03.12.2021 Справа № 904/2302/21
м.Дніпро, просп. Д. Яворницького, 65
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),
суддів: Орєшкіна Е.В., Чус О.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2021 у справі №904/2302/21 (суддя Ярошенко В.І.)
за позовом Акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів", м.Запоріжжя
до Акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Київ, в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Дніпро
про стягнення збитків у розмірі 4680,64 грн.
Акціонерне товариство "Запорізький завод феросплавів" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення збитків у розмірі 4680,64 грн. вартості нестачі вантажу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з умов перевезення вантажу, під час якого виявлено нестачу горішку коксового у вагонах №56955313, №56937659, що є підставою для стягнення збитків відповідно до статей 110, 113, 114 Статуту залізниць України, 314 Господарського кодексу України, 924 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2021 у справі №904/2302/21 позов задоволено повністю.
Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" 4680,64 грн. збитків, завданих нестачею вантажу, та 2270,00 грн. витрат зі сплати судового збору.
Означене судове рішення вмотивоване тим, що перевіркою наданого позивачем розрахунку вартості вагової недостачі концентрату вугільного (вугілля кам'яного) судом встановлено, що він виконаний у відповідності до вимог законодавства та фактичних обставин справи.
Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач (АТ "Українська залізниця" в особі РФ "Придніпровська залізниця" АТ "Українська залізниця") звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2021 у справі №904/2302/21 скасувати; ухвалити нове рішення, в якому застосувати до позовних вимог Акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" наслідки спливу строку позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач вказує, що надані позивачем докази не є належними та допустимими відповідно до статей 76-77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивач не врахував прямий припис статті 115 Статуту залізниць України та не надав доказів, які є належними та допустимими відповідно до цієї спеціальної норми, а саме документів вантажовідправника - ПрАТ "Авдіївський коксохімічний завод" про вартість вантажу.
Крім того, як вважає відповідач шестимісячний строк для звернення до суду з цим позовом розпочався з дня наступного за датою видачі вантажу, вказаною у відповідній залізничній накладній, та відповідно сплинув.
Тому відповідач вважає, що суд прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, а саме статті 115 Статуту залізниць України, щодо належних доказів вартості втраченого вантажу та статті 256 Цивільного кодексу України, чим порушив статтю 277 Господарського процесуального кодексу України.
Позивач своїм правом на надання відзиву на апеляційну скаргу під час її перегляду судом апеляційної інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження не скористався.
Автоматизованою системою документообігу Центрального апеляційного господарського суду для розгляду справи №904/2302/21 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді (суддя - доповідач) - Подобєд І.М., судді - Широбокова Л.П., Орєшкіна Е.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.06.2021.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.06.2021 у складі головуючого судді Подобєд І.М. апеляційну скаргу залишено без руху, надано апелянту строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків.
За розпорядженням керівника апарату суду №1717/21 від 13.07.2021, у зв'язку із звільненням у відставку судді Широбокової Л.П., проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого для розгляду справи №904/2302/21 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Подобєд І.М. (доповідач), судді - Орєшкіна Е.В., Чус О.В.
За розпорядженням керівника апарату суду №1718/21 від 13.07.2021, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Орєшкіної Е.В. (для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження тощо), проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого для розгляду справи №904/2302/21 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Подобєд І.М. (доповідач), судді - Чус О.В., Кощеєв І.М.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.07.2021 колегією суддів у визначеному складі відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2021 у справі №904/2302/21; ухвалено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
За розпорядженням керівника апарату суду №3091/21 від 28.09.2021, у зв'язку з усуненням обставин, що зумовили заміну судді-члена колегії, а саме: вихід з відпустки судді Орєшкіної Е.В., проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, за результатами якого для розгляду справи №904/2302/21 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Подобєд І.М. (доповідач), судді - Орєшкіна Е.В., Чус О.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.09.2021 означеним складом суду прийнято апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2021 у справі №904/2302/21 до свого провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів виходить з наступного.
Судом встановлено, що між Акціонерним товариством "Запорізький завод феросплавів" (далі - покупець, позивач) та Приватним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (далі - постачальник) було укладено договір поставки №1495 від 27.07.2018, за умовами пункту 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю продукцію коксохімічного виробництва (далі - товар або продукція) у відповідності з асортиментом, якістю, строками, в обсязі та за цінами, передбаченими у специфікаціях до даного договору, які є його невід'ємною частиною, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити на умовах даного договором.
Пунктом 2.1. договору передбачено, що постачальник зобов'язується здійснити поточні поставки товару, обумовленого у специфікаціях до даного договору, на умовах СРТ залізнична станція Запоріжжя-Ліве Придніпровської залізниці (згідно з правилами ІНКОТЕРМС-2010), якщо інші умови поставки не узгоджені специфікаціями до даного договору.
Даний договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2018, і відповідно, за грошовими розрахунками до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (п. 9.5. договору).
До договору сторонами було підписано специфікацію №11 від 30.08.2019 (а.с.25), в якій узгоджено поставку горішка коксового 10-25 мм, марок ОК 1, ОК 2, ОК 3 ТУ У 19.1-00190443-120:2012 (код УКТ ЗЕД 2704001900) у кількості в сухій вазі 4200 т за ціною за тону сухої ваги - 6737,02 грн. на загальну суму 33954580,80 грн з ПДВ, на умовах поставки CРТ залізнична станція Запоріжжя-Ліве.
Відповідно до пункту 3 специфікації №11 від 30.08.2019 до договору базова ціна на умовах поставки СРТ становить еквівалент 267 доларів США за тону сухої ваги без урахування ПДВ в національній валюті України по курсу НБУ, що діє на дату оплати.
Строк поставки: з 01.09.2019 по 30.09.2019 (пункт 4 специфікації №11 від 30.08.2019 до договору).
На виконання умов договору та вказаної вище специфікації за залізничною накладною №51387645 зі станції відправлення Авдіївка Донецької залізниці на станцію було відправлено одержувачу - Акціонерному товариству "Запорізький завод феросплавів" вантаж - горішок коксовий 10-25 (вологий) у вагонах №№ 56937659, 56955313, 64053234, 63329429.
Згідно із вказаною накладною залізниця зобов'язалась доставити вантаж Акціонерному товариству "Запорізький завод феросплавів" на станцію Запоріжжя-Ліве Придніпровської залізниці.
При надходженні вагонів на станцію призначення Запоріжжя-Ліве Придніпровської залізниці, на підставі актів загальної форми №35778 від 08.09.2019 станції Запоріжжя-Ліве та №7677 від 05.09.2019 станції Нижньодніпровськ Вузол було проведено комісійну видачу вантажу у вагонах №56955313 та №56937659 зі зважуванням вагонів на справних електронних вагонних вагах вантажоодержувача №0120 (держповірка 04.03.2019, огляд перевірка 04.09.2019. Під час зважування вагонів виявлено, що маса вантажу не відповідає масі, вказаній відправником у накладній.
Згідно з комерційним актом №460005/1221 від 09.09.2019 за документом значиться 4 напіввагони, загальна вага 174690, у вагоні №56955313 значиться тара 21800 кг, нетто 41350 кг. Фактично виявилось брутто 61780 кг, тара з документу 21800 кг, нетто 39980 кг, що менше документу на 1370 кг. В комерційному відношенні навантаження у вагоні шапкою, вище бортів 10 см. Вантаж маркований повздовжньою смугою вапном посередині, що відповідає перевізному документу. Над 6-7 люками порушене маркування, виїмка довжиною 280 см, шириною 280 см, глибиною 30 см. Відсутній вантаж у вагоні поміститися міг. В технічному відношенні вагон справний, бездверний, люка закриті, просипу вантажу немає. При повторному зважування дані не змінилися. Зав. Вантажного двору за штатним розкладом відсутній.
Згідно з комерційним актом №460005/1220 від 09.09.2019 за документом значиться 4 напіввагони, загальна вага 174690, у вагоні №56937659 значиться тара 23400 кг, нетто 43800 кг. Фактично виявилось брутто 66200 кг, тара з документу 23400 кг, нетто 42800 кг, що менше документу на 1000 кг. В комерційному відношенні навантаження у вагоні шапкою, вище рівня бортів 10-20 см. Вантаж маркований повздовжньою смугою вапном посередині, що відповідає перевізному документу. Праворуч над 1 люком порушене маркування, виїмка довжиною 130 см, шириною 100 см, глибиною 20-30 см. Відсутній вантаж у вагоні поміститися міг. В технічному відношенні вагон справний, бездверний, люка закриті, просипу вантажу немає. При повторному зважування дані не змінилися. Зав. Вантажного двору за штатним розкладом відсутній.
На підставі пункту 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000, позивачем із урахуванням норми недостачі 2% маси, зазначеної в перевізному документі, були вирахувано нестачу вантажу у вагонах №56955313, №56937659 та розраховано її вартість, яка склала 4680, 64 грн.
Вказану суму вартості недостачі вантажу позивач просить стягнути з відповідача, що і є причиною виникнення спору.
Спірні правовідносини сторін виникли у зв'язку з виконанням договору перевезення вантажу залізничним транспортом.
Предметом позову у цій справі є стягнення збитків у розмірі вартості недостачі вантажу, завданих залізницею як перевізником, який не забезпечив збереження вантажу при перевезенні. Позовні вимоги заявлені вантажоодержувачем до перевізника.
Частиною першою статті 307 Господарського кодексу України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
За змістом статті 307 Господарського кодексу України та статті 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Відповідно до статті 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Згідно зі статтею 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Статтею 12 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.
Відповідно до частини другої статті 23 Законом України "Про залізничний транспорт" за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
Згідно з статтею 26 Закону України "Про залізничний транспорт" обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу засвідчуються актами; порядок і терміни складення актів визначаються Статутом.
Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами складання актів.
Згідно із статтею 110 Статуту залізниць України залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі іншому підприємству згідно з Правилами видачі вантажів.
Статтею 113 Статуту залізниць України передбачено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
Відповідно до статті 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.
Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.
Частиною першою статті 31 Статуту залізниць України передбачено, що залізниця зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках - продезінфіковані вагони та контейнери.
Відповідно до пункту 28 Правил приймання вантажів до перевезення, вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у тому числі захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу.
Згідно із статтею 24 Статуту залізниць України залізниця має право перевірити правильність відомостей про вантаж, зазначених відправником у накладній, на станції відправлення, під час перевезення та на станції призначення.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до відомостей, що містяться у комерційних актах №460005/1220 та №460005/1221, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам Статуту залізниць України та Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №334 від 28.05.2002, а тому є належними та допустимими доказами на підтвердження факту невідповідності маси вантажу, зазначеній у накладній №51387645, вагони, в яких перевозився вантаж, №56937659, №56955313 в технічному відношенні були справними, бездверні, люка закриті, просипу вантажу немає, відсутній вантаж у вагоні поміститися міг.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що незбереження вантажу виникло від часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі одержувачу.
Також залізницею не доведено, що нестача вантажу виникла з незалежних від неї причин.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що втрата під час перевезення є наслідком його незбереження, що свідчить про неналежне перевезення відповідачем вантажу позивача та є підставою для настання господарсько-правової відповідальності залізниці.
За приписами частини другої статті 114 Статуту залізниць України недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.
Відповідно до пункту 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто. При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 2% маси, зазначеної в перевізних документах, зокрема, для вантажів рідких або зданих до перевезення в сирому (свіжому) або у вологому стані; 1% маси, зазначеної в перевізних документах, зокрема, для мінерального палива. Норми недостачі або надлишку маси вантажів розраховуються: від маси брутто - для вантажів, які перевозяться в тарі й упаковці; від маси нетто - для вантажів, які перевозяться без тари й упаковки.
Як свідчать матеріали справи, здійснюючи розрахунок збитків, позивач скористався коефіцієнтом 2 % норми природної втрати вантажу, врахувавши його вологий стан.
З урахуванням норми природної втрати (2%), відповідальна недостача горішку коксового 10-25 (вологого) у вагоні №56955313 під час перевезення становить 1370 кг або 1,37 т (41350 кг - 39980 кг) й у вагоні №56937659 - 1000 кг або 1 т (43800 кг - 42800 кг).
З наявного у матеріалах справи платіжного доручення №339646 від 31.10.2019 вбачається, що позивачем було здійснено оплату за договором в сумі 1205653,05 грн.
Отже, відповідальна суха недостача горішка коксового під час перевезення розраховується наступним чином:
- у вагоні №56955313: 6713,48 грн (вартість 1 т вугілля без ПДВ) х 0,475 т (нестача з урахуванням норми природної втрати 2% та за виключенням 12,6% по волозі відправника) = 3188,90 грн. без ПДВ та 3826,68 грн. з ПДВ;
- у вагоні №56937659: 6713,48 грн. (вартість 1 т вугілля без ПДВ) х 0,106 т (нестача з урахуванням норми природної втрати 2% та за виключенням 12,6% по волозі відправника) = 711,63 грн. без ПДВ та 853,96 грн. з ПДВ.
Відповідно до статті 115 Статуту залізниць України вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунку або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
Як встановив суд першої інстанції, згідно з рахунком-фактурою №92819237 від 02.09.2019, виставленим Приватним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" відповідно до умов договору №1495 від 27.07.2018, фактична ціна поставленого позивачу горішка коксового становить 6713,48 грн. без ПДВ.
Враховуючи викладене, вартість виявленої недостачі у вагонах №56955313, №56937659, з урахуванням норми природної втрати, за розрахунком позивача становить 4680,64 грн.
Відтак суд першої інстанції дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок збитків, спричинених внаслідок недостачі товару (кам'яного вугілля), є арифметично правильним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки останній проведений з урахуванням норми природної втрати під час перевезення вантажу, що відповідно до пункту 27 Правил перевезення вантажів складає 2% від маси вантажу, зазначеної в перевізних документах, а вартість вантажу підтверджена рахунком постачальника.
Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності суд першої інстанції правильно врахував, що у відповідності до положень статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 267 Цивільного кодексу України встановлено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Статтею 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (стаття 261 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 136 Статуту залізниць України позови до залізниць можуть бути пред'явлені у шестимісячний термін, що обчислюється відповідно до вимог статті 134 цього Статуту, яким передбачено також і 6-місячний строк для пред'явлення претензії, з визначенням певних умов, обставин, підстав та строку його обчислення.
За приписами статті 134 Статуту залізниць України претензії до залізниць можуть бути заявлені протягом шести місяців. Зокрема, згідно з пунктом "а" частини другої цієї статті зазначені терміни обчислюються з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу - для претензій про відшкодування за псування, пошкодження або недостачу вантажу, багажу та вантажобагажу.
Частиною п'ятою статті 307 Господарського кодексу України, яка кореспондується із частиною четвертою статті 909 та статтею 920 Цивільного кодексу України, встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів за цими перевезеннями визначаються транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Отже, статті 134, 136 Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які регулюють питання перебігу строку позовної давності за позовами про відшкодування збитків внаслідок недостачі вантажобагажу.
Господарський кодекс України також є спеціальним законом, який повинен застосовуватися до правовідносин сторін, оскільки стаття 315 цього Кодексу передбачає певні особливості обчислення строків позовної давності за договором перевезення.
Відповідно до частин першої - п'ятої статті 315 Господарського кодексу України до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред'явлення йому претензії.
Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п'яти днів.
Перевізник розглядає заявлену претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії розглядаються протягом сорока п'яти днів.
Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у частині третій цієї статті, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.
Для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.
Відтак, положення статей 134, 136 Статуту залізниць України слід застосовувати у системному зв'язку з положенням статті 315 Господарського кодексу України таким чином, що строк позовної давності починає свій перебіг з дня одержання відповіді на претензію позивача або з дня закінчення строку, встановленого частиною третьою статті 315 Господарського кодексу України для відповіді на претензію. Враховуючи, що дотримання претензійного порядку не є обов'язковим, то у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності в розумінні цієї норми Господарського кодексу України слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред'явлення претензії і строку її розгляду (частини друга, третя статті 315 Господарського кодексу України) незалежно від того, чи пред'являлася відповідна претензія до перевізника.
При цьому відсутність відомостей щодо звернення позивача до відповідача з претензією не впливає на порядок обчислення позовної давності, оскільки визначений законом строк, в межах якого особа має право звернутися з позовом до суду, не може поглинатися строком на реалізацію права на досудове врегулювання спору.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 11.04.2019 у справі №905/729/18, від 13.08.2019 у справі №910/11614/18, від 10.09.2019 у справі №905/2303/18.
Таким чином, позов до перевізника у даній справі може бути пред'явлений протягом 6 місяців після спливу 6-місячного строку, передбаченого для пред'явлення претензії, та 3-місячного строку, передбаченого для надання відповіді на претензію, що узгоджується з положеннями статей 134, 136 Статуту залізниць України та статті 315 Господарського кодексу України.
З урахуванням наведених вище положень законодавства позовна давність за вимогою позивача спливає через 15 місяців.
У графі 52 залізничної накладної №51387645 вказано, що вантаж, стягнення збитків за нестачу якого є предметом позову в даній справі, був виданий вантажоодержувачу 09.09.2019.
Тож, перебіг строку позовної давності за вимогою позивача про стягнення збитків, завданих нестачею вантажу, що слідував за залізничною накладною №51387645, розпочався 10.09.2019 і мав закінчитись 10.12.2020.
Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (зі змінами), з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин, який в подальшому продовжено до 30.04.2021 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (зі змінами).
Згідно із Законом України №540-IX від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктами 12-14. Цими нормами, які набрали чинності 02.04.2020, передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Судом першої інстанції правильно встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позовну заяву позивачем подано до суду 05.03.2021, про що свідчить поштовий штемпель відділення зв'язку на конверті, в якому позовна заява надійшла до суду.
Тож, з огляду на продовження строків позовної давності, позивачем не було пропущено строк позовної давності за вимогою про стягнення з відповідача збитків, завданих нестачею вантажу за залізничною накладною №51387645.
Тому суд першої інстанції визнав відсутніми підстави для задоволення заяви відповідача про застосування до позовних вимог наслідків спливу строку позовної давності, а позов позивача до відповідача таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Проте, суд апеляційної інстанції, дослідивши аргумент відповідача про те, що позивачем не було підтверджено під час розгляду справи розмір спричинених збитків належними та допустимими доказами, який наводився ним у запереченні на відповідь на відзив на позовну заяву, та був повторений в подальшому у апеляційній скарзі, вважає висновки суду попередньої інстанції щодо обґрунтованості розміру заявлених до стягнення у цій справі збитків помилковим.
Так роблячи висновок, що втрата під час перевезення є наслідком його незбереження, що свідчить про неналежне перевезення відповідачем вантажу позивача та є підставою для настання господарсько-правової відповідальності залізниці, разом із цим суд першої інстанції не врахував особливостей визначення розміру збитків, які підлягають відшкодуванню залізницею.
Так статтею 130 Статуту залізниць України передбачено, що право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач - за умови пред'явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач у цій справі є вантажоодержувачем, а його позовні вимоги про стягнення збитків від нестачі вантажу ґрунтуються на комерційному акті, договорі із постачальником товару та загальному рахунку на сплату вартості товару та платіжних документах, які підтверджують сплату за цей товар, що відповідає приписам частини другої статті 130 Статуту залізниць України.
Частиною третьою статті 314 Господарського кодексу України передбачено, що за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, зокрема у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
Між тим, відповідно до частини першої статті 115 Статуту залізниць України вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
За правилами, які встановлені в частині першій статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 76 Господарського процесуального кодексу України визначає, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, позивач на підтвердження дійсної вартості втраченого вантажу не може посилатися лише на сплачений ним рахунок постачальника. За відсутності іншого документа відправника, на підтвердження заявленої позивачем (одержувачем) вартості.
Наведене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.02.2018 у справі №910/13327/17.
Тому у даному випадку, виходячи зі змісту статті частини першої статті 115 Статуту залізниць України, вартість вантажу має визначатися позивачем на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника.
Тобто, у даному випадку, коли постачальник товару (контрагент позивача) та відправник є різними особами, на позивача, який є одержувачем вантажу, покладається обов'язок надати доказ вартості такого вантажу, який би підтверджувався документами відправника - ПрАТ "Авдіївський коксохімічний завод".
Колегія суддів, дослідивши відповідні аргументи апеляційної скарги відповідача, встановила, що матеріали справи не містять будь-яких документів відправника (ПрАТ "Авдіївський коксохімічний завод"), які б підтверджували вартість означеного вантажу, як от: рахунок, довідка про вартість вантажу (товару) тощо.
Таким чином, в матеріалах справи знайшли підтвердження доводи відповідача про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами розмір фактично спричиненої йому шкоди, що підлягає відшкодуванню залізницею, в порядку, як це визначено в статті 115 Статуту залізниць України.
Загальні підстави для відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовуються в повному обсязі особою, яка її завдала; при цьому особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Необхідною підставою для притягнення особи до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність усіх елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії особи, її вина, наявність шкоди та причинного зв'язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність такого елементу, як шкода, має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.
Отже, за встановлених судом апеляційної інстанції обставин слід визнати, що позивачем не доведено у цьому спорі такої обов'язкової складової цивільного правопорушення як розмір шкоди, що виключає задоволення його позовних вимог.
Щодо решти доводів апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права при вирішенні заяви відповідача про застосування до спірних правовідносин спеціальної позовної давності та наслідків її спливу, то враховуючи, що судом апеляційної інстанції визнані необґрунтованими заявлені позивачем позовні вимоги, до таких вимог позовна давність судом не застосовується.
За приписами частини першої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
З урахуванням встановлених судом апеляційної інстанції обставин, які свідчать про недоведеність позивачем розміру заявлених ним позовних вимог, колегія суддів доходить висновку, що такі вимоги задоволенню не підлягають, а тому у цій справі слід ухвалити нове рішення - про повну відмову в задоволенні такого позову, як необґрунтованого.
Зважаючи на задоволення апеляційної скарги, за результатами розгляду якої судом апеляційної інстанції ухвалене нове рішення про повну відмову в задоволенні позовних вимог позивача, судові витрати позивача, понесені на сплату судового збору у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, та судові витрати відповідача на оплату судового збору, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача у справі. Відтак відповідачу (апелянту) за рахунок позивача слід відшкодувати судові витрати в сумі 3405,00 грн.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 277 ч. 1 п.п. 2 та 4, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" - задовольнити.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2021 у справі №904/2302/21 - скасувати повністю та ухвалити нове рішення.
У позові Акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення збитків у розмірі 4680,64 грн. - відмовити.
Судові витрати у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції покласти на Акціонерне товариство "Запорізький завод феросплавів".
Стягнути з Акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" суму 3405,00 грн. судових витрат у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати відповідний наказ.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту з підстав, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 03.12.2021.
Головуючий суддя І.М. Подобєд
Суддя Е.В. Орєшкіна
Суддя О.В. Чус