Справа № 607/27859/19Головуючий у 1-й інстанції Грицай К.М.
Провадження № 22-ц/817/630/21 Доповідач - Парандюк Т.С.
Категорія -
29 листопада 2021 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Парандюк Т.С.
суддів - Дикун С. І., Храпак Н. М.,
за участі секретаря -Стецюк М.А.
та сторін - ОСОБА_1 та його адвоката Бурко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/27859/19 за апеляційними скаргами товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Морган Кепітал” на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 лютого 2021 року та додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 березня 2021 року, ухваленого суддею Грицай К.М., у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Морган Кепітал” до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Кашанська Марія Іванівна про визнання недійсним договору дарування,
у листопаді 2019 року АТ “Креді Агріколь Банк” звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Кашанської М.І. про визнання недійсним договору дарування від 23.06.2015 року.
09 липня 2020 року протокольною ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області задоволено клопотання представника ТзОВ “ФК “Морган Кепітал” та замінено позивача у справі з АТ “Креді Агріколь Банк” на його правонаступника ТзОВ “ФК “Морган Кепітал”
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором № 53/08-кі від 23.09.2008 року АТ «Креді Агріколь Банк» у червні 2014 року звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовною заявою про стягнення заборгованості.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03.03.2015 року в справі № 607/9592/14-ц, залишеним без зміну ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 24.06.2015 року було задоволено позов АТ «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до АТ «Креді Агріколь Банк» про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів.
23.06.2015 року приватним нотаріусом Тернопільського нотаріального округу Кашанською М. І. посвідчено договір дарування за реєстровим № 418 згідно якого ОСОБА_2 подарував належну йому 12/100 частки у нежитловому приміщенні, що знаходиться по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 - своєму сину. Отже, з наведеного вбачається, що оспорюваний правочин був укладений 23.06.2015 року, тобто за день до набрання чинності судовим рішенням про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № 53/08-кі від 23.09.2008 року (24.06.2015 року). Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 13.04.2016 року вказані судові рішення було скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14.05.2019 року у задоволенні позову АТ «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором та зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів відмовлено.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 02.10.2019 року в справі № 607/9592/14-ц позов АТ «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитним договором № 53/08-кі від 23.09.2008 року в сумі 279349, 41 дол. США та 2055, 38 грн. пені. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 9135 грн. судових витрат.
На примусове виконання вищевказаного рішення Тернопільським міськрайонним судом 23.10.2019 року видано виконавчий лист № 607/9592/14-ц, який банком було пред'явлено на виконання приватному виконавцю виконавчого округу Тернопільської області Мелих А.І.
14.11.2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області Мелих А.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 60604472 на підставі виконавчого листа № 607/9592/14-ц, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 23.10.2019 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь AT «Креді Агріколь Банк» заборгованості за кредитним договором № 53/08-кі від 23.09.2008 року у сумі 279349, 41 дол. США та 2055,38 грн. пені, 9 135,00 грн. судового збору.
В рамках виконавчого провадження № 60604472 14.11.2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області отримано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта ОСОБА_2 , згідно якої ОСОБА_2 на праві власності належить 12/100 житлового будинку загальною площею 661,2 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 лютого 2021 року у задоволені позову товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Морган Кепітал” до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Кашанська М. І. про визнання недійсним договору дарування - відмовлено.
Скасовано заходи забезпечення позову у виді заборони відчуження нерухомого майна, а саме 12/100 житлового будинку загальною площею 661,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (нежитлове приміщення загальною площею 80,1 кв.м.), яка на праві власності належить ОСОБА_1 .
Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 березня 2021 року заяву представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Бурка О.В. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - задоволено.
Стягнуто із ТзОВ “Фінансова компанія “Морган Кепітал” в користь ОСОБА_2 понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 17966 грн.
В апеляційних скаргах ТзОВ “ФК” “Морган Кепітал” просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 лютого 2021 року та додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 березня 2021 року, та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним договір дарування від 23.06.2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Кашанською М.І. за реєстровим № 418 та відмовити у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Бурка О.В. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування апеляційних скарг ТзОВ “ФК” Морган Кепітал” зазначило, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вказує, на те, що на момент укладення договору від 23.06.2015 року була чинною іпотека за іпотечним договором, укладеним з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором.
Договір дарування від 23.06.2015 року не призвів до неплатоспроможності ОСОБА_2 . Однак дані висновки суду зроблені при неправильному застосуванні до спірних правовідносин норм матеріального права.
Матеріалами справи підтверджується той факт, що ОСОБА_2 допущено порушення зобов'язання щодо повернення суми отриманого кредиту та сплати відсотків відповідно до умов кредитного договору.
Статтею 12 Закону України “Про іпотеку” іпотекодержателю надано право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку порушення обов'язків, встановлених основним договором.
Із змісту наведеної правової норми вбачається право іпотекодержателя вирішувати питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, а не його обов'язок. Аналіз цієї норми права свідчить про те, що погашення заборгованості може здійснюватися не лише за рахунок предмета іпотеки, а і за рахунок іншого майна особи, яка є боржником у зобов'язанні.
Однак станом на 23.06.2015 року ПАТ “Креді Агріколь Банк” не було прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і кредитор міг розраховувати на погашення заборгованості за кредитним договором за рахунок іншого майна ОСОБА_2 .
Також, щодо стягнення витрат на правову допомогу вважає незаконною, оскільки вартість наданої відповідачу правничої допомоги, її розмір, порядок розрахунку, а також перелік наданих правничих послуг з детальним описом робіт у договорі про надання правничої допомоги не відображено.
Частина із зазначеної інформації, яка необхідна для з'ясування обґрунтованості заявленої до відшкодування вартості правничої допомоги відображена у додатковій угоді № 1 від 27.02.2020 року до договору № 0720 про надання правничої допомоги від 27.02.2020 року та акті прийому-передачі наданих правничих послуг до додаткової угоди № 1 від 27.02.2020 року до договору № 0720 про надання правничої допомоги від 27.02.2020 року на суму 17966 грн із-за відсутності підпису відповідача.
Окремо, слід зазначити, що судом не досліджувались оригінали квитанцій до прибуткового касового ордера № 011 від 27.02.2020 року та № 03 від 11.02.2021 року, копії яких долучені у справі, які сформовані не банком, чи іншою фінансовою установою, а безпосередньо адвокатським бюро, яке є зацікавленою особою в отриманні відповідачем компенсації витрат на правничу допомогу.
ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу ТзОВ “ФК” Морган Кепітал” у якому зазначив, що відповідно до пункту 8 Постанови Пленуму Верховного Суду від 06.11.2009 року № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” відповідно до частини першої статті 215 ЦК (435-15) підставою недійсності правочину є не додержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
Вартість одного лише предмету іпотеки безумовно покриває всі навіть гіпотетичні вимоги банку та маючи при цьому у власності й інше рухоме майно, вартість якого перевищує розмір вимог банку в рази, ОСОБА_2 при укладенні договору дарування в жодному разі не мав на меті уникнути відповідальності, а тому твердження представника позивача щодо недобросовісної поведінки відповідача очевидно спростовуються фактичними обставинами справи. Оскільки предмет іпотеки дорожчий за розмір зобов'язання, твердити про те, що дії ОСОБА_2 були спрямовані на шкоду кредитору, неможливо в принципі.
Відсутність добровільного погашення ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором грошовими коштами пояснюється банальною відсутністю у нього таких грошових коштів. Сама по собі відсутність грошових коштів не є ні недобросовісною поведінкою, ні іншою вадою, натомість, проявляючи якраз добросовісність ОСОБА_2 при виконанні судового рішення задекларував наявне у нього майно, на яке може бути звернено стягнення як шляхом продажу з прилюдних торгів, так і через залишення цього майна стягувачем за собою в рахунок погашення боргу.
Апелянт не подав до суду звіту суб'єкта оціночної діяльності про вартість іпотечного майна. Відтак його твердження щодо того, що коштів від реалізації іпотечного майна буде недостатньо для погашення заборгованості перед банком, встановленої рішенням суду - є голослівними припущеннями та не обґрунтовано та не доведено порушення свого права.
Також користуючись своїм правом іпотекодержателя, ТОВ “ФК “Морган Кепітал” звернуло стягнення на предмет іпотеки в позасудовий спосіб у відповідності до ст. 37 Закону України “Про іпотеку” шляхом набуття майна у власність, що було посвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л.В. 09 червня 2020 року.
Позивач у своїй позовні заяві мотивував свої позовні вимоги тим, що вартості іпотечного майна йому начебто не вистачить для задоволення всього обсягу грошових вимог, стягнених з відповідача постановою Тернопільського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 607/9592/14-ц за позовом ПАТ “Креді Агріколь банк” до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії. Відтак, після завершення позасудового врегулювання, усі наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов'язання боржником - фізичною особою є недійсними за законом, а відтак у позивача відсутнє порушене право, за захистом якого він може звертатися до суду відповідно до ст. ст. 2, 4 ЦПК України.
Також у визнанні недійсним договору дарування позивачу слід відмовити ще й з тих підстав, що за вказаних обставин та на час розгляду справи до моменту ухвалення рішення суду першої інстанції він втратив право вимагати від боржника виконання зобов'язання та оспорювати правочин, в якому він не брав участі і який жодним чином не зачіпає його прав та інтересів, і це є самостійною підставою для відмови у позові.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 виданим Тернопільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південо-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 23 березня 2021 року.
ОСОБА_1 та його представник адвокат Бурко О.В. апеляційні скарги ТзОВ “Фінансова компанія “Морган Кепітал” не визнали, вважаючи рішення та додаткове рішення суду першої інстанції законними та обґрунтованими.
У судове засідання представник ТзОВ “ФК” Морган Кепітал” не з'явився, будучи належними чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи, про що свідчить рекомендована повідомлення про вручення поштового відправлення за штрих кодом 4600116855161.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що апелянт, як ініціатор провадження на даній стадії повинен цікавитися ходом розгляду справи, в тому числі отримувати інформацію у вільному доступі в мережі Інтернет.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Крім того, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (див. наприклад рішення Європейського суду прав людини у справі Каракуця проти України).
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України - неявка у судове засідання будь-якого учасника процесу за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності представника ТзОВ “ФК” Морган Кепітал”.
Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, заслухавши пояснення учасників процесу, доповідача, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення.
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не подано належних та допустимих доказів наявності умислу обох сторін правочину приховати справжні наміри його укладення, а саме, що відповідачі вчинили оскаржуваний правочин лише для виду та що даний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, зокрема, не встановлено, що дарувальник продовжує користуватись даним приміщенням, несе витрати на його утримання, а обдарований не використовує дане нерухоме майно. У даному випадку судом враховано, що виконання кредитного договору було забезпечено іпотекою, яка на час звернення позивача із позовом про стягнення заборгованості за кредитом, не була припинена. На момент здійснення безоплатного відчуження спірного майна право вимоги позивача до відповідача ОСОБА_4 про стягнення суми простроченого зобов'язання договором позики не було встановлено та рішення суду не було ухвалено.
Також, позивачем не доведено належними та допустимими доказами недобросовісність дій відповідачів, зокрема, що після укладення спірного правочину боржник став неплатоспроможний, у нього відсутнє інше нерухоме та рухоме майно, на яке може бути звернуто стягнення, що дійсна вартість іпотечного майна, яким забезпечене виконання зобов'язання за кредитним договором від 23 вересня 2008 року менша суми грошового зобов'язання на підставі рішення суду.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів з огляду на наступне.
Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та АТ «Індустріально-експортний банк» (правонаступником якого є ПАТ «Креді Агріколь Банк»), укладений кредитний договір № 53/08-кі від 23.09.2008 року, за умовами якого банк відкрив позичальнику кредитну не відновлювальну лінію на загальну суму 330000 доларів США до 15 липня 2021 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 23 вересня 2008 року між АТ «Індустріально-експортний банк» та ОСОБА_2 укладений договір іпотеки, предметом даного договору є нежитлове приміщення загальною площею 109,3 кв.м., яке розташоване по АДРЕСА_1 , заставна вартість якого на дату укладення цього договору визначена в сумі 3 298 440,00 грн., виходячи з ринкової вартості об'єкта.
У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань ОСОБА_2 АТ «Креді Агріколь Банк» у червні 2014 року звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовною заявою про стягнення заборгованості.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03.03.2015 року в справі № 607/9592/14-ц, яке залишено без зміну ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 24.06.2015 року було задоволено позов АТ «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до АТ «Креді Агріколь Банк» про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 13.04.2016 року вказані судові рішення було скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14.05.2019 року у задоволенні позову АТ «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором та зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів відмовлено.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 02.10.2019 року в справі № 607/9592/14-ц рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14.05.2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов АТ «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «Креді Агріколь Банк» заборгованість за кредитним договором № 53/08-КІ від 23.09.2008 року в сумі 279349, 41 дол. США та 2055, 38 грн. пені. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14.05.2019 року залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_2 9135 грн. судових витрат.
14.11.2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області Мелих А.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 60604472 на підставі виконавчого листа № 607/9592/14-ц, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 23.10.2019 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь AT «Креді Агріколь Банк» заборгованості за кредитним договором № 53/08-КІ від 23.09.2008 року у сумі 279349,41 дол. США та 2055,38 грн. пені, 9135, 00 грн. судового збору.
В ході виконавчого провадження ОСОБА_4 приватному виконавцю надано декларацію про доходи та майно боржника фізичної особи із зазначенням про наявність у боржника нерухомого та рухомого майна та інших доходів.
23 червня 2015 року ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 було укладено договір дарування нежитлового приміщення, який посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Кашанською Марією Іванівною за реєстровим № 418, предметом якого є нерухоме майно 12/100 частин житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (нежитлове приміщення загальною площею 80,1 кв.м.), реєстраційний номер нерухомого майна 664910661101, що також підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 189412916 від 19.11.2019 року ( т. 1 а.с. 46).
Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 39546180, станом на 23.06.2015 року, відомості щодо будь-яких заборон стосовно указаного вище об'єкту нерухомого майна, житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , відсутні (т. 1, а.с. 24-25).
Згідно рішення Тернопільського міськрайонного суду від 18 травня 2017 року за ОСОБА_2 визнано право власності на приміщення площею 101,9 кв. м. по АДРЕСА_2 ; приміщення площею 109,3 кв.м. по АДРЕСА_1 .
26 травня 2020 року АТ “Креді Агріколь Банк” було відступлено право вимоги за кредитним та іпотечним договором № 53/08-КІ Р від 23 вересня 2008 року на користь ТзОВ “Фінансова компанія “Укрфінстатдарт” (т. 1 а.с. 167-170)
29 травня 2020 року ТзОВ “Фінансова компанія “Укрфінстанддар” відступило право вимоги за кредитним договором № 53/08-КІ Р від 23 вересня 2008 року на користь ТзОВ “Фінансова компанія “Морган Кепітал” (т. 1 а.с. 171-173)
Положеннями ст. 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Статтею 717 цього Кодексу за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторони не вчиняють жодних дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування жодних наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань за договором; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У пункті 24 постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” судам роз'яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.
Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину недійсним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Ознака вчинення правочину лише для виду повинна бути властива діям обох сторін. Якщо одна сторона діяла лише для виду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року № 6-197цс14.
Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку).
Відповідно до правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 17 липня 2019 року у справі № 299/396/17, провадження № 61-26562св18, від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, провадження № 61-2761св19, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак удаваного правочину.
При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Боржник не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами.
Верховний Суд вказав, що вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, враховується наступне: 1) відповідач відчужив майно після пред'явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апелянта, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору дарування спірного приміщення, оскільки відчуження майна відбулось після пред'явлення позову про стягнення заборгованості, відчужене майно не перебувало в обтяженні на момент укладання договору, майно відчужене безоплатно, яке зареєстроване і використовується обдарованим ОСОБА_1 .
Отже, матеріали справи не містять наданих позивачем доказів вчинення фіктивного правочину з обох сторін та на підтвердження умислу відповідачів на укладення договору дарування без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювались, оскільки реєстрація права власності на даний об'єкт свідчить про реальність настання правових наслідків укладення спірного договору.
Не заслуговує на увагу посилання апелянта про те, що спірний договір дарування від 23.06.2015 року укладений виключно з метою створення умов, при яких неможливо звернути стягнення на нерухоме майно в ході виконання рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки як вбачається із матеріалів справи даний кредитний договір був забезпечений іншим іпотечним майном.
Апелянтом не подано доказу - звіту суб'єкта оціночної діяльності про вартість іпотечного майна. Відтак твердження апелянта про те, що коштів від реалізації іпотечного майна може не вистачити для погашення заборгованості перед банком є необґрунтованим і недоведеним.
Надуманим є твердження апелянта про те, що відповідно до статті 12 Закону України “Про іпотеку” вирішувати питання про звернення стягнення на предмет іпотеки є право іпотекодержателя, а не його обв'язок. Аналіз цієї норми права свідчить про те, що погашення заборгованості може здійснюватися не лише за рахунок предмета іпотеки, а і за рахунок іншого майна особи, яка є боржником у зобов'язанні.
Матеріалами справи доведено, що у боржника ОСОБА_2 в наявності, крім іпотечного майна, було і є ще й інше цінне і високоліквідне майно, що підтверджено інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та зазначене в декларації божника, на яке товариство могло б звернути стягнення на виконання рішення суду про повернення боргу.
Користуючись своїм правом іпотекодержателя, ТзОВ “ФК “Морган Керітал” звернуло стягнення на предмет іпотеки в позасудовий спосіб у відповідності до ст. 37 Закону України “Про іпотеку” шляхом набуття майна у власність, що було посвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л.В. 09 червня 2020 року.
Відповідно до ч. 6 ст. 36 Закону України “Про іпотеку” після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов'язання: боржником - фізичною особою є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відтак, після звернення позасудового врегулювання, усі наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов'язання боржником - фізичною особою є недійсними за законом, а відтак у ТзОВ “ФК “Морган Кепітал” відсутнє порушене право.
Відповідно до ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 та частин 1-3 ст. 137 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
До матеріалів справи представником відповідача подано договір № 0720 про надання правничої допомоги від 27 лютого 2020 року, додаткову угоду № 1 до договору № 0720 про надання правничої допомоги від 27 лютого 2020 року, акт прийому-передачі наданих правничих послуг до додаткової угоди № 1 від 27.02.2020 року до договору № 0720, копії квитанцій до прибуткового касового ордеру № 03 від 11 лютого 2020 року на суму 7966 грн. та № 011 від 27 лютого 2020 року на суму 10000 грн.
В частині перегляду додаткового рішення, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки рішення суду було прийняте до смерті ОСОБА_2 та є правомірним враховуючи вимоги ст. ст. 133, 137 ЦПК України, то підстав для його скасування не має.
На момент перегляду рішення суду першої інстанції, колегією суддів встановлено, що ОСОБА_2 помер, а правонаступники відсутні.
Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування, за наведеними у скарзі доводами, апеляційний суд не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.
Судові витрати за розгляд справи в суді апеляційній інстанції покласти на товариство в межах ними понесеними у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Морган Кепітал” - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 лютого 2021 року та додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 березня 2021 року - залишити без зміни.
Судові витрати за розгляд справи в апеляційній інстанції покласти на апелянта в межах ними понесеними.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 03 грудня 2021 року.
Головуюча Т.С. Парандюк
Судді: С.І. Дикун
Н.М. Храпак