Справа № 2а-3363/10/1570
10 червня 2010 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Бойко Л.М.
при секретарі Саратовській Я.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство»до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000202304/0 від 02.03.2010 р., -
До суду звернулося Відкрите акціонерне товариство «Українське Дунайське пароплавство»(надалі -ВАТ «УДП) з адміністративним позовом до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції (надалі -Ізмаїльська ОДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000202304/0 від 02.03.2010 р. В адміністративному позові ВАТ «УДП» зазначає, що Ізмаїльською ОДПІ на підставі акту № 03512304/01125821 від 26.02.2010 р. про результати позапланової виїзної перевірки ВАТ «УДП»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за листопад 2009, за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у вересні 2009 р., жовтні 2009 р., було зроблено висновок, що ВАТ «УДП»невірно розраховано податковий кредит та завищена сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню, на 567 грн. 00 коп. шляхом відображення в декларації ВАТ «УДП»послуг за договором № 318РФ від 08.10.2009 р. у складі операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою ПДВ, оскільки сума 129 135 грн. 24 коп., отримана позивачем за договором № 318РФ від 08.10.2009 р., не є об'єктом оподаткування, та, відповідно, не може оподатковуватися за нульовою ставкою ПДВ. На підставі акту Ізмаїльською ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення, яким, як стверджує позивач, Ізмаїльською ОДПІ занижено ВАТ «УДП»суму бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 567 грн. 00 коп. Натомість, позивач вказує на те, що послуги, виконані за вищезгаданим договором, є послугами з договору перевезення, до якого згідно з п.п. 6.2.4. п. 6.2. ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (надалі -ЗУ «Про податок на додану вартість») застосовується нульова ставка ПДВ.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити з підстав, зазначених у позові.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти адміністративного позову та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог ВАТ «УДП»з тієї підстави, що позивач в порушення п.п. 6.2.4. п. 6.2. ст. 6, п.п. 3.1.1. п. 3.1. ст. 3, п. 6.5. ст. 6 ЗУ «Про податок на додану вартість» необгрунтовано зарахував в декларацію з ПДВ за жовтень 2009 р. до складу операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою, суму 129 135 грн. 24 коп., отриману за договором № 318РФ від 08.10.2009 р., так як договір № 318 РФ від 08.10.2009 р. не є договором перевезення, а його істотні умови свідчать про те, що фактично мав місце договір оренди рухомого майна. Також відповідач зауважує на те, що згідно з п.п. 3.1.1. п. 3.1. ст. 3 ЗУ № 168/97-ВР об'єктом оподаткування є операції з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України. Відповідно до п.п «д»п. 6.5. ст. 6 Закону у разі надання в оренду рухомого майна місцем поставки послуг вважається місце реєстрації покупця або його постійного представництва, а за відсутності такого місця реєстрації -місце постійної адреси або постійного проживання. Ізмаїльська ОДПІ зазначає, що оскільки у даному випадку місцем поставки послуг є місце реєстрації покупця -порт Констанца (Румунія), який не є митною територією України, то вказана операція не підпадає під поняття об'єкту оподаткування відповідно до ЗУ «Про податок на додану вартість».
Заслухавши пояснення сторін у справі, дослідивши та проаналізувавши надані докази, суд встановив, що ВАТ «УДП»в декларації з ПДВ за жовтень 2009 р. в рядку 2.2. «операції, що оподатковуються за нульовою ставкою»відобразило обсяги доходу на суму 129 135 грн. 24 коп., отриманого від компанії SC CNFR Navrom SA (Румунія), в частині операцій, що належать до поставки послуг з міжнародного перевезення вантажів іншими видами транспорту. Відповідно до Акту № 03512304/01125821 від 26.02.2010 р. Ізмаїльською ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ВАТ «УДП»з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за листопад 2009 року, за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у вересні 2009 р., жовтні 2009 р. на підставі наданої ВАТ «УДП»податкової декларації за листопад 2009 року (а.с. 24-44). Під час проведення перевірки Ізмаїльською ОДПІ виявлені порушення ВАТ «УДП»п.п. 7.7.2., 7.7.4., 7.7.7. п. 7.7. ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість», яким ВАТ «УДП»занижена заявлена сума бюджетного відшкодування за листопад 2009 р. на суму 21 359 грн. 00 коп., та порушення п.п. 3.1.1. п. 3.1. ст. 3; п.п. 6.2.4. п. 6.2., п.п. 6.5.д п. 6.5. ст. 6 ЗУ «Про податок на додану вартість», яким ВАТ «УДП»завищена заявлена сума бюджетного відшкодування за листопад 2009 р. на суму 567 грн. 00 коп. За результатами перевірки Ізмаїльською ОДПІ винесено податкове повідомлення рішення № 0000202304/0 від 02.03.2010 р., яким ВАТ «УДП»зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 567 грн. 00 коп. (а.с. 6).
Судом з'ясовано, що розбіжності між сторонами щодо застосування ставки податку на додану вартість ґрунтуються на різній правовій оцінці Договору № 318 РФ на організацію перевезень та накопичення вантажів флотом ВАТ «УДП», укладеного між ВАТ «УДП»та компанією SC CNFR Navrom SA, Галац, Румунія. Позивач трактує даний договір як договір перевезення, до якого згідно з п.п. 6.2.4. Закону № 168/97-ВР застосовується нульова ставка ПДВ. Відповідач же в акті перевірки описує зазначений договір як договір оренди рухомого майна, операція за яким взагалі не підпадає під поняття об'єкту оподаткування податком на додану вартість відповідно до п.п. 3.1.1. п. 3.1. ст. 3 Закону (а.с. 30-31, 38).
Відповідно до п. 6.1. ст. 6 ЗУ «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків. Згідно із п. 6.2. вищезазначеної статті при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить «о»відсотків до бази оподаткування. У тому числі за нульовою ставкою оподатковуються операції з поставки послуг з міжнародного перевезення пасажирів, їхнього багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також поставка міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту (місця) їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) за межами державного кордону України, між пунктами, які знаходяться за межами державного кордону України, а також від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) за межами державного кордону України до пункту (місця) їх митного оформлення на території України (п.п. 6.2.4. Закону).
Загальні умови перевезення визначаються Цивільним та Господарським кодексами, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Відповідно до ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV (надалі -ЦК) за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі (ч. 2 ст. 306 Господарського кодексу України від 16.01. 2003 р. № 436-IV). В статті 133 Кодексу торговельного мореплавства України від 23.05.1995 р. № 176/95-ВР (надалі -КТМ) сформульовано визначення договору морського перевезення вантажу -за договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов'язується перевезти доручений йому відправником вантаж із порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт).
08.10.2009 р. між ВАТ «УДП»(Судновласником) та компанією SC CNFR Navrom SA, Галац, Румунія (Фрахтівником) укладений договір № 318 РФ на організацію перевезень та накопичення вантажів флотом ВАТ «УДП»(надалі -Договір), предметом якого є організація внутрішньо-акваторіальних перевезень (перевалки) та накопичення безпечних навалочних і генеральних вантажів фрахтівника флотом судновласника в порту Констанца, Румунія (п. 1 Договору). Проаналізувавши істотні умови даного Договору суд дійшов висновку, що договір, укладений між ВАТ «УДП»та компанією SC CNFR Navrom SA, не може вважатися договором морського перевезення вантажу відповідно до вищезгаданих законодавчих актів, про що свідчить, зокрема, розгляд пунктів 1, 2, 3 Договору (а.с. 7-12).
Із цих умов договору № 318 РФ на організацію перевезень та накопичення вантажів флотом ВАТ «УДП»слідує, що правовідносини, які виникли між сторонами зазначеного Договору, стосуються надання Судновласником (ВАТ «УДП») рухомого майна -ліхтерів Фрахтівнику (компанії SC CNFR Navrom SA) для використання в його господарській діяльності, а саме для перевезення та накопичення вантажів компанії SC CNFR Navrom SA, тобто в оренду. Наявні в матеріалах справи докази не надають підстав для висновку, що безпосередньо між сторонами мали місце відносини з перевезення вантажу в розумінні ст. 909 ЦК України, ст. 307 ГК України, ст. 133 КТМ України, відповідно до яких договір перевезення характеризується зобов'язанням перевізника (фрахтівника) перевезти доручений йому відправником вантаж із порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу). Сама по собі сплата фрахту не є безумовним доказом укладення договору морського перевезення вантажу, оскільки в даному випадку фрахт сплачувався компанією SC CNFR Navrom SA як плата за користування ліхтерами, тобто як платіж за оренду рухомого майна. Тому відповідні посилання позивача в цій частині суд не приймає до уваги.
Також суд не може погодитися з твердженням позивача, що наявність в матеріалах справи коносаментів є безумовним доказом для визначення правової природи договору № 318 РФ як договору морського перевезення вантажу. По-перше, відповідно до офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної палати (ІНКОТЕРМС), введених в дію з 01.01.2000 р., п. 19 коносамент виконує три важливі функції -доказ поставки товару на борт судна; доказ укладення договору перевезення; засіб передання прав на товар у дорозі іншій стороні шляхом передачі їй паперового документа. Із наведеного слідує, що коносамент не завжди виконує функцію доказу укладення договору перевезення, а в даному випадку розуміється як документ, що засвідчує факт передання (приймання) вантажу. По-друге, згідно з ч. 1 ст. 137 КТМ України після приймання вантажу до перевезення перевізник вантажу, капітан або агент перевізника зобов'язані видати відправнику коносамент, який є доказом приймання перевізником вантажу, зазначеного в коносаменті. Коносамент складається на підставі підписаного відправником документа, в якому, зокрема, повинні міститися дані, зазначені в пунктах 4-8 статті 138 цього Кодексу. В статті 138 КТМ перелічені обов'язкові реквізити коносаменту.
Піддавши аналізу наявні в матеріалах справи коносаменти, суд встановив, що останні не містять в собі усіх необхідних реквізитів, передбачених ст. 138 КТМ, відповідно, не можуть вважатися належним та достатнім доказом укладення договору морського перевезення вантажу (а.с. 89-108). Крім того, в матеріалах справи є додатки 1, 2 до Договору, в яких наведена більш детальна характеристика ліхтерів, що передаються за договором № 318 РФ, аніж в коносаментах, у тому числі, кількість ліхтерів, їх модель та технічна придатність. Також у пункті 3 вищевказаних додатків зазначено, що факт приймання-передачі ліхтерів фіксується двостороннім актом приймання-передачі, що підписується уповноваженими представниками судновласника і фрахтівника (а.с. 16-19). Зазначене оцінюється судом як додатковий доказ того, що в дійсності мали місце правовідносини з договору оренди рухомого майна, а не з договору перевезення вантажу.
У відповідності з частиною 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762). Договір найму укладається на строк, встановлений договором. (ч. 1 ст. 763 ЦК України). Згідно із ст. 798 Кодексу предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.
Дослідивши істотні умови Договору № 318 РФ на організацію перевезень та накопичення вантажів флотом ВАТ «УДП», а також пов'язані з ним матеріали, суд дійшов висновку, що в дійсності між сторонами було укладено договір морського перевезення вантажу, а назва договору -організація перевезень та накопичення вантажів флотом ВАТ «УДП»не відповідна його положенням, які свідчать про те, що між сторонами фактично виникли правовідносини з договору оренди рухомого майна.
Відповідно п.п. 3.1.1. п. 3.1. ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України. Згідно з п.п. «д»п. 6.5. ст. 6 при наданні в оренду рухомого майна місцем поставки послуг вважається місце реєстрації покупця або його постійного представництва, а за відсутності такого місця реєстрації -місце постійної адреси або постійного проживання.
Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з позицією відповідача щодо того, що операція за Договором № 318 РФ на організацію перевезень та накопичення вантажів флотом ВАТ «УДП»не підлягає оподаткуванню за нульовою ставкою ПДВ, так як місцем поставки послуг є місце реєстрації покупця компанії SC CNFR Navrom SA, -порт Констанца (Румунія). Відповідно, позивач в декларації з ПДВ за жовтень 2009 р. в рядку 2.2. «операції, що оподатковуються за нульовою ставкою»необгрунтовано відобразив обсяги доходу на суму 129 135 грн. 24 коп., отриманого за договором № 318 РФ, та, як наслідок, необгрунтовано завищив бюджетне відшкодування на суму 567 грн. 00 коп.
З урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів, суд вважає, що позивач не довів суду ті обставини, на які він посилався в адміністративному позові, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 159-164 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Відкритого акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000202304/0 від 02.03.2010 р. - відмовити повністю.
Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання до Одеського окружного адміністративного суду заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення постанови, а також подання апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.
Повний текст постанови складений та підписаний суддею 17 червня 2010 року.
Суддя Л.М. Бойко