Номер провадження: 22-ц/813/6256/21
Номер справи місцевого суду: 500/5878/19
Головуючий у першій інстанції Присакар О. Я.
Доповідач Комлева О. С.
01.12.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів Сегеди С.М., Цюри Т.В.,
з участю секретаря Хухрова С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16 листопада 2020 року, постановленого під головуванням судді Присакар О.Я., повний текст рішення складений 26 листопада 2020 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ПрАТ «Європейський страховий альянс», про відшкодування шкоди, завданої злочином, -
У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ПрАТ «Європейський страховий альянс», про відшкодування шкоди, завданої злочином, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь 811542 грн., з яких: 510 грн. - вартість франшизи, 804168 грн. - сума моральної шкоди, 6864 грн. - вартість експертного дослідження по визначенню моральної шкоди.
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що 02.10.2017 року сталося ДТП за участю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06.06.2018 року у кримінальній справі № 500/1767/18 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 КК України. Цивільна відповідальність ОСОБА_1 була застрахована в страховій компанії «Європейський страховий альянс». Внаслідок ДТП позивач залишився інвалідом 2 групи з обмеженим фізичним навантаженням. Стан його здоров'я потребує постійного лікування. На фоні отриманих травм у ОСОБА_3 розвинувся сахарний діабет та остеохондроз грудного відділу хребта, внаслідок неправильного зрощування кісток ребер рана постійно нагноюється внаслідок чого він потребую постійного медичного втручання. Все це триває вже більше двох років і весь цей час позивач вимушений терпіти моральні і фізичні страждання. Крім того, позивач не може користуватись своїм автомобілем, адже він пошкоджений в результаті ДТП.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16 листопада 2020 року позов ОСОБА_2 задоволений частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 350 000 грн., вартість франшизи у розмірі 510 грн., та витрати за проведення експертного дослідження у розмірі 6 864 грн.
Вирішено питання про судові витрати.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким стягнути з нього на користь ОСОБА_2 франшизу у сумі 510 грн. та моральну шкоду в сумі 5 000 грн., в задоволені решти позовних вимог відмовити, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність встановлених обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд не міг посилатися при визначенні розміру завданої моральної шкоди на недопустимий доказ - висновок експертного дослідження №18-5128 від 11 червня 2019 року, оскільки він не відповідає вимогам закону та висновок зроблений на підставі помилкових припущень щодо причинного зв'язку між ДТП та інвалідністю позивача.
Також вважає, що сума моральної шкоди не відповідає вимогам розумності та справедливості, суд не прийняв до уваги наявність страхового полісу, а також, що частину моральної шкоди повинна сплатити страхова компанія, до якої ОСОБА_2 не подав позову.
У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 зазначив, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, оскільки відповідачем не було надано жодного доказу на спростування висновку експерта та розрахованої суми моральної шкоди.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що 02.10.2017 року за участю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 сталася дорожньо-транспортна пригода.
Вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06.06.2018 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, засуджено до чотирьох років позбавлення волі та звільнено від відбування покарання з випробуванням строком на один рік (а.с. 8 т.1).
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 залишено без розгляду та роз'яснено про можливість потерпілого після проведення експертиз звернутися до суду в порядку цивільного провадження без сплати судового збору.
Таким чином, встановлено, що 02.10.2017 року дорожньо-транспортна пригода за участю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 сталася з вини ОСОБА_1 , який порушив п. 16.12 Правил дорожнього руху України. В наслідок зіткнення, водію ОСОБА_2 заподіяно тілесні ушкодження у вигляді комплексу травм грудиної клітини та живота з пошкодженням їх внутрішніх органів, які згідно з висновком судово - медичного експерта № 510 від 11.01.2018 року і відповідно до п. 2.1.3 «й» і «к» «Правил судово - медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя.
Згідно висновку експерта №510 від 11.01.2018 року за результатами судово-медичної експертизи громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , даних медичної документації, громадянину ОСОБА_2 були заподіяні наступні тілесні ушкодження: закрита травма живота у вигляді розриву тканини селезінки, внутрішньочеревною кровотечею та подальшим видаленням; закрита травма грудної клітини у вигляді множинних переломів ребер зліва по різним анатомічним лініям супроводжувалися забоєм правої легені і двостороннього гемопневмоторексом. Дані ушкодження заподіяні дією тупих предметів. Множинна масивність та поєднання ушкоджень характерні дорожньо-транспортній травмі. З урахуванням обставин справи (зіткнення легкових автомобілів) вони могли утворитися від контакту тулуба з деталями салону автомобіля, що рухався. Вказані пошкодження завдані незадовго до надходження постраждалого в стаціонар і таким чином могли бути заподіяні у спосіб вказаний у постанові від 02.17.2017 року. Комплекс травм грудної клітини та живота з пошкодженням їх внутрішніх органів, згідно п. 2.1.3 «й» та «к» «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя (а.с. 16 т.1).
Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертної комісії серії 12ААА № 891379, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 26.02.2018 року встановлено другу групу інвалідності на строк до 01.03.2019 року (а.с. 50 т.1).
Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертної комісії серії 12ААА №887281, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 27.02.2019 року встановлено другу групу інвалідності (повторно) та інвалідність встановлена на строк до 01.03.2020 року (а.с. 51 т.1).
На підставі довідки до акту огляду медико-соціальною експертної комісії серії 12ААА № 244868, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 03.03.2020 року встановлено безстроково другу групу інвалідності (а.с. 251 т.1).
Крім того, відповідно до висновку експертного дослідження №18-5128 складеного 10.06.2019 року за результатами проведення експертного дослідження з визначення моральної шкоди отриманої внаслідок ДТП, яка сталася 02.10.2017 року, встановлено, що актуальний стан ОСОБА_2 характеризується високим рівнем тривоги, емоційною нестійкістю, відчуттям загрози і страху за своє життя, депресивною пригніченістю, зниженням стресостійкості, фіксацією на своїх негативних переживаннях, невпевненістю в своїх силах, стурбованістю щодо своєї відгородженості і труднощами у соціальній адаптації, страхом за своє майбутнє і майбутнє своєї сім'ї, пригніченістю. У зв'язку із чим посилюється внутрішнє напруження, проявляється дратівливість, зниження саморегуляції, загострення почуття провини і відповідальності за те, що відбулося. Таким чином, виявлені в результаті психологічного дослідження, особливості актуального стану ОСОБА_2 свідчать про наявність стресогених обумовлених проблематизацією його життя на психофізичному, особистісному і соціальному рівнях, яка виникла в наслідку ДТП від 02.10.2017 року. За результатами психологічного обстеження ОСОБА_2 , було встановлено, що внаслідок обставин які досліджуються, підекспертний тривалий час відчував спустошеність, безпомічність, страх та небажані зміни у своєму повсякденному житті. При цьому його немайнові витрати призвели до змін у функціонуванні окремих структур особистості. Враховуючи, що в результаті ДТП ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження, у зв'язку із чим, виникає ряд життєвих проблем: втрата здатності до повноцінної трудової діяльності для матеріального забезпечення сім'ї, інвалідизація, відсутність можливості виконувати фізичну роботу по господарству, необхідність постійного медичного спостереження і лікування, неможливість в повній мірі відновити фізичне благополуччя, зміни в емоційному стані після ДТП. Ситуація, що досліджується за справою є психотравмувальною для ОСОБА_2 . Останньому завдані страждання (моральна шкода). ОСОБА_2 спричинені страждання (моральна шкода) за умов ситуації, що досліджується, а саме в результаті отримання тяжких тілесних ушкоджень при ДТП від 02.10.2017 року. Попередній орієнтовний розмір грошового еквіваленту за завдані ОСОБА_2 страждання (моральну шкоду) складає від 350 000 до 804 168 грн.(а.с. 40 т.1).
Задовольняючи частково позов ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої злочином, суд першої інстанції виходив з наступного.
Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.
Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується винною особою.
Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди в наслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю і стражданнях які особа отримала в наслідок ушкодження здоров'я, у душевних стражданнях яких зазнала фізична особа в зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї, у душевних стражданнях які особа зазнала в зв'язку з приниженням її честі гідності та ділової репутації.
Частиною 2 ст.23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань, погіршення здібностей особи.
В Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. №4 (зі змінами до пункту 9 внесеними постановою від 25.05.2001 р. № 5), роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру - немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, а також враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Згідно ч.6 ст. 82 ЦПК України вирок суду у кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06.06.2018 року встановлено, що 02.10.2017 року саме в результаті дій ОСОБА_1 було ушкоджено здоров'я ОСОБА_2 .
Висновки суду про те, що діями відповідача ОСОБА_1 позивачу було завдано моральну шкоду, яка полягає в тому, що в результаті ДТП та в наслідок ушкодження здоров'я позивач відчував фізичну біль і страждання, позивач відчував душевні страждання, яких він зазнав у зв'язку із отриманням тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок ДТП позивач залишився інвалідом 2 групи, втратив здатності до повноцінної трудової діяльності для матеріального забезпечення сім'ї, у нього відсутня можливості виконувати фізичну роботу по господарству, є необхідність постійного медичного спостереження і лікування, є неможливість в повній мірі відновити фізичне благополуччя та наявні негативні зміни в емоційному стані після ДТП відповідають обставинам справи та є вірними.
Суд на законних підставах взяв до уваги мінімальний розмір грошового еквіваленту за завдані ОСОБА_2 страждання (моральну шкоду) у розмірі 350 000 грн., який зазначений у висновку експертного дослідження №18-5128 складеного 10.06.2019 року.
Доказів на спростування на спростування висновку експертного дослідження №18-5128 складеного 10.06.2019 року, у якому зазначений розмір грошового еквіваленту за завдані ОСОБА_2 страждання (моральну шкоду), який складає від 350 000до 804 168 гривень до суду надано не було.
Суд першої інстанції, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості прийшов до обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральної шкоди у розмірі 350 000 грн.
Також суд прийшов до вірного висновку про стягнення з відповідача витрат за проведення експертного дослідження у розмірі 6864,00 грн. у відповідності до ст. 133 ЦПК України, оскільки позивачем були сплачені вказані витрати на проведення експертного дослідження у розмірі 6864,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №31 від 12.02.2019 року (а.с.54 т.1).
Щодо стягнення вартості франшизи у розмірі 510 грн., суд вірно виходив із того, що відповідно до п. 12.1. ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
На підставі вищевикладеного, суд оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному їх дослідженні прийшов до обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 350 000 грн., вартість франшизи у розмірі 510 грн., а також витрат за проведення експертного дослідження у розмірі 6 864 грн.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, щосуд не міг посилатися при визначенні розміру завданої моральної шкоди на недопустимий доказ - висновок експертного дослідження №18-5128 від 11 червня 2019 року, оскільки він не відповідає вимогам закону та висновок зроблений на підставі помилкових припущень щодо причинного зв'язку між ДТП та інвалідністю позивача є безпідставними, оскільки судом було встановлено, що вказаний висновок не є висновком експертизи, проте є письмовим доказом справі, оскільки містить дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Більш того, під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснив, що на спростування експертного висновку ні він, ні його адвокат не заявляли клопотання про призначення експертизи в судовому порядку.
Доводи про те, що сума моральної шкоди не відповідає вимогам розумності та справедливості, суд не прийняв до уваги наявність страхового полісу, а також, що частину моральної шкоди повинна сплатити страхова компанія, до якої ОСОБА_2 не подав позову, колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки у судовому рішенні всім зазначеним в апеляційній скарзі доводам надана обґрунтована правова оцінка, з якою погоджується колегія суддів.
При цьому, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення, за ненаданням до суду доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги.
Вказані доводи спростовуються матеріалами справи та зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16 листопада 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 02 грудня 2021 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ С.М. Сегеда
______________________________________ Т.В. Цюра