Справа № 640/12102/21 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Каракашьян С.К.
Іменем України
01 грудня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сорочка Є.О.,
суддів Федотова І.В.,
Коротких А.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київського окружного адміністративного суду на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.06.2021 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київського окружного адміністративного суду, третя особа - Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Київського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди у період з квітня 2020 року по серпень 2020 року із застосуванням обмежень, встановлених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ;
- стягнути з Київського окружного адміністративного суду (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26; ідентифікаційний код 35919304) на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої суддівської винагороди за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року у розмірі 205156, 25 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.06.2021 позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Київського окружного адміністративного суду щодо невжиття заходів компенсації недоотриманої суддівської винагороди ОСОБА_1 з квітня 2020 року до серпня 2020 року;
- стягнуто з Київського окружного адміністративного суду на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої суддівської винагороди за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року у розмірі 205 156,25 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Київський окружний адміністративний суд в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що обмеження виплати позивачу суддівської винагороди у спірний період є правомірним.
Державна судова адміністрація України подала відзив на апеляційну скаргу, проте будь-яких заперечень проти її задоволення не навела.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідно до Указу Президента України «Про призначення суддів» від 15.02.2010 ОСОБА_1 призначено строком на п'ять років на посаду судді Київського окружного адміністративного суду.
Указом Президента України «Про призначення суддів» від 19.07.2018 №210/2018 ОСОБА_1 обрано суддею Київського окружного адміністративного суду безстроково.
Як зазначає позивач, що не спростовується відповідачем, з квітня 2020 року по серпень 2020 року ОСОБА_1 нарахована і виплачена суддівська винагорода із застосуванням обмежень, встановлених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ.
Так, згідно довідки від 24.02.2021 №03-52/1652/21, виданої Київським окружним адміністративним судом, щодо розміру фактично нарахованої суддівської винагороди, виходячи зі складових суддівської винагороди, визначених Законом України «Про судоустрій та статс суддів» судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1., за період з 01.04.2020 по 31.08.2020, вбачається:
- з 01.04.2020-30.04.2020 нараховано 62 335,10 грн., з яких: оклад - 3753,57 грн., вислуга років - 1501,57 грн., суддівська винагорода за час основної та додаткової відпустки - 57080,10 грн., сума обмеження - 0,00 грн.;
- з 01.05.2020-31.05.2020 нараховано 67471,42 грн., з яких: оклад - 93283,16 грн., вислуга років - 37313,26 грн., сума обмеження - 63125,00 грн.;
- з 01.06.2020-30.06.2020 нараховано 47230,00 грн., з яких: оклад - 78825,00 грн., вислуга років - 31530,00 грн., сума обмеження - 63125,00 грн.;
- з 01.07.2020-31.07.2020 нараховано 208821,25 грн., з яких: оклад - 78825,00 грн., вислуга років - 31530,00 грн., допомога на оздоровлення -78825,00 грн., суддівська винагорода за час основної та додаткової відпустки -82766,25 грн., сума обмеження - 63125,00 грн.;
- з 01.08.2020-31.08.2020 нараховано 11807,50 грн., з яких: оклад - 19706,25 грн., вислуга років - 7882,50 грн., сума обмеження - 15781,25 грн.
Всього обмеження доходу ОСОБА_1 склало 205156,25 грн., вказана сума підтверджується і довідкою Київського окружного адміністративного суду від 24.02.2021 №03-52/1652/21.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що з моменту набрання рішення Конституційним Судом України рішенні від 28.08.2020 року №10-р/2020 відповідач повинен був вчинити дії щодо виплати позивачу компенсації недоотриманої суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року, що і не було вчинено відповідачем.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки доводи та вимоги апеляційної скарги не стосуються рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено, то колегія суддів рішення суду у цій частині не переглядає.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
За частинами першою, другою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ (далі - Закон № 553-ІХ), згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-IX (далі - Закон № 294-IX) доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут мовиться про редакцію Закону № 294-IX, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): «установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)» (частина третя).
Конституційний Суд України Рішенням від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-IX зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 553-IX.
За текстом цього Рішення, указані положення законів № 294-IX, № 553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Предметом спору у цій справі є протиправність дій Київського окружного адміністративного суду щодо застосування при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди з квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року статті 29 Закону № 553-ІХ, а не статті 135 Закону № 1402-VIII та статті 130 Конституції України; а також дії Київського окружного адміністративного суду щодо нездійснення компенсації суддівської винагороди у зв'язку із застосуванням вказаних положень.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20 та від 09 вересня 2021 року у справі № 120/5243/20-а, обмеження виплати суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ були неправомірними. Верховний Суд наголосив на тому, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України. Зміни до вказаного закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період з квітня по травень 2020 року не вносилися, тож відсутні законні підстави для обмеження її виплати десятьма прожитковими мінімумами.
Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20 чітко визначив, що застосування спірних обмежень, що полягає у розпорядженні коштів відповідно до вимог статті 29 Закону №294-IX (зі змінами, внесеними Законом №553-IX), є протиправним.
Відтак, позивач звертаючись до суду із позовом у даній справі, вірно визначив факт порушення його прав відповідачем.
Верховний Суд у своїх рішеннях у подібних правовідносинах неодноразово наголошував на необхідності встановлення статусу Державної судової адміністрації України та звертав увагу на наявність у Державної судової адміністрації України окремої бюджетної програми для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів».
У світлі викладеного колегія суддів наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості залучати співвідповідачів та/або замінювати неналежного відповідача.
Окрім того, встановлення статусу Державної судової адміністрації України, на наявність у неї певної бюджетної програми, жодним чином не впливає на факти встановлення порушених прав позивача та обов'язок суду їх захистити.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист
За змістом пунктів 7, 9 статті 4 КАС суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
У справі, що розглядається, вимоги позивача звернені до Київського окружного адміністративного суду, яке згідно вимог чинного законодавства здійснює нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди. Відповідними повноваженнями Державна судова адміністрація України не наділена. До Державної судової адміністрації України жодних вимог у даній справі не пред'явлено.
Тому, саме Київський окружний адміністративний суд є належним відповідачем у даній справі, чого не заперечує також і Верховний Суд у своїх рішеннях.
Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що предметом даного спору є виключно неправомірність обмеження виплати позивачу суддівської винагороди, факт чого встановлено у даному спорі.
У свою чергу, ні на встановлення цього факту, ні на можливість захисту порушеного таким фактом прав позивача, жодним чином не впливають будь-які обставини бюджетного процесу, обсяги виділення коштів, статус, зокрема Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів, наявність у того чи іншого органу, у тому числі який є відповідачем у справі, бюджетної програми для виконання судових рішень.
Наведене узгоджується з позицією ЄСПЛ, що викладене, зокрема у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України». Так, за змістом правової позиції ЄСПЛ у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Відтак, особливості фінансування органів державної влади, які здійснюють гарантовані виплати фізичним особам, не впливають на розгляд та можливість задоволення судом вимог таких осіб у спорах, що пов'язані із такими виплатами.
На переконання колегії суддів, враховуючи відсутність у суду апеляційної інстанції процесуальної можливості на залучення співвідповідачів, відсутність обставин вважати, що суд першої інстанції задовольнив позов до неналежного відповідача, а також обставини того, що Державна судова адміністрація України не є учасником спірних правовідносин, при тому, що вона є учасником бюджетних правовідносин, які не є предметом даного спору, то у даному випадку формальне незалучення Державної судової адміністрації України відповідачем у справі, а також відсутність у відповідача окремої бюджетної програми для виконання судових рішень на користь суддів, не може слугувати формальною підставою для відмови позивачу у захисті його права, факт порушення якого встановлено у ході судового розгляду.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Будь-яких доказів того, що виділених Київському окружному адміністративному суду коштів на оплату праці не було достатньо для виплати позивачу у спірний період суддівської винагороди у повному обсязі, відповідачем не надано.
За наведеного вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача частини невиплаченої суддівської винагороди позивачу на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення в частині задоволених позовних вимог.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу Київського окружного адміністративного суду залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.06.2021 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Є.О. Сорочко
Суддя І.В. Федотов
Суддя А.Ю. Коротких