вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"22" листопада 2021 р. Справа№ 910/7062/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Куксова В.В.
суддів: Шаптали Є.Ю.
Тищенко А.І.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 27.07.2021
у справі №910/7062/21 (суддя Котков О.В.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС"
до Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія"
про стягнення грошових коштів,
Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" (далі - відповідач, скаржник) про стягнення 20 898,89 грн., з них: страхового відшкодування - 15 500,00 грн. (п'ятнадцять тисяч п'ятсот гривень), пені - 2692,33 грн. (дві тисячі шістсот дев'яносто дві гривні 33 копійки), 3% річних - 952,93 (дев'ятсот п'ятдесят дві гривні 93 копійки) та інфляційних витрат - 1703,63 грн. (одна тисяча сімсот три гривні 63 копійки).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору добровільного комплексного страхування транспортних ризиків № AZ10 706770 від 21.11.2017, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, позивачем виплачено відшкодування власнику пошкодженого застрахованого ним автомобіля марки "Audi A6", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , тому, відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України позивач отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. За наслідками ДТП було складено європротокол, в якому, як стверджує позивач водії скористалися своїм правом та склали повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, у якому зафіксували (погодили) обставини скоєння ДТП. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля марки "Volkswagen Caddy", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , застрахована відповідачем, позивач просить суд стягнути з відповідача суму страхового відшкодування.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 позов задоволено повністю.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" грошові кошти: страхового відшкодування - 15500,00 грн., пені - 2692,33 грн., 3% річних - 952,93 інфляційних витрат - 1703,63 грн. та судовий збір - 2270,00 грн.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Українська транспортна страхова компанія" звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі №910/7062/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Також скаржник звернувся із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі №910/7062/21, обґрунтовуючи клопотання тим, що повний текст рішення було отримано 02.08.2021.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що оскаржуване рішення прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням судом норм процесуального та матеріального права.
Скаржник зазначає при цьому, що відповідач звернувся до судового експерта Скорохода К.М. для складання висновку транспортно трасологічної експертизи. Відповідно до висновку експерта № 143/21 від 14.06.2021 пошкодження автомобіля "Audi A6", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 не могли бути утворені внаслідок зіткнення з автомобілем "Volkswagen Caddy", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , пояснення ОСОБА_1 , які було надано страховій компанії стосовно обставин виникнення всього комплексу пошкодження лівої частини кузова автомобіля "Audi A6", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 внаслідок зіткнення з автомобілем "Volkswagen Caddy", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 технічно не спроможні. Зазначені обставини виключають обов'язок відповідача щодо виплати страхового відшкодування.
Згідно протоколу передачі справи раніше визначеному головуючому судді від 01.09.2021 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі №910/7062/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів Шаптали Є.Ю., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2021 задоволено клопотання Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" про поновлення строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі №910/7062/21. Відновлено Приватному акціонерному товариству "Українська транспортна страхова компанія" строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі №910/7062/21. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі №910/7062/21. Роз'яснено учасникам апеляційного провадження, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі №910/7062/21 до винесення Північним апеляційним господарським судом судового акту за результатами розгляду апеляційної скарги.
Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, позовного провадження (загального або спрощеного).
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 3 статті 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Враховуючи, що предметом розгляду у справі № 910/7062/21 є вимоги про стягнення 20 898,89 грн., вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України.
З огляду на малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, колегія суддів вирішила розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 07.09.2018 у місті Новоград Волинський по вул. Житомирській біля будинку 86 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "Audi A6", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який знаходився під керуванням ОСОБА_2 та транспортного засобу "Volkswagen Caddy", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який знаходився під керуванням ОСОБА_3 .
З відомостей, які містяться в повідомленні про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) від 07.09.2018 вбачається, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено автомобіль "Audi A6", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , шляхом зіткнення з автомобілем "Volkswagen Caddy", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Вина особи, яка керувала транспортним засобом "Volkswagen Caddy", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , підтверджується повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) від 07.09.2018, підписаного обома учасниками ДТП, без будь-яких зауважень.
З матеріалів справи та положень ст.ст. 512, 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" вбачається, що Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" набуло право вимоги до відповідача в порядку суброгації.
Внаслідок вказаної ДТП пошкоджено автомобіль "Audi A6", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та власнику автомобіля завдано шкоду, визначену на підставі ремонтної калькуляції № 13495_07 від 11.09.2018.
ПАТ "Страхова група "ТАС" було складено страховий акт, згідно якого дорожньо-транспортну пригоду, яка мала місце 07.09.2018 визнано страховим випадком та вирішено виплатити страхове відшкодування в розмірі 16 000,00 грн.
За наслідками вказаної дорожньо-транспортної пригоди позивачем було виплачено страхове відшкодування в розмірі 16 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 97070 від 14.09.2018.
Таким чином, до ПАТ "Страхова група "ТАС" перейшло в межах суми 16 000,00 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Судом встановлено, що відносини між Приватним акціонерним товариством "Українська транспортна страхова компанія", як страховиком та власником автомобіля "Volkswagen Caddy", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , як страхувальником врегульовані полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/1987803.
З метою отримання страхового відшкодування позивач звернувся до відповідача із заявою вих. № Г0401/70 від 03.01.2019 про виплату страхового відшкодування у розмірі 16 000,00 грн., виплаченого позивачем за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 07.09.2018.
Однак, як встановлено судом, у межах встановленого строку (90 днів) відповідач позивачу страхове відшкодування у розмірі 16 000,00 грн. не сплатив.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що полісом № АМ/1987803 встановлено ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну в розмірі 100 000,00 грн. і франшизу в сумі - 500,00 грн., у зв'язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача, проте стягненню з відповідача підлягає сума страхового відшкодування за шкоду, заподіяну внаслідок експлуатації ОСОБА_3 транспортного засобу "Volkswagen Caddy", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , в розмірі 15 500,00 грн. (16 000,00 грн. (розмір виплаченого страхового відшкодування) - 500,00 грн. (франшиза за полісом № АМ/1987803) = 15 500,00 грн.).
Розглянувши апеляційну Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне
Відповідно до ст. 33.2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції чинній на момент ДТП), У разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов'язку інформувати відповідні підрозділи Національної поліції про її настання.
У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідних підрозділів Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку.
Моторним (транспортним) страховим бюро України було встановлено відповідний зразок повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та за погодженням з Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України затверджено Інструкцію щодо заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
Відповідно до вказаної вище Інструкції у європротоколі зазначаються фактична дата, час та місце настання дорожньо-транспортної пригоди, інформація про страхувальника згідно з даними полісу та інше. Виправлення у повідомленні категорично забороняються та замість зіпсованого бланку заповнюється інший.
Як зазначалось колегією суддів вище, з відомостей, які містяться в повідомленні про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) від 07.09.2018 вбачається, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено автомобіль "Audi A6", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , шляхом зіткнення з автомобілем "Volkswagen Caddy", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Судом першої інстанції вірно встановлено та колегією суддів перевірено, що європротокол складений обома учасниками ДТП у частинах, що стосуються інформації про транспортний засіб А та транспортний засіб В, не містить виправлень, у відповідних пунктах зазначено дату, час та місце дорожньо-транспортної пригоди, наявна схема ДТП, а також відсутні будь-які відмітки про наявність з боку сторін зауважень стосовно відомостей, які зазначені у даному європротоколі.
Водночас, колегія суддів зазначає, що сам лише факт складання та підписання обома учасниками ДТП повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротоколу) вказує на наявність у водіїв транспортних засобів згоди щодо обставин її скоєння.
Отже, враховуючи вищенаведене, з урахуванням приписів чинного законодавства, судом першої інстанції правомірно прийнято до уваги повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) від 07.09.2018, як належний доказ вчинення дорожньо-транспортної пригоди, за участю транспортних засобів "Audi A6", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та "Volkswagen Caddy", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Як зазначалось колегією суддів вище, вина особи, яка керувала транспортним засобом "Volkswagen Caddy", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , підтверджується повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) від 07.09.2018, підписаного обома учасниками ДТП, без будь-яких зауважень.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 07.09.2018, було пошкоджено транспортний засіб "Audi A6", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , майнові інтереси пов'язані з володінням, користуванням та/або розпорядженням вказаним транспортним засобом були застраховані Приватним акціонерним товариством "Страхова група "ТАС" на підставі договору добровільного комплексного страхування транспортних ризиків № AZ10 706770 від 21.11.2017.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування", договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно п. 3 ст. 20 Закону України "Про страхування", страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Таким актом є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який містить спеціальні норми щодо регулювання правовідносин з відшкодування шкоди, заподіяної з вини власника транспортного засобу, який застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо того, що з матеріалів справи та положень ст.ст. 512, 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" вбачається, що Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" набуло право вимоги до відповідача в порядку суброгації.
Як зазначає Верховний Суд, перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.
Хоч і регрес, і суброгація виникають на підставі закону, проте вказані підстави є різними. Так суброгація виникає, зокрема, на підставі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування", а регрес, зокрема, на підставі ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Між поняттями суброгації та регресу існують відмінності. За суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. При регресі одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.
Регрес у страхуванні виникає стосовно вузького кола осіб, тоді як суброгація застосовуються щодо будь-якої особи, відповідальної за настання страхового випадку. При суброгації перебіг строку позовної давності починається з моменту виникнення страхового випадку. При регресі - з моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування, тобто зазнав збитків.
Відповідно до положень ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат й у межах загального строку позовної давності, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки.
За цією нормою страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати у момент заподіяння шкоди, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності, оскільки відповідно до статті 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку.
У спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку. Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України № 6-112цс13 від 25.12.2013 року.
За ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Як зазначалось вище та вбачається із матеріалів справи, внаслідок вказаної ДТП пошкоджено автомобіль "Audi A6", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та власнику автомобіля завдано шкоду, визначену на підставі ремонтної калькуляції № 13495_07 від 11.09.2018.
В подальшому, ПАТ "Страхова група "ТАС" було складено страховий акт, згідно якого дорожньо-транспортну пригоду, яка мала місце 07.09.2018 визнано страховим випадком та вирішено виплатити страхове відшкодування в розмірі 16 000,00 грн.
За наслідками вказаної дорожньо-транспортної пригоди позивачем було виплачено страхове відшкодування в розмірі 16 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 97070 від 14.09.2018 та не заперечується сторонами.
Таким чином, до ПАТ "Страхова група "ТАС" перейшло в межах суми 16 000,00 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Судом першої інстанції вірно встановлено та перевірено колегією суддів, що відносини між Приватним акціонерним товариством "Українська транспортна страхова компанія", як страховиком та власником автомобіля "Volkswagen Caddy", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , як страхувальником врегульовані полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/1987803.
У відповідності до ст. 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Відповідно до ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Таким чином, на підставі зазначених вище норм та у зв'язку з укладенням відповідачем з власником транспортного засобу "Opel Vivaro", державний реєстраційний номер НОМЕР_3 полісу страхування цивільно-правової відповідальності № АМ/1987803, відповідач прийняв на себе обов'язок відшкодовувати завдану шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу "Opel Vivaro", державний реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
В подальшому, з метою отримання страхового відшкодування позивач звернувся до відповідача із заявою вих. № Г0401/70 від 03.01.2019 про виплату страхового відшкодування у розмірі 16 000,00 грн., виплаченого позивачем за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 07.09.2018.
Відповідно до статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Згідно зі статтею 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
За приписами частини 1 статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 ЦК України).
З огляду на приписи п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" граничний строк на виплату суми страхового відшкодування за приписами пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" сплинув 08.04.2019.
Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано скаржником у своїй апеляційній скарзі, у межах встановленого строку (90 днів) відповідач позивачу страхове відшкодування у розмірі 16 000,00 грн. не сплатив.
Щодо тверджень скаржника викладених в апеляційній скарзі колегія суддів зазначає, що як вбачається зі схеми ДТП та відомостей, які були внесені учасниками ДТП до повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротколу), автомобіль "Volkswagen Caddy", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 при спробі зміни руху на сусідню полосу не врахував дорожню обстановку та не надав перевагу в русі автомобілю "Audi A6", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем "Audi A6", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , про що вказано у європротколі, та в подальшому зафіксовано на фотознімках.
Отже за встановлених обставин, посилання скаржника не приймаються судовою колегією в якості підстави для скасування рішення першої інстанції, оскільки не містять під собою жодного належного обґрунтування, підтвердженого належними та допустимими доказами.
Посилання скаржника на висновок експерта № 143/21 від 14.06.2021, відповідно до якого пошкодження автомобіля "Audi A6", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 не могли бути утворені внаслідок зіткнення з автомобілем "Volkswagen Caddy", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , пояснення ОСОБА_1 , які було надано страховій компанії стосовно обставин виникнення всього комплексу пошкодження лівої частини кузова автомобіля "Audi A6", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 внаслідок зіткнення з автомобілем "Volkswagen Caddy", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 технічно не спроможні, колегією суддів відхиляються з огляду на таке.
Колегія суддів зазначає, що визнання вини в Європротоколі учасником ДТП не являється преюдиційним фактом, але відповідний Європротокол, на переконання колегії суддів, є належним та допустимим доказом вини, а проведення експертизи з боку відповідача є не доречним, оскільки такий висновок суперечить поясненням ОСОБА_4 , який складав та підписував Європротокол від 07.09.2018 в якому визнав свою вину, тобто, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що при заповненні та підписанні Європротоколу учасники ДТП дійшли згоди про обставини події та винну особу.
Згідно частини 2 підпункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Враховуючи викладене в сукупності, а також зважаючи на положення ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", з огляду на те, що полісом № АМ/1987803 встановлено ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну в розмірі 100 000,00 грн. і франшизу в сумі - 500,00 грн., суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про обґрунтованість доводів позивача, проте стягненню з відповідача підлягає сума страхового відшкодування за шкоду, заподіяну внаслідок експлуатації ОСОБА_3 транспортного засобу "Volkswagen Caddy", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , в розмірі 15 500,00 грн. (16 000,00 грн. (розмір виплаченого страхового відшкодування) - 500,00 грн. (франшиза за полісом № АМ/1987803) = 15 500,00 грн.).
Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач також просить стягнути з відповідача на його користь пеню у розмірі 2692,33 грн., 3% річних у розмірі 952,93 та інфляційні витрати у розмірі 1703,63 грн.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Згідно із положень ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є пеня.
За змістом ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до п. 36.5 ст. 36 вказаного Закону за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
При цьому, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Судами вище встановлено, що відповідач мав здійснити страхове відшкодування у строк до 08.04.2019. Отже, починаючи з 09.04.2019 відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.
При перевірці розрахунку пені, в межах заявленого позивачем періоду, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що він виконаний арифметично вірно, відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду, за розрахунком позивача, становить 2692,33 грн.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статей 524 та 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Статтею 979 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).
Таким чином, правовідношення, в якому страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням. А правовідношення з відшкодування шкоди в порядку суброгації, які склалися між сторонами у справі, що розглядається, також є грошовим зобов'язанням.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Таким чином, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.
Отже, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія положень частини 2 статі 625 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, в межах заявленого позивачем періоду, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що він виконаний арифметично вірно, відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду, за розрахунком позивача, становить 952,93 грн.
В частині нарахування інфляційних втрат колегією суддів враховується правовий висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19. Зокрема, сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Оскільки прострочення виконання зобов'язання виникло з 09.04.2019, правомірним є нарахування інфляційних втрат за період з квітня 2019 року.
Здійснивши перерахунок інфляційних витрат, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що він виконаний арифметично вірно, відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що сума інфляційних витрат, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду, за розрахунком позивача, становить 1703,63 грн.
Зважаючи на все вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, що позовні вимоги є обґрунтованими, у зв'язку із чим суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позову.
Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі №910/7062/21 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, а також враховуючи те, що доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі №910/7062/21 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі №910/7062/21 - залишити без змін.
Матеріали справи №910/7062/21 повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.
Головуючий суддя В.В. Куксов
Судді Є.Ю. Шаптала
А.І. Тищенко