вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
Іменем України
07.06.10Справа №2а-8115/09/6/0170
(17:55)
Окружний адміністративний суд АРК у складі головуючого судді Латиніна Ю.А. , при секретарі Усковій О. І., за участю:
представника відповідача - Нечаєвої Наталії Олександрівни, довіреність № 3/10-0 від 13.01.10,
представника позивача - Мажара Ганни Анатоліївни, довіреність № 1 від 04.01.10, розглянув адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Енерго Буд"
до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим
про скасування податкових повідомлень-рішень
Суть спору: Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Сімферополі від 23.07.2009 р. № 0008372301/0 та № 0008362301/0.
Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 07.07.2009 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду.
Позовні вимоги мотивовані відсутністю фіктивного характеру договору, укладеного між позивачем з ПП "Арком" та безпідставністю донарахуванням відповідачем податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість.
Відповідач проти позову заперечує з мотивуванням, викладеним у письмових запереченнях від 29.04.10 за вих. № 7726/9/10-0.
Ухвалою суду від 29.04.10 замінено відповідача по справі Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі АРК її правонаступником Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі АРК.
Заслухав пояснення сторін, дослідив матеріали справи, суд
Товариство з обмеженою відповідальністю «Альянс Енерго Буд» зареєстровано як юридична особа виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АРК 29.05.06 р. за № 1 882 105 0002 008648 (а. с. 72)
Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі АР Крим проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Альянс Енерго Буд» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008р. по 31.03.09, у ході якої встановлено порушення п.5.1, п.п.5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції від 22.05.97р. N° 283/97-ВР (зі змінами і доповненнями), а саме завищення валових витрат у сумі 275397 грн., у т.ч. за 1 квартал 2008 р. у сумі 275397 грн., про що складений акт № 5610/23-2/34416340 від 16.06.09 (а.с. 9 - 49)
Так, в акті 16.06.09 зазначено, що у І кварталі 2008 року ТОВ «Альянс Енерго Буд» віднесло до складу валових витрат суми, сплачені на користь ПП «Арком і К» за електрообладнання на суму 275397 грн. (без ПДВ).
У ході документальної перевірки до Євпаторійської ОДПІ було надіслано запит про проведення зустрічної перевірки ПП «Арком і К», на підтвердження фінансово - "господарських взаємовідносин з ТОВ «Альянс Енерго Буд».
Відповідно до листа від 23.06.2009р. № 1027/7/23-4 Євпаторійської ОДПІ - на адресу підприємства неодноразово направлялися листи з повідомленням про вручення із проханням про надання документів. Посадові особи підприємства находилися у розшуку, підприємство змінило юридичну адресу (зміни внесені до ЄГР 30.07.08 р.). Підприємство податкову звітність не надає. Документи для перевірки підприємством не надані через їх відсутність.
На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідача прийнято податкове повідомлення - рішення № 000837230/0 від 23.06.09 про донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств у розмірі 103274,00 грн, у тому числі 68 849,00 грн - за основним платежем; 34425 - штрафних (фінансових) санкцій (а.с. 7); податкове повідомлення - рішення № 0008362301/0 від 23.06.09 про донарахування податкових зобов'язань з податку додану вартість у розмірі 82629,00 грн, у тому числі 55086,00 грн - за основним платежем; 27543,00 - штрафних (фінансових) санкцій (а.с. 8).
Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно із частинами 1,3 статті 4 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”від 04.12.1990 року № 509-ХІІ (із змінами та доповненнями) Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Відповідно до Положення про Державну податкову адміністрацію України, затвердженого Указом Президента України від 13.07.2000 № 886/2000 Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом.
Виходячи з системного аналізу вищевикладених норм, суд приходить до висновку про те, що Державна податкова інспекція у м. Сімферополі АРК є територіальним органом виконавчої влади, яка у правовідносинах з юридичними особами, в тому числі пов'язаними із контролем за здійсненням розрахункових операцій в сфері готівкового та безготівкового обігу, реалізують владні управлінські функції, через що належить до суб'єктів владних повноважень в розумінні пп.7 п.1 ст.3 КАС України.
Отже, даний спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.
Відповідно до положень ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Як передбачено положеннями ст. 15 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до положеньс т. 1 Господарського кодексу України, він визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Як передбачено, ст. 2 Господарського кодексу України, учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Відповідно до положень ч. 1, 5-7 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.
Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.
Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.
Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.
Згідно п. ч. 1 ст. 4 Господарського кодексу України не є предметом регулювання цього Кодексу майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України та як передбачено ч. 4 ст. 4 цього нормативно-правового акту особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються саме Господарським кодексом України.
Отже, правовідносини між позивачем та його контрагентом є господарськими та регулюються Господарським кодексом України.
Суд приходить до висновку, що не можуть бути кваліфіковані як такі, що порушують публічний порядок, правочини, при вчиненні яких одна чи обидві сторони мали на увазі прикриття об'єкт оподаткування чи іншим чином ухилитися від сплати податків. Але якщо на підставі такого правочину виникає господарське зобов'язання, застосовується ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, що встановлює наслідки вчинення правочину (зобов'язання), який суперечить інтересам держави і суспільства. Отже, до договорних правовідносин позивача з ТОВ «Новотрейд» відповідачем були помилково застосовані норми Цивільного кодексу України, що притягло до невірних висновків, викладених в акті № 5610/23-2/34416340 від 16.06.09
Так, положеннями ст. 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Відповідно до положень ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 КАС України.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не надав суду рішення рішення суду, що набрали законної сили, про недійсність правочинів позивача з контрагентом ПП "Арком і К" .
Отже, суд приходить до висновку, що відповідачем без належної правової підстави - без рішення суду, що набрали законної сили, про недійсність правочинів позивача з контрагентом ПП "Арком і К" , був прийнятий акт перевірки, яким встановлено порушення ТОВ «Альянс Енерго Буд"» п.п. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме завищення податкового кредиту за операціями, що проведені на підставі нікчемного правочину та п.п 5.1, п.п. 5.3.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства".
Судом досліджений договір постанова про виїмку від 21.08.08 року у кримінальній справі № 10804020018 (а.с. 51), договір про переведення боргу б/н від 10.04.08, договори постачання № 235, 236 від 08.05.07, специфікації до них, копії видаткових накладних № 423 від 06.02.08 та № 242 від 08.01.08, податкові накладні № 283 від 08.01.08, № 434 від 06.02.08, виписка з обслуговуючого позивача банку про сплату суми податку з ПДВ позивачем на користь ПП "Арком" (а.с. 57-58). За результатами дослідження суд приходить до висновку про відсутність фіктивного характеру зазначеного договору, укладеного між позивачем з ПП "Арком", про наявність фактичних дій, спрямованих на виконання зобов'язань за цім договором та настання відповідних правових наслідків.
Крім того, суд зазначає наступне.
Податковий кредит звітного періоду відповідно до приписів п. 7.4.1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до ст.3 Закону України "Про систему оподаткування" одним з принципів побудови системи оподаткування є рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Згідно до положень ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування» платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані:
1) вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами;
2) подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів);
3) сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни;
4) допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Керівники і відповідні посадові особи юридичних осіб та фізичні особи під час перевірки, що проводиться державними податковими органами, зобов'язані давати пояснення з питань оподаткування у випадках, передбачених законами, виконувати вимоги державних податкових органів щодо усунення виявлених порушень законів про оподаткування і підписати акт про проведення перевірки.
Перелік обов'язків платника податків є вичерпаним та не передбачає його обов'язок щодо попередньої перевірки правомірності господарської діяльності його контрагентів, а тем більш контрагентів цих контрагентів.
Отже, суд приходить до висновку, що відповідач в процесі прийняття оскаржуваного рішення діяв безпідставно, з порушенням приписів ст. 19 Конституції України.
Крім того, посилання відповідача на правомірність застосування ним приписів ст. 228 ЦК України спростовуються наступним.
Відповідно до положень п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" N 9 від 06.11.2009 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).
Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Застосування цієї норми передбачає врахування того, що правочин, на виконання якого вчинено господарське зобов'язання, яке за своєю метою суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, спрямоване на ухилення від сплати податків або на незаконне отримання з державного бюджету коштів на відшкодування надмірно сплачених податків, є відповідно до частини 1 ст. 228 ЦК України правочином, що порушує публічний порядок, а тому є нікчемним, що прямо передбачено частиною 2 цієї статті.
Як встановлено частиною 2 ст. 215 ЦК України, нікчемність правочину означає, що його недійсність встановлена законом і що визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
При цьому слід підкреслити, що мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.
Відповідачем не надано доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання відповідачами у даній справі договору
Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про безпідставність позиції позивача щодо визначення спірного правочину як такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Таким чином, позовні вимоги засновані на чинному законодавстві України про оподаткування, повністю підтверджуються матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню.
Разом із тим, оскільки позивач помилково заявив вимогу лише про скасування спірних податкових повідомлень-рішень замість визнання їх протиправними та скасування, як це передбачено КАС України, для правових актів індивідуальної дії, суд, керуючись ч. 2 ст. 11 КАС України, вважає можливим в цій частині вийти за межі позовних вимог та визнати противоправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі від 23.07.2009 р. № 0008372301/0 та № 0008362301/0.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
В судовому засіданні 07.06.10р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
У повному обсязі постанову виготовлено 11.06.10 року.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 158-163, ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Визнати противоправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі від 23.07.2009 р. № 0008372301/0 та № 0008362301/0.
Стягнути з Державного бюджету України (розрахунковий рахунок 31115095700002; Банк: ГУ ДКУ в АРК Сімферополь; МФО 824026; Отримувач: Держбюджет м. Сімферополь, 22090200; ЄДРПОУ 34740405) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Енерго Буд" (код з ЄДРПОУ 34416340) судовий збір у розмірі 3,40 грн.
У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі.
Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то постанова набирає законної сили через 10 днів з дня отримання особою копії постанови, у разі неподання нею заяви про апеляційне оскарження.
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова може бути оскаржена в порядку і строки передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Латинін Ю.А.