вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
Іменем України
24.03.10Справа №2а-13413/09/10/0170
16:03 м. Сімферополь
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді - Кудряшової А.М. ,
при секретарі судового засідання - Дєрюшкової І.А.,
за участю представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1, НОМЕР_1;
від відповідача - Ферт Ю.Ф., представник по довіреності від 11.03.2000 року б/номеру;
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3
до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим
про визнання протиправними дій, протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.11.2009 р. №0010751701/0
Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 - позивач - звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим - відповідача - про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0010751701/0 від 09.11.2009 року про донарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб в сумі 90837грн.44коп.; визнання протиправними дій ДПІ у м. Сімферополі АР Крим в особі посадової особи - Верьовкіної Н.П., які виражені у безпідставному застосуванні до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 адміністративно-господарської санкції податковим повідомленням-рішенням від 09.11.2009 року за №0010751701/0, яким позивачу незаконно нараховано податкове зобов'язання в загальній сумі 90837грн.44коп. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що ним на 2006-2009 роки було отримані свідоцтва про сплату єдиного податку, в яких зазначено, зокрема, вид діяльності - здача в оренду майна. Однак за результатами проведеної перевірки відповідачем зроблено висновок про те, що позивач здійснював діяльність, що не передбачена свідоцтвом про сплату єдиного податку - надання орендованого приміщення в суборенду іншому суб'єкту господарювання; отримані від такого виду діяльності доходи позивача не підлягають включенню до складу його доходів, що оподатковуються єдиним податком, та повинні оподатковуватися податком з доходів фізичних осіб на загальних підставах. Позивач не згоден з таким висновками податкового органу та зазначає, що відповідно до вимог Конституції України, Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України встановлено, що підприємці мають право самостійно обирати будь-яку підприємницьку діяльність, яка не заборонена законодавством. Також позивач зазначає, що вказані договори про надання в оренду приміщень він уклав саме як фізична особа - підприємець, діючим законодавством, зокрема, Декретом Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 року №13-92, не передбачено будь-яких обмежень стосовно перебування на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності фізичної особи - підприємця, видом діяльності якого є надання в оренду нежитлових приміщень.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав і вважає прийняте податкове повідомлення-рішення законним та обґрунтованим, підтримав доводи, викладені в письмових запереченнях на позов, що надані 10.02.2010 р. Відповідно до наданих заперечень відповідач обґрунтовує нарахування податку з доходів фізичних осіб тим, що під час проведення перевірки встановлено здійснення позивачем такого виду діяльності як надання орендованого приміщення у суборенду, однак згідно з заявами на видачу свідоцтв про сплату єдиного податку та Свідоцтвами про сплату єдиного податку позивач мав право на здійснення лише такого виду діяльності як надання в оренду власного нерухомого майна, тобто - позивачем здійснювались види діяльності, що не зазначені у Свідоцтвах. На підставі викладеного відповідно до ст.6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 року №727/98 та пп.4.3.25 п.4.3 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року №889-ІV податковий орган вважає, що якщо суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою здійснюються види діяльності, які не зазначені у Свідоцтві про сплату єдиного податку, доходи, отримані від такої діяльності, підлягають оподаткуванню на загальних підставах податком з доходів фізичних осіб. Також відповідачем зазначено, що під час державної реєстрації позивача як фізичної особи - підприємця в реєстраційній картці ним було вказано такий вид діяльності як надання в оренду власного нерухомого майна, тоді як позивач надавав в суборенду орендоване ним майно третій особі, у зв'язку з чим, на думку податкового органу, позивач не мав повного обсягу цивільної дієздатності для надання у суборенду нежитлового приміщення.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та надані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_3 (індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_2, місце реєстрації: АДРЕСА_1) зареєстрований як фізична особа - підприємець Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим 13 серпня 1991 року, дані внесені до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (номер запису 28820170000017693 - а.с.8, 105, 106).
Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим в період з 13.10.2009 року по 26.10.2009 року на підставі направлення №2248/171 від 13.10.2008 року проведено виїзну планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 року по 30.06.2009 року, за результатами якої складено акт перевірки №10441/17-1/НОМЕР_2 від 28 жовтня 2009 року (а.с.51-70).
У висновках акту перевірки №10441/17-1/НОМЕР_2 від 28.10.2009 року (а.с.69-70), зокрема, зазначено, що відповідач за результатами проведеної перевірки дійшов висновку про порушення позивачем наступних вимог податкового законодавства:
- ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” від 26.12.1992 р. №13-92 (зі змінами та доповненнями), п.19.1 ст.19 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.2003 р. №889-ІV, що призвело, на думку відповідача, до нарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 90837грн.44коп.;
- п.2 ст.50 глава 5 Цивільного кодексу України, згідно з якою фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Зазначений акт перевірки вручено позивачу 02.11.2009 року, що підтверджено його підписом на поштовому повідомленню (а.с.71) та позивачем і його представником під час розгляду справи не заперечувалось.
Акт виїзної планової документальної перевірки позивача №10441/17-1/НОМЕР_2 від 28.10.2009 року став підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення №0010751701/0 від 09.11.2009 року (а.с.12), яким позивачу донараховано податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 90837грн.44коп.
Суд зазначає, що позивач та його представник в поданому адміністративному позові та під час надання пояснень в судових засіданнях не оспорювали підстави та порядок проведеної перевірки, своєчасність повідомлення про її проведення, дотримання порядку оформлення акту перевірки тощо; дотримання відповідачем порядку проведення зазначеної перевірки та оформлення її результатів не є предметом даного адміністративного спору. У зв'язку з викладеним судом не розглядаються та не оцінюються дії відповідача стосовно дотримання порядку проведення перевірки, оформлення її результатів і повідомлення позивача про висновки податкового органу стосовно порушення фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 вимог податкового законодавства, та не розглядається питання щодо визнання дій податкового органу, що пов'язані з проведенням перевірки, неправомірними. Суд також зазначає, що в матеріалах справи наявне направлення на проведення перевірки №2248/17-1 від 13.10.2009 року (а.с.48), отримання якого позивачем 13.10.2009 року підтверджено його підписом на направленні.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Оцінюючи правомірність дій відповідача щодо прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Отже “на підставі” означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
“У межах повноважень” означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.
“У спосіб” означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.
Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.
Суд зазначає, що порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності, встановлений п.9.12 ст.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року №889-IV. Відповідно до пп.9.12.1 п.9.12 статті 9 вказаного Закону оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту. Підпунктом 9.12.2 пункту 9.12 вказаної статті встановлено, що якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.
Відповідно до вимог пп.4.3.25 п.4.3 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи (що не підлягають відображенню в його річній податковій декларації): дохід (прибуток), одержаний самозайнятою особою від здійснення нею підприємницької або незалежної професійної діяльності, якщо така особа обрала спеціальну (спрощену) систему оподаткування такого доходу (прибутку) відповідно до закону.
Згідно з пунктом 1 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” від 03.07.1998 року №727/98 (надалі - Указ №727) спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тисяч гривень. Статтею 2 зазначеного Указу встановлено, що суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.
Відповідно до вимог ст.6 Указу №727 суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва).
Згідно з пунктом 1 Порядку видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29.10.1999 р. №599 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 р. за №752/4045), доходи платника єдиного податку, отримані ним від провадження підприємницької діяльності, не включаються до складу його сукупного оподатковуваного доходу у разі, якщо вони обкладаються єдиним податком, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку його загальних податкових зобов'язань. Відповідно до пункту 3 даного Порядку якщо платник єдиного податку здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, то ним придбавається одне Свідоцтво і сплачується єдиний податок за більшою ставкою за цими видами діяльності, встановленою місцевою радою за місцем його державної реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності незалежно від того, здійснює він підприємницьку діяльність на всій території України чи лише за місцем державної реєстрації.
Суд зазначає, що текстом акту перевірки та наданими під час розгляду справи позивачем та представником відповідача документами підтверджено, що позивач на протязі перевіреного періоду - з 01.10.2006 року по 2009 рік включно перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності. В матеріалах справи наявні свідоцтва про сплату єдиного податку позивача: на 2007 рік з зазначенням видів діяльності - оптово-роздрібна торгівля та здача в суборенду нежитлових приміщень (серії Д №371530 - а.с.9), на 2008 рік з зазначенням видів діяльності - оптова торгівля непродовольчими товарами, надання в суборенду нерухомого майна, інші види діяльності по розділу №3 (серії Є №113266- а.с.10), на 2009 рік з зазначенням видів діяльності - оптова торгівля і посередництво в оптовій торгівлі, надання в оренду нерухомого майна м. Сімферополь, пр. Кірова, 1 - офіс, склад (серії Ж №345197 - а.с.11). Згідно з заявами на право здійснення спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності (а.с.73-75) позивачем на 2007 рік подано заяву з зазначенням видів діяльності - оптово-роздрібна торгівля та здача о суборенду нежитлових приміщень по вул. Пролетарській, 8; на 2008 рік - оптова торгівля непродовольчими споживчими товарами, здавання під найм без обслуговуючого персоналу; на 2009 рік - оптова торгівля і посередництво в оптовій торгівлі, надання в оренду нерухомості.
Суд зазначає, що в матеріалах справи також наявні звіти суб'єкта малого підприємництва - платника єдиного податку за 2006 рік (а.с.118-122), згідно з якими видами діяльності позивача в 2006 році були оптово-роздрібна торгівля і здача приміщень в оренду, що підтверджено актом перевірки та представником відповідача під час розгляду справи не оспорювалось та не заперечувалось. Суд також зазначає, що матеріалами справи, зокрема, актом перевірки, звітами суб'єкта малого підприємництва - платника єдиного податку за 2006-2008 роки включно і за І півріччя 2009 року (а.с.118-131) та копіями особових рахунків позивача по єдиному податку за 2006-2009 роки (а.с.77-90) підтверджено сплату позивачем єдиного податку за вказаний період по ставці 200грн.00коп. щомісячно, що представником відповідача під час розгляду справи не оспорювалось і не заперечувалось.
Як свідчать матеріали справи позивачем з Виробничо-комерційною фірмою «Крим-Жалюзі» укладено договір №1 від 10.12.2003 року (а.с.107-110), відповідно до якого позивачем в тимчасове платне користування прийнято нежиле приміщення за адресою: м. Сімферополь, вул. Пролетарська, буд.8. Відповідно до актів приймання-передачі від 01.06.2004 року та від 02.08.2004 року вказані приміщення були передані ВКФ «Крим-Жалюзі» позивачу. Згідно з договором №15/0217 від 29.12.2003 року та актом приймання-передачі від 31.08.2004 року позивачем вказане нежиле приміщення надано в суборенду Акціонерному комерційному банку «Форум» (а.с.113-117). Суд зазначає, що згідно з п.4.2.6 договору від 10.12.2003 року позивач має право передавати вказане приміщення в суборенду і передавати свої права та обов'язки по договору третім особам на підставі договору суборенди. В договорі від 29.12.2003 року теж зазначено, що він укладений позивачем як вторинним орендарем, що діє на підставі договору оренди №1 від 10.12.2003 року.
Відповідно до тексту вказаних договорів та актів приймання-передачі позивачем договори укладались та акти підписувались саме як фізичною особою - підприємцем. Зазначена обставина також підтверджена актом перевірки та представником відповідача під час розгляду справи не оспорювалась і не заперечувалась.
В акті перевірки відповідачем зазначено, що згідно реєстраційної карти, заяв на спрощену систему оподаткування, свідоцтв про сплату єдиного податку фізична особа - підприємець ОСОБА_3 мав право на здійснення такого виду підприємницької діяльності як надання в оренду власного нерухомого майна (код діяльності 70.20.0 по Національному класифікатору України Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2005 (прийнято наказом Держспоживстандарту України від 26.12.2005 р. №375)). На підставі викладеного згідно з пп.9.12.2 п.9.12 ст.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковим органом зроблено висновок про те, що доходи отримані позивачем від підприємницької діяльності тих видів, що не зазначені в Свідоцтвах про сплату єдиного податку, підлягають оподаткуванню на загальних підставах податком з доходів фізичних осіб. Також ДПІ у м. Сімферополі АР Крим в акті перевірки зазначено, що на порушення вимог ст.13, 14 Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян» позивачем до ДПІ не надавались декларації про доходи за період з 4 кварталу 2006 року по 2 квартал 2009 року включно з зазначенням сум отриманого від надання приміщень в суборенду доходу. Як свідчить текст акту перевірки будь-які інші підстави для нарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб відсутні, та про наявність таких підстав представником відповідача під час розгляд справи суду не повідомлено.
Разом з тим, суд зазначає, що згідно з частиною 1 та 2 статті 50 Цивільного кодексу України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Частиною 1 статті 761 ЦК встановлено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.
Правила укладення договору піднайму встановлені ст.774 ЦК України. Відповідно до вимог ЦК передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
Згідно з ч.1 та 2 ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Частиною 3 даної статті також встановлено, що об'єктом оренди може бути нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).
Суд зазначає, що відповідно до Національного класифікатора України Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) ДК 009:2005 (прийнято наказом Держспоживстандарту України від 26.12.2005 р. №375) код видів економічної діяльності 70 «Операції з нерухомим майном» включає в себе: 70.1.Операції з власним нерухомим майном (70.11.Організація будівництва об'єктів нерухомості для продажу чи здавання в оренду, 70.12.Купівля та продаж власного нерухомого майна), 70.2.Здавання в оренду власного нерухомого майна (70.20.Здавання в оренду власного нерухомого майна), 70.3.Операції з нерухомістю для третіх осіб (70.31.Діяльність агентств нерухомості, 70.32.Управління нерухомим майном).
До 01.04.2009 року в Національному класифікаторі України Класифікація видів економічної діяльності був відсутній такий вид діяльності як надання в суборенду нерухомого майна. З 01.04.2009 року до вказаного Класифікатора наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 02.02.2009 р. №56 було внесено зміни, згідно з якими до виду діяльності з кодом 70.20.0.Здавання в оренду власного нерухомого майна окрім здавання в оренду власної житлової та нежитлової нерухомості; здавання в оренду земельних ділянок; діяльність ринків - було введено також такий вид діяльності як здавання в суборенду житлової та нежитлової нерухомості, земельних ділянок.
Крім того, відповідно до листа Державного комітету статистики України від 26.04.2007 р. №14/3-53/44 (а.с.151) діяльність по наданню в суборенду нерухомого майна відноситься до підкласу 70.20.0.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що як до 01.04.2009 року, так і після внесення відповідних змін до Національного класифікатора України Класифікація видів економічної діяльності, надання в суборенду майна відносилось до коду 70.20.0.Здавання в оренду власного нерухомого майна, назва якого і після внесення зазначених змін залишилася в попередній редакції.
Суд зазначає, що під час розгляду справи представником відповідача суду не повідомлено про наявність будь-якого іншого коду видів діяльності за КВЕД, до якого потрібно відносити діяльність позивача по здаванню в суборенду майна, окрім 70.20.0. Посилання на наявність такого коду відсутні і в акті перевірки.
Крім того, в Свідоцтвах про сплату єдиного податку позивача за 2007-2009 роки податковим органом у якості виду діяльності позивача зазначено надання в оренду нерухомості (на 2009 рік) та надання в суборенду нерухомого майна (на 2007 та 2008 роки); в звітах позивача за 2006 рік зазначено такий вид діяльності, як здача приміщень в оренду.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що такий вид діяльності як здача в оренду нерухомого майна, включаючи і надання нерухомого майна в суборенду, було визначено як вид діяльності позивача в Свідоцтвах про сплату єдиного податку з 2006 по 2009 роки включно. Таким чином, враховуючі вимоги ст.774 Цивільного кодексу України в частині того, що договору піднайму застосовуються положення про договір найму; вказані вимоги Національного класифікатора України Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) та зазначений лист Державного комітету статистики України від 26.04.2007 р. №14/3-53/44, суд приходить до висновку, що позивачем у перевіреному періоді здійснювались саме той вид діяльності, що зазначений в Свідоцтвах про сплату єдиного податку позивача на 2006-2009 роки включно, - надання в оренду (суборенду як вид оренди) нерухомого майна.
Суд також зазначає, що ДПІ у м. Сімферополі АР Крим під час проведення перевірки та представником відповідача під час розгляду справи не зазначено в акті перевірки та не надано під час розгляду справи доказів того, що укладені позивачем угоди є нікчемними або визнані недійсними на підставі рішення суду, що набрало законної сили. Крім того, відповідач не послався на жодний закон, яким, відповідно до вимог ч.1 ст.50 ЦК, встановлено обмеження на здійснення позивачем такого виду підприємницької діяльності як надання в оренду (суборенду) нежитлових приміщень; в укладеному позивачем договорі оренди прямо зазначено про наявність у позивача права на передачу відповідних приміщень у суборенду, що зазначено в договорі про суборенду, та представником відповідача під час розгляду справи не оспорювалось та не заперечувалось.
Також суд вважає необхідним зазначити, що відповідно до пункту 22.10 статті 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» визнано таким, що втратив чинність, Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року №13-92 "Про прибутковий податок з громадян", крім розділу IV у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, який застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 цього Закону та діє до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 13 розділу ІV Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” (надалі - Декрет) згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.
Відповідно до підпункту «а» пункту 19.1 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» платники податку зобов'язані вести облік доходів і витрат у обсягах, достатніх для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі коли такий платник податку зобов'язаний цим Законом подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податковий кредит. Форми такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним податковим органом за узгодженням з комітетом Верховної Ради України, відповідальним за проведення податкової політики.
Відповідно до пункту 8 Порядку видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку для визначення результатів власної підприємницької діяльності на підставі хронологічного відображення здійснених господарських і фінансових операцій платник єдиного податку веде Книгу обліку доходів і витрат згідно із додатком №10 до Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.93 №12 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.06.93 за №64. При цьому обов'язковому заповненню підлягають лише графи "період обліку", "витрати на виробництво продукції", "сума виручки (доходу)", "чистий доход".
Як зазначено в тексті акту перевірки та оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні ДПІ у м. Сімферополі АР Крим під час проведення перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем саме вимог ст.13 Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян», доходи від надання нежитлових приміщень в суборенду були визначені ДПІ у м. Сімферополі АР Крим як доходи від підприємницької діяльності; зазначене також підтверджується текстом акту перевірки та поясненнями представника відповідача, наданими у судових засіданнях.
Суд зазначає, що згідно зі ст.2 Указу №727 доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що оподатковується єдиним податком, не включаються до сукупного оподаткованого доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним в трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань, як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах.
Таким чином, позивач обґрунтовано включив суму доходу, отриману від надання нежитлових приміщень в суборенду, до складу доходу, що оподатковується єдиним податком, і не повинен сплачувати при отриманні зазначеного доходу податок на доходи з фізичних осіб. Доказів того, що позивачем не вівся облік отриманих доходів та зроблених витрат як суб'єктом підприємницької діяльності, що перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, в акті перевірки не наведено; в акті перевірки зазначено лише про відсутність такого обліку по формі і в порядку, що встановлений для фізичної особи-підприємця, яка перебуває на загальній системі оподаткування та сплачує податок з доходів фізичних осіб на загальних підставах. Разом з тим, як підтверджено матеріалами справи, позивач в перевіреному періоді був платником єдиного податку, податок з доходів фізичних осіб не сплачував та облік доходів та витрат по загальній системі оподаткування вести не був зобов'язаний.
За таких обставин суд приходить до висновку, що при прийнятті податкового повідомлення-рішення №0010751701/0 від 09.11.2009 року про нарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб в сумі 90837грн.44коп. відповідач використав надані йому повноваження необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття податкового повідомлення-рішення, без дотримання принципу рівності перед законом, непропорційно, тобто без дотримання розумного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, податкове повідомлення-рішення №0010751701/0 від 09.11.2009 року про нарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб в сумі 90837грн.44коп. є протиправним та підлягає скасуванню, у зв'язку з чим позовні вимоги в зазначеній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Стосовно вимог позивача про визнання протиправними дій ДПІ у м. Сімферополі АР Крим в особі посадової особи - Верьовкіної Н.П., які виражені у безпідставному застосуванні до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 адміністративно-господарської санкції податковим повідомленням-рішенням від 09.11.2009 року за №0010751701/0, суд зазначає наступне:
Пунктом 11 статті 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 року №509-ХІІ передбачено, що органи державної податкової служби мають право застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку і розмірах, встановлених законами України.
Порядок нарахування податковим органом податків (зборів, обов'язкових платежів) визначено Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року №2181-ІІІ (надалі - Закон №2181), наказами Державної податкової адміністрації України “Про затвердження Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби”від 17.03.2001 року №110 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.03.2001 р. за №268/5459) та “Про затвердження Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій”від 21.06.2001 року №253 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 6.07.2001 р. за №567/5758).
Відповідно до вимог п.1.9 ст.1 Закону №2181 податкове повідомлення - письмове повідомлення контролюючого органу про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з п.2.5 п.2 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби податкове повідомлення-рішення (далі - податкове повідомлення) - це рішення керівника органу державної податкової служби (його заступника) щодо виявленого перевищення (заниження) бюджетного відшкодування або відмови у наданні бюджетного відшкодування, а також обов'язку платника податків, зокрема, сплатити суми штрафних санкцій за порушення граничних термінів сплати узгодженого податкового зобов'язання. Пунктом 11 зазначеної Інструкції передбачено, що податкове повідомлення-рішення або рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій за розглядом матеріалів перевірки приймає керівник органу державної податкової служби або його заступник за формою та згідно з вимогами, установленими Порядком направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 21.06.2001 рок №253, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 06.07.2001 року за №567/5758 (із змінами та доповненнями), протягом десяти робочих днів від дня реєстрації акта перевірки або вручення його поштою платнику податків (на підставі відмітки на поштовому повідомленні), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків щодо акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.
Відповідно до п.3.1 пункту 3 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій податковий орган здійснює розрахунок суми податкового зобов'язання (визначає суму бюджетного відшкодування ПДВ) та складає податкове повідомлення. Згідно з п.3.3 пункту 3 зазначеного Порядку податкове повідомлення складається на розраховану суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій за їх наявності) щодо кожного окремого податку, збору (обов'язкового платежу). Якщо податковий орган здійснив розрахунок сум податкових зобов'язань за декількома податками, то складається відповідна кількість податкових повідомлень. Якщо згідно із законами з питань оподаткування передбачено декілька термінів сплати розрахованого податковим органом податкового зобов'язання, то суми, які необхідно сплатити, та відповідні терміни сплати проставляються в окремих рядках податкового повідомлення.
Відповідно до 4.7 даного Порядку податкове повідомлення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено особисто такій фізичній особі або її законному представникові чи надіслано листом на її адресу за місцем проживання або останнього відомого місця її знаходження з повідомленням про вручення.
Суд зазначає, що під час розгляду даної справи позивачем не надано суду доказів порушення відповідачем порядку прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та його вручення позивачу; про таке порушення позивачем не повідомлено і в тексті позовної заяви. Що стосується питання законності та обґрунтованості нарахування податку з доходів фізичних осіб, то суд зазначає, що визнання податкового повідомлення-рішення протиправним та його скасування у зв'язку з неправомірністю нарахування податку за відсутності порушень з боку позивача вимог діючого податкового законодавства, не свідчіть про протиправність та незаконність дій податкового органу під час проведення перевірки позивача та прийняття податкового повідомлення-рішення.
Також суд звертає увагу позивача на те, що згідно з вимогами пункту 4 частини 1 статті 14 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 року №1251-XII податок на доходи фізичних осіб відноситься до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів). Відповідно до вимог ч.1 ст.4 Господарського кодексу України не є предметом регулювання цього Кодексу фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів; адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання. Згідно з ч.1 ст.238 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції застосовуються до суб'єктів господарювання за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, тобто вони є заходами організаційно-правового або майнового характеру, спрямованими на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Однак неподання до податкового органу декларацій про доходи та несплата податку з доходів фізичних осіб не є порушенням правил здійснення господарської діяльності, а є порушенням у сфері оподаткування.
Тобто, суд приходить до висновку, що нарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб не є застосуванням до нього адміністративно-господарської санкції.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій ДПІ у м. Сімферополі АР Крим в особі посадової особи - Верьовкіної Н.П., які виражені у безпідставному застосуванні до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 адміністративно-господарської санкції податковим повідомленням-рішенням від 09.11.2009 року за №0010751701/0, не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Відповідно до частини 3 статті 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволений частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, тому з урахуванням задоволення частини позовних вимог з Державного бюджету України необхідно стягнути на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 01 гривня 70 копійок.
У зв'язку зі складністю справи судом 24 березня 2010 року оголошена вступна та резолютивна частина постанови, а 29 березня 2010 року постанова складена у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим від 09.11.2009 року за №0010751701/0, прийняте стосовно фізичної особи - підприємця ОСОБА_3.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Стягнути на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (ІІН НОМЕР_2; АДРЕСА_1) з Державного бюджету України в рахунок відшкодування судових витрат зі сплати судового збору 01 (одна) гривня 70 копійок.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги). Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набирає законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Протягом 10 днів з дня проголошення постанови до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Кудряшова А.М.