Миколаївський окружний адміністративний суд
вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055
м. Миколаїв.
10:15
20.05.2010 р. 20.05.2010 № 2а-566/10/1470
Миколаївський окружний адміністративний суд в складі
головуючого судді: Мельника О.М.,
при секретарі судових засідань: Меленчук М.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_2, АДРЕСА_1,54020
доУправління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області, вул. Декабристів, 5, м.Миколаїв,54000
про-визнання дій Управління Міністерства внутрішніх справ України щодо звільнення незаконними, оскільки порушена процедура звільнення; скасування наказу УМВС України в Миколаївській області від 07.07.2009 року №96 в частині звільнення ОСОБА_2; поновлення ОСОБА_2, на посаді старшого інженера сектору мереж зв'язку, аналітики та статистики відділу зв'язку-негайно; стягнення з УМВС України в Миколаївській області середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу; допущення негайного виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за період вимушеного прогулу за один місяць; стягнення моральної шкоду в сумі 11235 грн.,
За участю представників:
позивач: не з'явився, повідомлений належним чином, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності;
від відповідача: ОСОБА_3, дов. №372, від 26.03.10 р.;
04.02.2010 року ОСОБА_2 (далі: позивач) звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовними вимогами щодо поновлення на роботі на посаді старшого інженера сектору мереж зв'язку, аналітики та статистики відділу зв'язку в Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області (далі: відповідач).
23.03.2010 року позивач уточнила та доповнила позовні вимоги виклавши їх в наступній редакції:
-визнати дії Управління Міністерства внутрішніх справ України щодо звільнення незаконними, оскільки порушена процедура звільнення;
-скасувати наказ УМВС України в Миколаївській області від 07.09.2009 року №96 о/с в частині звільнення ОСОБА_2;
-поновити ОСОБА_2, на посаді старшого інженера сектору мереж зв'язку, аналітики та статистики відділу зв'язку-негайно;
-стягнути з УМВС України в Миколаївській області середню заробітну плату за час вимушеного прогулу;
-допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за період вимушеного прогулу за один місяць;
-стягнути моральну шкоду в сумі 11235 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтувала тим, що дії відповідача щодо її звільнення та відповідно наказ про звільнення від 07.09.2009 року №96 о/с є такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства України, оскільки рапорту щодо звільнення за власним бажанням вона не подавала, звільнення було проведено під час її знаходження у плановій відпустці та під час вагітності.
Відповідач позов не визнав, надав заперечення та просив в його задоволенні відмовити посилаючись на те, що позивачку звільнено з органів внутрішніх справ відповідно до рапорту про звільнення за власним бажанням, а не за ініціативою керівництва, щодо вагітності позивачки керівництву відомо не було, тобто звільнення здійснено відповідно до вимог законодавства України з додержанням порядку звільнення, за ст.64 п. «ж»«Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України».
Заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх часткового задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до роз'яснення Верховного Суду України від 23.03.1998 № 1-4/83 проходження служби рядового і начальницького складу органів МВС України регулюється не Кодексом Законів про працю України, а законодавством про ці органи, у тому числі, Законом України «Про міліцію», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України.
Згідно п.10 Положення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією УРСР та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.
Відповідно до п. 17 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.
Як вбачається з норм ч.3 статті 184 КЗпП України «звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.
Як вбачається з матеріалів адміністративної справи позивачку звільнено 07.09.2009 року наказом №96 о/с за п. 64 «ж»(за власним бажанням) «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ»(а.с. 41).
Згідно копії листка непрацездатності від 04.03.2010 року (а.с. 79), що була надана позивачем в судовому засіданні, на час його надання діагноз первинний: вагітність 30 тижнів, тобто приблизно, початок вагітності припадає на дату від 13.08.2009 року до 17.08.2009 року.
Таким чином, на час звільнення 07.09.2009 року позивачка була вагітною.
Посилання відповідача на ту обставину, що позивачку ОСОБА_2 було звільнено за власним бажанням, на думку суду, є необґрунтованим. Так, з рапорту позивачки від 11.08.2009 року (а.с. 98), вбачається, що вона просила звільнити її через неможливість в подальшому проходити службу в зв'язку з образами з боку безпосереднього керівництва, неналежним ставленням, вчиненням щодо неї неправомірних дій, позбавленням законних виплат.
Таким чином, даний рапорт не можна вважати таким що виражав волю позивачки на звільнення за власним бажанням, оскільки фактично позивачка хотіла звільнитись через неможливість подальшого проходження служби, до того ж, як ОСОБА_2 зазначила в рапорті від 12.06.2009 року (а.с.57) на неї здійснювався тиск, та примус щодо написання рапорту на звільнення чи переходу на іншу роботу.
Зазначене підтверджується декількома рапортами позивачки, рапортами службових осіб, що здійснювали перевірку за рапортами позивачки, відомостями щодо особистого прийому начальником Управління МВС України в Миколаївській області, які залучені в якості доказів до матеріалів адміністративної справи.
При прийнятті рішення судом також було враховано, що відповідно до протоколу засідання атестаційної комісії №11 від 28.08.2009 року позивачка характеризується негативно з останньої відпустки не повернулась, про причини не виходу керівництво не повідомила, на неодноразові запрошення для роз'яснення «положення про проходження служби»при звільненні та вирішення питання з керівництвом відділу зв'язку УМВС, відповіла відмовою, беручи до уваги зазначене комісія вирішила клопотати перед керівництвом УМВС про звільнення з лав ОВС ОСОБА_2, згідно поданого нею рапорту №9 від 11.08.09 р. (а.с.33).
Таким чином, як вбачається з зазначеного вище, фактичною причиною звільнення було не власне бажання, а систематична неявка позивачки на роботу.
Судом також було з'ясовано, що позивачка жодних запрошень на засідання комісії не отримувала, оскільки відповідач доказів запрошення ОСОБА_2 не надав, усно пояснив, що ці запрошення були зроблені в телефонному режимі, але такі пояснення суд оцінює критично, вважає їх такими, що не відповідають вимогам ст.ст.69,70 КАС України. Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3, підтвердила, що запрошення або повідомлення щодо розгляду питання про звільнення позивачці мало бути направлено поштою, але помилково воно не направлялось.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо: з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації: пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначене свідчить про порушення відповідачем при прийнятті рішення про звільнення позивачки вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, а саме права на захист та на участь позивачки в розгляді питання про звільнення та рішення було прийнято необґрунтовано, тобто без врахування всіх обставин що мали значення для прийняття рішення.
З огляду на викладене, суд вважає, що звільнення ОСОБА_2, з посади 07.09.2009 р. за власним бажанням є незаконним, в зв'язку з чим, вимоги позивача визнати дії Управління Міністерства внутрішніх справ України щодо звільнення незаконними, оскільки порушена процедура звільнення; скасування наказу УМВС України в Миколаївській області від 07.07.2009 року №96 в частині звільнення ОСОБА_2; поновлення ОСОБА_2, на посаді старшого інженера сектору мереж зв'язку, аналітики та статистики відділу зв'язку-негайно; стягнення з УМВС України в Миколаївській області середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за період вимушеного прогулу за один місяць, підлягають задоволенню.
Пункт 24 Положення передбачає, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді). У разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Визначення середнього заробітку при вимушеному прогулі встановлено "Порядком обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, а саме п. 2,3 зазначеного положення, згідно яких нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно вимог абзацу 3 п. З «Порядку»до розрахунку включаються всі нарахування без виключення сум відрахування.
Згідно розрахункового листу, в липні 2009 року з нарахування знята сума утримань минулого періоду у сумі 166,93 грн., тому нараховане грошове утримання за липень складає: 1402,34+166,93=1569,27 грн.
Грошове забезпечення нараховується та виплачується щомісячно в однаковому розмірі вне залежності від кількості діб у місяці. Середньомісячне грошове утримання складає: (1569,27+1570,94)/2= 1570,11 грн. на місяць.
Згідно розрахунку наданого позивачем, який відповідає вимогам "Порядком обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період часу з 07.09.2009 по 18.05.2010 становить: з урахуванням податків - 13067,42 грн.
В частині стягнення моральної шкоди спричиненої позивачеві внаслідок незаконного звільнення, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог, зважаючи на те, що позивачем не доведено які саме моральні страждання були спричинені незаконними діями та рішенням відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Визнати дії Управління Міністерства внутрішніх справ України щодо звільнення ОСОБА_2 незаконними.
3. Скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області від 07.07.2009 року №96 в частині звільнення ОСОБА_2.
4. Поновити ОСОБА_2 на посаді старшого інженера сектору мереж зв'язку, аналітики та статистики відділу зв'язку-негайно.
5. Стягнути з Управління міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 13067 грн. 42 коп.
6. Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати за період вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 1570 грн. 11 коп.
7. В іншій частині позовних ОСОБА_2 вимог відмовити.
Постанова в частині що не допущена до негайного виконання відповідно до ч. 1 ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Одеському апеляційному адміністративному суду через Миколаївський окружний адміністративний суд.
Суддя О.М. Мельник