відповідача було від'єднано від мережі централізованого опалення про що було складено відповідний акт (а.с. 22).
Так згідно наданої позивачем виписки з журналу нарахувань і оплати за період з грудня 2009 по лютий 2021 по особовому рахунку відповідача рахується заборгованість в сумі 25589,72 грн (а.с.11-13).
Відповідач заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити у позові з огляду на таке.
Протягом 2009 року постачання теплової енергії в гарячій воді для потреб опалювання відповідачу за адресою: вул.Театральна, 20 м.Вінниця здійснювалося не позивачем КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго", а ДП "Вінницькі теплові мережі" за договором від 25.11.2004 №914 про постачання теплової енергії в гарячій воді та додатковою угодою до нього від 02.02.2009 (а.с. 44-49), тому вимога позивача про сплату заборгованості за теплову енергію за грудень 2009 є безпідставною.
Відповідач не заперечує факт укладення з позивачем договору №5914 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді від 01.01.2010 для потреб опалення приміщення відповідача за адресою: вул.Театральна, буд. 20, м.Вінниця.
Відповідач зазначає, що вказаний договір діяв з урахуванням підписаного сторонами протоколу узгодження розбіжностей.
Як встановлено судом, відповідно до листа №09/439 від 20.09.2010 відповідач відмовився від договору з 27.09.2010, про що 05.10.2010 сторони скали акт про від'єднання відповідача від мереж теплопостачання.
За твердженням відповідача умовами укладеного договору не було визначено щомісячний обсяг приєднаного теплового навантаження; щомісячний тариф приєднаного теплового навантаження; розмір щомісячної плати за приєднане теплове навантаження. Натомість було передбачено, що звіт Споживача про фактично використану теплову енергію подається до 28 числа поточного місяця, тому часткова попередня оплата у розмірі 50% плати за приєднане теплове навантаження та 50% вартості обсягу теплової енергії поточного розрахункового місяця до 25 числа розрахункового місяця не проводилася, а розрахунки проводилися за спожиту теплову енергію та приєднане теплове навантаження після отримання від постачальника рахунку на оплату відповідно до п.6.4 договору в редакції протоколу узгодження розбіжностей до договору.
Відповідач не заперечує факт отримання від позивача чотирьох рахунків на оплату за спожиту теплову енергію, зокрема, за січень 2010 №005914 від 31.01.2010, наданий Постачальником Споживачу 15.02.2010 на оплату за теплову енергію надану в січні 2010 на суму 17805,65 грн, який було оплачено Споживачем 16.02.2010 згідно платіжного доручення №161 на суму 17805,65 грн (а.с. 54); за лютий 2010 №005914 від 28.02.2010, наданий Постачальником Споживачу 12.03.2010 на оплату за теплову енергію надану в лютому 2010 на суму 12998,74 грн, який було оплачено Споживачем 12.03.2010 згідно платіжного доручення №287/п на суму 12998,74 грн (а.с.55); за березень 2010 №005914 від 31.03.2010 наданий Постачальником Споживачу 15.04.2010 на оплату за теплову енергію надану в березні 2010 на суму 11063,78 грн, який було оплачено Споживачем згідно платіжного доручення №440/п на суму 11063,78 грн; за квітень 2010 №005914 від 06.05.2010, наданий Постачальником Споживачу 13.05.2010 на оплату за теплову енергію надану в квітні 2010 на суму 8899,27 грн, який було оплачено Споживачем 13.05.2010 згідно платіжного доручення №619/п на суму 8899,27 грн (а.с. 57).
При цьому як зазначає позивач рахунки на оплату за теплову енергію за травень, червень, липень, серпень 2010 Постачальником Споживачу не надавались. Вимога позивача про стягнення з відповідача 25589,72 грн є безпідставною оскільки відповідач не отримував від позивача рахунків на оплату за теплову енергію за вказаний вище період, тому відповідач не порушував 3-х денного строку їх оплати встановленого договором, умовами договору не було передбачено розмір оплати за теплову енергію в сумі 6397,43 грн на місяць.
Надані до позовної заяви копії дублікатів актів здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) у травні червні, липні, серпні 2010 на суму 6397,43 грн позивачем відповідачу не надавались відповідачем не підписувались, вони складені позивачем в односторонньому порядку, рахунки на їх оплату споживачем не отримано.
Поданий позивачем позов відповідач вважає безпідставним та просить суд відмовити в його задоволенні.
Також до відзиву на позовну заяву відповідачем додано заяву про застосування позовної давності на підставі ч.ч. 3, 4 ст.267 Цивільного кодексу України (а.с. 63).
З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до приписів частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків, є договори та інші правочини.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа.
Згідно з частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Частиною першою статті 218 ЦК України передбачено, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо -, відеозапису та іншими доказами.
Відповідно до частини першої статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із частиною першою, другою статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Тлумачення наведених норм свідчить, що договір поставки товару за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. У даних правовідносинах обов'язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару зумовлює обов'язок покупця з прийняття та оплати цього товару.
Статтею 275 ГК України визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Статтею 19 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що сфера теплопостачання є сферою діяльності з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії споживачам (далі Закон) визначений обов'язок споживачів теплової енергії визначений, статтею 19 цього Закону, згідно якого споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Таким чином, в силу умов укладеного договору та в силу актів цивільного законодавства, що регулюють правовідносини у сфері теплопостачання, у відповідача щомісячно виникає обов'язок щодо оплати фактично спожитої теплової енергії.
При цьому матеріали справи не містять копію Договору №5914 від 01.01.2010.
Слід зазначити, що ухвалою суду від 20.09.2021 зобов'язано позивача подати до суду належним чином засвідчені копії договору №5914 від 01.01.2010 та докази направлення (вручення) відповідачу актів здачі-прийняття виконаних робіт за період з грудня 2009 по серпень 2010.
Як слідує з поданих до суду 08.10.2021 пояснень позивача: у нього відсутні докази направлення (вручення) відповідачу актів здачі-прийняття виконаних робіт за період з грудня 2009 року по серпень 2010 року, а також Договір №5914 від 01.10.2010 (а.с.83).
За твердженням позивача, за період з грудня 2009 року по вересень 2010 року ним здійснювалось постачання відповідачу в приміщення, що знаходиться за адресою: вул.Театральна, буд.20, м.Вінниці теплової енергії в гарячій воді на загальну суму 25589,72 грн, що на думку позивача, підтверджується актами здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) (а.с. 14-16) та дублікатами актів здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) (а.с. 17-20).
05.10.2010 відповідача було від'єднано від мережі централізованого опалення, про що складено відповідний акт (а.с. 22).
Так, згідно наданої позивачем виписки з журналу нарахувань і оплати за період з грудня 2009 року по лютий 2021 року по особовому рахунку відповідача рахується заборгованість в сумі 25589,72 грн, яка станом на день звернення з позовом до суду відповідачем не погашена, яка є предметом розгляду у даній справі.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами передбачено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995.
Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Частинами першою та другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Аналіз приписів статей 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" дозволяє зробити висновок про те, що бухгалтерський облік ведеться підприємством з метою надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства; на даних бухгалтерського обліку ґрунтується податкова звітність підприємства. Бухгалтерському обліку підлягають господарські операції - дії (події), що викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, а також їх результати, що полягають у реальній зміні майнового стану суб'єкта господарювання. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складаються під час їх здійснення, а якщо це неможливо - безпосередньо після закінчення господарських операцій.
Доказами реального здійснення господарської операції є первинні документи, які підтверджують фактичну поставку товарів продавцем та їх отримання покупцем, а також документи, що підтверджують факт використання придбаних товарів у власній господарській діяльності покупця (висновок викладений у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №804/15389/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.03.2019 у справі №925/291/18).
За своєю правовою природою первинні документи є документами, які посвідчують виконання зобов'язань (констатують, фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами) та мають юридичне значення для встановлення обставин такого виконання (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 909/146/19).
Висновок щодо підтвердження факту господарської операції саме первинними документами викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.08.2020 у справі №922/2081/19, від 04.11.2020 у справі №910/9739/19, від 18.11.2020 у справі №920/61/19.
З огляду на викладене, всі господарські операції повинні підтверджуватися первинними документами. До таких зокрема належать: видаткові накладні, рахунок фактура, товарно-транспортна накладна, акт виконаних робіт або акт прийманні виконаних робіт, акти приймання - передачі наданих послуг, банківські виписки, платіжні доручення, оборотно-сальдові відомості, касові ордери (прибутковий та видатковий), бухгалтерська довідка.
Саме вказані документи розкривають внутрішню суть господарської операції, її справжність, економічну вигоду, ділову мету. Якщо таких документів немає у матеріалах справи, то тоді неможливо підтвердити реальність та товарність спірної господарської операції.
Як визначає ст.73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із ч.ч. 1, 3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Виходячи зі змісту даного принципу господарського судочинства, головним обов'язком позивача є доведення факту порушення відповідачем його прав і законних інтересів у договірних відносинах та існування заборгованості.
При цьому, надані позивачем на підтвердження позовних вимог докази, зокрема, дублікати актів здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) за період з травня 2010 по серпень 2010, що не підписані відповідачем, виписка з журналу нарахувань і оплати, судом оцінюються критично, позаяк не є первинними документами та не можуть розцінюватись судом, як належні та достатні докази отримання відповідачем теплової енергії.
Також позивачем не подано витребувані судом докази, а саме: докази направлення (вручення) відповідачу актів здачі-прийняття виконаних робіт за період з грудня 2009 року по серпень 2010 року а також Договір №5914 від 01.10.2010, неналежне виконання якого відповідачем стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
Інших первинних документів на підтвердження проведених між сторонами господарських операцій, в тому рахунку належним чином оформлених актів здачі-прийняття виконаних робіт за період з травня по серпень 2010 року, загального рахунку на оплату теплової енергії, акту звірки взаємних розрахунків, розгорнутого розрахунку суми боргу з посиланням на первинні документи, дату виникнення заборгованості, її розмір.
Надані позивачем дублікати актів здачі-приймання виконаних робіт, виписка з журналу нарахувань і оплати, сформовані в односторонньому порядку, суду не надано доказів їх вручення відповідачу.
Надавши оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
У поданій до суду 28.07.2021 заяві відповідач просить суд застосувати до вимог позивача позовну давність (а.с. 63).
Відповідно до ст.ст. 256, 257, 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
З огляду на недоведеність позовних вимог відсутні підстави для застосування строків позовної давності.
Враховуючи відмову у задоволенні позову, витрати зі сплати судового збору в сумі 2 270,00 грн слід залишити за позивачем відповідно до ч.4 ст.129 ГПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 3, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 113, 118, 123, 126, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 ГПК України суд -
1. В позові відмовити.
2. Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2270,00 грн залишити за позивачем.
3. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
4. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
5. Повне судове рішення надіслати на наступні електронні адреси сторін: позивача (office@vmte.vn.ua), відповідача (vstroy@ukr.net).
Повне судове рішення складено 29 листопада 2021 р.
Суддя Нешик О.С.
віддрук. прим.:
1 - до справи