ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 листопада 2021 року м. Київ № 640/10019/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 )
про визнання протиправним та скасування наказу в частині, зобов'язання вчинити
дії, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач) з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (надалі по тексту також - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 22 грудня 2017 року №167 в частині зняття ОСОБА_1 з усіх видів забезпечення з 21 грудня 2017 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 21 грудня 2017 року по 13 квітня 2018 року.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначила, що при прийнятті спірного наказу відповідачем порушено вимоги пункту 34.4 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України №260 від 11 червня 2008 року.
При цьому, позивач наголосила, що у період з 26 грудня 2017 року по 11 квітня 2018 року безперервно перебувала на лікуванні в лікарняних закладах, то військовою частиною НОМЕР_1 повинно було нараховуватися та виплачуватися грошове забезпечення в повному обсязі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
У відзиві на адміністративний позов представник відповідача вказав, що позивач 21 грудня 2017 року самовільно залишила місце несення служби, не повідомивши про це свого безпосереднього начальника, на зв'язок не виходила, підтверджуючих документів законності своєї відсутності на службі на адресу військової частини не надала, чим порушила вимоги статей 11, 12, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статей 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Крім того, позивач сама підтверджує свою відсутність на службі без поважних причин 21,22 та 25 грудня 2017 року, а тому наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 22 грудня 2017 року №163 в частині зняття позивача з усіх видів забезпечення з 21 грудня 2017 року та визнання її такою, що самовільно не вийшла на службу є законним, правомірним та скасуванню не підлягає.
Крім того, позивач лише 11 квітня 2018 року повернулась до пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 та подала рапорт про прибуття з лікування, а підтверджуючі документи свого перебування на лікуванні в період з 26 грудня 2017 року по 10 квітня 2018 року подала 13 квітня 2018 року.
Позивач подала до суду відповідь на відзив, у якій повідомила, що оригінали підтверджуючих документів щодо перебуванні на лікарняному в період з 26 грудня 2017 року по 10 квітня 2018 року надала до військової частини 13 квітня 2018 року. При цьому, справжність наданої позивачем інформації підтверджується оригіналами довідок медичних закладів, де позивач перебувала на лікуванні.
Представник відповідача надіслав до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначив, що при прийнятті наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22 грудня 2017 року №163 про зняття позивача з усіх видів забезпечення з 21 грудня 2017 року у зв'язку із самовільним залишенням військової частини 21 грудня 2017 року, командуванням військової частини НОМЕР_1 жодним чином не було порушено пункт 34.4 Інструкції.
З огляду на викладене, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів.
При цьому, суд враховує подане позивачем клопотання про прискорення розгляду справи.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Наявними матеріалами справи підтверджується, що 06 липня 2016 року між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу строком на 5 років.
Відповідно до наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 20 листопада 2017 року №445 лейтенанта ОСОБА_1 , начальника геоінформаційної служби штабу 44 окремої артилерійської бригади оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » відповідно до пункту 82 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України увільнено від займаної посади та призначено старшим офіцером відділу оперативного забезпечення штабу кадру управління корпусу резерву, ВОС - 1901003.
22 грудня 2017 року командиром військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) видано наказ №163, згідно якого військовослужбовця військової служби за контрактом лейтенанта ОСОБА_1 , начальника геоінформаційної служби військової частини НОМЕР_1 , вважати такою, що 21 грудня 2017 року самовільно не вийшла на службу. З 21 грудня 2017 року зняти з усіх видів забезпечення.
Незгода позивача із вказаним наказом зумовила її звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Згідно ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Вимогами статті 3 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (а редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Грошове забезпечення військовослужбовців врегульоване статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (а редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Так, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби визначала Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджена наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260 (надалі - Інструкція №260, чинна станом на дату існування спірних правовідносин).
Згідно пункту 1.2 Інструкції №260 грошове забезпечення військовослужбовців визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями, додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців установлюються відповідно до чинного законодавства.
З фактичних обставин справи судом встановлено, що 22 грудня 2017 року від начальника стройової частини штабу військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_2 надійшов рапорт про відсутність 21 грудня 2017 року на службі без поважних причин військовослужбовця військової служби за контрактом начальника геоінформаційної служби військової частини НОМЕР_1 лейтенанта ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На підставі вказаного рапорту, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 22 грудня 2017 року №1476 було призначено службове розслідування по факту відсутності на військовій службі лейтенанта ОСОБА_1 начальника геоінформаційної служби військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до вимог наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22 грудня 2017 року №163, начальника геоінформаційної служби військової частини НОМЕР_1 лейтенанта ОСОБА_1 визнано такою, що з 21 грудня 2017 року самовільно не вийшла на службу та з 21 грудня 2017 року її знято зі всіх видів забезпечення.
Питання призупинення виплати грошового забезпечення врегульоване вимогами пункту 34.4 Інструкції №260.
Так, військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби на строк понад 10 діб, незалежно від причини залишення виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Про призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Крім того, відповідно до вимог пункту 31.6 Інструкції №260 командир військової частини позбавляє військовослужбовців премії повністю: за невихід на службу без поважних причин.
Аналіз наведених норм чинного на момент існування спірних правовідносин законодавства свідчить, що невихід на службу без поважних причин є законодавчо визначеною підставою для позбавлення військовослужбовця премії. Залишення ж військової частини або місця служби на строк понад 10 діб незалежно від причини залишення є підставою для призупинення виплати грошового забезпечення.
Так, відсутність позивача на службі без поважних причин мало місце 21 грудня 2017 року, 22 грудня 2017 року та 25 грудня 2017 року, що підтверджується позивачем. Тобто, має місце відсутність на місці служби в строк, менше ніж 10 діб.
Відповідно, у відповідача були наявні правомірні підстави для позбавлення позивача премії за грудень 2017 року в повному обсязі, що ОСОБА_1 не оскаржується.
В той же час, у відповідача станом на 22 грудня 2017 року були відсутні законодавчо визначені підстави для призупинення виплати грошового забезпечення, адже на вказану дату позивач була відсутня на місці служби без поважних причин лише одну добу.
Протиправність прийняття даного наказу станом на 22 грудня 2017 року підтверджується також листом начальника Тернопільського зонального відділу військової служби правопорядку №22 лютого 2018 року №4/625, в якому вказано, що в порушення до пункту 34.4 Інструкції в січні 2018 року при виплаті грошового забезпечення за грудень 2017 року позивачу не було виплачене належне грошове забезпечення за період з 01 по 20 грудня 2017 року. У зв'язку з чим, Тернопільським зональним відділом військової служби правопорядку на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 направлено акт реагування щодо усунення виявлених порушень чинного законодавства та притягнення винних посадових осіб до юридичної відповідальності.
Водночас, матеріали справи не містять жодних доказів щодо вжиття відповідачем належних заходів стосовно усунення існуючих порушень в частині виплати грошового забезпечення позивачу.
За таких обставин, суд приходить до висновку про протиправність та передчасність прийняття оскаржуваного наказу від 22 грудня 2017 року №163 в частині зняття позивача зі всіх видів забезпечення з 21 грудня 2017 року, адже станом на дату прийняття такого наказу позивач була відсутня на місці служби без поважних причин лише добу, а не понад 10 діб, як того вимогах пункту 34.4 Інструкції №260.
Стосовно результатів проведеного службового розслідування, в ході якого встановлено, що проходячи військову службу позивач, усвідомлюючи протиправність своїх дій, передбачаючи наслідки та бажаючи їх настання з 21 грудня 2017 року була відсутня на військовій службі та станом на 01 лютого 2018 року лейтенант ОСОБА_1 до військової частини не поверталась, на зв'язок не виходила, місце перебування її, на момент проведення службового розслідування було невідоме, отже, в діях лейтенанта ОСОБА_1 вбачались ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України, суд зазначає, що вказані висновки службового розслідування мали місце після прийняття спірного наказу та, відповідно, не слугували підставою його прийняття.
В той же час, наведені висновки службового розслідування були підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.
Суд враховує той факт, що позивач лише 11 квітня 2018 року прибула до військової частини НОМЕР_1 , про що повідомила рапортом про прибуття з лікування.
До рапорту було додано копії документів про перебування на лікуванні у період з 26 грудня 2017 року по 11 квітня 2018 року, а саме:
- довідка з Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико- санітарної допомоги №1» Святошинського району м. Києва від 05 січня 2018 року про перебування на амбулаторному лікуванні - була на амбулаторному прийомі у сімейного лікаря з 26 грудня 2017 року по 05 січня 2018 року з діагнозом «Гострий трахеїт»;
- листок непрацездатності серії АДА №599588, згідно якого позивач по загальному захворюванню в амбулаторному режимі проходила лікування у Київському міському неврологічному диспансері №4, з 27 грудня 2017 року по 25 січня 2018 року та продовжує хворіти;
- довідка з Територіального медичного об'єднання «Психіатрія» у місті Києві від 10 квітня 2018 року №915/6715 про перебування позивача на стаціонарному лікуванні з 26 січня 2018 року по 10 квітня 2018 року у відділенні №15.
Відповідач свою позицію обґрунтовує тим, що лише 11 квітня 2018 року дізнався про причини відсутності позивача на місці служби в період з 21 грудня 2017 року по 10 квітня 2018 року. Суд погоджується з тим, що рапорт з підтверджуючими документами перебування на лікарняному в період з 26 грудня 2017 року по 10 квітня 2018 року було надано позивачем 11 квітня 2018 року, що останньою не заперечується.
Водночас, наявними матеріалами справи підтверджується, що на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13 квітня 2018 року №78 лейтенанта ОСОБА_1 , начальника геоінформаційної служби військової частини НОМЕР_1 з 13 квітня 2018 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 і вважати таким, що 13 квітня 2018 року справи та посаду здала і вибула до кадру управління корпусу резерву для подальшого проходження військової служби. З 13 квітня 2018 року знята з усіх видів забезпечення.
Так, вимогами пункту 109 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.
Тобто, на дату вибуття позивача до кадру управління корпусу резерву для подальшого проходження військової служби відповідачу було достеменно відомо про причини відсутності ОСОБА_1 на місці служби в період з 26 грудня 2017 року по 10 квітня 2018 року, а саме - перебування її на лікуванні.
Так, відповідно до пункту 10.1 Інструкції №260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, у тому числі тим, хто перебуває в розпорядженні, та тим, хто на день вибуття на лікування звільнений від посад, за весь період звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою, безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою згідно з висновком військово-лікарської комісії, але не більше чотирьох місяців з дня вибуття з військової частини (крім випадків, коли законодавством України передбачені більш тривалі терміни перебування на лікуванні), виплачується грошове забезпечення за останніми штатними посадами, які вони займали. Грошове забезпечення у цьому разі обчислюється виходячи з окладу за військове звання, посадового окладу, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення).
Згідно пункту 37.2 Інструкції №260 особам офіцерського складу та особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що перебувають до дня одержання військовою частиною наказу або повідомлення про звільнення з військової служби на лікуванні в лікарняному закладі чи у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою, грошове забезпечення виплачується до дня повернення до місця служби включно, але не більше загального терміну перебування на лікуванні в лікарняних закладах чи у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою, визначеного пунктом 10.1 розділу X цієї Інструкції, а тим, які перебувають у щорічній основній чи додатковій відпустці (зі збереженням грошового забезпечення), - до дня закінчення відпустки включно. При цьому військовослужбовцям, які не здали до вибуття на лікування або у відпустку справи і не склали обов'язки за посадою, грошове забезпечення виплачується також за період здавання справ і обов'язків за посадою в межах установлених строків, а військовослужбовцям, які не використали до вибуття на лікування щорічну основну відпустку, - і за час відпустки, що надається за їх бажанням у разі звільнення, у порядку, передбаченому пунктами 37.5 і 37.6 цієї Інструкції.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що за період перебування позивача на лікуванні відповідачем повинно було нараховуватися та виплачуватися грошове забезпечення, адже позивач перебувала на лікарняному в межах строку, визначеного законодавством (тобто без перечищення чотиримісячного терміну).
Доказів недостовірності відомостей, що містяться в довідках, які підтверджують перебування позивача на лікуванні, відповідачем не надано.
За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити суму грошового забезпечення.
При цьому, суд враховує, що позивач просить нарахувати таке грошове забезпечення з 21 грудня 2017 року, однак належно підтвердженим є період перебування на лікування в період з 26 грудня 2017 року по 10 квітня 2018 року.
За таких обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, позивачем надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується протиправність дій відповідача в той час, як відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість свого рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Положенням частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Позивач звільнена від сплати судового збору, відтак підстави для здійснення розподілу судових витрат - відсутні.
Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 22 грудня 2017 року №167 в частині зняття ОСОБА_1 з усіх видів забезпечення з 21 грудня 2017 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 26 грудня 2017 року по 10 квітня 2018 року.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя А.Б. Федорчук