Справа № 640/21997/19 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Маруліна Л.О.
Іменем України
01 грудня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сорочка Є.О.,
суддів Федотова І.В.,
Коротких А.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Міністерства оборони України, в якому просить:
- визнати протиправним і скасувати пункт 13 рішення Міністерства оборони України про відмову в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням II групи інвалідності з 22.01.2013, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 31.05.2019 №69;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням II групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії, на дату встановлення інвалідності, а саме 22.01.2013, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей» та Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при поданні заяви про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із настанням інвалідності та набуття права на отримання одноразової грошової допомоги (22.01.2013) Закон №2011-ХІІ не містив обмеження щодо реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги протягом трьох років з дня виникнення такого права.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано пункт 13 рішення Міністерства оборони України про відмову в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням II групи інвалідності з 22.01.2013, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 31.05.2019 №69. Зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву позивачу про призначення та виплату йому, у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, з урахуванням встановлених обставин справи та прийнятого судом рішення. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт вказує, що оскільки позивача звільнено з військової служби до набуття чинності Закону України Закону України від 04.04.2006 № 3597-ІV «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», він не має права на одержання одноразової грошової допомоги.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що позивач звільнений з військової служби 14.04.1992.
Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серії 10 ААА № 795677 від 29.01.2013 позивачу під час первинного огляду була встановлена ІІ група інвалідності з 22.01.2013, що настала у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.
Згідно витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця, Протокол №2527 від 17.12.2012, захворювання підполковника у відставці ОСОБА_1 , 1941 року народження, що підтверджено медичними документами, - захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку.
Згідно посвідчення від 01.02.2013 серії НОМЕР_1 позивач є інвалідом ІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.
Позивач 28.11.2017 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності другої групи інвалідності, відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ, постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 та постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №499.
Листом Київського міського військового комісаріату від 06.12.2017 позивачу відмовлено у розгляді заяви та виплаті одноразової грошової допомоги.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2018 №826/7274/18 визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов'язано подати документи позивача на розгляд розпорядникові бюджетних коштів - Комісії Міністерства оборони України про вирішення питання щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із настанням ІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби.
Рішенням від 31.05.2019, оформленим протоколом №69, розглянувши подані документи комісія Міністерства оборони України з питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги (пункт 13) дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги позивачу, оскільки заявник звільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 04.04.2006 року № 3597-ІV «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 01.01.2014, тобто, до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом для захисту своїх прав.
Суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги виходив з того, що відповідне право позивача на отримання одноразової грошової допомоги на момент встановлення йому ІІ групи інвалідності було законодавчо визначене, а вказані правові норми неконституційними не визнавалися.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ (далі також - Закон № 2011-XII) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Положеннями п. 4 ч. 2 ст.16 Закону № 2011-XII встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Наведені норми законодавства України свідчать про те, що право на отримання одноразової грошової допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби не залежно від часу встановлення інвалідності.
Керуючись п. 9 ст. 16-3 Закону №2011-XII порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі - Порядок №975), встановлено, що допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяв на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Відповідно до п. 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Днем виникнення права на одноразову грошову допомогу у позивача є 22.01.2013 (дата встановлення інвалідності), а отже, відповідно до приписів п. 3 Порядку №975, виплата одноразової грошової допомоги повинна здійснюватися на підставі нормативно-правових актів, які були чинні на момент встановлення позивачу інвалідності.
Зазначена правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду, викладеною в постанові від 04.10.2018 в адміністративній справі №583/3021/15-а.
Відтак призначення і виплата допомоги здійснюється відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499 (далі - Порядок №499).
Підпунктом 2 п.2 Порядку №499 визначено, що одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, - у розмірі: 24-місячного грошового забезпечення - інвалідам II групи; а у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби - у розмірі: 30-місячного грошового забезпечення - інвалідам II групи.
З наведеного висновується, що відповідне право позивача на отримання одноразової грошової допомоги на момент встановлення йому ІІ групи інвалідності було законодавчо визначене, а вказані правові норми неконституційними не визнавалися.
Так, ч. 8 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права, набрала чинності лише з 01.01.2014 відповідно до пункту 1 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» № 5040-VI від 04.07.2012.
Конституційний Суд України у Рішенні від 09.02.1999 у справі № 1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у ч.1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, в силу приписів ст.58 Конституції України, ч.8 ст.16-3 Закону №2011-XII, внесена Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» № 5040-VI від 04.07.2012, набрала чинності 01.01.2014, а тому на спірні правовідносини не розповсюджується.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 29.01.2019 у справі № 336/2660/17.
При цьому, доводи апелянта з приводу того, що нова редакція Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (з 01.01.2014) не поширюється на позивача з огляду на дату звільнення також безпідставними, оскільки, як вірно зазначено судом першої інстанції, отримання одноразової грошової допомоги на підставі ст.16 Закону №2011-ХІІ законодавство пов'язує не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому тієї чи іншої групи інвалідності, що впливає на розмір такої допомоги. Отже, у спірних правовідносинах застосовується редакція ст.16 Закону №2011-ХІІ, яка діяла до 01.01.2014, оскільки інвалідність встановлена у 2013 році.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.11.2018 у справі № 295/3869/17, від 30.10.2018 у справі № 760/16027/16-а, від 07.02.2019 у справі № 816/1266/16, від 30.11.2020 у справі № 336/1933/17, від 14.04.2021 у справі №640/7089/17.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відмовляючи позивачу у призначені одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що його звільнено зі служби до набрання чинності Законом України від 04.04.2006 року №3597-IV «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність йому встановлена до 01.01.2014, тобто, до дня набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Міністерство оборони України діяло не у відповідності до законодавства, адже днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а право позивача на отримання вказаної допомоги на момент встановлення йому ІІ групи інвалідності було законодавчо визначене частиною другою статті 16 Закону № 2011-XII (в редакції чинній станом на 22.01.2013) та Порядком №499.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 30.11.2020 року в справі № 336/1933/17.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що пункт 13 рішення Міністерства оборони України про відмову в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням II групи інвалідності з 22.01.2013, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 31.05.2019 №69, є протиправним та підлягає скасуванню.
Також суд першої інстанції вірно вказав, що зважаючи на встановлену протиправність оскаржуваного рішення комісії Міністерства оборони України, оформленого протоколом № 69 від 31.05.2019, в частині відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги, застосовуючи механізм захисту права порушеного суб'єктом владних повноважень та його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими частиною другою статті 9, частиною другою статті 245 КАС України, наявні підстави вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням з 22.01.2013 року ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, з урахуванням встановлених обставин справи та прийнятого судом рішення.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2021 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Є.О. Сорочко
Суддя І.В. Федотов
Суддя А.Ю. Коротких