79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"16" листопада 2021 р. Справа №907/563/19
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого - судді Кравчук Н.М.
суддів Скрипчук О.С.
Плотніцький Б.Д.
секретар судового засідання Процевич Р.Б.
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця Томишинця Віктора Івановича б/н від 07.07.2021 (вх. № ЗАГС 01-05/2412/21 від 19.07.2021)
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 18.05.2021 (повний текст рішення складено 23.06.2021, суддя Пригара Л.І.)
у справі №907/563/19
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Еліос-13”, (надалі ТзОВ “Еліос-13”), с. Коноплівці Мукачівського району Закарпатської області
до відповідача: Фізичної особи підприємця Томишинець Віктора Івановича, (надалі ФОП Томишинець В.І.), с. Тисалово Тячівського району Закрпатської області
про стягнення 2 764,00 Євро заборгованості
за участю учасників справи:
від позивача: Субота М.І. - адвокат (ордер серії АО №1039325 від 14.09.2021)
від відповідача: Марич І.Ю. - адвокат (ордер серії ЗР №13147 від 16.12.2019)
ТОВ «Еліос-13» 17.09.2019 звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до ФОП Томишинця В.І. про стягнення вартості вантажу (деревина паливна колота бук у кількості 24 ящики), який не був доставлений вантажоотримувачу та не повернутий власнику (відправнику) на загальну суму 2 764,00 євро.
Обґрунтовуючи позов ТзОВ «Еліос-13» вказує на те, що працівниками Відділення прикордонної служби міста Загонь (Угорщина) у водія відповідача, який здійснював міжнародне перевезення вантажу позивача в режимі експорту, виявлено фальсифіковане посвідчення водія. У зв'язку з цим правопорушенням, перевезення вантажу позивача розпочалось не в день його завантаження 06.09.2018, а із затримкою 16.09.2018, що, за твердженнями позивача, зумовило псування експортного вантажу та подальшу відмову вантажоодержувача від його отримання. Оскільки спірний вантаж не був доставлений вантажоотримувачу та не повернутий власнику (позивачу-відправнику), то позивач вважає, що в силу ст. 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вартість такого вантажу підлягає компенсації його власнику за рахунок перевізника.
Правовими підставами позову зазначає ч. 1 ст. 173, ч. 2 ст. 174, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 17, 18 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 18.05.2021 вищезазначений позов задоволено повністю. Стягнуто з ФОП Томишинця В.І. на користь ТОВ «Еліос-13» грошові кошти у розмірі 2 764,00 євро та 1921,00 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.
Приймаючи вищевказане рішення, місцевий господарський суд встановив, що між сторонами у даній справі укладено договір перевезення вантажу у спрощений спосіб, проте, відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання при перевезенні вантажу у міжнародному сполученні, оскільки вантаж не був доставлений отримувачу товару та не повернутий відправнику. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що на підставі ст. 20 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення позивач (вантажовідправник) має всі підстави вважати його втраченим та вимагати повернення вартості вантажу. З огляду на вказане, суд вважає, що позивачем доведено склад цивільного правопорушення, що є підставою для стягнення майнової шкоди з відповідача.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі ФОП Томишинець В.І. просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник покликається на відсутність вини перевізника, оскільки свої зобов'язання по доставці товару до місця розвантаження водій виконав повністю і продукція була доставлена вантажоотримувачу за адресою, зазначеною у супровідних документах. Також апелянт стверджує, що позивач не попередив перевізника про спеціальні вимоги до зберігання вантажу, який перевозиться (зокрема щодо підвищеної вологості деревини та високої ймовірності утворення плісняви). Окрім того, скаржник зазначає, що місцевий господарський суд не врахував, що позивач не уповноважував відповідача на вчинення будь-яких дій щодо повернення вантажу на територію України (у т.ч. щодо вчинення митних формальностей , пов'язаних з реімпортом вантажу в порядку ч. 1 ст. 77, ч. 2 ст. 78 Митного кодексу України). ФОП Томишинець В.І. вважає, що висновок суду про втрату вантажу суперечить наявній у справі CMR, у якій відображено, що такий вантаж прийнято ISG Impex KFT на відповідальне зберігання. Перевізник скористався правом на передачу вантажу на відповідальне зберігання третьої особи на період очікування подальших інструкцій власника вантажу, яке визначене ст. 16 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення. На думку скаржника, суд першої інстанції безпідставно ототожнив обов'язок перевізника доставити товар вантажоодержувачу з правом вантажоодержувача на відмову від одержання доставленого перевізником товару, внаслідок чого не вірно визначив обсяг відповідальності відповідача у спірних правовідносинах та на підставі ст. 20 Конвенції встановив факт втрати вантажу.
Представник позивача в судовому засіданні 16.11.2021 проти доводів апеляційної скарги заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак, просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Представник відповідача (скаржника) в судовому засіданні 16.11.2021 доводи апеляційної скарги підтримав повністю.
Суд апеляційної інстанції у відповідності до ст. 269 ГПК України переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Вивчивши апеляційну скаргу, встановивши обставини справи, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, Західний апеляційний господарський суд встановив таке.
Між ТзОВ «Еліос-13» (відправником) та ФОП Томишинець В.І. і (перевізником) досягнуто домовленостей щодо здійснення перевезення вантажу у міжнародному сполученні.
На виконання вказаних домовленостей, 05.09.2018 після завантаження товару, а саме деревини паливно колотої буку у кількості 24 ящики, останній було замитнено та оформлено міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR) №135371, відправником товару вказано ТОВ «Еліос-13» (с. Коноплівці Мукачівського району), а перевізником ФОП Томишинець Віктора Івановича (с. Тисалово Тячівського району), який здійснював перевезення вантажу автомобілем, місце завантаження Україна, м. Мукачево (а.с.22-23).
Одержувачем вантажу у змісті вказаної CMR вказано - STEBO 5000 KFT, 2234, Maglod, Sugar ut 315/1, Hungary, місцем розвантаження вантажу 2234, Maglod, Hungary.
На експортний товар позивачу було видано сертифікат про походження лісоматеріалів та виготовлених з них пиломатеріалів для здійснення експертних операцій серії ЗК №479447 та фітосанітарний сертифікат №60/07-6059/АЕ-182906(а.с.25-26).
Документами, що додаються до CMR, вказано рахунок фактура (invoice) №S16 від 05.09.2018, яким визначено продавця ТОВ «Еліос-13» (с. Коноплівці Мукачівського району), покупця STEBO 5000 KFT, 2234, Maglod, Sugar ut 315/1, Hungary та вартість товару (деревини паливної колотої) 2 764,80 євро (а.с.24).
Як стверджує позивач у своїй позовній заяві, 06.09.2018 під час митного оформлення в м.Загонь, виявилося, що водій, який здійснював перевезення, використовував підроблене посвідчення водія. Автомобіль перевізника було затримано.
З матеріалів справи вбачається, що вантаж був доставлений відповідачем до місця призначення 16.09.2018, проте вантажоодержувачем STEBO 5000 KFT не прийнятий.
В міжнародній товарно-транспортній накладній (CMR) №135371 міститься відмітка, яка вказана отримувачем товару за цією накладною STEBO 5000 KFT, 2234, Maglod, Sugar ut 315/1, Hungary, про те, що товар ним не прийнято і товар підлягає поверненню назад.
Причини відмови STEBO 5000 KFT від отримання товару за міжнародною товарно транспортною накладної (CMR) № 135371 вказані ним у листі від 28.09.2018, адресованому позивачу по справі (а.с. 94-95). Зокрема, вказано, що товар не може бути прийнятий, у зв'язку з тим, що товар запліснявілий, а за законодавством Угорщини реалізація такої деревини забороняється.
Як стверджує відповідач, жодних вказівок про те, що робити з товаром перевізник від ТзОВ “Еліос-13” не отримував. Таким чином, водій, будучи обмеженим в можливості перебування в Угорщині 4-ма добами, був вимушений перевезти товар на зберіганні до ТзОВ «Імпекс» в м.Дебрецен, Угорщина, про що зроблена відмітка в міжнародній транспортні накладній.
З листа від 04.03.2019 (а.с. 85), надісланого ISG Impex KFT на адресу позивача, вбачається, що 16.09.2018 доставлений відповідачем вантаж не прийнятий STEBO 5000 KFT (вантажоодержувач) через наявність до власника вантажу претензій щодо якості, а тому за погодженням з постачальником (власником вантажу) направлено на складське зберігання до ISG Impex KFT. У даному листі також наявне прохання до позивача щодо можливості домовитись про оцінку товару з метою перепродажу або вивезення товару, оскільки вартість продажу низькоякісного товару не визначена(а.с.85).
З огляду на вищенаведене, позивач вважає, що що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання при перевезенні вантажу у міжнародному сполученні, внаслідок чого експортний товар був втрачений, оскільки не був доставлений отримувачу товару та не повернутий відправнику. З врахуванням такої обставини, вартість втраченого товару у сумі 2 764 Євро позивач просить стягнути з відповідача.
При винесенні постанови колегія суддів керувалася таким.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
На підставі ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто, шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Вказане кореспондується з приписами ст. 205 Цивільного кодексу України.
Договір може бути укладений у будь якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України).
Правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні регулюються главою 32 Господарського кодексу України, главою 64 Цивільного кодексу України, а також Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19 травня 1956 року.
Відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" Україна приєдналася до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19 травня 1956 року в м. Женева.
В силу дії частини 1 статті 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до частини 2 статті 307 ГК України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі; укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.
Відповідно до статтей 4 та 9 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Із зазначеною нормою кореспондується і частина 2 статті 307 ГК України.
З врахування вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що між ТОВ «Еліос-13» та ФОП Томишинець Віктором Івановичем було укладено договір міжнародного перевезення вантажу у спрощений спосіб.
Як зазначалося вище та як вбачається з матеріалів справи, перевізник ФОП Томишинець В. І. здійснював перевезення вантажу - деревини паливно колотого буку у кількості 24 ящика, місце завантаження Україна, м. Мукачево, вантаж було замитнено 06.09.2018 та оформлено міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR) №135371, відправником товару вказано ТОВ «Еліос-13».
З матеріалів справи вбачається, що вантаж був доставлений відповідачем до місця призначення 16.09.2018, проте вантажоодержувачем STEBO 5000 KFT не прийнятий. Як згодом з'ясувалося, вантаж був не прийнятий вантажоотримувачем через неякісний стан вантажу - деревина покрилася пліснявою.
Представник позивача стверджує, що вказаний експортний товар під час завантаження відповідав якісним характеристикам такого товару, про що свідчить сертифікат про походження лісоматеріалів та виготовлених з них пиломатеріалів для здійснення експертних операцій серії ЗК №479447 та фітосанітарний сертифікат №60/07-6059/АЕ-182906. На думку позивача, саме через те, що водій перевізника був затриманий на митному кордоні через підроблене посвідчення водія, тому вантаж був доставлений аж через 10 днів, що і спричинило покриття деревини пліснявою.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з твердження позивача та зазначає наступне.
За нормами ст.6 Конвенції, вантажна накладна містить такі дані: a) дата і місце складання вантажної накладної; b) ім'я та адреса відправника; c) ім'я та адреса перевізника; d) місце і дата прийняття вантажу до перевезення і передбачене місце його доставки; e) ім'я та адреса одержувача; f) прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упакування та, у випадку перевезення небезпечних вантажів, їх загальновизнане позначення; g) кількість вантажних місць, їх спеціальне маркування і нумерація місць; h) вага вантажу брутто чи виражена в інших одиницях виміру кількість вантажу; i) платежі, пов'язані з перевезенням (провізна плата, додаткові платежі, митні збори, а також інші платежі, що стягуються з моменту укладання договору до доставки вантажу); j) інструкції, необхідні для виконання митних та інших формальностей; к) заява про те, що перевезення здійснюється, незалежно від будь-яких умов, згідно положень дійсної Конвенції.
У випадку потреби, вантажна накладна повинна також містити наступні дані: a) заява про те, що перевантаження забороняється; b) платежі, які відправник зобов'язується сплатити; c) сума платежу, що підлягає сплаті при доставці; d) декларована вартість вантажу і сума додаткової цінності його для відправника; e) інструкції відправника перевізнику відносно страхування вантажу; f) погоджений термін, протягом якого повинно бути виконано перевезення; g) перелік документів, переданих перевізнику.
Вантаж до перевезення приймається перевізниками залежно від виду транспорту та вантажу в місцях загального або незагального користування. Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення. Вантажовідправник зобов'язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення і має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством (ст. 308 ГК України).
При здійсненні спірного перевезення перевізник відповідач забезпечив подання транспортного засобу під навантаження, прийняв вантаж до перевезення без повідомлень та запису в товаросупровідних документах про наявність пошкоджень, недоліків упаковки, кріплення та розміщення вантажу в транспортному засобі, відтак вважається, що вантаж прийнятий у належній якості, кількості, належно упакований та закріплений.
Таким чином, позивач, як замовник перевезення, був ознайомлений, що його вантаж - деревина свіжозрізаний бук буде перевозитися на причіпі вантажного автомобіля затентованого та в якому відсутня вентиляція. Жодних застережень про спеціальні вимоги до перевезення вантажу, (зокрема щодо підвищеної вологості деревини та високої ймовірності утворення плісняви) позивачем не повідомлялось. В матеріалах справи відсутні докази того, що сторони погоджували термін, протягом якого повинно бути виконано перевезення, позивач не визначив свою продукцію як таку, що швидко псується, відтак, на такий вид вантажу поширюється загальний термін доставки до 60 діб, який перевізником не був порушений.
В судових засідання було з'ясовано, що після того, як вантажоотримувач відмовився від отримання вантажу, між позивачкою (власницею товару) та перевізником відбулася телефонна розмова з приводу даного факту.
Згідно з положеннями Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення, якщо виникають обставини, що перешкоджають здачі вантажу після його прибуття на місце призначення, перевізник запитує інструкції у відправника, а відправник повинен розпорядитися вантажем.
Частинами першою та другою статті 15 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення передбачено, що якщо виникають обставини, що перешкоджають здачі вантажу після його прибуття на місце, призначене для здачі, перевізник запитує інструкції у відправника. Якщо одержувач відмовляється прийняти вантаж, відправник має право розпорядитися вантажем без пред'явлення першого примірника вантажної накладної. Одержувач, навіть якщо він відмовився від прийняття вантажу, може тим не менше вимагати його доставки доти, доки перевізник не одержав від відправника протилежних інструкцій.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 16 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення за змістом якої у випадках, зазначених у пункті 1 статті 14 і в статті 15, перевізник може негайно вивантажити вантаж за рахунок особи, яка має право розпоряджатися вантажем, і після такого вивантаження перевезення вважається закінченим. Після цього перевізник здійснює збереження вантажу від імені особи, яка має право розпоряджатися вантажем. Він може, однак, довірити збереження вантажу третій особі й у цьому випадку несе відповідальність лише за обачний вибір таких третіх осіб. Платежі, передбачені вантажною накладною, та всі інші витрати залишаються такими, що підлягають оплаті після видачі вантажу.
На підставі вищезазначеного, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянта про те, що позивачу було достеменно відомо про точне місцезнаходження спірного вантажу, а відтак, обґрунтованими є твердження апелянта про те, що вантаж не втрачено, а через відсутність вказівок власника вантажу передано перевізником на відповідальне зберігання іншій особі, що повністю узгоджуються з ч. 2 ст. 16 вищезазначеної Конвенції та спростовує виснвки місцевого господарського суду про протиправність дій відповідача.
Факт відсутності вказівок власника вантажу щодо дій, які повинен вчинити перевізник після відмови одержувача прийняти товар також підтверджується тим, що у матеріалах справи відсутні докази, які б прямо позивач або опосередковано підтверджували уповноваження відповідача на вчинення будь-яких дій щодо повернення вантажу на територію України (у т.ч. щодо вчинення митних формальностей пов'язаних з реімпортом вантажу в порядку ч. 1 ст. 77, ч. 2 ст. 78 Митного кодексу України).
Отже, позивачка, як імпортер, не виконала обов'язку щодо реімпорту, тобто повернення товару на митну територію України, ні не надала певних інструкцій перевізнику щодо його подальших дій. В матеріалах справи такі відсутні.
Як стверджує відповідач, у зв'язку з відсутністю будь яких вказівок від позивачки, він у відповідності до ст.ст. 14,15 Конвенції здійснив збереження вантажу за рахунок особи, яка має право розпоряджатися вантажем.
В силу статті 20 Конвенції доказом втрати вантажу є той факт, що вантаж не був доставлений прротягом 30 днів після закінчення узгодженого терміну або за відсутності узгодженого терміну, протягом 60 днів з дня прийняття вантажу перевізником.
Відтак, суд апеляційнлої інстанції не погоджується з твердженнями позивача та суду першої інстанції про те те, що вантаж був втрачений.
Стаття 924 ЦК України визначає, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини (ч. 1 ст. 314 ГК України).
Як зазначалося вище, з листа від 04.03.2019, надісланого ISG Impex KFT на адресу позивача, вбачається, що 16.09.2018 доставлений відповідачем вантаж не прийнятий STEBO 5000 KFT (вантажоодержувач) через наявність до власника вантажу претензій щодо якості, а тому за погодженням з постачальником (власником вантажу) направлено на складське зберігання до ISG Impex KFT. У даному листі також наявне прохання до позивача щодо можливості домовитись про оцінку товару з метою перепродажу або вивезення товару, оскільки вартість продажу низькоякісного товару не визначена.
Тобто, суд першої інстанції, встановивши, що спірний вантаж за повідомленням ISG Impex KFT, яке викладене у листі від 04.03.2019, знаходиться на його території, дійшов до помилкового висновку про те, що спірний вантаж втрачений відповідачем.
Проаналізувавши зміст наведеного листа та CMR, апеляційний господарський суд погоджується з доводами апелянта про те, що поняття «доставка вантажу одержувачу» та питання «прийняття одержаного вантажу одержувачем» не є тотожними. З огляду на викладене, обґрунтованими є твердження апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив обов'язок перевізника доставити товар вантажоодержувачу з правом вантажоодержувача на відмову від одержання доставленого перевізником товару, внаслідок чого неправильно визначив обсяг відповідальності відповідача у спірних правовідносинах та на підставі ст. 20 Конвенції встановив факт втрати вантажу.
Частинами першою та другою статті 17 Конвенції передбачено, що перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.
У відносинах позивача та відповідача, останній за умовами договору, укладеного в спрощеній формі, є перевізником, на якого відповідно до наведених вище приписів законодавства і договору, покладається обов'язок забезпечення схоронності вантажу під час перевезення, доставки вантажу до пункту призначення та видачі його уповноваженій особі. Невиконання цього обов'язку є підставою для відповідальності перевізника за незбереження вантажу, крім випадків, коли він доведе наявність обставин, що за законом звільняють його від відповідальності.
Водночас, відповідач довів існування передбачених Конвенцією, кодексами чи договором підстав для звільнення від відповідальності за пошкодження вантажу, тому слід вважати, що презумпція вини перевізника в даному випадку спростована, що виключає можливість притягнення його до цивільно-правової відповідальності.
Згідно з ч.1 ст. 906 ЦК України, збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як встановлює ч.2 ст.224 ГК України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ч.1 ст.225 ГК України).
Частина друга статті 22 ЦК України визначає, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 14.04.2020 у справі №925/1196/18 надано таке визначення збитків як об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Варто зазначити, що збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб'єктів тощо.
Для застосування такого виду відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Враховуючи положення статті 74 ГПК України, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками, натомість відповідачеві потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.
Суд вважає, що наявними у справі доказами не підтверджено факту втрати вантажу, який перевозився відповідачем за замовленням позивача.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Протиправна поведінка відповідача полягала у порушенні взятого ним на себе зобов'язання зберігати вантаж з моменту прийняття вантажу до перевезення та до моменту видачі одержувачеві. При цьому, те, що безпосереднім перевізником вантажу була третя особа, яка фактично і приймала та видавала вантаж, не впливає на можливість вважати протиправною поведінку самого відповідача, адже він, як було зазначено раніше, повністю відповідає перед замовником за виконання делегованих ним іншому перевізнику обов'язків.
Те, що таке порушення було вчинено саме не з вини відповідача, встановлено судом апеляційної інстанції вище, зокрема і внаслідок спроможності відповідача як зобов'язаної сторони спростувати презумпцію своєї вини у втраті вантажу.
Крім цього, відсутній причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, оскільки незважаючи на те, що при отриманні товару від позивача, а також при завантаженні його для перевезення, вантаж, а саме деревина паливна колота бук у кількості 24 ящики, не мав таких недоліків та дефектів, як ті, що були виявлені при його отриманні та розвантаженні, однак позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що такі дефекти деревини могли виникнути не інакше, ніж під час його перевезення внаслідок недотримання обов'язку зберігати вантаж.
Як встановлено ч.3 ст.314 ГК України, за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.
Враховуючи те, що апелянт довів існування факторів, які виключають його відповідальність, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції в частині висновків про наявність складу цивільного правопорушення в діяннях відповідача, що є необхідною передумовою для притягнення до цивільно-правової вдіповідачальності, а відтак і для задоволення позову.
Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.
Апелянтом з врахуванням вищенаведених нормам права, належними та допустимими доказами підтверджено свої доводи, викладені в апеляційній скарзі.
В свою чергу позивачем не спростовано доводи апеляційної скарги.
Зважаючи на викладене, за результатами дослідження та оцінки за правилами статті 86 ГПК України зібраних у справі доказів та обставин у сукупності, з урахуванням ст.ст. 2, 13, 14 ГПК України, судом апеляційної інстанції встановлено, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені належними і допустимими доказами, а відтак, наявні правові підстави для їх задоволення.
Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд неповно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав невірну юридичну оцінку обставинам справи, в зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню.
Керуючись, ст.ст. 129, 269, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця Томишинця Віктора Івановича задоволити.
2. Рішення Господарського суду Господарського суду Закарпатської області від 18.05.2021 у справі №907/563/19 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Еліос-13” на користь Фізичної особи підприємця Томишинця Віктора Івановича 2281,50 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбаченні ст.ст.287-288 ГПК України.
5. Справу повернути до Господарського суду Закарпатської області.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст постанови складено 03.12.2021.
Головуючий-суддя Н.М. Кравчук
Судді О.С. Скрипчук
Б.Д. Плотніцький