Справа № 185/753/21
Номер провадження № 2/194/226/21
25 листопада 2021 року м.Тернівка
Тернівський міський суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Корягіна В.О.,
за участю секретаря судового засідання Коркіної Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Тернівка Дніпропетровської області в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором, -
Позивач 19 січня 2021 року звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за кредитним договором, в якій зазначає, що 20 квітня 2015 року між ТОВ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 490938798, сума кредиту складає 19463,72 грн., процентна ставка за користування кредитом становить 39,99% річних. Дата остаточного повернення кредиту, яка є датою припинення нарахування відсотків та комісій 21 квітня 2018 року. Банк зобов'язався надати позичальнику кредит на умовах та порядку, визначеному додатком до публічної пропозиції на оформлення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, а позичальник в свою чергу зобов'язався здійснювати сплату грошових коштів. Банк належним чином виконав свої зобов'язання за кредитним договором, відкривши позичальнику відновлювальну кредитну лінію з лімітом 19463,72 грн. 21 червня 2016 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір факторингу №1, відповідно до якого ПАТ «Альфа-Банк» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи», а ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за договором кредиту № 490938798 від 20 квітня 2015 року, укладеного між ТОВ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 26 грудня 2018 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «ФК «ВЕСТА» було укладено Договір факторингу № 2019-1КІ/ВЕСТА, відповідно до якого ТОВ «Кредитні ініціативи» відступило ТОВ «ФК «ВЕСТА» а ТОВ «ФК «ВЕСТА» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за договором кредиту № 490938798 від 20 квітня 2015 року, укладеного між ТОВ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 16 січня 2019 року ТОВ «ФК «ВЕСТА» та «Вердикт Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги № 16-01/19/1, відповідно до якого ТОВ «ФК «ВЕСТА» відступило ТОВ «Вердикт Капітал», а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за договором кредиту № 490938798 від 20 квітня 2015 року, укладеного між ТОВ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 . Крім того, позивач вказує, що за період користування кредитними коштами, позичальником здійснені часткові платежі на погашення основної суми кредиту, проте, заборгованість позичальника за кредитним договором в повному обсязі не погашена. Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитом та пені за порушення умов кредитного договору, що підлягає стягненню з позичальника станом на 15 грудня 2020 року, відповідно до розрахунку заборгованості, становить 57486,81 грн., з яких: заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) - 18227,41 грн., заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 18719,40 грн., заборгованість за нарахованими відсотками згідно з кредитним договором (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 14140,00 грн.; заборгованість з пені - 6400,00 грн. Крім того, у позивача є право на стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних. Загальний розмір заборгованості станом на 15 грудня 2020 року становить 65650,33 грн., з яких: нараховані 3% річних - 1642,03 грн., втрати від інфляції - 3503,31 грн., подвійна облікова ставка НБУ -3018,48 грн., заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) - 18227,41 грн., заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 18719,40 грн., заборгованість за нарахованими відсотками згідно з кредитним договором (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 14140,00 грн.; заборгованість з пені - 6400,00 грн. Позивач просить суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 490938798 від 20 квітня 2015 року у розмірі 65650,33 грн., витрати на сплату судового збору у розмірі 2102,00 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 20000 грн. Пізніше позивач надав уточнену позовну заяву, в якій зазначив, що 14 листопада 2016 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір факторингу №4-АБ/КІ, відповідно до якого ПАТ «Альфа-Банк» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи», а ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за договором кредиту № 490938798 від 20 квітня 2015 року, укладеного між ТОВ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 . Позивач просить суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 490938798 від 20 квітня 2015 року у розмірі 65650,33 грн., витрати на сплату судового збору у розмірі 2102,00 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 20000 грн.
Представник відповідача надала суду відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позову. Зазначила, що дійсно між ОСОБА_1 та ПАТ «Альфа-Банк» 20 КВІТНЯ 2015 року було укладено договір №490938798 із сумою кредиту 19 463,72 грн. До 21 квітня 2018 року ОСОБА_1 було виконано всі необхідні умови договору та повернуто всю суму боргу, що підтверджується відсутністю вимог до ОСОБА_1 щодо повернення боргу як до 21 квітня 2018 року так і після цієї дати. Крім того, 02 лютого 2021 року рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області по справі №194/1507/20 було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Вердикт Капітал», яким визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис нотаруса №1680 від 06 жовтня 2020 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Секістовою Т.І. про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у сумі 66203,89 грн. на користь ТОВ «Вердикт Капітал». Даний виконавчий напис було вчинено нотаріусом за кредитним договором №490938798, стягнення заборгованості за яким і є предметом спору у даній справі. Крім того, відповідно до кредитного договору № 490938798 від 20 квітня 2015 року дата остаточного повернення кредиту є датою припинення нарахування відсотків - 21 квітня 2018 року. Натомість, ТОВ «Вердикт Капітал» в порушення ст. 625 ЦК України, надав приватному нотаріусу розрахунок заборгованості за кредитним договором, в якому нарахована заборгованість за відсотками та комісіями за період з 16 січня 2019 року по 11 березня 2020 року, тобто після дати припинення нарахування відсотків - 21 квітня 2018 року, зазначеної в кредитному договорі, а також нарахована пеня за період з 16 січня 2019 року по 11 березня 2020 року, тобто після дати остаточного повернення кредиту - 21 квітня 2018 року. В позовній заяві позивач знову надає розрахунок заборгованості за відсотками та комісіями за період з 16 січня 2019 року по 15 грудня 2020 року в порушення ст.625 ЦК України. Крім того, судом у рішенні від 02 лютого 2021 року було враховано, що відповідно до розрахунку ТОВ «Вердикт Капітал» пеня у розмірі 6400 грн. станом на дату покупки - 16 січня 2019 року вже існувала, а отже пеня у розмірі 6400 грн. була нарахована до 16 січня 2019 року, а тому відповідно до п.1 ч.2 ст. 258 ЦПК України з урахуванням того, що виконавчий напис був винесений 06 жовтня 2020 року, а претензія відповідачу направлена 26 вересня 2020 року, розмір пені був стягнутий приватним нотаріусом з пропуском строку спеціальної позовної давності, що є також порушенням безпірності заборгованості. Позивач знову таки у даному позові просить стягнути з ОСОБА_1 пеню у розмірі 6400 грн., яка була нарахована до 16 січня 2019 року, а претензія була направлена Відповідачу 26 вересня 2020 року, тобто з пропуском спеціальної позовної давності. До позовної заяви позивачем як доказ наявності заборгованості у відповідача доданий лише витяг, який є Додатком №1-2 до Договору відступлення прав вимог №16-01/19/1 від 16 січня 2019 року. Оскільки ОСОБА_1 не є стороною в договорі відступлення прав вимог №16-01/19/1 від 16 січня 2019 року та не є стороною в інших, зазначених у позові, договорах відступлення прав вимог, а тому вважаю, що даний Витяг не є допустимим доказом стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 65 650,33 грн., оскільки до позовної заяви не додано розрахунок заборгованості за кредитним договором №490938798 від 20 квітня 2015 року з дати її виникнення та з урахуванням строків позовної давності.
Позивачем надано суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якому просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Крім того зазначив, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки відповідно до п. 3 кредитного договору всі відносини між позичальником та банком врегульовані Розділом №2 «Загальні умови рефінансування кредитної картки в ПАТ «Альфа-банк», затверджені Розпорядженням ПАТ «Альфа-банк» № 1577 від 10 червня 2014 року, які оприлюднені на інтернет сторінці банку за електронною адресою alfabank.com.ua, та які роз'яснені, зрозумілі та з якими згоден позичальник, про що свідчить її підпис в договорі. Отже, у відповідності до п. 23 Розділу №2 кредитного договору сторони домовилися, що позовна даність по відшкодуванню збитків, сплати неустойки (штрафів) тощо становить 50 років.
Позивач в судове засідання не з'явився, але надав суду письмову заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити
Представник відповідача в судове засідання не з'явилася, але надала суду письмову заяву про розгляд справи без її участі та без участі відповідача, просить відмовити в задоволенні позову.
Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши письмові докази, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Так, в судовому засіданні встановлено, що 20 квітня 2015 року між ТОВ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 490938798, сума кредиту складає 19463,72 грн., процентна ставка за користування кредитом становить 39,90% річних, дата остаточного повернення кредиту, яка є датою припинення нарахування відсотків 21 квітня 2018 року.
Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № 490938798 станом на 15 грудня 2020 року загальна сума заборгованості становить 57486,81 грн., з яких: заборгованість по сумі кредиту (станом на дату покупки 16 січня 2019 року) - 18227,41 грн., станом на дату розрахунку (15 грудня 2020 року) - 18227,41 грн.; заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги (станом на дату покупки 16 січня 2019 року) - 19363,65 грн, погашено 644,25 грн., станом на дату розрахунку (15 грудня 2020 року) - 18719,40 грн.; заборгованість з пені (станом на дату покупки 16 січня 2019 року) - 6400,00 грн., станом на дату розрахунку (15 грудня 2020 року) - 6400,00 грн.; нараховані відсотки згідно з кредитним договором станом на дату розрахунку (15 грудня 2020 року) - 14140,00 грн. Крім того, 3% річних за період з 15 грудня 2017 року по 15 грудня 2020 року - 1642,03 грн., втрати від інфляції за період з листопада 2017 року по листопад 2020 року - 3503,31 грн., подвійна облікова ставка НБУ за період з 15 грудня 2019 року по 15 грудня 2020 року -3018,48 грн.
Відповідно до договору факторингу №4-АБ/КІ від 14 листопада 2016 року, укладеного між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи», ПАТ «Альфа-Банк» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи», а ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту.
Відповідно до витягу з додатку №1 до договору факторингу №4-АБ/КІ від 14 листопада 2016 рокупід п/п №8868 зазначено кредитний договір № 490938798 від 20 квітня 2015 року, позичальник ОСОБА_1 .
Згідно договору факторингу № 2019-1КІ/ВЕСТА від 26 грудня 2018 року, укладеного між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «ФК «ВЕСТА», ТОВ «Кредитні ініціативи» відступило ТОВ «ФК «ВЕСТА» а ТОВ «ФК «ВЕСТА» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту.
Відповідно до витягу з додатку №1-1 до договору факторингу № 2019-1КІ/ВЕСТА від 26 грудня 2018 року під п/п №47194 зазначено кредитний договір № 490938798, позичальник ОСОБА_1 .
Відповідно до договору відступлення прав вимоги № 16-01/19/1 від 16 січня 2019 року, укладеного між ТОВ «ФК «ВЕСТА» та «Вердикт Капітал», ТОВ «ФК «ВЕСТА» відступило ТОВ «Вердикт Капітал», а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту.
Відповідно до витягу з додатку №1-2 до договору про відступлення прав вимоги № 16-01/19/1 від 16 січня 2019 рокупід п/п №51647 зазначено кредитний договір № 490938798 від 20 квітня 2015 року, позичальник ОСОБА_1 .
Відповідно до витягу з додатку №1-1 до договору про відступлення прав вимоги № 16-01/19/1 від 16 січня 2019 рокупід п/п №65744 зазначено кредитний договір № 490938798, позичальник ОСОБА_1 .
Згідно рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2021 року по справі № 194/1507/20 (провадження № 2/194/34/21) позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Секістова Т.І., приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька О.О., про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, задоволено повністю та визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №1680, вчинений 06 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Секістовою Т.І. про стягнення заборгованості у сумі 66203,89 грн. з ОСОБА_1 , на користь ТОВ «Вердикт Капітал». Судом встановлено, що 06 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Секістовою Т.І. було вчинено виконавчий напис за реєстровим № 1680 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості за кредитним договором №490938798 від 20 квітня 2015 року за період з 16 січня 2019 року по 11 березня 2020 року в сумі 65703,89 грн., в тому числі: прострочена заборгованість за сумою кредиту 18227,41 грн., прострочена заборгованість за комісією 0,00 грн., прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом - 19363,65 грн., строкова заборгованість за сумою кредиту - 0,00грн., строкова заборгованість за комісією 2578,50 грн., строкова заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом 19134,33 грн., строкова заборгованість за штрафами і пенями становить 6400,00 грн. Рішення набрало законної сили 10 березня 2021 року.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №490938798 від 20 квітня 2015 року станом на 14 січня 2019 року склала 43991,06 грн.., з яких: заборгованість за кредитом - 18227,41 грн., по відсоткам - 19363,65 грн., по штрафам - 6400,00 грн.
У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У ч. ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Суд не бере до уваги твердження відповідача стосовно того, що нею до 21 квітня 2018 року повернуто всю суму боргу за кредитним договором, оскільки вона не надала суду на підтвердження цього жодного належного та допустимого доказу.
В правовій позиції, яка висловлена в постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі № 755/21137/15-ц, зазначено, що обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. У випадку невиконання учасником справи його обов'язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, задоволення доведених позовних вимог та/або відмови у задоволенні позовних вимог, у зв'язку із їх недоведеністю.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
На твердження відповідача стосовно того, що відсутність вимог до неї щодо повернення боргу за кредитом як до 21 квітня 2018 року так і після цієї дати свідчить про погашення нею кредитних коштів, суд вважає за необхідне зазначити, що повідомлення (вимога) про повернення кредиту, яка направляється позичальнику є формою досудового вирішення спору між контрагентами та вимогою сторони, права або законні інтереси якої порушено, про добровільне/безпосереднє врегулювання спору, вказує на зміну строку виконання основного зобов'язання й встановлює обов'язок кредитора пред'явити позов до боржника протягом трьох років, якщо інше не визначено кредитним договором (статті 257, 259 ЦК України). За змістом статей 526, 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок відповідно до умов договору, тобто, як особа, яка порушила права або законні інтереси іншого суб'єкта - кредитора, зобов'язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи звернення до суду із відповідним позовом.
Направлення повідомлення (вимоги) про повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання спорів. Ненаправлення такого повідомлення кредитором не може свідчити про відсутність порушення його прав, а як наслідок, кредитор може вимагати їх захисту через суд - виконати боржником обов'язок з повернення кредиту.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, та у постанові Верховного Суд від 25 вересня 2019 у справі № 415/5874/15-ц.
Щодо тверджень відповідача стосовно того, що 02 лютого 2021 року рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області по справі №194/1507/20 було задоволено її позовні вимоги до ТОВ «Вердикт Капітал», яким визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис нотаруса №1680 від 06 жовтня 2020 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Секістовою Т.І. про стягнення з неї заборгованості у сумі 66203,89 на користь ТОВ «Вердикт Капітал». Даний виконавчий напис було вчинено нотаріусом за кредитним договором №490938798, стягнення заборгованості за яким і є предметом спору у даній справі. Даний факт не доказується в силу ч.4 ст.82 ЦПК України.
Так, дійсно рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2021 року по справі № 194/1507/20 (провадження № 2/194/34/21), яке набрало законної сили 10 березня 2021 року, позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Секістова Т.І., приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька О.О., про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, задоволено повністю та визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №1680, вчинений 06 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Секістовою Т.І. про стягнення заборгованості у сумі 66203,89 грн. з ОСОБА_1 , на користь ТОВ «Вердикт Капітал», оскільки приватним нотаріусом при вчиненні оспорюваного виконавчого напису були порушені вимоги ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», а саме умови щодо безспірності заборгованості за кредитним договором.
Судом було встановлено, що 06 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Секістовою Т.І. було вчинено виконавчий напис за реєстровим № 1680 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості за кредитним договором №490938798 від 20 квітня 2015 року за період з 16 січня 2019 року по 11 березня 2020 року в сумі 65703,89 грн., в тому числі: прострочена заборгованість за сумою кредиту 18227,41 грн., прострочена заборгованість за комісією 0,00 грн., прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом - 19363,65 грн., строкова заборгованість за сумою кредиту - 0,00грн., строкова заборгованість за комісією 2578,50 грн., строкова заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом 19134,33 грн., строкова заборгованість за штрафами і пенями становить 6400,00 грн.
Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності суд приходить до наступного.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).
Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, аналізуючи досліджене, суд приходить до висновку, що до позовних вимог слід застосовувати як загальну так і спеціальну, передбачену ст.ст. 257,258 ЦК України, позовну давність.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 04 листопада 2017 року по справі № 6-1926цс15 та від 07 жовтня 2015 року по справі №6-1295цс15.
Щодо позовних вимог в частині стягнення пені суд зазначає наступне.
Так, кредитний договір № 490938798 укладено між ТОВ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 20 квітня 2015 року, дата остаточного повернення кредиту, яка є датою припинення нарахування відсотків, є 21 квітня 2018 року.
З позовом до суду позивач звернувся 19 січня 2021 року, в межах строку загальної позовної давності.
Натомість, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором, пеня у розмірі 6400,00 грн. розрахована станом на 16 січня 2019 року, тобто дату укладання договору відступлення прав вимоги № 16-01/19/1, а тому строк позовної давності в один рік щодо вимоги про стягнення пені у розмірі 6400,00 грн. сплинув до подачі позовної заяви до суду.
Щодо тверджень позивача у відповіді на відзив на позовну заяву, що ним не пропущено строк позовної давності, оскільки відповідно до п. 3 кредитного договору всі відносини між позичальником та банком врегульовані Розділом №2 «Загальні умови рефінансування кредитної картки в ПАТ «Альфа-банк», затверджені Розпорядженням ПАТ «Альфа-банк» № 1577 від 10 червня 2014 року, які оприлюднені на інтернет сторінці банку за електронною адресою alfabank.com.ua, та які роз'яснені, зрозумілі та з якими згоден позичальник, про що свідчить її підпис в договорі, отже, у відповідності до п. 23 Розділу №2 кредитного договору сторони домовилися, що позовна даність по відшкодуванню збитків, сплати неустойки (штрафів) тощо становить 50 років, суд зазначає наступне.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці «Загальні умови рефінансування кредитної картки в ПАТ «Альфа-банк» розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи кредитний договір, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема що позовна даність по відшкодуванню збитків, сплати неустойки (штрафів) тощо становить 50 років.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
Слід зазначити, що «Загальні умови рефінансування кредитної картки в ПАТ «Альфа-банк», які викладені на банківському сайті, не містять підпису відповідачки, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 20 квітня 2015 року кредитного договору. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді позовну даність по відшкодуванню збитків, сплати неустойки (штрафів) тощо - 50 років.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч. ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Згідно з п. 22 ч. 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, за яким «Загальні умови рефінансування кредитної картки в ПАТ «Альфа-банк», затверджені Розпорядженням ПАТ «Альфа-банк» № 1577 від 10 червня 2014 року, та оприлюднені на інтернет сторінці банку за електронною адресою alfabank.com.ua, оскільки «Загальні умови рефінансування кредитної картки в ПАТ «Альфа-банк» це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Щодо вимог про стягнення заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги - 18719,40 грн., заборгованості за нарахованими відсотками згідно з кредитним договором (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 14140,00 грн., суд зазначає наступне.
В Постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року по справі № 205/8476/14-ц висловлено правовий висновок про те, що кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним.
Отже, за умовами кредитного договору № 490938798 від 20 квітня 2015 року, дата остаточного повернення кредиту, яка є датою припинення нарахування відсотків, є 21 квітня 2018 року.
Відтак, у межах строку кредитування до 21 квітня 2018 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами. Починаючи з 22 квітня 2018 року, відповідач мав обов'язок незалежно від пред'явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.
Таким чином, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за нарахованими відсотками згідно з кредитним договором (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) у розмірі 14140,00 грн.
До відсотків на дату відступлення права вимоги у розмірі 18719,40 грн., суд вважає за необхідне застосувати загальний строк позовної давності з урахуванням нарахування відсотків помісячно, а отже підлягає стягненю сума у розмірі 565,96 грн. із розрахунку 18719,40-605,06-605,12-644,25-644,25 = 565,96 грн.).
Щодо вимог про стягнення 3 % річних у сумі 1642,03 грн. за період з 15 грудня 2017 року по 15 грудня 2020 року та втрат від інфляції у сумі 3503,31 грн. за період з листопада 2017 року по листопад 2020 року, суд зазначає наступне.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦПК України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом враховується правова позиція Великої Палати Верховного Суду у справі №444/9519/12 від 28 березня 2018 року, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача банку забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року по справі № 127/15672/16-ц зазначено, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Так, кредитний договір № 490938798 укладено між ТОВ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 20 квітня 2015 року, дата остаточного повернення кредиту, яка є датою припинення нарахування відсотків, є 21 квітня 2018 року.
З позовом до суду позивач звернувся 19 січня 2021 року, в межах строку загальної позовної давності.
Отже, з урахуванням ст.13 ЦПК України, нарахування 3 % річних слід проводити за період з 19 січня 2018 року по 15 грудня 2020 року, а нарахування втрат від інфляції слід проводити за період з 19 січня 2018 року по 30 листопада 2020 року, таким чином до стягнення підлягають 3 % річних у сумі 1589,60 грн. та втрати від інфляції у сумі 3117,52 грн.
Щодо стягненняподвійної облікової ставки НБУ за період з 15 грудня 2019 року по 12 червня 2020 року у розмірі 3018,48 грн. суд зазначає наступне.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Натомість, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Законом України «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19», який набрав чинності 04 липня 2020 року, доповнено "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України п. 15, в якому зазначено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення".
Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Позивач просить стягнути з відповідача у тому числі подвійну облікову ставку НБУ за період з 15 грудня 2019 року по 12 червня 2020 року та заборгованість з пені станом на 15 грудня 2020 року, що за своєю суттю є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 11 жовтня 2017 року № 6-1374цс17.
Отже, позовні вимоги щодо стягненняподвійної облікової ставки НБУ за період з 15 грудня 2019 року по 12 червня 2020 року у розмірі 3018,48 грн. задоволенню не підлягають.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн. суд зазначає наступне.
В ч. 3 ст. 137 ЦПК України зазначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При постановленні рішення Європейський суд з прав людини (Справа Побегайло проти України, заява № 18368/03) 29 березня 2004 року зазначив, що для компенсації затрат в суму, присуджену у відповідність зі статтею 41 Конвенції, повинно бути встановлено, що ці затрати були необхідними та фактично понесені, з метою запобігання порушення або отримання відшкодування за визнане порушення Конвенції, і якщо вони були розумними відносно їхнього розміру.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження понесених витрат суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».
Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року по справі № 127/1284/14-ц.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Таким чином, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), а також документи, що свідчать про фактичне надання таких послуг.
Отже, стороною повинно бути документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року по справі № 671/1957/20.
Представником позивача на підтвердження витрат на правову допомогу надано лише договір про надання правової допомоги, прас-лист, платіжне доручення № 154600002 від 19 жовтня 2020 року на суму 200000 (двісті тисяч) грн., з якого не вбачається, що в зазначену суму входить плата з послуги за надання юридичної допомоги по клієнту ОСОБА_1 , заявка на надання юридичної допомоги по клієнту ОСОБА_1 де ціна послуги зазначена 20000 (двадцять тисяч) грн., витяг з акту №8 про надання юридичної допомоги, а тому в задоволенні вимоги представника позивача про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу слід відмовити, як передчасно заявленої.
На підставі викладеного, суд вважає за необхідне позов задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 490938798 від 20 квітня 2015 року станом на 15 грудня 2020 року, в розмірі23500,49 грн., з яких: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) - 18227,41 грн., заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 565,96 грн., 3 % річних - 1589,60 грн., втрати від інфляції - 3117,52 грн.
Отже відповідно до ст. 141 ЦПК України суд пропорційно до задоволеної частини позовних вимог стягує з відповідача на користь позивача судовий збір у сумі по 752,44 грн.
В частині позовних вимог щодо стягнення заборгованості за нарахованими відсотками згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 14140,00 грн., заборгованості з пені - 6400,00 грн., подвійної облікової ставки НБУ - 3018,48 грн., витрат на правничу допомогу - 20000,00 грн., відмовити.
Керуючись ст. ст. 19, 49, 76, 77, 81, 131, 141, 247, 256 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», ЄДРПОУ 36799749, місцезнаходження за адресою: м. Київ вул. Кудрявський Узвіз буд. 5-б, заборгованість за кредитним договором № 490938798 від 20 квітня 2015 року станом на 15 грудня 2020 року, в розмірі23500 (двадцять три тисячі п'ятсот) грн. 49 коп., з яких: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) - 18227,41 грн., заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 565,96 грн., 3 % річних - 1589,60 грн., втрати від інфляції - 3117,52 грн.
В частині позовних вимог щодо стягнення заборгованості за нарахованими відсотками згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 14140,00 грн., заборгованості з пені - 6400,00 грн., подвійної облікової ставки НБУ - 3018,48 грн., витрат на правничу допомогу - 20000,00 грн., відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», ЄДРПОУ 36799749, місцезнаходження за адресою: м. Київ вул. Кудрявський Узвіз буд. 5-б, судовий збір у сумі 752 (сімсот п'ятдесят дві) грн. 44 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Повне судове рішення складено 02 грудня 2021 року.
Головуючий суддя: В.О. Корягін