Справа №333/2304/18
Провадження №2/333/24/21
рішення
Іменем України
23 листопада 2021 року м.Запоріжжя
Комунарський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого - судді Тучкова С.С., за участю секретаря судового засідання Шелесько Ю.О., відповідача ОСОБА_1 , представників відповідача - адвокатів Стрижака С.В., Гришина С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Комунарського районного суду м.Запоріжжя, цивільну справу №333/2304/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Морозова Вікторія Миколаївна, -
10.05.2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Морозової В.М. про скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, третя особа - ОСОБА_1 , в якому просить суд скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Морозової В.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 40698231 від 18.04.2018 року на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 , а також стягнути з відповідача на його користь судовий збір у розмірі 1057,20 грн. (з них 704,80 грн. - за подання позову, 352,40 грн. - за подання заяви про забезпечення позову), посилаючись на те, що 30.05.2008 року між ВАТ «Ерсте Банк» і позивачем було укладено кредитний договір № 014/2180/3/16533, відповідно до якого було надано кредит у сумі 45000,00 доларів США, і у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, - договір іпотеки №014/2180/3/16533. Предметом іпотеки є нерухоме майно квартира, загальною площею 52,34 кв.м, житлова площа 29,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . В силу п. 5.5 зазначеного договору іпотеки, у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушення зобов'язання за цим або кредитним договором у встановлений іпотекодержателем строк, такі вимоги іпотекодержателя задовольняються за рахунок предмета іпотеки. Виходячи з п.5.5.1 вказаного договору іпотеки, у відповідності до ст.36 Закону України «Про іпотеку» цей договір є договором про задоволення вимог іпотекодержателя, на підставі якого іпотекодержатель на власний розсуд може: згідно зі ст.37 Закону України «Про іпотеку» задовольнити забезпечені іпотекою вимоги іпотекодержателя за кредитним договором шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, у цьому випадку цей договір (п.5.5.1) є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки; згідно зі ст.38 Закону України «Про іпотеку» та в порядку, встановленому ст.6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» продати предмет іпотеки від свого імені будь-якій особі-покупцеві. Договір купівлі-продажу, укладений у відповідності до цього пункту, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки. 09.12.2013 року між ПАТ «ФІДОБАНК», що є правонаступником прав та обов'язків ПАТ «Фідокомбанк» (яке раніше мало назву - AT «Ерсте Банк») і позивачем укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору № 014/2180/3/16533 від 30.05.2008 року. 19.12.2017 року між ПАТ «ФІДОБАНК» і ОСОБА_1 , за результатами відкритих торгів (аукціону) від 28.11.2017 року, укладено договір про відступлення прав вимоги за наступними договорами: кредитним договором №014/2180/3/16533 від 30.05.2008 року з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін (сума заборгованості за кредитним договором станом на 18.12.2017 року - 818154,71 гривень, з яких: заборгованість за кредитними коштами - 740576,80 гривень, заборгованість за нарахованими процентами - 77577,91 гривень); договором поруки №014/2180/3/16533 ПФО від 30.05.2008 року з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін; договором іпотеки №014/2180/3/16533 від 30.05.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Шаповаловой О.Г. 28.02.2018 року ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Морозової В.М. із заявою про передання позивачу заяви-вимоги про усунення порушення зобов'язань за кредитним договором у 30-денний строк з дня отримання заяви-вимоги та звернення стягнення на предмет іпотеки, яку було направлено на адресу його місця проживання, про що 16.04.2018 року нотаріусом було видано свідоцтво, яким посвідчено факт передачі цієї заяви-вимоги і зазначено, що заява була передана поштою та отримана особисто 12.03.2018 року. При цьому позивач у період з 20.01.2018 року до цього часу перебуває в іншій країні - Республіці Чорногорії. 18.04.2018 року державний реєстратор прав на нерухоме майно - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Морозова В.М. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 . Позивач вважає, що таке рішення нотаріус прийняв в порушення вимог законодавства України. Так, жодних окремих договорів про задоволення вимог іпотекодержателя, як то передбачено ст.ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку», не укладалося. Крім того, предмет іпотеки підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання позичальника (є його єдиним житлом, належним на праві власності), загальна площа якого не перевищує 140 кв.м. Заяву-вимогу про усунення порушення зобов'язань за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки від 28.02.2018 року позивач не отримував, а тому ОСОБА_1 не виконала вимоги ст.35 Закону України «Про іпотеку» щодо повідомлення іпотекодавця про порушення умов основного зобов'язання. Реєструючи право власності на квартиру за ОСОБА_1 нотаріусом порушено приписи законодавства, оскільки законодавство наділяє нотаріуса окремими повноваженнями державного реєстратора щодо прав на нерухоме майно лише у результаті вчинення нотаріальних дій з таким майном та за наслідками перевірки правильності оформлення документів в офіційному порядку, а вчинена нотаріусом дія не була пов'язаною із вчиненням нотаріальної дії з нерухомим майном.
24.09.2020 року від представника позивача надійшла уточнена позовна заява, у зв'язку із заміною первісного відповідача на належного (том 1 а.с.242-245).
Ухвалою Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 21.10.2020 року за клопотанням представника позивача замінено первісного відповідача - приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Морозову Вікторію Миколаївну на належного відповідача - ОСОБА_1 , залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Морозову Вікторію Миколаївну (том 2 а.с.11).
09.11.2020 року до канцелярії суду від ОСОБА_1 надійшов відвиз на позовну заяву, в якому відповідач просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі і зазначила, що з 19.12.2017 року вона є правонаступником усіх майнових прав ПАТ «ФІДОБАНК», який є правонаступником всіх прав та обов'язків ПАТ «Фідокомбанк», яке раніше мало назву - AT «Ерсте Банк», та набула статусу Іпотекодержателя, зокрема, за договором іпотеки №014/2180/3/16533 від 30.05.2008 року. Оскільки ОСОБА_2 узяті на себе зобов'язання за кредитним договором №014/2180/3/16533 від 30.05.2008 року належним чином не виконав, у нього виникла заборгованість, яка станом на 19.12.2017 року становила 818154,71 грн. 27.02.2018 року нею було складено та направлено ОСОБА_2 рекомендованим листом з повідомленням письмову заяву-вимогу про усунення порушення зобов'язань за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки. Вказана вимога була отримана ОСОБА_2 12.03.2018 року, що підтверджується відповідними відмітками на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення № 6900207443185. Також, приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Морозовою В.М., на підставі ст. 84 Закону України «Про нотаріат», 12.03.2018 року було передано ОСОБА_2 , за адресою його проживання: АДРЕСА_2 , її заяву, що вбачається із свідоцтва про передачу заяви-вимоги приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Морозової В.М. та зареєстровано в реєстрі за № 633. Матеріали позовної заяви ОСОБА_2 містять копії вказаних заяв, що свідчить про фактичне знаходження даних документів у розпорядженні позивача. Перебування у іншій країні не обмежує права та можливості повернення ОСОБА_2 до України для вирішення особистих питань. За відсутності долучених до матеріалів позову копій всіх сторінок закордонного паспорту позивача неможливо зробити однозначний висновок про його відсутність в Україні у вказаний проміжок часу. Протягом тридцяти днів з дня отримання заяви-вимоги і до теперішнього часу ОСОБА_2 не було сплачено жодної копійки на погашення кредитної заборгованості. У зв'язку з невиконанням ОСОБА_2 заяви-вимоги у квітні 2018 року вона звернулася до нотаріуса із заявою про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, на підставі якої приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Морозовою В.М. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну квартиру за нею. Відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі. Відповідне застереження в іпотечному договорі визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Іпотечний договір, який містить застереження задоволення вимог іпотекодержателя, є документом, що підтверджує перехід власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Позивач не піддає сумніву та не оспорює законність та дійсність договору про відступлення прав вимоги від 19.12.2017 року, кредитного договору № 014/2180/3/16533 від 30.05.2008 року, договору поруки №014/2180/3/16533 ПФО від 30.05.2008 року, договору іпотеки № 014/2180/3/16533 від 30.05.2008 року, а просить скасувати рішення приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Морозової В.М. щодо реєстрації права власності на спірне майно за нею, що по своїй правовій природі згідно з положеннями Закону України «Про іпотеку» є правовим наслідком реалізації та виконання вищевказаних правочинів. Договір іпотеки №014/2180/3/16533 від 30.05.2008 року містить відповідне застереження, яке надає їй право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у спосіб, встановлений ст.37 Закону України «Про іпотеку». Крім того, борг ОСОБА_2 за кредитним договором в іноземній валюті було неодноразово реструктуризовано банком та визначено основну суму боргу за кредитним договором в грошовій одиниці гривні, а тому в подальшому нарахування штрафних санкцій, пені та процентів за тілом кредиту відбувалось саме в гривні. Також позивачем не надано доказів на підтвердження використання спірної квартири як місця його постійного проживання. Установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредиторам права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки нею не здійснювалося, вона як новий іпотекодержатель звернула стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності у добровільному порядку за згодою позивача на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі, а тому положення закону про мораторій на нього не поширюється. Пунктом 2 ч. 1 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державним реєстратором є нотаріус (том 2 а.с.15-20).
09.03.2021 року до канцелярії суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він зазначив, що фактичне знаходження у ОСОБА_2 заяви-вимоги на час звернення до суду не спростовує його твердження про неотримання цієї вимоги у період з 27.02.2018 року по 18.04.2021 року, у зв'язку з його перебуванням закордоном у період з 20.01.2018 року по 28.03.2019 року включно, що підтверджується візами в паспорті для виїзду за кордон. Крім того, висновком експертного дослідження №284 від 24.02.2021 року встановлено, що підпис у графі «Розписка в одержанні» в електрографічній копії форми №119 «рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу» від 27.02.2018 року, яка завірена штампом «згідно з оригіналом» цифровим записом «18.12.2020 р.», підписом і коротким рукописним текстом « ОСОБА_1 » виконано не ОСОБА_2 . У провадженні Комунарського районного суду м.Запоріжжя знаходиться цивільна справа №333/6253/18 про оскарження ОСОБА_2 результатів відкритих електронних торгів та договору про відступлення прав вимоги від 19.12.2017 року. Кредитним договором № 014/2180/3/16533 від 30.05.2008 року і договором іпотеки підтверджується, що ОСОБА_2 банком надано кредит в іноземній валюті, а не в гривні. Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не містить будь-яких обмежень в його застосуванні у разі подальших реструктуризацій і визначення суми такого боргу в національній валюті. Факт постійного проживання ОСОБА_2 з жовтня 1993 року по січень 2018 року у квартирі АДРЕСА_1 , підтверджується довідкою №23/02 від 23.02.2021 року ОСББ «Комунаровець-13» (том 2 а.с.138).
Позивач і його представник у судове засідання не з'явилися, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без їхньої участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити позов, з підстав, викладених у письмових заявах.
Відповідач у судовому засіданні щодо задоволення позову заперечувала у повному обсязі, посилаючись на підстави, викладені у відзиві на позовну заяву, а також додатково зазначила, що позивач не довів належними і допустимими доказіми неотримання ним як її письмової вимоги, так і заяви-вимоги, яка була передана йому 12.03.2018 року приватним нотаріусом. Позивач помилково вважає, що підтвердження факту спливу 30-денного строку для виконання боржником ОСОБА_2 вимоги ОСОБА_1 про усунення порушень основного зобов'язання за кредитним договором приватному нотаріусу подавалась складена у письмовій формі заява-вимога ОСОБА_1 від 27.02.2018 року, та відповідне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №6900207443185. Тому залучений позивачем до матеріалів справи висновок почеркознавчого експертного дослідження №284 від 24.02.2021 року, предметом якого були рукописні записи/підписи на поштовому повідомленні про вручення поштового відправлення №6900207443185, взагалі не стосується предмета спору. Крім того, ОСОБА_3 , який проводив почеркознавче експертне дослідження, не є особою, яка має у встановленому законом України «Про судову експертизу» порядку кваліфікацію судового експерта, тобто він не уповноважений на проведення будь-яких експертних досліджень. Також висновок експертного дослідження проведений експертом-криміналістом Кравченком О.А. без дослідження самого оригіналу електрографічної копії форми №119 «Рекомендоване повідомлення» від 27.02.2018 року, без відібрання умовно-вільних та експериментальних зразків підпису, з порушенням вимог п.п.1.3, 1.5 глави І розділу І Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 08.10.1998 року. Борг ОСОБА_2 за кредитним договором № 014/2180/3/16533 в іноземній валюті був реструктуризований банком 22.12.2015 року та визначено основну суму боргу за кредитним договором в грошовій одиниці гривні. Місцем реєстрації позивача є: АДРЕСА_3 . З довідки ОСББ «Комунаровець-13» від 23.02.2021 року №23/02 ОСОБА_2 повідомив голову ОСББ про свій виїзд до Республіки Чорногорія. Станом на дату видачі довідки 23.02.2021 року ОСОБА_2 не повернувся із-за кордону і протягом тривалого часу не проживає у спірній квартирі. Рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на квартиру прийняте за згодою позивача, яка була надана ним як іпотекодавцем шляхом підписання іпотечного договору. Крім того, відповідно до п.1 ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» (у редакції чинній з 16.01.2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. Згідно з п.3 ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» (у редакції чинній з 16.01.2020 року) ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав. Отже, позовні вимоги ОСОБА_2 є неефективним способом захисту порушеного права, адже позивач у цій справі є тим суб'єктом, який має на меті набути право власності на іпотечне майно, після реєстрації права власності за іпотеко держателем, а тому має заявити саме віндикаційний позов.
Представники відповідача у судовому засіданні щодо задоволення позову також заперечували у повному обсязі, посилаючись на підстави, викладені у відзиві на позовну заяву.
Третя особа у судове засідання не з'явилася, надала суду заяву, в якій просила розглядати справу без її участі.
Суд, заслухавши пояснення відповідача і її представників, вивчивши матеріали справи і дослідивши письмові докази, дійшов таких висновків.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.
Згідно з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Положеннями ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтями 12, 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.ст. 76, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
30.05.2008 року між ВАТ «Ерсте Банк» (кредитор) і ОСОБА_2 (позичальник) було укладено кредитний договір № 014/2180/3/16533, відповідно до якого позичальнику надано кредит у сумі 45000,00 доларів США (том 2 а.с.26-27).
У якості забезпечення виконання зобов'язань за вказаним вище кредитним договором 30.05.2008 року між ВАТ «Ерсте Банк» (іпотекодержатель) і ОСОБА_2 (іпотекодавцем) було укладено договір іпотеки №014/2180/3/16533 (том 1 а.с.15-17), а також 30.05.2008 року між ВАТ «Ерсте Банк» (кредитор), ОСОБА_2 (позичальник) і ОСОБА_4 було укладено договір поруки №014/2180/3/16533 ПФО (том 1 а.с.18-19).
Відповідно до п.1.2 договору іпотеки №014/2180/3/16533 від 30.05.2008 року предметом іпотеки є нерухоме майно квартира, загальною площею 52,34 кв.м, житлова площа 29,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить іпотекодавцеві на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Шостою Запорізькою державною нотаріальною конторою 29.10.1993 року за реєстровим №1-2849 (том 2 а.с.23).
В силу п. 5.5 договору іпотеки №014/2180/3/16533 від 30.05.2008 року, у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушення зобов'язання за цим або кредитним договором у встановлений іпотекодержателем строк, такі вимоги іпотекодержателя задовольняються за рахунок предмета іпотеки.
Згідно з п.5.5.1 договору іпотеки №014/2180/3/16533 від 30.05.2008 року, у відповідності до ст.36 Закону України «Про іпотеку» цей договір є договором про задоволення вимог іпотекодержателя, на підставі якого іпотекодержатель на власний розсуд може: згідно зі ст.37 Закону України «Про іпотеку» задовольнити забезпечені іпотекою вимоги іпотекодержателя за кредитним договором шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, у цьому випадку цей договір (застереження п.5.5.1) є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки; згідно зі ст.38 Закону України «Про іпотеку» та в порядку, встановленому ст.6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» продати предмет іпотеки від свого імені будь-якій особі-покупцеві. Договір купівлі-продажу, укладений у відповідності до цього пункту, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки.
09.12.2013 року між ПАТ «ФІДОБАНК», що є правонаступником прав та обов'язків ПАТ «Фідокомбанк» (яке раніше мало назву - AT «Ерсте Банк») і ОСОБА_2 (позичальник) укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору № 014/2180/3/16533 від 30.05.2008 року (том 2 а.с.28-29).
19.12.2017 року між ПАТ «ФІДОБАНК» і ОСОБА_1 , за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом №UA-EA-2017-11-17-000102-a від 28.11.2017 року, укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за наступними договорами: кредитним договором №014/2180/3/16533 від 30.05.2008 року, укладеним між ВАТ «Ерсте Банк» і ОСОБА_2 , з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін (сума заборгованості за кредитним договором станом на 18.12.2017 року - 818154,71 гривень, з яких: заборгованість за кредитними коштами - 740576,80 гривень, заборгованість за нарахованими процентами - 77577,91 гривень); договором поруки №014/2180/3/16533 ПФО від 30.05.2008 року, укладеним між ВАТ «Ерсте Банк», ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін; договором іпотеки №014/2180/3/16533 від 30.05.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Шаповаловой О.Г., укладеним між ВАТ «Ерсте Банк» і ОСОБА_2 (том 1 а.с.51-53).
28.02.2018 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Морозової В.М. із заявою про передання ОСОБА_2 заяви-вимоги про усунення порушення зобов'язань за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки (том 1 а.с.22).
16.04.2018 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Морозовою В.М. видано свідоцтво, яким посвідчено факт передачі ОСОБА_2 заяви-вимоги про необхідність усунення зобов'язань за кредитним договором № 014/2180/3/16533 від 30.05.2008 року та сплатити на користь ОСОБА_1 суму боргу - грошові кошти у сумі 818154,71 грн. у 30-денний строк з дня отримання заяви-вимоги шляхом поштового переказу засобами Укрпошти за адресою реєстрації ОСОБА_1 , і зазначено, що заява була передана поштою та отримана особисто 12.03.2018 року (том 1 а.с.60).
18.04.2018 року державний реєстратор прав на нерухоме майно - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Морозова В.М. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 40698231 від 18.04.2018 року, на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 на підставі договору іпотеки №014/2180/3/16533 від 30.05.2008 року (том 1 а.с.24, том 2 а.с.60-61, том 3 а.с.18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16 (провадження №11-377апп18) зроблено висновок, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.
Тому суд не приймає до уваги доводи відповідача, що позов пред'явлено до неналежного відповідача.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).
Згідно зі ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Реєстрація права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 відбулася на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (право іпотекодержателя задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки) та відповідного застереження в іпотечному договорі.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Частиною третьою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Частиною першою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державним реєстратором є, окрім інших, нотаріус.
Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Відповідно статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Згідно з пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127), для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв'язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.
Відповідно до пункту 61 Порядку № 1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Відповідно до ч.1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Тобто, згідно з умовами іпотечного договору та Закону України «Про іпотеку» однією з підстав задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про дострокове виконання зобов'язання за кредитним договором.
З наведеного слідує, що реалізація предмета іпотеки повинна проводитися на підставі договору іпотеки з дотриманням положень статті 35 Закону України «Про іпотеку» та пункту 61 Порядку №1127.
На державного реєстратора під час вчинення спірної реєстраційної дії законом було покладено обов'язок не тільки формально перевірити наявність поданих документів за переліком, передбаченим пунктом 61 вищевказаного Порядку №1127, необхідних для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, а й, передусім, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства. Такий обов'язок покладено на державного реєстратора частиною третьою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 37 Закону України «Про іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 569/15704/18 (провадження № 61-871св21).
Висновки щодо обов'язкового дотримання кредитором вимог зазначеного Порядку викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц (провадження № 14-661цс18) та від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19).
Разом з тим, судом витребувано і досліджено завірені копії матеріалів реєстраційної справи щодо задоволення вимог іпотекодержателя ОСОБА_1 за рахунок предмета іпотеки - квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , та реєстрації права власності за ОСОБА_1 на підставі рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Морозової В.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 40698231 від 18 квітня 2018 року (том 3 а.с.2-32), з якої встановлено, що іпотекодержателем не подано обов'язкових документів, на підставі яких повинна була проводитися державна реєстрація права власності на предмет іпотеки, а реєстратор відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не перевірив належним чином подані документи.
Іпотекодержатель на підтвердження факту направлення й отримання іпотекодавцем вимоги про порушення основного зобов'язання та звернення стягнення на предмет іпотеки у силу зазначених норм матеріального права зобов'язаний надати державному реєстратору докази отримання іпотекодавцем такої вимоги разом із заявою про державну реєстрацію.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 127/23288/18 (провадження № 61-11220св19).
Метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавців та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавеці фактично отримали таку вимогу або мали її отримати, але не отримали внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19).
Відповідач ОСОБА_1 посилається на те, що вона направляла на адресу позивача через приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Морозову В.М. заяву (вимогу) щодо усунення порушень зобов'язання за кредитним договором, що підтверджується копією свідоцтва нотаріуса від 16.04.2018 року, зареєстрованим за №633 (том 3 а.с.27), та зазначає, що ОСОБА_2 не надав до суду доказів про те, що він не отримував такої вимоги від нотаріуса.
Посилання відповідача на свідоцтво, видане 16.04.2018 року приватним нотаріусом Морозовою В.М., як на доказ отримання боржником вимоги є необґрунтованим.
Згідно зі статтею 84 Закону України «Про нотаріат» нотаріус передає заяви громадян, підприємств, установ та організацій іншим громадянам, підприємствам, установам і організаціям, якщо вони не суперечать закону та не містять відомостей, що порочать честь і гідність людини. Заяви передаються поштою із зворотним повідомленням або особисто адресатам під розписку. Заяви можуть передаватися також з використанням технічних засобів. На прохання особи, що подала заяву, їй видається свідоцтво про передачу заяви.
За правилами пункту 3 глави 20 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, заяви подаються нотаріусу належним чином оформлені і не менше ніж у двох примірниках, один з яких пересилається поштою зі зворотним повідомленням або особисто передається адресатам під розписку. Витрати, пов'язані з поштовою пересилкою заяви чи з використанням інших технічних засобів, оплачуються заявником.
Підтвердженням отримання ОСОБА_2 письмової вимоги ОСОБА_1 , яка, як зазначено у вищезгаданому свідоцтві нотаріуса, пересилалася поштою, а отже, й завершення 30-денного строку з моменту її отримання, має бути повідомлення про вручення поштового відправлення, вручене та оформлене відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №270, та Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого Наказом Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» від 12 травня 2006 року № 211.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 11 квітня 2017 року у справі № 21-1458а16.
У матеріалах реєстраційної справи відсутні рекомендоване повідомлення та заява ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2 про усунення порушень кредитного договору, опис вкладення документів, квитанція поштового відділення зв'язку, що надається при відправлені листа з повідомленням про вручення, а тому відсутні докази отримання позивачем вимоги ОСОБА_1 про намір звернути стягнення на предмет іпотеки.
Таким чином, приватним нотаріусом не виконано вимог нормативних актів, які регулюють порядок відправлення нотаріусом поштової кореспонденції.
У зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не було виконано вимоги Порядку №1127 щодо надання документа, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем ОСОБА_2 письмової вимоги іпотекодержателя.
Матеріали справи не містять доказів отримання позивачем вимоги про усунення порушень та доказів про повідомлення іпотекодавця про відступлення прав як за кредитним договором, так і за договором іпотеки.
Позивачем було надано суду рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 6900207443185 (том 2 а.с.40) і зазначено, що висновком експертного дослідження №284 від 24.02.2021 року встановлено, що підпис у графі «Розписка в одержанні» в електрографічній копії форми №119 «рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу» від 27.02.2018 року, яка завірена штампом «згідно з оригіналом» цифровим записом «18.12.2020 р.», підписом і коротким рукописним текстом « ОСОБА_1 » виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою (том 2 а.с.150-157).
При цьому відповідач зазначила, що позивач помилково вважає, що підтвердження факту спливу 30-денного строку для виконання боржником вимоги про усунення порушень основного зобов'язання за кредитним договором приватному нотаріусу подавалась складена у письмовій формі заява-вимога ОСОБА_1 від 27.02.2018 року, та відповідне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №6900207443185, у зв'язку з чим, на її думку, залучений позивачем до матеріалів справи висновок почеркознавчого експертного дослідження №284 від 24.02.2021 року, предметом якого були рукописні записи/підписи на поштовому повідомленні про вручення поштового відправлення №6900207443185, взагалі не стосується предмета спору.
У зв'язку з викладеним і вказаною позицією відповідача, суд не надає оцінку як доказу рекомендованому повідомленню про вручення поштового відправлення №6900207443185 (том 2 а.с.40). Крім того, вказане повідомлення в матеріалах реєстраційної справи також відсутнє.
Таким чином, недотримання вимог ч.1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. Суду не надано належних доказів направлення іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення кредитного зобов'язання, відтак, державна реєстрація права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 проведена з порушенням вимог Закону України «Про іпотеку» та пункту 61 Порядку №1127.
Крім того, 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м. для квартири та 250 кв.м. для житлового будинку.
Згідно з пунктом 23 частини першої статті 1 Закону України від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).
Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
Встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , площею 52,34 кв.м, використовується як місце постійного проживання позичальника - ОСОБА_2 , який не має у власності іншого нерухомого житлового майна.
Факт постійного проживання ОСОБА_2 з жовтня 1993 року по січень 2018 року у квартирі АДРЕСА_1 , підтверджується довідкою №23/02 від 23.02.2021 року ОСББ «Комунаровець-13». Заявою від 10.01.2018 року ОСОБА_2 повідомив голову ОСББ «Комунаровець-13» про свій тимчасовий виїзд на заробітки до Республіка Чорногорія (том 2 а.с.165, 166, 183-184).
З огляду на викладене, суд вважає, що спірна квартира не могла бути примусово стягнута на підставі Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за ОСОБА_1 як забезпечення виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.
Отже, у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ОСОБА_1 .
Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, провадження № 11-474апп19; від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц, провадження № 14-45цс20.
На державного реєстратора під час вчинення спірної реєстраційної дії законом було покладено обов'язок не тільки формально перевірити наявність поданих документів за переліком, передбаченим пунктом 61 вищевказаного Порядку, необхідних для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, а й, передусім, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства. Такий обов'язок покладено на державного реєстратора частиною третьою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 37 Закону України «Про іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 569/15704/18 (провадження № 61-871св21).
Висновки щодо обов'язкового дотримання кредитором вимог зазначеного Порядку №1127 викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц (провадження № 14-661цс18) та від 01 квітня 2020 року у справі №520/13067/17 (провадження № 14-397цс19).
Відповідач посилається на те, що борг ОСОБА_2 за кредитним договором в іноземній валюті було неодноразово реструктуризовано банком та визначено основну суму боргу за кредитним договором в грошовій одиниці гривні, а тому в подальшому нарахування штрафних санкцій, пені та процентів за тілом кредиту відбувалось саме в гривні. На підтвердженням своїх вимог відповідачем надано висновок експерта №6 від 24.03.2021 року судово-економічної експертизи, згідно з яким проведеним експертним дослідженням документально підтверджується сума заборгованості за кредитним договором №014/2180/3/16533 від 30.05.2008 року по рахунках ОСОБА_2 , відкритих ПАТ «Фідобанк» для обслуговування кредитного договору станом на 19.12.2017 року в сумі 818154,71 грн. В результаті проведених експертних досліджень документально підтверджується зміна валюти зобов'язання ОСОБА_2 за кредитним договором №014/2180/3/16533 від 30.05.2008 року з доларів США на гривню України станом на 22.12.2015 року по курсу 2351,8182 грн. за 100 доларів США, підстава для проведення конвертизації не зазначені (том 2 а.с.214-216).
Однак, суд не бере до уваги зазначені доводи відповідача у зв'язку з таким.
З позивачем банком було укладено кредитний договір саме в іноземній валюті. Зміна валюти зобов'язання за кредитним договором №014/2180/3/16533 від 30.05.2008 року з доларів США на гривню України ОСОБА_2 не узгоджувалося. Будь-які договори, укладені з позивачем, про зміну умов кредитного договору в частині валюти кредиту у матеріалах справи відсутні, а відтак і відсутні докази того, що позичальник добровільно відмовився від поширення на ці кредитні правовідносини мораторію, передбаченого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», і втратив право на таку державну гарантію захисту прав та інтересів громадян, які отримали кредит в іноземній валюті.
Щодо доводу відповідача про обрання позивачем невірного способу захисту суд виходить з такого.
Відповідач зазначила, що позивач звернувсь з вимогою про скасування запису державного реєстратора про реєстрацію права на предмет іпотеки. Між тим, ним не було враховано, що з 16 січня 2020 року відбулися зміни у матеріально-правовому регулюванні спірних правовідносин у сфері реєстрації прав та їх обтяжень. Так, поточною редакцією ч. 3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Тому відповідач вважає, що така вимога як скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав з 16.01.2020 року заявлена без одночасного визнання, зміни та припинення цим рішенням прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства, не відповідає належному способу захисту прав.
Суд відхиляє доводи відповідача щодо неправильно обраного позивачем способу захисту порушеного права, у зв'язку з таким.
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 10.05.2018 року, тобто ще до внесення 16.01.2020 року змін до ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»
Частина друга статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_1 і на час звернення ОСОБА_2 до суду за захистом своїх прав) передбачала, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_1 і на час звернення ОСОБА_2 до суду за захистом своїх прав) не була передбачена можливість скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав лише з одночасним визнанням, зміною та припиненням цим рішенням прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства.
Враховуючи вищенаведене, доводи відповідача відносно того, що позивачем було обрано неправильний спосіб захисту прав не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_2 обрав ефективний спосіб захисту порушеного права власності щодо спірної квартири на момент звернення до суду.
Таким чином, у зв'язку із викладеним, аналізуючи зібрані у справі докази та вимоги чинного законодавства, враховуючи обставини справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.
Керуючись ст.33, 35-37 Закону України «Про іпотеку», Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, ст.ст. 141, 258, 259, 265, 268 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Морозова Вікторія Миколаївна - задовольнити повністю.
Скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Морозової Вікторії Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 40698231 від 18.04.2018 року на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 .
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1057 (одна тисяча п'ятдесят сім) гривень 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складене 29.11.2021 року.
Суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя С.С. Тучков