ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 листопада 2021 року м. Київ № 826/16394/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (
АДРЕСА_1 )
до Головного управління ДФС у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка,
33/19)
про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
рішення про застосування штрафних санкцій, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у місті Києві (надалі по тексту також - відповідач), в якому просить суд: визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 27 липня 2018 року №Ф-216 на суму 140 699,38 грн. та рішення №0086894203 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 27 липня 2018 року на суму 18 742,74 грн.
Мотивуючи позовні вимоги представник позивача зазначив, що оскаржувані вимога та рішення прийняті на підставі висновків податкового органу, викладених в акті перевірки від 10 липня 2018 року №3139/26-15-42-03-30/ НОМЕР_1 . При цьому, висновки акта перевірки про протиправність включення до витрат всіх сум коштів, сплачених за оренду офісу за адресою: АДРЕСА_2 є безпідставними.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін.
У відзиві на адміністративний позов представник податкового органу зазначив, що оскаржувана вимога та рішення є правомірними, оскільки ФОП ОСОБА_1 порушила абзац 3 частини 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а саме не нараховано та не сплачено суму єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу в розмірі 140 699,38 грн.
Представник позивача надіслав до суду відповідь на відзив, у якій стверджував, що контролюючим органом зроблено безпідставний висновок, що позивач завищила витрати від надання в суборенду нежилих приміщень на загальну суму 893 348,81 грн. за 2016 рік та 2 786 846,77 грн. (із вирахуванням помилкового зазначеної суми 1 548 116,14 грн.), оскільки позивач мав підстави для віднесення всієї суми витрат на оренду нежилих приміщень до витрат, пов'язаних з провадженням всіх видів економічної діяльності, як діяльності з надання в оренду орендованого нерухомого майна, так і діяльність з оброблення даних. При цьому, нормами чинного законодавства не передбачено обмежень ані стосовно подальшої здачі в суборенду орендованих нежитлових приміщень, ані стосовно використання нежилих приміщень під офіс для господарської діяльності з оброблення даних.
З огляду на викладене вище та відсутність підстав для розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів.
При цьому, суд враховує подане представником позивача клопотання про прискорення розгляду справи.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Головним управлінням ДФС у місті Києві на підставі наказу від 22 червня 2018 року №10283, відповідно до підпункту 20.1.7, пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.2 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.2 статті 79, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 16 червня 2016 року по 31 грудня 2017 року дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівникам, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 16 червня 2016 року по 31 грудня 2017 року, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 16 червня 2016 року по 31 грудня 2017 року, за результатами якої складено відповідний акт перевірки від 10.07.2018 №3139/26-15-42-03-30-2857809168 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки.
Перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_1 перебувала в період з 16 червня 2016 року по 31 грудня 2017 року на загальній системі оподаткування.
При цьому, у періоді, який перевірявся контролюючим органом, позивач отримувала дохід від здійснення наступної господарської діяльності:
- оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах відповідно до укладеного договору про надання послуг №8 від 01 липня 2016 року із Еволвіс Тім ГмбХ (Evolvice Team GmbH) (Німеччина), розрахунки проводились у безготівковій формі на підставі актів виконаних робіт;
- надання в оренду й експлуатацію орендованого нерухомого майна відповідно до договорів суборенди нежилих приміщень №01/07/16 ГО від 01 липня 2016 року, №01/11/16-ГО від 01 листопада 2016 року, укладених між позивачем (Суборендар) і ТОВ «Оста Плюс» (Орендар), відповідно до якого приміщення здавалось позивачем в оренду іншим суб'єктам господарювання, розрахунки проводились у готівковій формі без використання реєстраторів розрахункових операцій, з оформленням прибуткових касових ордерів.
Позивачем зазначено, що за результатами проведення вказаної господарської діяльності нею було отримано загальний оподатковуваний дохід за 2016 рік - 1 296 179,89 грн., за 2017 рік - 3 637 610,59 грн.
Так, позивачем вказано на те, що сума витрат, понесених нею у зв'язку зі здійсненням вказаної господарської діяльності становить: у 2016 році 1 234 758,08 грн., які сплачені на користь ТОВ «Оста Плюс» за користування приміщенням; 56 838,78 грн. - інші витрати; у 2017 році - 2 890 083,78 грн., які сплачені на користь ТОВ «Оста Плюс» за користування приміщенням; та інші витрати.
В ході перевірки встановлено, що витрати позивача за 2016 рік становлять 394 248,05 грн., за 2017 рік сума витрат становить 779 156,47 грн.
Тобто, відповідачем зроблено висновок про завищення позивачем валових витрат у 2016 році на 893 348,81 грн. та за 2017 рік 4 334 962,91 грн.
На підставі вказаного висновку контролюючого органу, останнім 27 липня 2018 року сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-216, згідно якої заборгованість фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску становить 140 699,38 грн.
Також, 27 липня 2018 року відповідачем прийнято ріщення №0086894203 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, на підставі якого до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 18 742,74 грн. на підставі пункту 3 частини 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Незгода позивача із вказаними вимогою та рішенням зумовила її звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України №2464-VI (надалі по тексту - Закон №2464-VI, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Слід зазначити, що до Закону України №2464-VI з 01 січня 2017 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.
Зокрема, пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України №2464-VI визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина 1 статті 2 Закону України №2464-VI).
Виключно цим Законом визначаються, зокрема, платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску (частина 2 статті 2 Закону України №2464-VI).
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України №2464-VI, платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини 1 статті 7 Закону України №2464-VI).
Частинами 2, 3 статті 9 Закону України №2464-VI визначено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону України №2464-VI у редакції, яка діяла до 31 грудня 2017 року, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Отже, необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску є провадження такою особою, зокрема підприємницької діяльності в не залежності від отримання доходу від такої діяльності.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статі 6 Закону України №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно з частиною 3 статті 9 Закону України №2464-VI, обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Пунктом 7 частини 1 статті 13 Закону України №2464-VI передбачено, що органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
За правилами частин 1-4 статті 25 Закону №2464-VI рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Форма вимоги про сплату боргу (недоїмки) для платника єдиного внеску - фізичної особи станом на 14 травня 2019 року затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі по тексту - Інструкція №449) та наведена у додатку 7 до вказаної Інструкції.
Згідно розділу VI зазначеної вище Інструкції, до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.
Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Під частковим зменшенням суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованості зі сплати фінансових санкцій) для цілей цього пункту вважається зменшення загальної суми боргу (недоїмки) з єдиного внеску, яка включає нараховані та несплачені суми єдиного внеску (фінансових санкцій) за останній календарний місяць, в якому відбулось таке зменшення.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
Сума боргу у вимозі проставляється в гривнях з двома десятковими знаками після коми.
Протягом 10 календарних днів із дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов'язаний сплатити зазначені у пункті 1 вимоги суми недоїмки, штрафів та пені.
У разі незгоди з розрахунком органу доходів і зборів суми боргу (недоїмки) платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку.
З наявних матеріалів справи вбачається, що спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована на підставі висновків акта перевірки від 10 липня 2018 року №3139/26-15-42-03-30-2857809168, зокрема, щодо заниження позивачем суми чистого оподатковуваного доходу, на який нараховується єдиний внесок в сумі 3 680 195,58 грн., в т.ч. по періодам: за 2016 рік в сумі 893 348,81 грн., за 2017 рік в сумі 2 786 846,77 грн.
Водночас, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2019 року в справі №826/16874/18 визнано протиправним та скасовано, зокрема, податкове повідомлення-рішення від 27 липня 2018 року №0086974203, яким збільшено позивачу податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 662 435,20 грн.
Даним рішенням встановлено, що позивачем документально підтверджено витрати, пов'язані з господарською діяльністю, а відтак, викладені в акті перевірки від 10 липня 2018 року №3139/26-15-42-03-30-2857809168 щодо завищення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 обсягів валових витрат за 2016-2017 роки та заниження позивачем суми чистого оподатковуваного доходу, на який нараховується єдиний внесок, не знайшли свого підтвердження в ході з'ясування обставин справі по суті.
Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Тобто, в судовому порядку встановлено безпідставність висновків контролюючого органу стосовно заниження позивачем сум чистого оподатковуваного доходу, на який нараховується єдиний внесок.
Також суд враховує, що наказ Головного управління ДФС у місті Києві від 22 червня 2018 року №10283, на підставі якого здійснена перевірка позивача та за результатами якої прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, скасовано постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року №826/15369/18.
Зі змісту зазначеного судового рішення слідує, що у контролюючого органу не було законодавчо визначених підстав для призначення документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 , а тому такі дії податкового органу визнані протиправними, а наказ від 22 червня 2018 року №10283 про призначення вказаної перевірки скасовано.
Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суд зазначає, що акт перевірки, отриманий в результаті документальної невиїзної перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Відтак, рішення, прийняті за наслідками незаконної перевірки, на підставі висновків акта перевірки, який є недопустимим доказом, не можуть вважатись правомірними та підлягають скасуванню.
Вказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові 18 грудня 2018 року №805/406/17-а.
З урахуванням вищенаведеного в сукупності, суд приходить до висновку про безпідставність прийняття оскаржуваної вимоги та рішення та, як наслідок, наявність правових підстав для їх скасування в судовому порядку.
Згідно з вимогами частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Закону, що і було зроблено позивачем.
Відповідно до вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність та обґрунтованість винесених ним оскаржуваних вимоги та рішення.
Таким чином, підсумовуючи все вище викладене у сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість тверджень позивача та наявність підстав для задоволення позову.
Згідно із частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, в матеріалах справи міститься квитанція №42 від 04 жовтня 2018 року як доказ сплати позивачем судового збору в розмірі 1 594,44 грн., а не як стверджує представник позивача 3 530,00 грн.
Стосовно вимоги про стягнення на користь позивача судових витрат, понесених на професійну правову допомогу, суд враховує наступне.
Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено види судових витрат. Так, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом пункту першого частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Згідно з пунктом четвертим частини 1статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт дев'ятий частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт шостий частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та адвокатом Ліпатовим Іваном Андрійовичем 30 серпня 2018 року укладено договір про надання правової допомоги №0308/18, умовами якого передбачено, що клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання із надання правової допомоги та здійснення представництва клієнта в органах Державної фіскальної служби України, судових органах України, органах місцевого самоврядування та державних органах задля забезпечення реалізації, захисту прав та законних інтересів клієнта. Адвокат зобов'язується представництво та надавати інші види правової допомоги у відповідності із законодавством України.
Пунктом 4.1 договору визначено, що сторони погоджують розмір гонорару адвоката у додатках до договору. У випадку визначення гонорару у іноземній валюті оплата здійснюється у гривні України відповідно до офіційного обмінного курсу валют, встановленого НБУ на день оплати.
10 вересня 2018 року між сторонами укладено та підписано додаток №2 до договору про надання правової допомоги №0308/18 від 30 серпня 2018 року, пунктом 1 якого визначено, що сторони домовилися, що адвокат надає клієнтові професійну правничу допомогу зі складення адміністративного позову, правове консультування, ведення адміністративної справи та представництво клієнта у суді першої інстанції, за що клієнт зобов'язується сплатити адвокату гонорар у розмірі 15 000,00 грн.
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії квитанції №1/1019 від 11 жовтня 2019 року позивачем сплачено гонорар адвоката у розмірі 15 000,00 грн.
Також, до матеріалів справи долучено звіт (детальний опис) про надану правову допомогу від 11 жовтня 2019 року.
При цьому суд враховує, що представником позивача надано докази надіслання клопотання про розмір понесених судових витрат відповідачу, однак клопотання про зменшення їх розміру останнім не заявлялось. Відповідно, і обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З урахуванням задоволення позовних вимог суд вбачає наявними підстави для присудження на користь позивача понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 27 липня 2018 року №Ф-216 на суму 140 699,38 грн. та рішення №0086894203 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 27 липня 2018 року на суму 18 742,74 грн.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені нею документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 594 (одна тисяча п'ятсот дев'яносто чотири) гривні 44 копійки та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 (п'ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя А.Б. Федорчук